Завдаток – гроші або цінна річ, яку боржник давав кредитору під час укладання договору.
Застава – нерухоме майно, яке боржник для забезпечення договору позички віддавав кредитору у володіння.
Порука – зобов’язання певної особи (поручитель - третя особа) поручатися за борги іншої особи (боржника).
Спадкове право– підгалузь цивільного права, що містила норми успадкування за заповітом і за законом.
Заповіт складався дієздатними особами, добровільно, без примусу. Існували дві форми заповіту:
Звичайна, коли заповіт складався письмово у присутності місцевих урядовців та 2-3 свідків. Він скріплювався підписами (або печаткою) заповідача і свідків.
Надзвичайна застосовувалася у надзвичайних ситуаціях – перебування заповідача за кордоном, під час військового походу або його хвороби у дорозі. За таких обставин заповіт укладався в усній формі.
За законом майно успадковували лише кровні родичі. В першу чергу спадкували сини, в другу – онуки, якщо таких не було – доньки. Батьківську хату успадковував молодший син. Він вважався власником цього будинку, зобов’язувався забезпечити сестер виправою – спадковою частиною доньок у маєтності батька, що складала чверть отчизни і порівну поділялася між доньками. Вона передавалася донькам з моменту виходу заміж. Материзна – спадок дітей по матері, що поділявся між усіма дітьми порівну, незалежно від статі.
Шлюбно-сімейне право. Сім’я починалася із шлюбу. Шлюбний вік для нареченої становив 13 років, нареченого – 18 років. Шлюбу передував весільний зговір між батьками. Згода дітей була обов’язковою, мовчання – також згода. При зговорі можна було робити “передвесільні подарунки” (заклади чи заруки грошима), які служили для забезпечення шлюбного договору. Якщо з різних причин весілля не відбулося, тоді подарунки поверталися. Заборонявся шлюб між близькими родичами. Формою укладання шлюбу було весілля або вінчання, тобто укладання шлюбу у церкві з участю священика. Шлюбні відносини припинялися внаслідок розлучення або смерті одного з подружжя. Новий шлюб можна було укласти через 6 місяців після смерті чоловіка чи дружини.
Під час шлюбного договору встановлювався розмір:
посагу – приданого, визначеного батьком нареченої. Іноді він збігався з розміром виправи;
вена – майна, що виділялося дружині чоловіком. Як правило, вено становило подвійну вартість посагу, але не більше третини майна чоловіка. Контроль за його недоторканістю покладався на дружину та її родичів. Вено ділилося порівну між дітьми, незалежно від статі, якщо не було особливих розпоряджень матері.
Українське право ХVІІІ ст. знало інститут усиновлення.