Адміністративний договір

Договір — це вольова угода двох чи більше суб’єктів права про встановлення, зміну або припинення суб’єктивних прав чи обов’язків. Це правовий акт, укладення і набрання чинності якого тягне за собою правові наслідки для його учасників і третіх осіб, а також встановлює погодження, інтеграцію та взаємодію волі договірних сторін.

Існують різні види договорів, але за загальним правилом їм усім притаманні загальні принципи договірного регулювання: 1) автономія волі договірних сторін, що передбачає добровільність укладення договору; 2) дисиозитивність, що виражається у свободі встановлення сторонами договірних умов; 3) формально-юридична рівність договірних сторін; 4) еквівалентний характер договору; 5) взаємна відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) умов договору.

Ці принципи повною мірою характеризують правову природу приватноправових договорів, яскравим прикладом яких є цивільний договір. Однак публічно-правовий характер низки галузей права зумовлює особливості договорів, укладення, зміна та припинення яких регулюються нормами цих галузей. До таких договорів можна віднести міжнародні, конституційні, адміністративні та ін.

Адміністративний договір — це різновид публічно-правового договору. Він посідає проміжне місце в системі публічно-правових зв’язків, знаходячись, з одного боку, між договором приватноправового характеру, якому притаманна рівноправність сторін, а з другого — адміністративним актом, що виражає одностороннє владне волевиявлення органу державного управління.

Категорія адміністративного договору протягом останніх двох десятиліть вважається перспективним напрямком розвитку правового регулювання державного управління. Дійсно, як науковці, так і законодавець відійшли від переконання, що ефективну систему державного управління можливо побудувати лише на засадах владних розпоряджень та примусу. Зі зростанням усвідомлення суб’єктами права власних прав і свобод все більшого значення набувають договірні форми відносин та економічне стимулювання зацікавленості суб’єктів у належній поведінці.

До недавнього часу поняття «адміністративний договір» не було закріплено в чинному законодавстві, але з прийняттям 6 липня 2005 р. 150

КАС України цю проблему розв’язано. Пункт 14 ч. 1 ст. З КАС України визначає, що адміністративний договір — це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов’язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб’єкта владних повно- нажень, який є однією із сторін угоди.

Наведене визначення дає загальне розуміння категорії адміністра- і іншого договору, достатнє для застосування у судовій практиці. Однак < точки зору наукового пізнання адміністративний договір — це право- иий акт управління, що ухвалюється на підставі норм права двома (чи більше) суб’єктами адміністративного права, один з яких обов’язково с органом виконавчої влади, може містити загальнообов’язкові правила поведінки (нормативний характер) або встановлювати (змінювати, припиняти) конкретні правовідносини між його учасниками (індивідуальний характер)^{^[42]}.

У системі державного управління адміністративний договір застосовують у господарській, соціальній, духовній і адміністративно- політичній сферах діяльності держави. Це означає, що в процесі своєї діяльності органи державного управління можуть здійснювати владні повноваження шляхом не тільки видання актів управління, а й укладання адміністративних договорів.

Виходячи з наведеного, можна окреслити характерні ознаки адміністративного договору:

1) застосовується у сфері публічної влади, у зв’язку і з приводу реалізації органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування своїх владних повноважень. Відповідно обов’язковою стороною адміністративного договору є державний орган, посадова особа або суб’єкт з делегованими повноваженнями. Орган виконавчої влади в адміністративному договорі виступає як суб’єкт публічного права, його статус визначається його компетенцією. Коли він стає учасником цивільно-правової угоди, його правовий статус визначається цивільною правоздатністю. Право на укладення адміністративного договору (делегування повноважень, охорону майна громадян тощо) має бути передбачено в нормах про компетенцію органу виконавчої влади. Вимога компетентності органу виконавчої влади як учасника договору є основною умовою дійсності адміністративного договору. Ця вимога є гарантією проти свавілля, зловживань. Застосування термінів «компетенція» і «правоздатність» має вирішальне значення для визначення юридичної природи правовідносин;

2) виникає на підставі правозастосовного акта, що встановлює суттєві умови договору. Адміністративний договір базується переважно на адміністративно-правових нормах, але багато адміністративних договорів мають комплексний характер і регулюються нормами декількох галузей права: цивільного, фінансового, екологічного, трудового. Наприклад, із владними повноваженнями пов’язаний трудовий договір (державне регулювання праці, договірне регулювання праці) або договір про платне навчання в державному навчальному закладі відповідного рівня. Орган, що видає акт, на підставі якого укладається адміністративний договір, за загальним правилом встановлює його основні умови. Так, постановою від 17 серпня 1998 р. № 1288 «Про затвердження Положення про механізм розрахунків під час закупівлі сільськогосподарської продукції і продовольства для державних потреб та їх реалізації з державних ресурсів через біржовий товарний ринок» Кабінет Міністрів України встановив для відповідних договорів умови проведення розрахунків, відповідальності сторін тощо¹;

3) має організуючий характер. Особливість адміністративних договорів полягає і в тому, що вони є договорами організаційного характеру, як і сама діяльність виконавчої влади. Адміністративний договір забезпечує координацію роботи різних управлінських структур у випадках, коли суб’єкти управління певними сторонами своєї діяльності є юридично рівноправними і виникає потреба в координації їх діяльності;

4) укладається з метою задоволення публічних інтересів, оскільки цільова спрямованість адміністративних договорів — це досягнення загального блага (договори у сфері управління державною власністю, договори, що забезпечують державні потреби та податкові угоди, тощо);

5) не підлягає зміні в односторонньому порядку, не допускається одностороння відмова від виконання договірних зобов’язань;

6) до нього не застосовуються норми про форс-мажор, що визначають надзвичайну і непереборну силу як обставину, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов’язань;

7) не може бути визнано конфіденційним;

8) часто є підставою для прийняття актів управління^{^[43]}.

Незважаючи на дискусійний характер питання щодо класифікації

адміністративних договорів за предметним критерієм, можна навести такий їх перелік: договори про компетенцію (розмежування або делегування повноважень і предметів відання); договори у сфері управління державною власністю; договори, що забезпечують державні потреби (державні контракти (договори); контракти з державними службовцями, студентами; фінансові та податкові угоди; договори про взаємодію, співпрацю; концесії та інвестиційні угоди; договори про надання деяких послуг приватним особам, наприклад, охорона громадського порядку та майна, надання комунальних послуг тощо.

До процедури укладення і виконання адміністративних договорів доцільно застосовувати загальні вимоги договірного права, встановлені цивільним законодавством, зокрема, такі, як форма договору, наслідки її недодержання, випадки визнання договору недійсним та ін. Однак при розгляді зазначених питань слід ураховувати специфіку владного суб’єкта адміністративного договору (в першу чергу це стосується питань його компетенції), яка не врахована нормами цивільного законодавства.

Специфіка адміністративного договору виявляється також у питанні відповідальності сторін за невиконання його умов. Її зумовлено можливістю застосування до учасників адміністративного договору заходів адміністративної відповідальності. Однак при розгляді цього питання слід ураховувати особливі умови застосування адміністративних стягнень до юридичних осіб та такого особливого суб’єкта адміністративного договору, як орган виконавчої влади (чи орган місцевого самоврядування), котрий сам наділений державно-владними повноваженнями^{^[44]}.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття «форма державного управління».

2. Наведіть класифікацію форм державного управління та охарактеризуйте кожний з видів.

3. Дайте визначення поняття «акта державного управління», назвіть його основні ознаки.

4. Назвіть критерії класифікації актів державного управління.

5. Охарактеризуйте стадії провадження з прийняття актів державного управління.

6. Наведіть основні ознаки адміністративного договору.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття форм державного управління	\|	Глава 13

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.