Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Словник термінів

Агрегат ґрунтовий - природна складна ґрунтова окремість, яка утворилась з елементарних ґрунтових часток внаслідок їх злипання та склеювання під впливом фізичних, хімічних, фізико-хімічних та біологічних процесів.

Агрегація – процес утворення агрегатів під впливом як різних природних процесів (фізичних, хімічних, біологічних), так і механічного та хімічного обробітку ґрунту.

Агрономічне ґрунтознавство – наука, що вивчає ґрунт як головний засіб сільськогосподарського виробництва.

Агрохімія – наука, яка вивчає питання взаємовідносин між ґрунтом, рослиною та добривом з метою підвищення врожаю сільськогосподарських культур і поліпшення його якості.

Аерація ґрунту – природне або штучне насичення ґрунту атмосферним повітрям, газовий обмін між цими середовищами.

Активний гумус – термін О.Н. Соколовського. Форма колоїдного гумусу, який приймає активну участь в утворенні ґрунтової структури; представляє собою ту частину гумусу, яка здатна пептизуватись та переходити в розчин після заміни в ґрунті обмінно-увібраного кальцію натрієм.

Актуальна (активна) кислотність ґрунту – кислотність ґрунту, зумовлена наявністю в ґрунтовому розчині іонів водню, виражається величиною рH водної витяжки з ґрунту.

Акумуляція біологічна в ґрунті – накопичення в ґрунті органічних, органо-мінеральних і мінеральних речовин внаслідок життєдіяльності нижчих і вищих рослин, ґрунтової мікрофлори.

Аналіз ґрунту гранулометричний – визначення вмісту в ґрунті різних за розміром механічних елементів (частинок), %.

Базоїди ґрунту – позитивно заряджені колоїди ґрунту, у яких рН розчину нижче 7 (наприклад, гідрати оксидів заліза, алюмінію) Вони здатні змінювати знак заряду при зміні реакції ґрунтового розчину в бік підлуговання (рН вище 7).

Бар’єр геохімічний – різка зміна умов міграції хімічних елементів у ґрунті, в результаті чого відбувається диференціація профілю за вмістом мігруючих речовин.

Біогенні елементи(речовини) – 1 хімічні елементи, необхідні складові частини організмів, без яких неможливе їх існування (вуглець, кисень, азот, водень, кальцій, фосфор та інші), речовини, що утворюються при розкладі мертвих організмів.

Біогенність ґрунту – вміст у ґрунті мікроорганізмів, один з показників біологічної активності ґрунту.

Біогеохімія– наука, яка вивчає роль живих організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів) у процесах руйнування гірських порід і мінералів, міграції, розподілу, розсіювання і концентрації хімічних елементів в біосфері.

Біогеоценоз – взаємозумовлений комплекс рослинних угрупувань (фітоценоз), тваринного світу (зооценоз) і неживих компонентів на відповідній території земної поверхні, пов’язаних між собою обміном речовин і енергії.

Біологічна активність ґрунту – сукупність біологічних процесів, що протікають в ґрунті.

Біологічна продуктивність – кількість біомаси, відтвореної організмами біоценозу за одиницю часу (наприклад: кг/га за рік).

Біологічне вивітрювання – механічне подрібнення та біологічна зміна ґрунтотворних порід в результаті життєдіяльності рослин і тварин.

Біологічне поглинання – засвоєння рослинами та мікроорганізмами в процесі життєдіяльності елементів живлення з ґрунту та повітря і переведення їх в органічні сполуки свого тіла, в складі яких вони й закріплюються (поглинаються) ґрунтом.

Біомаса - кількість речовини живих організмів, що припадає на одиницю площі або об’єму, виражена в одиницях маси або енергії (г/м², г/м³, дж/м², дж/м³).

Біосфера– одна з оболонок Землі, що складається із заселених живими організмами частини земної кори, гідросфери, нижнього шару атмосфери. Верхня межа біосфери – озоновий екран, нижня – тепловий бар’єр.

Богара – землі в районах зрошувального землеробства, на яких сільськогосподарські рослини вирощуються без поливу.

Болотні ґрунти – група ґрунтів, які формуються в умовах надлишкового зволоження поверхневими або грунтовими водами під специфічною вологолюбною рослинністю. Розрізняють типи: болотні верхові ґрунти, болотні низинні ґрунти, болотні перехідні ґрунти.

Бонітет ґрунту – сумарний показник родючості і властивостей ґрунту, виражений в балах.

Бонітування ґрунту – порівняльна оцінка (в балах) якості ґрунтів, як засобу виробництва у сільському, лісовому господарстві, основана на обліку властивостей ґрунту і рівня врожайності. Потрібна для економічної характеристики земель.

Брила – ґрунтова грудка, або агрегат більше 10 мм.

Бродіння– процес анаеробного ферментативного розщеплення органічних речовин, що здійснюється мікроорганізмами.

Бурі лісові ґрунти (буроземи) – оглинені сіалітні ґрунти, що формуються переважно в горах і на добре дренованих рівнинах під суббореальними вологолісовими насадженнями різноманітного складу.

Бурі напівпустельні ґрунти – зональні для суббореальної напівпустельної зони з розрідженою полино-солянковою рослинністю та різко посушливим кліматом.

Буферність ґрунту – здатність ґрунту зберігати реакцію середовища (рН), протистояти дії кислот і лугів.

Вапнування – спосіб хімічної меліорації кислих, ґрунтів для заміни в поглинальному комплексі обмінних іонів водню та алюмінію на іони кальцію.

Вбирна (поглинальна) здатність ґрунту – здатність ґрунту затримувати ті чи інші речовини з навколишнього середовища . Ґрунт поглинає воду, гази, пари, розчинені речовини, суспензії, масла, фарби, мікроорганізми, молекули, окремі іони, міцели. К.К. Гедройц виділив 5 видів вбирання: механічне, фізичне, фізико - хімічне, хімічне, біологічне.

Вивітрювання – сукупність змін, які відбуваються з гірськими породами і мінералами, що їх складають, у термодинамічних умовах земної поверхні під впливом природних факторів. Розрізняють: фізичне, хімічне, біологічне вивітрювання.

Вивітрювання внутрішньогрунтове – процеси вивітрювання, які відбуваються в товщі ґрунту.

Вилуговування ґрунту – вимивання з ґрунту різних розчинних речовин у процесі вивітрювання та ґрунтоутворення низхідним або боковим током ґрунтового розчину.

Виснаження ґрунту– збіднення ґрунту на поживні речовини в результаті тривалого вирощування сільськогосподарських культур без внесення добрив або при недостатній їх кількості.

Відновлення– хімічна реакція, протилежна окисненню. Суть відновлення в приєднанні електронів речовиною, яка відновлюється.

Відношення Сгк : Сфк – числовий вираз відношення кількості вуглецю, який входить до складу гумінових кислот, до кількості вуглецю, що входить до складу фульвокислот. Використовується для характеристики хімічного типу гумусу.

Вік ґрунту – тривалість існування ґрунту у часі. Час, протягом якого відбувалося формування певного ґрунту.

Включення – тіла, які знаходяться в грунтовій товщі і не пов’зані з процесами ґрунтоутворення (каміння, черепашки, залишки матеріальної культури людини).

Власні гумусові речовини – темнозабарвлений продукт процесу перетворення органічних решток, який формується тільки в товщі ґрунту або ґрунтотворній породі.

Водневий показник рН – від’ємний десятковий логарифм концентрації іонів водню (г – іон/л) у даному розчині: рН = -ℓqCH^{+ .}

Водний баланс – співвідношення між водою, що потрапила в ґрунт (атмосферні опади, конденсована волога, ґрунтові та іригаційні води), до води, що була ним втрачена (фізичне випаровування, транспірація, поверхневі та внутрішньогрунтові боковий і вертикальний стік) за певний проміжок часу.

Водний режим ґрунту – сукупність явищ, що визначають надходження, переміщення, витрату й використання організмами ґрунтової вологи.

Водний режим ґрунту непромивний – тип водного режиму, характерний для природних зон, де кількість опадів дорівнює, а частіше, менша ніж вологи, що випаровується з ґрунту.

Водопроникненість ґрунту – здатність ґрунту пропускати через себе воду. Залежить від гранулометричного складу, збагачення ґрунту колоїдами, складу обмінних катіонів.

Водостійка структура ґрунту– структура ґрунту, яка здатна чинити опір розмивній дії води. Така структура характерна ґрунтам, багатим на колоїди, які насичені багатовалентними катіонами.

Водостійкість агрегатів ґрунту – здатність агрегатів ґрунту чинити опір розмивній дії води.

Волога адсорбована – один з видів вологи зв’язаної.

Волога вільна – частина ґрунтової вологи, яка не підлягає впливу сорбційних сил.

Волога гігроскопічна – пароподібна вода, яку ґрунт поглинає з повітря.

Волога гравітаційна (вільна волога) – вода, що пересувається в ґрунті під дією сил тяжіння.

Волога ґрунтова - вода, яка утримується в ґрунті у формі молекул Н₂о.

Волога доступна – частина ґрунтової вологи, яка може бути використана рослинами. Нижня мета доступності – волога стійкого зав’ядання рослин. Близький за змістом термін – волога продуктивна.

Волога зв’язана (сорбована, плівкова) – частина ґрунтової вологи, яка знаходиться під дією сорбційних сил.

Волога конституційна – волога хімічно зв’язана.

Волога кристалізаційна – вода що входить до складу кристалічних речовин у вигляді самостійних молекул, наприклад вода, що входить до складу молекули гіпсу (СаSO₄^.2H₂O).

Волога недоступна рослинам – частина ґрунтової вологи, яка не може бути використана рослинами.

Волога продуктивна – частина ґрунтової вологи, поглинаючи яку, рослини не тільки підтримують свою життєдіяльність, але й синтезують органічні речовини.

Вологість ґрунту – вміст води в ґрунті, %.

Вологість стійкого зав’ядання рослин – вологість ґрунту, за якої проявляються перші ознаки зав’ядання рослин, що не зникають при переміщенні рослин в атмосферу, насичену водяною парою.

Вологоємність ґрунту – величина, яка кількісно характеризує ґрунтову водоутримуючу здатність. Залежно від умов утримання вологи розрізняють вологоємність ґрунту – польову, загальну, капілярну, найменшу, повну, граничну, максимальну, молекулярну, адсорбційну молекулярну. З них основними є: найменша (польова), капілярна, повна вологоємність.

Вологопровідність ґрунту – провідність ґрунту по відношенню до води.

Газообмін ґрунтовий – переміщення газів у ґрунтовій товщі, яке супроводжується обміном газів між твердою, рідкою, газоподібною та живою фазами ґрунту, а також між атмосферою, ґрунтом і підґрунтям, ґрунтом і живими коренями.

Галофіти – рослини, що пристосувалися рости на засолених ґрунтах.

Гель – твердий стан колоїдної дисперсної системи, утворюються із золів при їх коагуляції. В ґрунті гелі утворюються у процесі вивітрювання, ґрунтоутворення, не проходячи стадію золю.

Генезис ґрунтів – походження, утворення, розвиток ґрунтів і всіх належних їм особливостей (будова, склад, властивості та сучасні режими).

Географія ґрунтів – розділ ґрунтознавства, який вивчає закономірності розповсюдження ґрунтів та їх зв’язок з географічним середовищем.

Гігроскопічність ґрунту – здатність ґрунту сорбувати на поверхні своїх часток пари води з навколишнього повітря. Поглинена в такий спосіб вода називається гігроскопічною. Гігроскопічність ґрунту залежить від гранулометричного складу ґрунту і вмісту гумусу в ньому.

Гігроскопічність ґрунту максимальна – найбільша кількість пароподібної вологи, яку ґрунт може поглинути з повітря, насиченого вологою. Виражається у % від маси сухого ґрунту.

Гідратація – утворення оболонки з орієнтованих молекул і колоїдних частинок, які знаходяться в розчині, а також навколо твердих частинок ґрунту при доторканні їх до води.

Гідроліз – хімічна взаємодія речовини з водою, що супроводжується розкладом складного хімічного тіла на його складові частини і приєднанням до них іонів води (Н⁺та ОН^-).

Гіпсування – хімічна меліорація солонців шляхом внесення в них гіпсу з метою заміни поглиненого натрію на кальцій.

Глей– термін Г.М.Висоцького. В сучасному розумінні означає горизонт, змінений біохімічними відновленнями в умовах перезволоження, наявності органічних речовин та відповідної мікрофлори. В забарвлені переважають зелений, голубий або сизий відтінки.

Глеєелювіальні процеси – глейові процеси, що супроводжуються виносом рухомих органічних та мінеральних речовин.

Глейові ґрунти - ґрунти, у яких ознаки стійкого оглеєння охоплюють більшу частину профілю.

Глейові процеси – біохімічні процеси в ґрунті, що призводять до утворення глею. Зумовлюються анаеробним режимом перетворення органічних речовин і відновлення сполук Fe, Mn, Cu та ін.

Глеюваті ґрунти – за номенклатурою ґрунтів, прийнятою в Україні, це ґрунти, ознаками стійкого оглеєння в яких охоплено меншу частину профілю.

Глибина закипання – відстань від поверхні ґрунту до рівня на якому починається закипання ґрунту, при взаємодії з розчином соляної кислоти.

Глина– порода яка містить від 40-60 до 100% фізичної глини. За Н.А. Качинським глина поділяється на легку (від 40-60 до 50-75 % фізичної глини), середню (від 50-75 до 65-85% фізичної глини), важку (більше 65-85% фізичної глини).

Глина фізична – сукупність часток твердої фази ґрунту з діаметром менше 0,01 мм.

Гниття– анаеробний процес розпаду органічних азотовмісних речовин.

Горизонт глейовий – горизонт ґрунту голубовато-сизого, або зеленуватого забарвлення, викликаного присутністю сполук двовалентного заліза. Формується при сильно розвинутому глейовому процесі в умовах застійного перезволоження.

Горизонт глеюватий – шар ґрунту з окремими сизуватими та буровато – вохристими плямами, рясними залізисто – марганцевими новоутвореннями. Формується в умовах періодичного (сезонного) перезволоження, в ґрунті проявляється слабке оглеєння.

Горизонт гумусовий – генетичний горизонт максимального накопичення гумусових речовин у верхній частині мінерального профілю ґрунту.

Горизонти ґрунту генетичні – відносно однорідні шари ґрунту, які відокремились у процесі ґрунтоутворення, розташовані більш або менш паралельно до поверхні ґрунту. Відрізняються один від одного та від материнської породи забарвленням, структурою, характером новоутворень та іншими ознаками. Сукупність горизонтів утворює профіль ґрунту.

Горизонт ілювіальний – генетичний горизонт ґрунту, в якому відбувається накопичення речовин, які виносяться з вище розташованих (елювіальних) горизонтів.

Горизонт елювіальний – генетичний горизонт ґрунту, де відбувається вимивання, освітлений, збіднілий на мул, півтора оксиди, основи.

Горизонт карбонатний – горизонт в якому мають місце виділення карбонатів в тій чи іншій формі.

Горизонт рудяковий – горизонт рясного накопичення щільних органо-мінеральних утворень заліза, марганцю інколи фосфату.

Горизонт торф’яний – горизонт, який складається з рослинних решток різного ступеню розкладеності.

Гравій – частка ґрунтова елементарна, обкатаний уламок породи, діаметром більше 2 мм (за В.В. Охотіним), або розміром 1-3 мм (за Н.А. Качинським).

Гранула колоїдної міцели – колоїдна частка разом з нерухомим шаром компенсуючих іонів.

Грудка– ґрунтовий агрегат діаметром 3-10 мм, який не має граней та гострих ребер.

Ґрунт– це особливе природне – історичне тіло, складна поліфункціональна відкрита чотирьохфазна структурна система в поверхневій частині кори вивітрювання гірських порід, яка є комплексною функцією гірської породи, організмів, рельєфу, клімату, часу і яка володіє родючістю.

Ґрунти автоморфні – ґрунти, які формуються і розвиваються за рахунок води атмосферних опадів, надлишок якої стікає по схилах.

Ґрунти азональні – термін визначає ґрунт з невираженими рисами зонального ґрунтоутворення.

Ґрунт безструктурний – ґрунт позбавлений агрономічної цінної структури, або ґрунт, що складається з ґрунтових елементарних часток.

Ґрунти важкі – ґрунти, які виявляють великий опір при обробці, глинисті або важко суглинисті за гранулометричним складом.

Ґрунти викопні – ґрунти, поховані під породами, які генетично не пов’язані з сучасними процесами ґрунтоутворення.

Ґрунти гідроморфні– група ґрунтів різних типів, які формуються під впливом стійкого надлишкового зволоження, що проявляється в будові профілю (оглеєння, торфоутворення).

Ґрунти еродовані – ґрунти з профілем, зміненим процесами водної та вітрової ерозії, характеризуються зменшеною потужністю верхніх генетичних горизонтів, або їх відсутністю.

Ґрунти заболочені та болотні – ґрунти з надлишковою вологістю більшу частину вегетаційного періоду, внаслідок чого в них спостерігаються відновлювальні явища і накопичуються закисні сполуки заліза, марганцю, та слабо розкладені органічні рештки у верхніх горизонтах (заболочені), або в усьому профілі (торф’яно – болотні).

Ґрунти зональні – мінеральні ґрунти, які сформувались в автономних умовах і займають великі ареали, що більш або менше відповідають біокліматичним зонам з характерними для останніх умовами ґрунтоутворення.

Ґрунти легкі – ґрунти, які проявляють слабкий опір засобам обробітку (піщані, супіщані).

Ґрунти орні – ґрунти, які використовуються людиною як основний засіб землеробства.

Ґрунти слаборозвинені (малорозвинені, примітивні) – ґрунти, які знаходяться на ранніх стадіях розвитку з нечітко сформованим профілем, потужність якого не перевищує 10 см.

Ґрунти теплі – ґрунти легкого гранулометричного складу, які мають малу вологоємність, а тому швидко прогріваються весною (піщані, супіщані ґрунти).

Ґрунти холодні – ґрунти, які характеризуються великою вологоємністю, можуть утримати багато води, внаслідок чого прогріваються весною повільніше, на них пізніше починаються весняні польові роботи (глинисті, суглинисті ґрунти).

Ґрунтовий колоїдний поглинальний комплекс – комплекс необоротно зв’язаних між собою мінеральних (глина) та органічних (гумус) колоїдів, де мінеральні колоїди втрачають всі свої позитивні та негативні валентності на необоротне поглинання гумусу. Органічні колоїди в складі комплексу відігрівають подвійну роль: покриваючи глинисті часточки, вони перетворюють породу в ґрунт і обумовлюють обмінне поглинання катіонів, сумарною кількістю яких визначається ємність поглинання ґрунту.

Ґрунтостомлення – явище, яке спостерігається при монокультурі рослин і веде до зменшення врожайності навіть при внесенні добрив.

Ґрунтовий профіль – вертикальний розріз від поверхні ґрунту до материнської породи. Ґрунтовий профіль складається зі сформованих у процесі ґрунтоутворення взаємопов’язаних та взаємозумовлених генетичних горизонтів.

Ґрунтознавство – самостійна природно – історична наука про ґрунти та їх генезис, будову, склад, властивості і географічне розповсюдження; роль у природі, шляхи і методи охорони, родючість, раціональне використання в господарській діяльності людини.

Ґрунтотворна порода (материнська порода) – порода від якої походить ґрунт. Один з факторів ґрунтоутворення.

Ґрунтоутворення – процес формування ґрунту в процесі взаємодії організмів і продуктів їх життєдіяльності з материнськими породами та продуктами їх вивітрювання в умовах певного клімату, рельєфу і часу.

Гумати і гумінові кислоти – за М.І. Лактіоновим, являють собою два стани гумусових речовин. Гумати – природна сольова форма гумусових речовин в ґрунті, міцели яких наділені активними карбоксильними та аміногрупами, тому вони необоротно взаємодіють з мінеральними часточками породи, незалежно від знаку заряду на поверхнях цих часточок. Гумінові кислоти (ГК) – це препарати гумусових речовин, штучно переведених у кислотну форму шляхом діалізу який призводить до інактивації аміногруп на поверхні міцел. Тому ГК можуть необоротно взаємодіяти тільки з позитивними валентностями на поверхнях мінеральних часточок породи.

Гуміни – комплекс гумусових речовин, міцно пов’язаних з мінеральною частиною ґрунту.

Гумінові кислоти – темнозабарвлені препарати гумусових речовин колоїдної природи, які штучно виділяються з ґрунту в кислотній формі. Інша точка зору: це складова частина гумусу.

Гуміфікація – за Л.М.Александровою (1980), поняття «гуміфікація» і гумусоутворення не тотожні. Гуміфікація лише ланка процесу утворення особливого класу речовин – гумусових кислот, що накопичуються в ґрунті при трансформації органічних залишків.

Гумус– це продукт одночасно протікаючих у будь- якому ґрунті біо-фізико-хімічних процесів перетворення органічних залишків, являє собою складний за хімічним складом комплекс специфічно ґрунтових темнозабарвлених органо-мінеральних сполук, які перебуваючи у колоїдно-сгустлому стані, зумовлюють агрономічно значущі властивості ґрунту, а через їх сукупність – його родючість. Гумус – це гетерогенна динамічна полідисперсна система високомолекулярних азотистих ароматичних сполук кислотної природи.

Гумус активний – частина ґрунтового гумусу, яка може пептизуватися і переходити у водний розчин після заміни в ґрунті обмінного кальцію натрієм.

Гумусоутворення– процес перетворення в товщі породи або ґрунту вихідних матеріалів рослинного та тваринного походження, що супроводжується утворенням нових, специфічної природи гумусових речовин, які мають колоїдний характер.

Гумус пасивний – форма колоїдного гумусу, який не здатний пептизуватися навіть після повного вилучення багатовалентних катіонів з ґрунту. Це частина гумусу в ґрунті, яка міцно зв’язана з мінеральною частиною ґрунту.

Гумусові речовини – специфічно ґрунтові темнозабарвлені продукти синтезу органічних сполук з продуктів розкладу органічних решток.

Деградація ґрунтів – поступове погіршення властивостей ґрунту, яке викликане змінами умов ґрунтоутворення в результаті природних причин, або нераціональної господарської діяльності людини, що супроводжується зменшенням вмісту гумусу, руйнуванням структури та зниженням родючості ґрунту.

Дезагрегація – руйнування ґрунтових структурних агрегатів під впливом механічних дій, тривалого перезволоження, набухання ґрунтових колоїдів, втрати гумусу, появи натрію в колоїдному комплексі та інших причин.

Декарбонатизація– винос карбонатів з ґрунтової товщі або підґрунтя.

Денудація – природний процес переміщення пухких мінеральних мас (водою, вітром, льодом, під дією сили тяжіння) з більш високих рівнів на нижчі.

Дерновий ґрунтотворний процес– ґрунтотворний процес, який розвивається під трав’янистою рослинністю на багатих карбонатами породах в автоморфних умовах зволоження. Його особливість – накопичення гумусу, поживних речовин, створення грудкувато-зернистої структури у верхній частині профілю ґрунту.

Дерново–глейові ґрунти – напівгідроморфні ґрунти, що формуються на карбонатних породах , або в умовах підтоку жорстких ґрунтових вод на слабо дренованих поверхнях, або в пониженнях рельєфу.

Дерново-карбонатні ґрунти – характерна слабокисла або нейтральна реакція верхніх горизонтів і лужна – нижніх, високий вміст гумусу, висока насиченість основами.

Десилікація – процес збіднення порід або силікатів на кремній. Кінцевим продуктом десилікації є мінерали з низьким вмістом кремнію – каолініти, гіббсити.

Детрит – компонент органічної речовини ґрунту, представлений напів-розкладеними органічними рештками, що частково втратили анатомічну будову.

Диспергація ґрунту – ступінь подрібнення ґрунту з застосуванням усіх можливих заходів, які ведуть до руйнування не тільки ґрунтових агрегатів, але й елементарних ґрунтових частинок.

Дисперсні системи гомогенні – однорідні дисперсні системи, які характеризуються молекулярною структурою.

Дисоціація – розпад часточки (молекули) на два, або більше різнойменно заряджених фрагменти (іони). Для колоїдів внаслідок гідратації відбувається відщеплення обмінних катіонів, що веде до набуття міцелами колоїдів від’ємного заряду.

Дихання ґрунту – ритмічний повітрообмін між грунтом і атмосферою, який відбувається внаслідок розширення і стискання ґрунтового повітря при коливанні температури або змінах атмосферного тиску.

Дифузія – незворотній процес, який веде до вирівнювання концентрації речовин у дифузному середовищі. В ґрунті дифузія протікає в твердій, рідкій та газоподібній фазах.

Добрива – органічні та мінеральні речовини, які вносяться в ґрунт для поліпшення живлення і підвищення врожаю сільськогосподарських культур.

Дренаж – система горизонтальних або вертикальних підземних, або відкритих водостоків (дрен) для осушення, вентиляції, зрощення і вилучення солей.

Дрібнозем – найдрібніші часточки ґрунту (менше 1 мм), наділені каталітичними властивостями.

Едатоп – сукупність умов середовища, що створюється ґрунтом.

Екологія– наука, яка вивчає всю сукупність взаємин організмів з їх середовищем.

Елементи зольні – хімічні елементи, що входять до попелу з рослин і тварин.

Елювій – продукти руйнування (вивітрювання) корінних порід, які залишаються на місці свого утворення.

Ерозія ґрунтів – процеси руйнування верхніх найбільш родючих горизонтів ґрунту та материнських порід талими та дощовими водами, або вітром. Ерозія може бути за походженням антропогенною, геологічною, іригаційною, за формою – лінійною і площинною.

Ефемери– однорічні рослини з коротким, як правило, весняним періодом розвитку.

Ємність обміну катіонів – загальна кількість катіонів, які утримуються в ґрунті і здатні до заміщення на інші катіони, вираховуються в мг-екв. на 100 г ґрунту.

Ємність поглинання – кількість молекул або іонів, які може утримати ґрунт.

Забарвлення ґрунту – одна з найбільш доступних спостереженню ознак ґрунту. Основними компонентами, які зумовлюють забарвлення ґрунту є: темнозабарвлені органічні та органо-мінеральні речовини, окисні сполуки заліза і марганцю (бурий, оранжевий, жовтий, червоний кольори), кремнезем, солі (білий колір), закисні сполуки заліза (сизий, зелений, голубий кольори).

Поєднання цих речовин, а також колір первинних мінералів створюють різноманітне забарвлення ґрунту. На забарвлення ґрунту також сильно впливає їх вологість.

Забруднення ґрунту – попадання на поверхню та всередину ґрунту забруднювачів, що не розкладаються в процесі самоочищення ґрунту та змінюють його властивості.

Загіпсовування ґрунту– накопичення СаSO₄· 2H₂O в ґрунті в кількості, що перевищує вміст його в материнській породі.

Закарбоначування ґрунту – накопичення СаСO₃в ґрунті у кількості, що перевищує його вміст у материнській породі.

Закипання ґрунту – утворення пухирців вуглекислого газу при взаємодії ґрунту, що містить карбонати кальцію і магнію з розбавленою мінеральною кислотою (5-10% розчин НСℓ).

Засолені ґрунти – ґрунти з підвищеним (більше 0,1% вмістом ваг) легкорозчинних у воді солей (хлоридів, сульфатів, тощо) на глибині до 1,5 м.

Засолення ґрунту – процес накопичення розчинних солей в ґрунті, який веде до утворення солончакуватих та солончакових ґрунтів.

Зволоження – співвідношення між кількістю опадів і випаровуванням.

Зв’язність ґрунту – здатність ґрунту чинити опір зовнішнім механічним силам, які намагаються роз’єднати його часточки або структурні агрегати.

Здатність грунту поглинальна – властивість ґрунту поглинати й утримувати різні тверді, рідкі, газоподібні речовини, окремі молекули, іони. Розрізняють механічну, хімічну, фізичну, фізико-хімічну та біологічну поглинальну здатність ґрунту.

Здатність грунту поглинальна механічна – здатність ґрунту механічно затримувати тверді часточки з суспензій та колоїдних розчинів, що фільтруються крізь ґрунт.

Здатність грунту поглинальна обмінна (фізична) – здатність ґрунту поглинати й утримувати різні катіони чи аніони з розчинів, виділяючи при цьому в розчин еквівалентні кількості катіонів чи аніонів іншого роду.

Здатність ґрунту поглинальна біологічна – здатність ґрунту поглинати переважно елементи мінерального живлення рослин, сполуки азоту, фізіологічно активні речовини; обумовлена організмами, що населяють ґрунт.

Землювання – спосіб меліорації солонців, який полягає у внесенні на їх поверхню шару ґрунту, взятого з гумусового горизонту чорноземів або інших родючих ґрунтів.

Золь– колоїдний розчин, двофазна гетерогенна система. Міцели золю беруть участь у броунівському русі.

Зольність – вміст попелу в сухому органічному матеріалі. Виражається в % ваг.

Зональність вертикальна – закономірна зміна ґрунтових зон у горах, починаючи від підніжжя гірської системи.

Зрошення – штучне зволоження ґрунту з метою підвищення волого-забезпеченості рослин, або промивки ґрунту для регулювання сольового режиму.

Кам’янистість ґрунту – вміст у ґрунтовому профілі різного за формою і розміром каміння (діаметр більше 3 мм), виражається у % від маси або об’єму ґрунту.

Карбонатні ґрунти – ґрунти, у верхньому (гумусовому) горизонті яких містяться карбонати кальцію і магнію.

Карбонати в грунті – карбонати кальцію і магнію, які присутні в ґрунті у вигляді мінералів кальциту, доломіту, арагоніту та інших. За походженням карбонати можуть бути первинними (породними) і тоді до назви ґрунту додається визначення «залишково-карбонатні», або вторинними (ґрунтовими) новоутвореннями («сивинка», псевдоміцелій, борідки, конкрецій та інші).

Картографія ґрунтів – розділ ґрунтознавства, який розглядає питання методики картографічного відображення ґрунтового покриву в різних масштабах.

Карти ґрунтові – спеціальні географічні карти різного масштабу, на яких показано розміщення ґрунтів на земній поверхні.

Катіони необмінні – катіони, які міцно закріплюються у ґрунті і не можуть обмінюватись на інші катіони ґрунтового розчину. Вони не доступні для живлення рослин.

Катіони обмінні (син. увібрані) – катіони, що утримуються в колоїдному комплексі ґрунту і здатні обмінюватись на інші, які трапляються в ґрунтовому розчині.

Кіркоутворення– негативне явище, яке найчастіше має місце на поверхні безструктурних, або слабо структурних суглинистих, глинистих ґрунтів після рясного зволоження їх поверхні і подальшого швидкого висихання. При цьому сильно погіршуються умови зволоження і аерації. Кіркоутворення особливо проявляється на поверхні ґрунтів, багатих на обмінні натрій і калій. Кірка може бути ґрунтова і сольова.

Кислотність ґрунтів – здатність грунту підкислювати середовище органічними та мінеральними кислотами. Виражається кислотність рН як зворотній логарифм концентрації іонів водню.

Клас ґрунтів – таксономічна одиниця класифікації ґрунтів вища за тип.

Класифікація ґрунтів – віднесення ґрунтів до різних систематичних одиниць і встановлення супідрядності цих одиниць.

Коагуляція колоїдів в ґрунті – процес переходу ґрунтових колоїдів із стану золю в стан гелю.

Колоїди – тонко дисперсні системи (розмір часточок менше 0,2 мкм), які характеризуються міцелярною структурою, в ґрунтах розрізняють мінеральні (глина), органічні (гумус) та органо-мінеральні колоїди.

Конкреції - новоутворення в ґрунті, які являють собою щільні стягнення різного розміру і складу.

Кора вивітрювання– верхні шари літосфери, змінені під впливом фізичного, хімічного, біологічного вивітрювання.

Ландшафт – однорідна за умовами розвитку природна система (природний територіальний комплекс будь-якого рангу).

Лес – пухка, пилувата суглиниста карбонатна порода палевого або сіро-жовтого кольору. В гранулометричному складі переважає фракція крупного пилу (0,05-0,01 мм). Лес характеризується високими пористістю, водо-проникненістю, стійкістю мікроструктури, просадочністю.

Лесовидні суглинки – породи, близькі до лесів, відрізняються від них меншим вмістом крупно-пилуватої фракції, меншою пористістю і просадочністю. Колір від жовтувато-бурого до червонувато-бурого.

Липкість ґрунту – властивість вологого ґрунту прилипати до знарядь праці. Залежить від механічного складу ґрунту, складу обмінно-поглинених катіонів, вологості ґрунту.

Лужна реакція ґрунтового розчину – реакція ґрунтового розчину, яка зумовлена присутністю в колоїдному комплексі ґрунту обмінно-увібраного натрію, що призводить до утворення в грунті соди.

Лучні ґрунти – представники ґрунтів гігроморфного ряду, вони формуються при підвищеному поверхневому зволоженні прісними водами, які залягають на глибині 1-3 м. Поширені в пониженнях рельєфу на недренованих рівнинах під лучною рослинністю в степовій та сухо степовій зонах.

Максимальна гігроскопічність ґрунту – найбільша кількість пароподібної води, яку може поглинати грунт з повітря.

Меліорація ґрунтів – заходи спрямовані на поліпшення властивостей ґрунту та умов ґрунтоутворення з метою підвищення родючості.

Механічне поглинання – здатність ґрунту як пористого тіла затримувати тверді часточки, які попадають в ґрунт з водою.

Механічні елементи – окремі часточки твердої фази ґрунту.

Мікроагрегати – ґрунтові агрегати діаметром менше 0,25 мм.

Мікроелементи – хімічні елементи, необхідні організмам в незначних кількостях для нормального розвитку (В, Мn, F, Cu, Mo та ін.)

Мінералізація органічних речовин – процес розкладу органічних сполук до вуглекислоти, води, простих солей.

Мінерали вторинні – мінерали, які утворюються в процесі ґрунтоутворення та вивітрювання є результатом зміни мінералів ґрунтотворних порід і синтезу з органічних речовин, що надійшли до ґрунту ззовні.

Моноліт ґрунтовий – вертикальний зразок ґрунту, взятий зі стінки ґрунтового розрізу без порушення природного складення.

Морфологічні ознаки ґрунтів – зовнішні ознаки ґрунту: будова профілю (послідовність горизонтів та їх потужність), забарвлення, складення, щільність, структура, вологість, механічний склад, наявність включень, новоутворень, тощо.

Мул– сукупність елементарних ґрунтових часточок діаметром менше 0,001 мм.

Набухання ґрунту – збільшення об’єму ґрунту при зволоженні. Викликається поглинанням вологи мінеральними та органічними колоїдами. Кількісно залежить від гранулометричного (механічного) складу, вмісту і складу обмінних катіонів.

Найменша польова вологоємність – кількість води, яка утримується ґрунтом після стікання надлишку води.

Нальоти солей (син. вицвіти солей) дуже тонкі плівки солей, які викристалізувалися з ґрунтових розчинів на поверхні ґрунту, або його структурних окремостей.

Новоутворення в ґрунті – місцеві накопичення різних речовин, які морфологічно і хімічно відрізняються від основної маси ґрунтових горизонтів, але виникають в процесі ґрунтоутворення (конкреції, ортштейни, журавчики та ін).

Обвалування –протиерозійний захід, огородження території земляними валами від затоплення і змиву ґрунту.

Обмін іонний – обмін іонами між твердою фазою ґрунту і ґрунтовим розчином.

Оглеєння– складний біохімічний процес утворення глею.

Оглинення – процес утворення глини в тій чи іншій частині ґрунтового профілю, як наслідок ґрунтоутворення.

Окультурення ґрунту – спрямований вплив на ґрунт з метою підвищення ефективної родючості, поліпшення його властивостей і режимів, які відповідають вимогам культурних рослин і забезпечують високі та сталі врожаї з високою якістю продукції.

Підзолені ґрунти – ґрунти в яких процес опідзолювання є супутнім основному (наприклад: чорнозем опідзолений, бурий лісовий опідзолений ґрунт).

Опустелювання ґрунтів – поява ознак, характерних для ґрунтів, які формуються в пустельних умовах.

Основи обмінні – (син: основи поглинені, основи ввібрані)- катіони, що поглинені ґрунтовими колоїдами і здатні до обміну на катіони ґрунтового розчину.

Осолодіння– процес утворення солодей і осолоділих ґрунтів, при якому обмінний Na⁺ в ґрунті поступово заміщується на Н⁺, а реакція ґрунтового розчину з лужної переходить в кислу.

Охорона ґрунтів – система заходів, які спрямовані на попередження ерозії, руйнування, забруднення, вторинного засолення, а також непродуктивного їх використання.

Пептизація ґрунту – розпад ґрунтових агрегатів на елементарні частки внаслідок переходу ґрунтових колоїдів з стану гелю в стан золю.

Підзолисті ґрунти – зональний тип кореальних тайгово-лісових зон, сіалітні профільно-диференційовані групи з наступними властивостями: значне збіднення мулом, фізичною глиною, оксидами та основами верхніх горизонтів, збагачені кремнеземом, мають кислу реакцію, високу ненасиченість основами, низький вміст гумусу (від 1 до 4%).

Пісок фізичний – часточки твердої фази ґрунту, розмір яких більше за 0,01 мм.

Повітрообмін – обмін повітрям між ґрунтом та атмосферою внаслідок змін температури та вологості ґрунту, змін атмосферного тиску, пересування води, а також під впливом вітру та дифузії.

Поглинальна здатність ґрунту – здатність ґрунту вбирати і утримувати різні речовини з навколишнього середовища. Розрізняють механічну, фізичну, фізико-хімічну, хімічну і біологічну поглинальну здатність ґрунту.

Поживні речовини в ґрунті – речовини або елементи, які потрібні для живлення рослин. Найголовнішій з них азот, фосфор, калій, сірка, залізо.

Пористість ґрунту – сумарний об’єм пор між агрегатами, виражений у відсотках від об’єму всього ґрунту.

Потужність ґрунту – загальна глибина профілю ґрунту (см) від денної поверхні до малозміненої породи; ця характеристика може коливатися від декількох сантиметрів, до 2-3 метрів і більше в залежності від умов ґрунтоутворення і типу ґрунту.

Профіль ґрунту – сукупність генетично зв’язаних горизонтів, що закономірно змінюють один одного в ґрунті, на які розділяється материнська гірська порода в процесі ґрунтоутворення.

Процес ґрунтотворний – процес утворення ґрунту з материнської породи під впливом факторів ґрунтоутворення (живі організми, рельєф, клімат, гірські породи, вік місцевості).

Процеси анаеробні – процеси перетворення органічних та мінеральних речовин в ґрунті, які відбуваються при нестачі кисню, що веде до появи відновлених або недоокиснених сполук.

Процеси аеробні – протікають при достатньому надходженні кисню в ґрунт.

Реакція ґрунтового розчину (син. реакція ґрунту) – співвідношення концентрації іонів водню Н⁺ та гідроксилу ОН^-у водній або сольовій (КСℓ) витяжці з ґрунту. Виражається водневим показником рН (від’ємний десятковий логарифм концентрації іонів водню (г-іон/л) у даному розчині: рН = - ℓqCH⁺).

Режим водний ґрунту – сукупність усіх процесів надходження води в ґрунт, її пересування і зміни фізичного стану в ґрунті, та її витрат з ґрунту.

Режим окисно-відновний ґрунту– сукупність окисно-відновних процесів, які викликають зміни в часі окисно-відновного потенціалу в профілі ґрунту.

Режим повітряний ґрунту – сукупність всіх явищ надходження повітря в грунт, його пересування і витрат з ґрунту, обміну газами між ґрунтом, атмосферним повітрям, твердою, рідкою і живою фазами ґрунту.

Рекультивація ґрунтів – комплекс заходів, спрямованих на відновлення продуктивності порушених ґрунтів, а також на покращення навколишнього середовища.

Речовини зольні – мінеральні речовини, які лишаються в попелі після спалювання органічної маси рослин.

Родючість ґрунту – здатність ґрунту задовільняти потреби рослин у поживних речовинах, воді, біотичному та фізико-хімічному середовищі. Розрізняють природну, ефективну та економічну родючість.

Родючість ґрунту економічна – її розглядають як порівняльну вартісну оцінку врожаю, вирощеного на одиниці площі ґрунту.

Розріз ґрунтовий – вертикальна стінка ями (шурфу), яка розкриває профіль ґрунту.

Розчин ґрунтовий – ґрунтова волога з розчиненими в ній газами, мінеральними та органічними речовинами.

Сірі лісові ґрунти – тип ґрунтів, що утворюються під субборальними широколистяними лісами в умовах помірно континентального клімату, а також модринними та березовими лісами в умовах континентального клімату. В межах цього типу ґрунтів виділяють три підтипи: світло-сірі, сірі, темно-сірі.

Сіроземи – тип ґрунтів, що формується в пустельно-степовій зоні субтропічного поясу, переважно на лесах і лесовидних суглинках, характеризується слабо диференційованим профілем; виділяють три підтипи: світлі, типові, темні, сіроземи.

Сидерація – заорювання в ґрунт спеціально вирощених зелених рослин (сидератів), які збагачують його азотом і органічними речовинами.

Склад ґрунту гранулометричний (механічний) – співвідношення різних за розміром елементарних ґрунтових часточок (ЕГЧ), виражене у відсотках (частіше співвідношення частинок фізичного піску та фізичної глини).

Складення ґрунту – характер взаємного розташування ЕГЧ і ґрунтових агрегатів, наявність пор в ґрунті. Основні показники складення: щільність і пористість ґрунту.

Солоді – галогенні різко диференційовані гідроморфні грунти, що мають морфологічні та фізико-хімічні властивості, зумовлені наявністю обмінних Н⁺ та Аℓ³⁺в колоїдному комплексі верхніх генетичних горизонтів, мають кислу реакцію ґрунту.

Солонці – ґрунти, в яких обмінний натрій складає більше 15% від ємності поглинання в ілювіальному горизонті.

Солончаки– група ґрунтів, що містять у профілі високу концентрацію легкорозчинних солей, особливо в поверхневих шарах (0,5-2,0% в шарі 0-30 см).

Стиглість ґрунту – стан ґрунту за вологістю, при якому ґрунт найліпше піддається обробітку, добре кришиться з найменшим тягловим зусиллям.

Структура ґрунту – окремості (агрегати, грудки) різного розміру, форми, якісного складу, на які розпадається ґрунт у стані фізичної стиглості.

Структурність ґрунту – здатність ґрунту розпадатись на окремі грудочки, або агрегати при розпушуванні його в умовах оптимальної вологості.

Супісок – ґрунт в якому міститься 10-20% фізичної глини.

Таксон – це послідовно супідрядні систематичні категорії, що відображають об’єктивно існуючі в природі групи ґрунтів.

Таксономія ґрунтів – система одиниць ґрунтових підрозділів ґрунту різного рангу (тип, підтип, вид, різновид) в їх взаємній супідрядності для систематики та класифікації.

Теплові властивості ґрунту – сукупність властивостей, які визначають процеси поглинання, передачі та віддачі тепла. Основні з них – теплоємність, теплопровідність, тепловіддача.

Тепловий баланс ґрунту – сукупність усіх видів надходження та витрати тепла в ґрунті за певний проміжок часу. Є кількісною характеристикою теплового режиму ґрунту.

Тепловий режим ґрунту– сукупність явищ і процесів, пов’язаних з надходженням, переносом, акумуляцією та віддачею тепла ґрунтом.

Тип ґрунту – основна таксономічна одиниця класифікації ґрунту, характеризує велику групу ґрунтів, що розвиваються в однотипних біологічних, кліматичних, гідрологічних умовах з яскравим проявом основного процесу ґрунтоутворення.

Торфоутворення – процес накопичення на поверхні ґрунту або в заростаючих водоймищах напіврозкладених рослинних решток внаслідок загальмованої гуміфікації та мінералізації відмираючих органів рослин.

Транспірація– випаровування рослинами в атмосферу пароподібної вологи в процесі їх життєдіяльності.

Удобрення основне – внесення добрив до посіву або посадки с/г культур. Є основним джерелом поживних речовин для рослин протягом вегетації.

Усадка ґрунту – зменшення об’єму ґрунту внаслідок підсихання; залежить від гранулометричного складу, вмісту колоїдів та складу обмінних катіонів. Типово для торф’яних ґрунтів.

Фаза– сукупність однорідних за складом мінеральних комплексів, які входять до складу системи та мають границю розділу з іншими фазами системи. В ґрунті розрізняють чотири фази: тверда, рідка, газоподібна та біофаза (жива).

Фактори ґрунтоутворення – елементи природного середовища, під впливом яких утворюються ґрунти. В.В.Докучаєв виділив п’ять факторів ґрунтоутворення – ґірські породи, живі та відмерлі організми, клімат, рельєф, вік країни. В сучасному ґрунтознавстві до зазначених факторів додається господарська діяльність людини, яка в значній мірі сприяє грунтоперетворенню.

Фактори родючості ґрунту – до природних факторів родючості ґрунту відносяться вміст поживних речовин, водний, повітряний, температурний режими, фізичні умови, відсутність шкідливих для рослин речовин. До соціально-економічних – фактори, що зумовлені господарською діяльністю людини.

Фералітизація– процес вивітрювання в тропічних та екваторіальних умовах, який полягає в руйнуванні алюмосилікатів і силікатів і виносу кремнезему та основ з горизонтів ґрунту.

Фільтрація (син.: просочування) – низхідне пересування вологи в ґрунті.

Фотосинтез – синтез зеленими рослинами органічних речовин з вуглекислого газу і води за допомогою світлової енергії, що вбирається хлорофілом. Основний процес новоутворення органічної речовини на Землі, трансформації сонячної енергії в енергію хімічних зв’язків.

Фракція гранулометричних елементів(син.: фракція гранулометрична) – сукупність елементарних часточок ґрунту певного розміру.

Фульвокислоти – речовини жовто забарвлених органічних речовин, витягнених зі складу гумусу і штучно переведених у кислотну форму. Інша точка зору – складова частина гумусу.

Хімічне поглинання в ґрунті –поглинання ґрунтом аніонів за рахунок хімічних реакцій з утворенням важкорозчинних солей.

Цілинні ґрунти – ґрунти, які ніколи не використовувалися у землеробстві і знаходяться під природною рослинністю.

Чорноземи– тип нейтральних ізогумусових суббореальних ґрунтів, які характеризуються високим вмістом гумусу (до 15% у цілинних варіантах) у верхньому 10 см шарі грунту і поступовим його зменшенням з глибиною.

Штучні ґрунти – ґрунти, які створюються в процесі рекультивації земель з порушеним ґрунтовим покривом, а також органо-мінеральній суміші, які використовуються в теплицях, парниках, оранжереях.

Щільність складення ґрунту - маса абсолютно сухого ґрунту в одиниці об’єму непорушеної будови (г/см³). Залежить від гранулометричного складу, природи мінералів, вмісту органічної речовини, структурного стану ґрунту, тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.053 сек.