Ставлення соціології як самостійної науки.

Основні етапи і тенденції розвитку соціологічної думки.

З найдавніших часів людину цікавили не тільки загадки і явища навколишньої природи (землетруси, виверження вулканів, зміни пори року чи ночі і дня), але і проблеми, пов’язані з її власним існуванням серед інших людей. Дійсно, чому люди прагнуть жити серед інших людей, а не відокремлено? Що змушує їх проводити між собою кордони, розділятися на окремі держави і ворогувати один з одним? Чому одним дозволено користуватися багатьма благами, а іншим відмовлено у всьому?

Пошук відповідей на ці й інші питання змусив вчених і мислителів стародавності звернути свій погляд на людину і на суспільство, в якому вона існує.

Розвиток соціологічних знань має тривалу історію, в якій чітко простежується кілька етапів з яскраво вираженими особливостями, обумовленими зрілістю суспільних наук, соціальними потребами тощо.

Протосоціологічний етап розпочався у сиву давнину з появою перших уявлень про світ і людину, суспільство. У межах цього етапу виокремлюють: античний, середньовічний, епохи Відродження і Просвітництва.

Початок 19ст. є початком класичного періоду у розвитку світової соціології.

Поява соціології як самостійної науки була викликана розвитком суспільства й суспільствознавства. У цей час світ переживав глибокі соціальні зміни, пов’язані з переходом від традиційного до індустріального суспільства. Саме ці глибокі зміни, викликані потребами капіталістичного суспільства, що розвивалося, заклали ті об’єктивні передумови, що стали основою становлення й оформлення соціології як самостійної науки.

Виділяють три групи чинників, що сприяли виникненню соціології.

Соціально – економічні чинники , такі як індустріальна революція, ринок вільної праці, урбанізація, розвиток торгівлі і багато чого іншого з наслідками, що впливають на спосіб життя людей, змінюють соціальну структуру, суспілін відносини.

Соціально – політичні чинники, серед яких новий соціальний порядок, панування буржуазних верств, влада капіталу, державна демократія і ін..

Інтелектуальні чинники, такі як філософські ідеї епохи Просвітництва з її духовними орієнтирами – гуманізмом, раціоналізмом, свободи особистості, наукового знання, ідеями Вольтера, Руссо, Сен-Сімона і багатьох інших.

Крім цього, процес становлення соціології стимулювався прагненням перебороти описовість, абстрактність науки про суспільство і направити її шляхом наукового аналізу конкретних подій життєдіяльності суспільства, заснованого на науковому спостереженні тй експерименті.

У становленні і розвитку соціології як самостійної науки можна виділити такі етапи.

Перший етап охоплює період 30-х рр. 19ст до початку 20ст. Він пов'язаний з іменами О. Конта, Г. Спенсера та багатьох їх послідовників.

Засновником соціології був відомий французький вчений Огюст Конт (1797-1857). Вперше термін «соціологія» він використав у 1824р у своїх листах (1798 – 1857рр) Але широковідомим цей термін став після публікації 4-го тому «Курсу позитивної філософії» (1838р.) . Його часто називають батьком соціології, тощу що саме він уперше спробував застосувати для вивчення суспільства науковий підхід, заснований на спостереженні й експеременті. Він вважав, що соціологія, яку він спочатку назвав «соціальною фізикою», повинна запозичити з природничих наук об’єктивність, перевірність, доказовість. Суспільство, за

Конт також вважав, що за допомогою науки можна знайти ті приховані закони, що керують усіма суспільствами. За його теорією знання про людину і суспільство проходить три стадії : теологічну (релігійну), метафізичну і позитивну (Контом, - складна система відносин, цілісний організм, про окремі структурні елементи якого можна судити тільки за співвідношенням із цілим.наукову). У своїх роботах Конт розробляв методи соціологічного дослідження, збері прихильність двом ідеям: перша – застосування наукових методів у вивченні суспільства; друга – практичне використання науки у сфері соціальних реформ. Він був глибоко переконаний, що знання добуті за допомогою наукових досліджень, можна ефективно використовувати для покращення управління добробутом суспільства.

До яскравої плеяди дослідників належить англійський філософ і соціолог Герберт Спенсер (1820-1903) Він заснував органічний напрям в соціології. Основу соціологічних поглядів Спенсера склав метод аналогії між органічним організмом, його еволюцією і соціальним, над органічним організмом і його еволюцією. Цей метод ґрунтується на тому, що і в біологічному і в соціальному організмі відбувається перехід від простого до складного. Головним для Спенсера було вивчення не суспільства в цілому, а його структурних одиниць, їх функцій та взаємозв’язку. Головна його праця «Основи соціології» (1896), в якій він робить висновок : перемагає те суспільство , в якому більша кількість людей пристосовується до промислової праці , але при цьому владні структури поважають особисті потреби.

Другий етап починається приблизно з 20-х рр. 20ст і продовжується до даного часу . Його початок пов'язаний з іменами Е. Дюркгейма, М. Вебера, В. Парето.

Значна роль у розвитку соціологічної думки належить таким мислителям, як Е.Дюркгейм , В. Парето.

Французький соціолог Е. Дюркгейм (1858-1917) одержав широке визнання як один із засновників сучасної соціології, сприяв визначенню предмета і встановлення автономії соціології, яку викладав в університетах Бордо і Сорбони. В своєму соціологічному аналізі вчений використовував колективістський підхід. Він стверджував, що соціологічний метод повинен мати справу з соціальними фактами. В своїй роботі «Суспільний поділ праці» (1893) Дюркгейм, заперечуючи Спенсеру, стверджував, що не треба розуміти соціальний порядок в індустріальних супільствах як результат договору між індивідами, що керуються лише власними інтересами. Досягнення власного інтересу веде лише до соціальної нестабільності, що проявляється в різних формах девіантності, передусім в самогубствах. Аналізуючи цю проблему, вчений говорить, що її вивчають різні соціальні науки . Історія подає відомості про конкретних історичних осіб, які добровільно пішли з життя (Сократ випив чашу з отрутою, Сенека перерізав собі вени). Біологія, медицина і психіатрія шукають причини самогубств у поганому здоров’ї та розладах психіки. Географія - в кліматичних умовах, економіка – в економічних факторах, таких ,як злиденність, депресії чи банкрутства. Тобто всі ці науки намагаються пояснити явище самогубства за допомогою окремих, не пов’язаних між собою чинників.Усі вони не приділяють уваги певному суспільству і культурі в цілому. На думку Дюркгейма, вирішення проблеми самогубств лежить на шляху цілісного розгляду суспільства та його культури. У суспільстві, де всі соціальні відносини тісно взаємопов’язані, де існує високий ступінь «соціального зчеплення» людей, де ці люди відчувають себе життєво важливими частинами суспільства ,потрібними не забутими, не самотніми; де цінності культури поділяються всіма громадянами, будучи сталими і незаперечними - у такому суспільстві невисокий відсоток самогубств. І навпаки, у суспільстві із низьким ступенем «зчепленості» , члени якого слабко пов’язані один з одним і із спільнотами , відчувають себе незахищеними, непотрібними і забутими , де культурні цінності і норми є відносними, не визнаються всіма його членами , - таке суспільство є спонукальним чинником самогубств, незалежно від кліматичних та економічних умов і стану психічного чи фізичного здоров’я людини. Він вважав галуззю соцілогії дослідження соціальних фактів, а не індивідів. Його праці: «Самогубство», «Примітивна класифікація», «Елементарні форми релігійного життя»

Італійський соціолог , інженер та економіст Вільфредо Парето (1848-1923), виклав свою теоретичну концепцію в «Трактаті всезагальної соціології» (1916) Він зробив значний внесок в теорію еліт. Суспільство для Парето, це система, яка знаходиться в стані динамічної рівноваги. Воно поділяється на еліту – «кращих», які керують, і нееліту, тобто тих, якими керують. Це обумовлено біологічно. На його думку, зміна еліт є основою і рушійною силою всього історичного розвитку. Його теорія еліт стала відправним пунктом для дослідження механізмів влади.

Німецький соціолог Макс Вебер розробив власну соціологічну теорію – «розуміючу соціологію». Одним із центральних пунктів цієї теорії стало виділення елементарної одиниці поведінки індивіда – соціальної дії, що є причиною і наслідком системи складних стосунків між людьми. При цьому суспільство, за Вебером, є сукупністю діючих індивідів, кожен з яких прагнедо досягнення своїх власних цілей. Люди діють спільно, тому що їхні вчинки осмисленні, раціональні, і вони розуміють, що індивідуальні цілі найкраще досягаються за допомогою спільних дій.. Осмислена поведінка приводить до того, що людина діє як соціальна істота, забезпечуючи у такий спосіб значний прогрес у взаємодії з навколишнім середовищем.

Підводячи підсумок можна говорити, що назва «соціологія», яку застосував Конт, пізніше було начинено науковим теоретичним змістом завдяки працям яскравої когорти мислителів. Саме в результаті їх зусиль соціологія перетворилася в науку. Яка має свій предмет, свою теорію і можливості для емпіричних підтверджень різних аспектів цієї теорії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Предмет і об’єкт соціології.	\|	Суспільство як соціальна система.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.