Тема 9. Культура української діаспори

1. Поняття „українська діаспора” та етапи української еміграції.

2. Культурна праця української еміграції у Західній і Центрально-Східній Європі.

3. Культурне життя української діаспори в Америці та Австралії.

4. Культура східної діаспори.

1. Поняття „українська діаспора” та етапи української еміграції

Щонайменше десять мільйонів українців проживають поза межами своєї історичної батьківщини – у т. зв. східній (понад 6 млн) і західній (бл. 4 млн) діаспорі. Слово діаспора грецького походження і означає розсіяння,тобто перебування значної частини народу (етнічної спільноти) поза межами країни походження внаслідок насильницького виселення або ж дії багатьох інших факторів (економічних, географічних, політичних, церковних тощо).

Термін українська діаспора утвердився у наукових дослідженнях порівняно недавно, адже раніше говорили про українські меншини у сусідніх країнах, про емігрантів, в окремих випадках – про політичну еміграцію тощо. Українська діаспора є важливою інтегральною частиною українського народу, бо саме вона протягом багатьох років популяризувала Україну в світі, поширювала знання про її минуле, розвивала різні аспекти науки та культури.

Українською східною діаспорою називають сукупність українців (осіб українського походження), які проживають за кордонами України на просторах колишнього СРСР у пострадянських країнах. За союзним переписом 1989 р. таких налічувалося 6,7 млн чол., з них найбільше у Росії – 4,4 млн чол., у Казахстані – бл. 900 тис., у Молдавії – бл. 600 тис., у Білорусії – бл. 300 тис. чол. і т. д. Формування східної діаспори розпочалося ще з царських часів.

Українська західна діаспора представляє сукупність осіб українського походження, які проживають за кордонами України поза межами колишнього СРСР, насамперед, у Європі, Америці та Австралії.

Учені розрізняють чотири хвилі української масової еміграції на Захід: 1) наприкінці ХІХ ст.– на початку ХХ ст.; 2) у міжвоєнний період; 3) у період Другої світової війни і післявоєнні роки; 4) від середини 1980-х рр. і до сьогодення.

Виїжджати на Захід протягом ХІХ–ХХ століть спонукали українців різні причини. Наприклад, економічні проблеми підштовхнули до пошуків кращого життя емігрантів першоїі четвертої хвилі.

Політичні фактори, зокрема переслідування за інакомислення та патріотизм, загроза фізичного знищення інтелігенції, змусив до еміграції представників другої (міжвоєнної) та третьої (після Другої світової війни) хвиль, серед яких було багато представників національно–свідомої наукової та культурної інтелігенції, політичних та культурних діячів, вчених, письменників, політиків, службовців, офіцерів і солдатів, працівників закордонних представництв, церковнослужителів, священиків тощо. Так, після поразки визвольних змагань 1917–1920 рр. поза національними теренами України діяли три українські легальні уряди – УНР з центром у Тарнові, ЗУНР з осередком у Відні, Кубанської Народної Республіки у Празі. Розпочалася активна праця з розбудови різних державних структур, серед яких чільне місце належало науковим, освітнім, мистецьким закладам, що мали за мету плекати національно свідомі, високопрофесійні українські кадри.

Українські емігранти на Заході переважно були національно–свідомими, політично–активними людьми, котрі заснували наукові установи, університети, школи, політичні і церковні організації в Австрії, Німеччині, Польщі, Чехословаччині, США, Канаді та інших країнах, а також залишили вагомий творчий доробок, що є важливим надбанням української та світової культури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості і тенденції розвитку сучасної української культури	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.