Міжнародний захист конституційних прав і свобод громадян України

а) може прийняти справу до розгляду тільки після того, як були використані всі національні засоби захисту аж до звернення до Верховного Суду України, і не пізніше шести місяців від дати прийняття остаточного рішення відповідною національною установою;

б) не розглядає заяви щодо фактів, які трапилися ще до того, як Україна стала членом Ради Європи;

в) не розглядає індивідуальні заяви, якщо вони: анонімні; за своєю суттю порушують те саме питання, що вже було розглянуте Європейським Судом або вже було вирішене шляхом іншої процедури міжнародного розслідування чи врегулювання, і не містить ніякої нової інформації; є зловживанням правом на оскарження або явно необґрунтованими; є несумісними з положеннями Конвенції або протоколів до неї. Тобто приймаються до розгляду лише скарги, пов'язані з порушенням тільки тих прав, що гарантовані Кон­венцією і протоколами до неї.

Під усіма національними заходами захисту, які мають бути ви­користані до звернення до Європейського Суду, слід розуміти лише звернення людини до суду загальної юрисдикції і отримання ним рішення всіх інстанцій. Такий висновок випливає із аналізу, з одного боку, рішень Європейсько­го Суду, а з другого — чинного законодавства України.

Із зазначеного випливає, зокрема, що ні звернення до Уповно­важеного Верховної Ради України з прав людини, ні звернення до Конституційного Суду не можуть визнаватися тими національни­ми заходами захисту, які є необхідними умовами звернення до Європейського Суду. Адже Уповноважений приймає рішення по суті справи, Конституційний Суд України, хоча й може прийняти таке рішення, не вирішує питання компен­сації. Відтак, для звернення громадянина до Європейського Суду достатньо наявності у його справі негативного рішення загальних судів всіх інстанцій.

Європейським Судом захищається переважна більшість прав людини і громадянина, передбачених Конституцією України. Але Європейський Суд може захистити і ті права людини і громадяни­на, які прямо не передбачені Конституцією України, але гаранту­ються Конвенцією про захист прав і основних свобод людини: право підсудного на те, що його справу розгляне справедливий, незалежний і безсторонній суд, право засудженого на перегляд вироку, право людини не бути позбавленою волі лише на підставі неспроможності виконання свого договірного зобов'язання. Проте громадянин України не може звернутися до Європейського Суду зі скаргою, наприклад, щодо порушення його права на працю, на відпочинок, на соціальний захист тощо.

Скарга, яка відповідає вищезазначеним вимогам, направ­ляється у м.Страсбург (Франція) за адресою: Registrar, European Court of Human Rights, Council of Europe, F-67075, Strasbourg Cedex France,і має містити такі відомості:

1) “Сторони” (дані про заявника, його представника, державу, проти якої подано заяву);

2) “Викладення фактів” (коротка суть самої скарги);

3) “Порушення Конвенції” (визначаються конкретні права, гаран­товані Конвенцію та Протоколами до неї, які, на думку заявника, по­рушені, з посиланням на відповідні статті, та наводяться аргументи);

4) “Виконання положень пункту 1 ст. 35 Конвенції” (дається перелік офіційних рішень у справі, із зазначенням дати кожного документа та інстанції, яка його видала, а також коротка інфор­мація про зміст кожного документа. Вказується також, чи існують інші інстанції, до яких може звернутися заявник, і чому він не ви­користав таку можливість);

5) “Предмет заяви” (вказується, яких результатів чекає заявник);

6) “Процедури в інших міжнародних інстанціях” (зазначається, чи надсилались скарги, які є предметом цієї заяви, в інші міжна­родні інстанції);

7) “Список документів” (вказується, які документи (виключно в
копіях) додаються до заяви);

8) “Декларація та підпис” (зміст декларації: "Я свідомо заявляю, що усі представлені у цій заяві відомості є точними".)

Більш детально процедура звернення до Європейського Суду з прав людини врегульована його Реґламентом.

Але рішення Європейського суду мають не тільки індивідуаль­не значення для людини, яка звернулася до нього, а й універсаль­не значення: ці рішення є орієнтиром для національних судів, у тому числі для Конституційного Суду України, вони надають мож­ливість більш глибоко і правильно зрозуміти обсяг і зміст гаранто­ваних Європейською конвенцією з прав людини, іншими міжна­родними актами, а також і Конституцією України прав і свобод лю­дини і громадянина, отже, більш ефективно захищати їх.

Європейський Суд не скасовує та не змінює рішення націо­нальних судів, а виносить нове рішення, яке є обов'язковим для виконання державою. На жаль, законо­давство України не встановлює відповідальність за невиконання рішення Європейського Суду, так само як і за невиконання рішень інших міжнародних установ чи органів міжнародних організацій.

Право звернення громадянина до відповідних міжнародних ус­танов чи органів міжнародних організацій не обмежується лише європейськими наглядовими інститутами. Існують й інші інсти­туції глобального міжнародного рівня, до яких можуть звертатись громадяни України за умови ратифікації Україною відповідних актів міжнародного законодавства.