Похідних фінансових інструментів

Порівняльна характеристика біржового і небіржового ринків

Таблиця 1

Міжнародний ринок похідних фінансових інструментів: структура, функції. Характеристика учасників ринку

За економічним змістом ринок похідних фінансових інструментів - це сукупність економічних відносин щодо перерозподілу ризиків, які виникають у процесі обміну фінансовими інструментами чи товарами. Призначення та основна функція строкового ринку полягає у формуванні механізмів хеджування (мінімізації) цінових ризиків.

Міжнародний ринок деривативів традиційно ділиться на два сектори: біржовий ( організований ( organized exchange)) та небіржовий ( over the counter). До біржових фінансових інструментів відносять ф’ючерсні контракти та біржеві опціони, до небіржових – своп контракти (валютні, процентні), форварди, кредитні свопи. На неорганізований ринок в даний час припадає основна частина угод з деривативами, він відіграє особливу роль в розвитку фінансового ринку в цілому. Цей ринок забезпечує пряму участь дрібних та середніх учасників на міжнародному фінансовому ринку і тому є більш стійким та менш спекулятивним.

Характеристика	Біржовий ринок ПФІ	Небіржовий ринок ПФІ
Торгівля	Централізовані торги згідно правил. Доступ до торгів мають члени біржі та інші учасники, що користуються послугами брокерів.	Контракти між сторонами укладаються напряму, за допомогою брокерів, посередники відсутні.
Транспарентність	Відкритий і прозорий ринок. Учасники забезпечуються інформацією про ціни	Характеризується не повною інформацією. Визначити його стан можна лише на основі індикативного котирування на брокерських терміналах
Кредитний ризик	Мінімальний, оскільки контрагентом виступає клірингова палата. Існують початкові і поточні страхові депозити.	Значний. Страхування можливе тільки при узгодженні сторін.
Типи контрактів	Всі контракти стандартизовані за терміном виконання і розміром угод.	Гнучкі контракти. Стандарти відсутні.
Ліквідність	Ринок ліквідний завдяки стандартизації контрактів	Ринок не ліквідний. Утримувачі контрактів очікують строку їх виконання
Учасники ринку	Професіонали. За своєю суттю роздрібний ринок	Непрофесіонали. Оптовий ринок з незначною кількістю гравців

Для небіржового сектору міжнародного ринку деривативів характерні наступні особливості:

- існування класичних та екзотичних контрактів,

- відносна непрозорість,

- трансформація ризиків,

- глобальний характер та концентрація складу професійних учасників,

- децентралізоване управління ризиками,

- інтеграція у всі сектори фінансового ринку.

Міжнародний ринок деривативів виконує такі функції:

Визначальна – поява похідних фінансових інструментів стало результатом активної інноваційної діяльності, пов’язаної з розвитком і розширенням спектру використання капіталу в його фіктивній формі.

Прикладна – сучасна уява про управління фінансовими ризиками на міжнародному ринку неможлива без використання похідних фінансових інструментів. Для виконання цієї функції міжнародного ринку деривативів державами розробляються відкриті стандарти діяльності, технічні системи оцінки ризиків. Крім того, прикладна функція ринку деривативів полягає у тому, що на ньому здійснюються арбітражні та спекулятивні операції.

На міжнародному ринку похідних фінансових інструментів можна виділити групу учасників. Це не лише юридичні особи - банки, корпорації, інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди, але й фізичні особи.

В сучасних умовах деривативи виконують в економічній системі дві важливі функції, створюючи, з одного боку, механізми для проведення операцій хеджування цінових ризиків, а з іншого, дозволяючи біржовим спекулянтам гарантувати свої прогнози і здійснювати спекулятивні операції з метою отримання доходу від різниці в цінах.

Відповідно до цього всіх учасників (залежно від мети, з якою вони відкривають свої позиції на ринку деривативів) розподіляють на дві групи: хеджерів і спекулянтів (трейдерів, торговців).

Хеджер - це учасник ринку, який проводить операції з деривативами з метою зниження (уникнення) цінового ризику, пов'язаного з володінням базовими інструментами. Щодо спекулянтів, то зміст їх діяльності у найширшому розумінні можна визначити як формування певних очікувань на основі прогнозування майбутнього та використання їх для одержання прибутку від різниці в ціні купівлі та продажу фінансових інструментів чи товарів.

На строковому ринку спекулянти приймають на себе ризик хеджерів, тобто ризик зміни ціни базового інструменту протягом форвардного періоду, в надії на те, що сформовані ними очікування виявляться правильними, і це дозволить отримати прибутки. Зрозуміло, що прогнози не завжди втілюються у реальну дійсність, а тому спекулянти можуть не лише вигравати, але й програвати, що на практиці трапляється не так вже й рідко. Отже, прибутки спекулянтів за економічним змістом правомірно розглядати як винагороду за прийнятий ризик. І хоча строкові угоди теоретично можуть укладатися між двома хеджерами з полярними позиціями, але на практиці така відповідність є скоріше винятком. Розрив між попитом і пропозицією, створеними хеджерами, можуть усунути тільки спекулянти, а тому ефективна діяльність строкового ринку без їх участі стає досить проблематичною.

10.3. Характеристика основних похідних фінансових інструментів. Форварди.

Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контракти визначаються своїми специфікаціями - юридичними документами, в яких обов'язково обумовлюється обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характеристики. У міжнародній практиці найпоширенішими видами деривативів є форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони і своп-контракти, а найпопулярнішими видами базових фінансових інструментів - валюта, грошові кошти у формі кредитів і депозитів, цінні папери, фондові індекси.

До похідних інструментів можуть відноситися й інші угоди фінансового характеру, інвестиційні характеристики яких залежать від базового активу наприклад, інвестиційні сертифікати, що є цінними паперами, емітованими інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією, та фондові варанти, які можна розглядати як різновид опціону на купівлю (опціон call), що випускаються емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власникові право на придбання простих акцій чи облігацій даного емітента протягом певного періоду на заздалегідь узгоджених умовах.

Таким чином, за своїм призначенням похідні інструменти спрямовані на створення механізмів захисту виробників і споживачів від ризиків з погляду умов придбання та реалізації товарів і фінансових інструментів, дозволяючи уникати цінових ризиків тим суб'єктам господарювання, які не бажають ризикувати. В цілому строкові угоди дають змогу розділити на складові ті ризики, які притаманні базисним інструментам, і одночасно перерозподілити їх між учасниками угоди. Це дозволяє торгувати ризиками окремо від базисних інструментів, тобто здійснювати трансферт цінових ризиків.

Розглянемо особливості, переваги і недоліки кожного інструменту: форвардів, ф'ючерсів, опціонів, своп-угод.

Форвардний контракт - це угода між двома контрагентами про умови здійснення операції з базовим інструментом (активом), яка відбудеться в майбутньому. Найчастіше такі операції набувають форми купівлі чи продажу обумовленої кількості конкретного виду базових інструментів за фіксованою ціною на визначену дату в майбутньому.

Укладення форвардного контракту означає, що одна із сторін (продавець) бере на себе зобов'язання здійснити поставку певної кількості базових інструментів на певну дату, зафіксовану в контракті, але віддалену значним проміжком часу від дати укладення угоди, а інша сторона (покупець) зобов'язується прийняти поставку за обумовленою ціною. Отже, всі умови форвардної угоди визначаються контрагентами в момент її укладання, тобто наперед. Форвардні угоди належать до позабіржових інструментів, адже біржова торгівля неможлива через індивідуальні умови укладання контракту.

Дата, коли сторони підписують форвардний контракт, називається датою угоди. Дата, на яку учасники домовляються здійснити операцію купівлі-продажу базового інструменту, називається датою платежу, або розрахунків. Період між цими датами називають форвардним .Ціну активу, зафіксовану в форвардному контракті, називають ціною поставки (відповідно до дати поставки). Форвардною ціною називають ціну поставки в форвардних контрактах, які укладаються в даний момент. Щодня укладаються форвардні угоди і щодня змінюються не тільки ціни спот, а й форвардні ціни на ті чи інші активи. Чим ближче дати поставки, тим менша різниця між цінами на ринку спот та форвардними цінами. Базовими активами в форвардних контрактах можуть виступати різноманітні фінансові або матеріальні активи, валюта, процентні ставки, фондові індекси тощо.

Страхування з допомогою форвардного контракту полягає в перенесенні операції з реального ринку на ринок строкових угод. Причому для рядового учасника ринку, який є продавцем чи покупцем певних фінансових чи матеріальних активів, ринок форвардних угод дає змогу спланувати свої майбутні грошові надходження чи витрати і знати їх точну величину незважаючи на зміни в ринковій кон'юнктурі. Крім того, форвардний контракт означає для виробника гарантований продаж продукції у визначений момент у майбутньому за наперед обумовленою ціною, для покупця - гарантоване надходження продукції в потрібний для нього момент і з наперед визначеними грошовими витратами на її придбання.

Протягом останніх десятиріч одержали розвиток форвардні контракти, предметом яких є фінансові інструменти. Серед форвардних угод фінансового характеру на міжнародних ринках найбільшого поширення набули форвардні контракти за відсотковими (процентними) ставками (FRA) та за валютними коштами (FXA).

Форвардний контракт за відсотковими ставками (FRA -forward rate agreement) - це двостороння угода, в якій фіксуються відсоткова ставка та інші умови проведення операцій залучення або розміщення грошових коштів на визначену дату в майбутньому. Однією із сторін такої угоди є учасник ринку, який бажає захиститися від підвищення відсоткових ставок і хоче купити FRA (покупець). Іншим контрагентом є учасник, який прагне уникнути ризику, пов'язаного із зниженням ставок, і продає FRA (продавець). Форвардні контракти за процентними ставками укладаються як на міжбанківському ринку, так і між кредитними установами (банками) та їх клієнтами.

Форвардний валютний контракт (FXA – foreign exchange agreement) - це угода між двома контрагентами про фіксацію валютного курсу за операцією купівлі-продажу обумовленої суми валютних коштів на визначену дату в майбутньому. Згідно з форвардним валютним контрактом одна сторона бере на себе зобов'язання здійснити поставку визначеної кількості валютних коштів за узгодженим у контракті курсом на вказану дату, а інша сторона - зобов'язання прийняти цю поставку і виплатити відповідну суму коштів в іншій валюті.

Суми контрактів і тривалість форвардного періоду за форвардними валютними контрактами можуть бути довільними і визначаються в угоді за домовленістю сторін, відповідаючи їх потребам. Угодами РХА передбачається фіксація всіх умов, у тому числі й форвардного валютного курсу, у момент підписання контракту.

Саме тому основним питанням при укладанні форвардного валютного контракту є рівень обмінного курсу, який визначається на дату угоди і за яким операція купівлі-продажу валюти буде здійснена на дату валютування. Щоб не втратити значних коштів на форварді, учасникам бажано мати прогноз зміни валютних курсів і враховувати вплив відповідних чинників на процес формування форвардних валютних курсів.

Суть угоди з купівлі-продажу валюти полягає в тому, що один з її учасників зобов'язується продати іншому учаснику іноземну валюту через визначений час по курсу, який фіксується в момент укладення угоди і називається форвардним валютним курсом. Інший учасник бере на себе зобов'язання купити дану валюту на умовах, зафіксованих у контракті. Форвардний курс, зафіксований у контракті, має забезпечити продавцю валюти певний прибуток.

Серед переваг форвардних контрактів можна виділити такі:

- індивідуальний характер укладення форвардного контракту дозволяє досить точно хеджувати ризик визначенням суми угоди і термінів, які відповідають потребам сторін.;

- за форвардними угодами не стягується додаткова платня (комісійні);

- не потребують щоденної переоцінки за поточним курсом чи ставками.

Головним недоліком форвардних угод є те, що умова обов'язкового виконання не дозволяє достроково розірвати угоду або змінити її умови, а відсутність вторинного форвардного ринку не дає змоги перепродати контракт. Форвардні контракти мають низьку ліквідність, а ризик невиконання зобов'язань за ними досить високий.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Похідні фінансові інструменти та їх використання.	\|	Поняття про ф’ючерсні контракти. Опціони, їх відмінність від ф’ючерсних та форвардних угод

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.