Основні напрямки й форми міжнародного співробітництва

Розрізняють всезагальні, загальні, специфічні та особливі економічні категорії.

Всезагальні економічні категорії — це теоретичний вираз елементів економічних систем, властивих усім суспільним способам виробництва, — категорії, що відображають більшість елементів продуктивних сил і технологічного способу виробництва, взаємодію людини з природою у процесі праці (засоби праці, предмети праці, власна праця, людина тощо).

Загальні економічні категорії позначають розвиток спільних для кількох суспільних способів виробництва елементів економічної системи (гроші, товар, ціна тощо), які групуються навколо загальних економічних законів.

Специфічні економічні категорії — це мислені форми, які відображають відносини економічної власності, властиві лише одному суспільному способу виробництва, — відробна рента, продуктова рента, панщина та ін. (феодальні відносини власності); прибуток, додаткова вартість, підприємницький прибуток, кредитні гроші тощо (капіталістичні відносини власності).

Особливі економічні категорії характеризують розвиток відносин економічної власності лише на одній із стадій, етапів еволюції суспільного способу виробництва: одержавлення економіки, одержавлення інтелектуальної власності, державного планування, капіталістичної інтеграції та ін.

Таким чином, курсанти (слухачі) з’ясували, що є предметом економічної теорії, які існують методи пізнання економічних явищ, в чому полягає сутність економічних законів і категорій.

Міжнародне співробітництво в розв'язанні глобальних проблем узаємодії суспільства й природи є об'єктивною потребою сучасної епохи, умовою існування й прогресу людства. Вирішити їх на рівні окремих країн у принципі неможливо. Природні комплекси кожної з них, особливо невеликих за розміром, нерозривно пов'язані з природними комплексами сусідніх країн або навіть є їх складовою частиною. Не підкоряються державним кордонам рухи повітряних і водних мас. Транскордонне перенесення призводить до поширення забруднення з території однієї країни на територію іншої. Наприклад, значна частина забруднення на територію Канади надходить із США, а близько 20 % сірки, що призводить до утворення кислотних дощів, надходить у країни СНД через західний кордон. У той же час викиди підприємств, розташованих у північно-західних районах Росії, серйозно погіршують екологічну обстановку у Фінляндії. Найважливішою передумовою міжнародного співробітництва в розв'язанні глобальних проблем є й сама біосфера, її єдність, яка потребує спільних дій як під час впливу на неї, так і під час її охорони.

До основних форм міжнародного співробітництва належать міжнародні конвенції й угоди з екологічних проблем, які проводяться з XIX ст. Першими були «Конвенція з вилову устриць», укладена 1839 р. між Францією й Великобританією, «Угода про рхорону морських котиків», досягнута 1867 р. між Росією, США і Японією, ряд конвенцій і угод з рибальства. Кілька конвенцій і! угод було укладено на початку XX ст. з охорони перелітних птахів і захисту рослин від шкідників і хвороб.

У 20-40-х рр. XX в. СРСР були укладені угоди з Фінляндією про рибальство в прикордонних водах, спільне використання водних ресурсів з Афганістаном, багатостороння конвенція з Афганістаном та Іраном щодо захисту рослин, а також щодо боротьби із сараною. Особливо швидко розвивалися міжнародні відносини після закінчення Другої світової війни, які охопили всілякі природні об'єкти й навколишнє середовище.

Стали різноманітними організаційні форми міжнародного співробітництва. Вони підрозділяються на міжнародні урядові спілки (МУС) і міжнародні неурядові об'єднання (МНУО). Міжнародні організації дозволяють об'єднати природоохоронну діяльність зацікавлених держав незалежно від їх політичних позицій, виділяючи екологічні проблеми із сукупності всіх міжнародних проблем. Найбільшою міжнародною міжурядовою організацією є Організація Об'єднаних Націй (ООН). До її складу, зокрема, входять Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО), Продовольча й сільськогосподарська організація (ФАО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Програма ООН щодо навколишнього середовища (ЮНЕП). У Всесвітній організації охорони здоров'я (ВООЗ) здійснюється робота з розв'язання проблем охорони здоров'я й навколишнього середовища, питного водопостачання й санітарії; розробки критеріїв здорового навколишнього середовища. Міжнародне співробітництво є необхідним також у питаннях установлення міжнародних стандартів біологічних речовин, пестицидів і фармацевтичних препаратів; рекомендації міжнародних назв ліків; збирання й поширення статистичної інформації в галузі здоров'я.

Діяльність ЮНЕП містить у собі різні проекти в галузі атмосфери Землі, морських і наземних екосистем. Також ЮНЕП відіграє значну роль у розвитку міжнародних конвенцій у галузі екології й охорони навколишнього середовища. ЮНЕП часто співробітничає з державами й неурядовими міжнародними організаціями.

ЮНЕП публікує велику кількість доповідей, звітів та інформаційних бюлетенів. Прикладом звіту з екології, розвитку й людського благополуччя є четверта Глобальна екологічна ініціатива, яка надає аналітичний матеріал та інформацію для політиків і всіх зацікавлених людей. Одна з основних ідей звіту — проінформувати людство про те, що воно «живе не відповідно до своїх достатків». У звіті відзначається, що людство настільки велике, що обсяг ресурсів, необхідних для виживання, перевищує кількість доступних. Екологічний імператив (або кількість землі, необхідної для забезпечення продуктами однієї людини) становить 21,9 гектара, у той час як біологічні можливості Землі становлять у середньому 15,7 гектара на людину.

Необхідність міжнародного співробітництва в галузі вивчення й використання в мирних цілях атомної енергії призвела до створення в 1957 р. Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). Взаємодія з МАГАТЕ включає проведення експертизи рівня безпеки АЕС, поводження з радіоактивними відходами.

Ряд проектів проводилися відповідно до укладених угод між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку, серед них: «Збереження біорізноманіття Карпат», «Посилення управління навколишнім природним середовищем у Донецькій області», «Збереження біорізноманіття в українській частині дельти Дунаю».

У рамках виконання зобов'язань по Рамсарській Конвенції Україна підтвердила свою відповідальність за водно-болотні угіддя міжнародного значення з Рамсарського переліку (Сиваш, Каркінітська, Тендрівська і Ягорлицька затоки, Дунайські плавні) та забезпечила впровадження положень Стратегічного плану збереження водно-болотних угідь на 1997-2002 рр. як суттєвої частини Національної стратегії збереження біологічного й ландшафтного різноманіття.

Об'єкти охорони навколишнього середовища підрозділяються на національні й міжнародні (загальносвітові). До національних об'єктів належать земля, води, надра, рідкісні й зникаючі рослини й тварини, унікальні природні об'єкти (заповідники, національні парки, пам'ятники природи та ін.) та інші елементи природного середовища. Крім того, це поділювані природні ресурси, які перебувають у користуванні двох і більше держав (річки Дунай, Рейн, моря Балтійське, Середземне та ін.). Цими об'єктами держави вільно розпоряджаються, охороняють їх і управляють ними на підставі прийнятих законів і угод.

Міжнародні об'єкти охорони навколишнього природного середовища не входять до юрисдикції держав і належать до об'єктів міжнародного співробітництва: космос, атмосферне повітря, Світовий океан, Антарктида. Найбільш характерний міжнародний об'єкт, який є надбанням усього людства, — космос, атмосфера Землі, у якій через природну циркуляцію повітря виникли глобальні екологічні проблеми — погодно-кліматичні зміни. Антарктида — материк світу й міжнародного співробітництва, принципи охорони й використання якого встановлені ще 1959 р. спеціальним Договором про Антарктиду. Світовий океан — величезна комора природних ресурсів і загальнопланетарна транспортна система, давні спроби національних домагань на які завершилися лише 1973 р. підписанням Конвенції ООН з морського права, де підтверджена непорушність принципу вільного мореплавання (крім територіальних вод, зовнішній кордон яких установлена на відстані 12 миль від берега); визнане суверенне право держав на біоресурси в їх прибережних 200-мильних зонах. Усі ці об'єкти освоюють і охороняють на підставі різних договорів, конвенцій, протоколів, які відображають спільні зусилля міжнародного співтовариства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІІІ. ЕКОНОМІЧНІ КАТЕГОРІЇ ТА ЗАКОНИ	\|	Основні засади формування команди проекту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.