МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Критерії оцінки рівнів ефективності виховного впливуЕфективність виховання — співвідношення між метою виховання і результатами, досягнутими у процесі формування особистості, соціальних груп. Для оцінювання результатів виховного процесу необхідно мати чітке уявлення про визначення рівнів вихованості учнів, їхньої свідомості, поведінки; вміти бачити зміни в її поведінці у результаті виховних впливів; обирати найефективніші форми і методи виховання.Складність процесу виховання зумовлена тим, що результати його не завжди помітні відразу. Вихованість — комплексна характеристика особистості, враховує наявність і рівень сформованості в неї суспільно значущих якостей. Критерії визначення ефективності виховного впливу шкільного колективу об'єднують у групи: 1. Критерії оцінювання організаційної структури і складових шкільного колективу: — відповідність структури колективу соціальній моделі суспільства; — чіткість розподілу функцій між внутріколективними об'єднаннями і органами управління; — здійснення управління діяльністю шкільного колективу як єдиного процесу на основі співуправління педагогів, учнів, батьків, громадськості. 2. Критерії оцінювання змісту виховної діяльності учнів, колективу, рівня його впливу на особистість учня: — відповідність між змістом виховання та вимогами суспільства; — єдність необхідних напрямів виховання з моральною їх сутністю; — комплексність у процесі здійснення всіх напрямів виховного впливу; — індивідуалізація виховання. 3. Критерії визначення характеру внутріколективних відносин: — соціальна спрямованість внутріколективних стосунків; — наявність стосунків взаємовідповідальності, взаємозалежності; — погодженість ділових і особистих стосунків між учнями різного віку — наявність моральності в процесі спілкування; — уміння узгоджувати колективні та власні інтереси. 4. Критерії незалежного оцінювання особистості членами колективу: — соціальна спрямованість: суспільна активність, громадський обов'язок, ідеали. — ставлення до трудової діяльності: відповідальність за доручену справу, творчий підхід. — організаторська діяльність: ділові якості (цілеспрямованість, працьовитість, дисциплінованість, ініціативність), організаторські вміння чітко визначити мету і поставити завдання перед колективом, розставити людей і організувати роботу трудового колективу, уміння налагодити контроль діяльності, оперативно розв'язати і оцінити результати роботи колективу; — взаємини з товаришами по трудовому колективу: відносини з учнями навчального закладу, підлеглими; доброзичливість, повага, гуманність у стосунках з людьми.
15. Особистісно-професійні якості педагога, що забезпечують організацію різнопланової виховної діяльності школярів. Педагогічна діяльність є особливим видом соціальної діяльності, яка спрямована на передавання новим поколінням накопичених людством досвіду і культури, створення умов для їх особистісного розвитку. Завдання і зміст навчання та виховання всебічно розвиненої особистості зумовлюють такі функції вчителя: — інформативну (учитель транслює певну інформацію); — розвивальну (розвиває мислення, уяву, мову школярів); — виховну (формує переконання, систему ставлень, готовність до налагодження стосунків з оточенням); — орієнтувальну (орієнтує в різноманітній інформації, моральних цінностях); — культурологічну (сприяє засвоєнню культурних надбань суспільства, загальнолюдських ідеалів, системи цінностей, формуванню базової культури особистості); — мобілізаційну (мобілізує на виконання вправ, завдань, справ); — стимулювальну (шукає шляхів переведення дитини на позицію суб’єкта власної життєдіяльності, щоб дитина «захотіла» вчитися, розвиватися, виховуватися); — конструктивну (конструює урок, позакласні заняття, різнорівневу самостійну роботу і спілкування тощо); — комунікативну (спілкування з учнями, їхніми батьками, колегами по роботі); — організаційну (організовує учнів, інших учителів, батьків, самого себе на уроки, позакласні заходи тощо); — соціалізуюча (готує дитину до встановлення взаємних стосунків з реальним соціальним середовищем, яке не завжди ідеально організоване); — управлінську (керує діяльністю учнів, спрямовує в необхідному напрямі, привчає дітей до самоврядування); — діагностичну (володіє інформацією про стан дитини, визначає рівень, недоліки та прогалини в знаннях, вихованості, готовності до взаємодії із соціальним оточенням); — дослідницьку (досліджує особистість учня, дитячий колектив, навченість і вихованість школярів); — прогностичну (передбачає зміни, що відбуваються з учнями, дитячим колективом, прогнозує їх динаміку на основі виявлення і аналізу певних тенденцій); — психотерапевтичну (надає дитині вчасну психологічну допомогу, спрощує, а не ускладнює життя учня, запобігає виникненню в його житті конфліктів, пом’якшує або компенсує негативні впливи, допомагає жити у злагоді з оточенням та у згоді із самим собою); — рекреаційну (створює умови для ефективного навчання, вчасного відновлення фізичних та психічних сил учня); — здоров’язберігальну (сприяє збереженню і зміцненню фізичного, психічного, духовного здоров’я учнів); — коригувальну (вносить зміни в діяльність учнів, загалом у педагогічний процес та його результати, виправляє недоліки); — методичну (аналізує рівень власної роботи, використаних методик, визначає їх ефективність, виявляє та усуває недоліки, накреслює перспективні зміни, розробляє нові методичні підходи та прийоми власної діяльності і діяльності учнів). Усі функції, які виконує вчитель у процесі професійної діяльності, можна розглядати у кількох проекціях і на різних рівнях: термінальні, або функції-цілі (навчальна, виховна, розвивальна, соціалізуюча та ін.); інструментальні, або функції-засоби (інформативна, діагностична, стимулювальна, прогностична, психотерапевтична, рекреаційна та ін.), операційні, або функції-прийоми (управлінська, коригувальна, методична та ін.) (В. Семиченко).
Читайте також:
|
||||||||
|