Лекція 8. Національно-визвольний рух в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Література

1. Зінченко А. А. З Історії селянського руху на Правобережній Україні в 18 ст. - першій половині 19 ст. / А. А. Зінченко // Український історичний журнал. - 1991. - № 1.

2. Історія України. Курс лекцій. Ч.1 - К., 1991. - С. 318-335.

3. Історія України / Кер.авт.кол. Ю. Зайцев. – Львів, 1996. - С. 171-180.

4. Історія України / під редакцією В. А. Смолія. - К., 1997. - С. 130-136.

5. Історія України / М. В. Дєдков, Ю. В. Іващенко, Г. А. Кладова та інші. - Запоріжжя, 2002. - С. 125-131.

6. Король В. Історія України / В. Король. – К., 1995. - С. 61-69, 88-105.

7. Мельник Л. Коліївщина / Л. Мельник // Історія України. - 1998. - № 13. - С. 4-6.

8. Мицик Ю. Національно – визвольна і антикріпосницька боротьба в Україні в середині і другій половині ХVIII ст. / Ю. Мицик // Історія України. - 1999. - № 46. - С. 8-9.

9. Сарбей В. Етапи формування української національної самосвідомості (кінець 18 - початок 19 ст.) / В. Сарбей // Історія України. - 1997. - № 3. - С. 1 -5; № 4. - С. 1, 4 -5; №5. -С.8.

10. Субтельний О. Україна: Історія / О. Субтельний. - К., 1994. - С. 183-203.

11. Сушинський Б. Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV-XIX століть / Б. Сушинський. - Одеса, 1998. - С. 602-608.

Мета: проаналізувати, як з появою інтелігенції поширюється у масах національна свідомість, активізується національний рух в усіх його формах. У сукупності ці процеси дістали назви українського національного відродження.

Завдання:

– з’ясувати роль письменників і полемістів в пробудженні української національної свідомості, про громади, які стали провідниками культурно-освітньої діяльності серед широких народних мас;

– визначити специфіку діяльності москвофілів та народовців;

– прослідкувати процес створення політичних партій на Наддніпрянській Україні та розгортання національного руху в західноукраїнських землях;

– простежити за діяльністю українців в Державних думах Росії.

План лекції:

1. Національно-культурні та громадсько-політичні рухи в Україні.

2. Утворення і діяльність українських політичних партій та початку ХХ ст. Проголошення ідеї «Самостійності України».

3. «Українське питання» у Державних думах Росії.

Ключові терміни і поняття: національно-визвольний рух, національна свідомість, інтелігенція, громади, губернія, західники, імперія, намісництво, народництво.

Поразка в Кримській війні 1853-1856рр. послабила політичний вплив Росії у Європі. Росія програла війну через техніко-економічну відсталість. Щоб остаточно не зповзти на рівень другорядних держав, Росія повинна була перейти до радикального реформування всієї суспільно-економічної та політичної системи.

19 лютого 1861р. цар Олександр ІІ видав маніфест про відміну кріпосного права і впровадження аграрної реформи. Селянська реформа 1861р. відкрила простір для широкого розвитку країни шляхом капіталізму. Однак реформу було проведено в інтересах дворян, що надало їй обмеженого характеру. Залишки кріпосництва, невирішеність аграрного питання стали причинами безперервної класової боротьби у пореформений період. Окрім аграрної були проведені інші буржуазні реформи – земська, судова, військова, фінансова. Але ці реформи не зачипили основи самодержавства і всіляко захищали права дворян. На рубежі 70-80-х років в Росії знову виникла революційна ситуація.

У ХІХ ст. у Східній Європі формується нова соціальна група людей – інтелігенція. Однією з найбільш важливих концепцій, яку висунула інтелігенція ХІХ ст. була концепція нації або національної свідомості. Невелика група перших українських інтелігентів України складалася із синів священиків, міщан, козаків. Малочисельна українська інтелігенція з’явилася там, де були вищі навчальні заклади і зосередила свою увагу на вивченні історії, фольклору, мови, літератури. Саме українська інтелігенція і очолила національний рух.

В середині ХІХ ст. в Західній Україні виникли дві суспільно-політичні течії в освітніх колах українського населення – москвофіли і народовці. Москвофіли не вірили в політику австрійського уряду по відношенню до українців і робили ставку на російський царизм. Народовці наполягали на культурницькій діяльності і підтримували австрійську монархію.

В Наддніпрянській Україні, яка була в складі Російської імперії, на початку 60-х років ХІХ ст. почався масовий громадівський рух, названий владою «українофільством». Громадівці виявляли лояльність до влади, вітали скасування кріпацтва і єдиною своєю метою проголошували просвіту народу. У липні 1863р. міністр внутрішніх справ Росії П.Валуєв видав таємний циркуляр про заборону друкування книжок українською мовою. Для перевірки діяльності громад уряд створив спеціальну комісію, яка зробила висновок про їх шкідливість для імперії. Цар Олександр ІІ у травні 1876р. підписав Емський указ, який забороняв використання української мови в початкових школах, судах та державних установах, зі шкільних бібліотек вилучались українські книжки, вчителів-українофілів заміняли на російських.

У 1891-1897рр. у національному русі України з’явилося і діяло «Братство тарасівців» - нелегальна політична організація. На західноукраїнських землях, раніше ніж у підросійській Україні, виникла перша політична партія – Русько-українська радикальна партія (РУРП, 1890р.). Її засновниками стали І.Франко, М.Павлик. У 1899р. виникла Українська соціал-демократична партія Східної Галичини.

У лютому 1900р. у Харкові група студентської молоді проголосила заснування Революційної української партії. З позицій повної державної самостійності України виступила створена у 1901р. під керівництвом М.Міхновського Українська народна партія. У 1905р. основна частина РУП утворила Українську соціал-демократичну робітничу партію, яка в політичній сфері обмежувалась гаслами автономії України. Поряд з національними партіями соціалістичного спрямування в Україні поступово став розвиватися ліберально-демократичний рух. В середині 1904р. за ініціативи молодих членів українських громад була створена Українська демократична партія та Українська радикальна партія. Принципових програмних розходжень між ними не існувало, тому у 1905р. вони злилися в Українську демократично-радикальну партію, яка, як і її попередники, обстоювала лише ідею автономії України в складі Росії.

Перша російська революція 1905-1907рр. була підготовлена всім попереднім ходом історичного розвитку. Перед нею стояло завдання повалення самодержавства, встановлення демократичної республіки, ліквідації пережитків феодалізму. В умовах занепаду революції царизм почав наступ на народ – почали діяти військово-польові суди та придушення робітничих і селянських виступів. За таких умов відбувалися вибори у Державну Думу, яка почала свої засідання у 1906р. У Думі була створена українська громада, яка об’єднала 45 депутатів. З трибуни Думи українці вимагали автономії України. Цар Микола ІІ розпустив І Думу, а в червні 1907р. розпустив і ІІ Думу. Так закінчилася перша російська революція, яка тільки обмежила самодержавство і не вирішила аграрне питання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 7. Українські землі у складі Австрійської та Російської імперії	\|	Лекція 9. Українська революція: доба Центральної Ради

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.