Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Лекція 11. Україна в умовах утвердження тоталітарного режиму: соціально – економічні процеси

Література

1. Верстюк В. Ф. Роль і місце Центральної Ради в модерній історії України / В. Ф. Верстюк // Український історичний журнал. – 1997. – № 5.

2. Винниченко В. К. Відродження нації. У 3-хч. / В. К. Винниченко. - К.: Політвидав України, 1990.

3. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. / Я. Грицак. - К.: Генеза, 2001.

4. Грушевський М. С. Українська Центральна Рада та її універсали / М. С. Грушевський // Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991.

5. Дорошенко Д. І. Історія України: Доба Центральної Ради / Д. І. Дорошенко // Березіль. - 1991. - № 12.

6. Губа П. Погляди щодо незалежності України у 1917-1920 р.р. / П. Губа // Історія України. – 2001. – № 3. – С. 2 - 4.

7. Гарчева Л. Збройні сили Центральної ради (лютий-квітень 1918р.) / Л. Гарчева // Військо України. – 1993. – № 8.

8. Історія України / під ред. В.А. Смолія. – К.:Альтернативи, 1997. – 416 с.

9. Історія України / Дєдков М. В., Іващенко Ю. В., Кладова Г. Л. та ін. – Запоріжжя, 2002. – С. 170-190.

10. Копиленко О. Л. Сто днів Центральної Ради / О. Л. Копиленко. – К.: Україна, 1992. – 204 с.

11. Кульчицький В. Історія держави і права України / В. Кульчицький, М. Настюк, Б. Тищик. – Львів: Світ, 1996.

12. Нагаєвський І. Історія українськой держави двадцятого століття / І. Нагаєвський. – К., 1993. – С. 64-98.

13. Новий довідник: Історія України. – К., 2006. – С. 491-501.

14. Полонська-Василенко Н. Д. Історія України: 1900-1923 / Н. Д. Полонська-Василенко. – К., 1991.

15. Романчук О. Ультиматум / О. Романчук. – К., 1990.

16. Субтельний О. Україна. Історія / О. Субтельний. –2-е вид. – К., 1992. – 510 с.

Лекція 10. Україна в умовах боротьби за збереження державної незалежності (1918-1920 рр.)

Мета: вивчити і розібратись зі складним періодом в історії України, коли потрібно було вибороти мир, боротись проти наступу Чорної Армії, коли відбувалась зміна влади, пережити період Держави гетьмана П. Скоропадського і період Директорії.

Завдання:

– висвітити боротьбу ЦР за вихід з війни і підписання Брестської мирної угоди з Четверним союзом; та її діяльність в усіх сферах суспільного життя;

– визначити специфіку діяльності уряду П. Скоропадського в сфері економіки, культури, зовнішньої і внутрішньої політики;

– розкрити досягнення і прорахунки Директорії;

– пояснити, чому народу України в 1917-1920 рр. не вдалося здобути державну незалежність.

План лекції:

1. Українська Народна Республіка: від Брестського мирного договору до гетьманського перевороту.

2. Українська Держава гетьмана П. Скоропадського.

3. Україна в період Директорії: Політика радянської влади в Україні.

Ключові терміни і поняття: мирний договір, окупаційні війська, державний герб, військово-польські суди, дипломатія, партизанські повстанські загони, Акт злуки, петлюрівські частини.

У Центральній Раді переважала автономно-федералістська течія. Про це свідчили три перших Універсали. Але подальший перебіг подій – захоплення більшовиками влади, їх ультиматум, стрімкий наступ на Україну, довели безглуздість сподівань на мирне співіснування з новим урядом Росії. Спонукала УНР до розриву з Росією і необхідність укладення мирного договору з Четверним союзом, для чого необхідно було направити окрему делегацію до Брест-Литовська на переговори.

22 січня 1918р. Центральна Рада проголосила ІУ Універсал про незалежність. В Універсалі зазначалося, що Україна прагне жити в мирі і дружбі з сусідніми державами, але останні не мають права втручатися у внутрішні справи України; влада в УНР належить народу; вся земля передавалась трудовому народу без викупу; всім національним меншинам гарантувалось право національно-персональної автономії.

27 січня 1918р., коли Центральна Рада вже евакуювалась до Житомира, українська делегація підписала Брестський договір із державами німецько-австрійського блоку. За умовами договору УНР виходила із Першої світової війни, була визнана незалежною державою, а також зобов’язувалась протягом першої половини 1918р. поставляти до Німеччини та Австро-Угорщини продукти харчування і сировину.

Країни Четверного союзу скористались тяжким становищем України і фактично встановили окупаційний режим на її території. Після вступу німецьких військ на територію України влада Центральної Ради була суто формальною. Окупаційна адміністрація, турбуючись про вивезення продовольства з України, почала втручатися у внутрішні справи, що загострило конфлікт між нею та Центральною Радою. Німців та австрійців не влаштовувала ЦР з її соціалістичними ідеями. Вони бачили безсилля Ради виконати умови Брест-Литовського договору про поставки продовольства та сировини.

29 квітня 1918р. відбулося останнє засідання ЦР. Німці підтримали державний переворот в Україні. Отже, ЦР проіснувала 14 місяців. Головне, чого вона досягла – це визнання права українського народу мати власну державу. Чотири Універсали ЦР знаменували собою етапи складного і суперечливого шляху України до державної незалежності.

29 квітня 1918р. влада перейшла до гетьмана Павла Скоропадського. За півроку свого існування уряд Скоропадського встановив нову назву країни – Українська держава, сформував уряд з великих землевласників, відновив поміщицьке землеволодіння, створив дієздатний адміністративний апарат. Скоропадський багато зусиль віддавав створенню української армії, проте австро-німецька влада чинила перешкоди формуванню українського війська, тому плани гетьмана не були втілені у життя.

Деяка стабілізація Української держави дозволила уряду Скоропадського здійснити значні перетворення в галузі культури. У зовнішній політиці гетьман спирався на Німеччину, поряд із тим було встановлено дипломатичні відносини з 12 країнами та підписано мирний договір з більшовицькою Росією.

Проте влада гетьмана не була міцною: його соціальну опору складали великі землевласники, а повернення дореволюційних порядків на селі, збільшення робочого дня, заборона страйків призвело до створення широкого антигетьманського руху. У травні 1918р. низка політичних партій утворила опозиційний Скоропадському Український народний союз. У листопаді була створена Директорія – міжпартійний орган, політичним керівником якого став В.Винниченко, а військовим – С.Петлюра. У листопаді 1918р Перша світова війна закінчилася поразкою країн Четверного союзу. Австро-німецькі війська залишили Україну. Гетьман, розуміючи безнадійність ситуації, зрікся влади та покинув Україну.

14 грудня 1918р. війська Директорії увійшли до Києва, що означало відновлення УНР. Усі спроби Директорії закріпити свою владу в Україні не дали результатів. Поряд із загрозою від більшовиків давалося взнаки і протистояння В.Винниченка та С.Петлюри, який, ставши головним отаманом, не мав можливості створити дієздатну армію.

На початку 1919р. більшовики почали боротьбу за відновлення радянської влади в Україні. Почалася друга війна між більшовицькою Росією та УНР.

Розпад Австро-Угорської імперії в результаті Першої світової війни привів до утворення на її території незалежних держав. Українські патріотичні сили 13 листопада 1918р. у Львові проголосили про утворення Західноукраїнської Народної Республіки. ЇЇ президентом став Є. Петрушевич, а головою уряду – К.Левицький. Незважаючи на складні зовнішні обставини, дві республіки – УНР та ЗУНР почали переговори про об’єднання. 22 січня 1919р. у Києві було оголошено Акт Злуки.

Наприкінці 1918р., окрім Польщі та більшовицької Росії, в українські справи втрутилися Антанта та білогвардійці. Білогвардійський рух ставив на меті повалення радянської влади і відродження єдиної та неділимої Росії. Такі наміри робили неможливим існування незалежної або автономної України.

5 лютого війська Директорії під тиском більшовиків залишили Київ, уряд УНР переїхав до Вінниці. Переговори лідерів Директорії з Антантою не дали результатів. Навесні 1919р. радянську владу вдруге було встановлено на більшій частині України, яка отримала назву Українська Соціалістична Радянська Республіка. Уряд – Раду Народних Комісарів очолив Х. Раковський. У березні 1919р. у Харкові на ІІ Всеукраїнському з’їзді Рад було прийнято Конституцію УСРР. Складовою політики уряду Х. Раковського став загальноросійський соціально-економічний курс – «воєнний комунізм». Була введена продовольча розкладка, почалося насадження радгоспів та комун. Все це привело до масових антибільшовицьких виступів весною-літом 1919р.

Скориставшись такою ситуацією, білогвардійська армія генерала А.Денікіна перейшла в наступ і 31 серпня увійшла до Києва. 1 червня 1919р. у Москві представники РСФСР, УСРР та Білорусії ухвалили декрет про воєнно-політичний союз. 10 жовтня почався загальний наступ радянських військ на білогвардійську армію, який до кінця 1919р. завершився перемогою Червоної армії.

У грудні 1919р. С.Петлюра почав переговори з польським керівництвом про спільні дії проти Радянської Росії. У квітні 1920р. було укладено договір між УНР та Польщею. Україна знову стала ареною війни. Сподівання Петлюри на масове антибільшовицьке повстання в Україні не виправдались. 12 жовтня 1920р. Польща та Росія підписали договір про перемир’я, а у березні 1921р. – Ризький мирний договір. 20 листопада Петлюра своїм наказом ліквідував Директорію і виїхав за кордон.

1. Вєтров Л. Ставлення до гетьманської держави українських і російських соціалістичних партій / Л. Вєтров // Історія України. – 2001. – № 3. – С. 2 - 4.

2. Єкельчик С. Павло Скоропадський / С. Єкельчик // Історія України в особах ХІХ-ХХ ст. – К., 1995. – С. 216-222.

3. Захарченко П. Симон Петлюра і Павло Скоропадський / П. Захарченко // Історія України. – 1999. – № 8. – С. 1-3.

4. Історія України / М. В. Дєдков, Ю. В. Іващенко, Г. Л. Кладова та ін. – Запоріжжя, 2002. – С. 191-199.

5. Кульчицький С. Брестський мирний договір / С. Кульчицький // Історія України. – 1998. – № 6. – С. 1-2.

6. Кульчицький С. Українська держава гетьмана Павла Скоропадського / С. Кульчицький // Історія України. – 1998. –№ 18. – С. 1-2.

7. Папакін Г. Командир першого українського корпусу (П.Скоропадський) / Г. Папакін // Історія України. – 2000. – № 8. – С. 1-3; № 9. – С.1-3.

8. Папакін Г. Михайло Грушевський і Павло Скоропадський / Г. Папакін // Історія України. – 2001. – № 35. – С. 1-3.

9. Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття / І. Нагаєвський. – К., 1993. – С. 98-171.

10. Пиріг Р. Я. Павло Скоропадський: штрихи до політичного портрету / Р. Я. Пиріг, Ф. М. Проданюк // Український історичний журнал. – 1992. – № 4-5.

11. Реєнт О. П. Усі гетьмани України / О. П. Реєнт, І. А. Коляда. – Харків, 2008. – С. 374-411.

12. Солдатенко В. Зовнішній курс гетьманської держави П. Скоропадського / В. Солдатенко // Історія України. – 2001. – № 47. – С. 1-4.

Мета: розглянути початок нового періоду в історії України, коли на передній план вийшла необхідність відродження зруйнованої революціями та війнами економіки держави і відбувалося це в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Завдання:

– проаналізувати дії партії більшовиків в галузі сільського господарства та впроваджені в життя нової економічної політики в промислове виробництво України;

– охарактеризувати основні завдання і напрямки прискорення індустріалізації;

– визначити політику колективізації, яка призвела до суттєвих змін в соціально-політичній сфері, розкрити її негативні наслідки – Голодомор 1932-1933 рр.

План лекції:

1. Відбудова української економіки в період НЕПу.

2. Політика індустріалізації в України.

3. Колективізація та її наслідки в УРСР. Голод 1932 – 1933 рр.

Ключові терміни і поняття: нова економічна політика (НЕП), куркулі, комуни, колгоспи, трести, продуктивність праці, тарифи, штрафи, голодомор.

Перехід до НЕПу був обумовлений насамперед соціально-політичною кризою 1921р., яка проявилася у розгортанні страйкового руху робітників, військових заколотах, повстанському русі селян. НЕП – політика, заснована на ринкових відносинах, різних формах власності й економічних методах керування народним господарством. Рішення про її проведення було прийняте на Х з’їзді РКП(б) в березні 1921р. Нова економічна політика передбачала: заміну продрозкладки продподатком, відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин, денаціоналізацію дрібних та середніх підприємств, введення стабільної валюти, дозвіл іноземних концесій, відновлення матеріальних стимулів виробництва.

В політичній сфері РКП(б) зберегла свою монополію на владу, зміцнила командно-адміністративну систему, продовжувала підпорядковувати економіку своїм політичним цілям.

Економіка Росії, як і України, в умовах ринкових відносин досягла значних успіхів. Виробництво промислової продукції порівняно з 1913р. зросло удвічі. Однак економічне піднесення супроводжувалося розшаруванням суспільства, зростанням безробіття, інфляцією. НЕП оживив приватновласницькі інтереси, з’явилась велика кількість непманів – приватних власників, торгівців. Це лякало партійне керівництво, значну частину робітничо-селянських мас, які дедалі частіше ставили питання: «За що боролися?» Тому наприкінці 20-х років більшовицьке керівництво на чолі з І.Сталіним відмовилось від НЕПу.

У другій половині 20-х років перед СРСР повстало питання темпів, джерел та пріоритетів соціально-економічного розвитку. Партійне керівництво, намагаючись досягти рівня розвинених країн Західної Європи та США, усвідомило необхідність індустріалізації. У грудні 1925р. ХІУ з’їзд ВКП(б) проголосив курс на індустріалізацію. Частина партійного керівництва виступала за збереження неповської моделі розвитку, поступову індустріалізацію, добровільне кооперування селян. Інша частина наполягала на швидкій індустріалізації з високими темпами розвитку за рахунок примусової колективізації, повернення до адміністративно-командних методів.

Сталін, встановивши одноосібну владу, звернувся до надзвичайних методів. Проти цього виступили М. Бухарін, О. Риков, М.Томський. У керівництві ВКП(б) почалася гостра політична боротьба. Позицію Сталіна підтримали Л. Каганович, В. Молотов, К. Ворошилов і це дало йому змогу забезпечити більшість у партії. Прихильники збереження НЕПу були звільнені зі своїх посад, а потім репресовані.

У грудні 1927р. ХУ з’їзд ВКП(б) схвалив директиви першого п’ятирічного плану на 1928-1932рр., за якими середньорічні темпи розвитку індустріалізації збільшувались до 20%. У січні 1928р. РНК СРСР ухвалила рішення про достроковий збір усіх платежів з селян. Сталінська стаття «Рік великого перелому» у листопаді 1929р. проголосила перехід до політики комуністичного штурму з примусовою розкладкою, забороною торгівлі, розкуркуленням заможних селян.

Індустріалізація здійснювалась в умовах нестачі кваліфікованих робітників та інженерно-технічних працівників, відповідної інфраструктури і коштів. Тому більшовицьке керівництво пішло шляхом їх перекачування з сільського господарства у важку промисловість, збільшення податків, внутрішніх позик, випуску паперових грошей, збільшення вивозу сировини і хлібу за кордон, продажу горілки, безкоштовної праці величезної армії в’язнів ГУЛАГу.

У 30-ті роки самовідданою працею народу було створено величезний промисловий потенціал. В Україні виникло машинобудування, закладено потужну енергетичну базу, розширено і оновлено металургію, здійснено реконструкцію промислових велетнів. У роки другої п’ятирічки виникло і поширилося виробниче змагання – стахановський рух. Економічне піднесення тривало до 1937р., а потім почався спад темпів розвитку у зв’язку з поширенням масових репресій і пошуком «шкідників».

У листопаді 1929р. пленум ЦК ВКП(б) ухвалив постанову про здійснення в найкоротший строк суцільної колективізації сільського господарства та розкуркулення заможних селян. В УСРР колективізація мала завершитися весною 1932р. Насильницьке запровадження колгоспного ладу викликало опір селянства.

Незацікавленість селян у роботі на колгоспних полях, засуха 1932р. призвели до різкого падіння поставок хліба Україною державі. З метою забезпечення плану хлібозаготівель у жовтні 1932р. в Україну була направлена комісія на чолі з В.Молотовим. Були запроваджені масові обшуки і вилучення продовольства. В Україні почався масовий голод, жертвами якого стали від 3 до 6 млн. осіб. Українське селянства було розгромлено і приборкано.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 9. Українська революція: доба Центральної Ради	\|	Лекція 12. Україна в умовах утвердження тоталітарного режиму: соціально-політичні процеси

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.