Історична довідка: трудовий напрямок економічної думки

Протягом тривалого періоду історії людського суспільства, аж до епохи високорозвиненого промислового виробництва, питання раціональної організації праці та управління людськими ресурсами не мали належного наукового обґрунтування. Проте проблеми природи і принципів справедливого й ефективного управління працею були предметом роздумів багатьох великих мислителів, а основи реалістичних поглядів на процес забезпечення досягнення загальних цілей У ході спільної життєдіяльності людей беруть початок ще в античності.

В цілому доіндустріальна епоха, включаючи рабовласницький лад, коли переважали методи прямого примушення до праці, й епоху феодалізму з властивою їй відсутністю особистої свободи виробника в умовах натурального або дрібнотоварного виробництва, не потребувала особливих методів управління людьми для покращання економічних результатів. Але деякі питання економіки праці, зокрема проблеми природи та організації заробітної плати, досліджувалися вже представниками класичної буржуазної політекономії.

Марксизм розвинув до досконалості й аналітично вичерпав на рівні свого часу трудову теорію вартості, персоніфікував всю систему соціально-економічних відносин, створивши галерею економічних типів: капіталіста (торговця, фінансиста, підприємця, рант'є, землевласника), дрібного виробника, найманого працівника. Звичайно, з позицій сьогодення впадає в око спричинена ідеологічними цілями недооцінка Марксом розумової, творчої та підприємницької діяльності в створенні національного багатства, проте це не повинно заступати для нас значення його економічного вчення, зокрема в сфері дослідження економіки праці та людини.

З виникненням і розвитком ринкової економіки управління виробництвом, а разом з ним і управління людською працею, набувають все більшого значення.

На початку XX ст, виникла школа "наукового управління" або "наукової організації праці", основні положення якої викладені в роботах американського інженера Ф. Тейлора (1856—1915) "Управління фабрикою" та "Принципи наукового управління". В аспекті дослідження проблем управління працею представники цієї школи шукали шляхи індивідуального розвитку, працівників через зниження рівня втомлюваності , науковий відбір для роботи по відповідних професіях; вивчали можливості забезпечення відповідності здібностей людей і вимог робочого місця; вдосконалювали систему стимулювання праці. Ф. Тейлор вважав, що праця — це передусім індивідуальна діяльність, а тому вплив трудового колективу на робітника звичайно має деструктивний характер, зменшує продуктивність його праці. Ф. Тейлор першим обґрунтував необхідність наукового підбору працівників. Він зазначав, що відбір людей не вимагає пошуку екстраординарних індивідів, але передбачає вибір серед звичайних людей тих небагатьох, які підходять саме для даного типу роботи.

Роботи учня Ф. Тейлора Г. Ганта (1861 — 1919) характеризують провідну роль людського фактора в промисловості й висловлюють переконання в тому, що працівнику повинна бути надана можливість знайти в своїй праці не лише джерело існування, але і задоволення. В 1901 р. Г. Гант розробив першу систему оплати дострокового якісного виконання виробничих завдань. З її впровадженням на ряді підприємств продуктивність праці там зросла більш ніж вдвічі. Г. Гант мріяв про впровадження "демократії на виробництві", про гуманізацію управління, доводячи, що "проблема людського фактора є однією з найважливіших проблем менеджменту"'.

Відомий американський вчений Г. Емерсон (1853—1931), розробляючи штабний принцип управління, приділяв головну увагу персоналу, наполягаючи на необхідності управління кадрами. Передбачаючи виникнення в майбутньому професії менеджера персоналу, Г. Емерсон щев1912р.в роботі "Дванадцять принципів продуктивності" писав: "Вкрай важливо мати хоча б небагато спеціалістів, що володіють інтуїцією, спостережливістю, тямущістю — з одного боку, і всім багатством фізіологічних, психологічних і антропологічних наукових знань — з іншого. Лише такий спеціаліст зможе дати адміністрації і кандидату на роботу дійсно компетентну пораду, тільки він може вірно сказати, чи підходить кандидат для даної роботи"².

Французький адміністратор і дослідник А. Файоль (1841 — 1925) виокремив основні принципи управління персоналом: винагорода персоналу, справедливість, постійність складу персоналу, підпорядкування часткових інтересів загальному, єдність персоналу³. Ф. та Л. Гілбрети займалися переважно питаннями вивчення фізичної роботи у виробничих процесах і досліджували можливості збільшення випуску продукції за рахунок ефективнішого виконання операцій ручної праці без збільшення зусиль працівників. Вони першими застосували для вивчення робочих рухів кінокамеру і винайдений ними мікрохронометр, поклавши початок науковому нормуванню праці¹.

Концентрація виробництва і монополізація капіталу на початку XX ст. призвела до небаченого раніше скупчення великих мас працівників різних спеціальностей на великих підприємствах, до більш часткового поділу праці, і зокрема до виділення функції управління персоналом. Г. Форд, намагаючись вирішити проблему плинності кадрів, організував на своєму підприємстві "психологічний відділ". Відомо, що перше "бюро найму" було організоване ще в 1900 p., а перший відділ праці — в 1902 р. на підприємстві, що виробляло касові апарати².

Важливим етапом розвитку управлінсько-трудового напрямку наукової думки став рух за людські відносини на виробництві (1930— 1950). Американські вчені М. П. Фоллет і Е. Мейо вважаються найбільшими авторитетами в цьому напрямку досліджень. Саме М. Фоллет першою дала визначення менеджменту як забезпеченню виконання роботи за допомогою інших осіб, а знамениті експерименти Е. Мейо довели значення для ефективності виробництва сили взаємодії між людьми. Подальші дослідження А. Маслоу, К. Арджи-ріса, Р. Лайкерта, Д. Мак-Грегора, Д. Мак-Клелланда, Ф. Герцберга, Л. Дортера, Е. Лоулера та багатьох інших вивчали різні аспекти соціально-трудової взаємодії людей, мотивації, характеру влади і авторитету, комунікації в організаціях, лідерства, змісту роботи та якості трудового життя тощо³.

Початок XX ст. в Російській імперії характеризувався великим інтересом вчених до різних аспектів трудової діяльності людини: психофізіологічних, економіко-організаційних, професійних тощо, які тісно перепліталися між собою. Еволюція науки управління персоналом невіддільна від історії розвитку самої науки управління, а також суміжних галузей знань — психотехніки, психофізіології, гігієни праці, психології, наукової організації праці та ін.

Найбільшою багатогранністю та енциклопедичністю наукового дослідження процесів людської праці характеризуютьсяроботи голови (патріарха) кількох поколінь радянських економістів академіка С.Г. Струміліна (1877 — 1974). Працюючи в жорстких умовах радянського тоталітарного режиму, він практично об'єктивно, майже без ідеологічних нашарувань дослідив величезні масиви економічних проблем, постійно пов'язуючи наукові пошуки з вирішенням актуальних практичних проблем народного господарства країни.

У роботі "До питання про класифікацію праці" С.Г. Струмілін всебічно розглядає процес праці з економічної, фізіологічної, психологічної, соціальної та історичної точок зору¹. Зразком аналітичного підходу до однієї з найскладніших проблем економіки праці є розроблена С.Г. Струміліним класифікація професій і спеціальностей. Його роботи "Проблеми кваліфікації праці"² та "Господарське значення народної освіти"³ стали основою науки про економічну ефективність освіти, яка пізніше в США була розвинена в теорію "людського капіталу".

С.Г. Струмілін послідовно заперечував зрівнялівку в оплаті праці. Розроблені ним методи класифікації і групування професій, велика робота по визначенню основних факторів диференціації оплати праці мали вирішальне значення для організації заробітної плати. С.Г. Струмілін вперше здійснив соціально-економічне дослідження бюджету часу різних груп працівників. Під його керівництвом вперше в світі був розроблений перспективний плановий баланс праці на 1927/28 — 1932/33 pp.

Великий внесок академіка Струміліна і в розробку проблем підвищення продуктивності праці. Аналізуючи ефективність нової техніки, він дослідив співвідношення між зростанням продуктивності праці і зниженням собівартості. Лише в сучасних умовах ми можемо повністю оцінити значення ідеї вченого про необхідність врахування в показниках продуктивності праці економії не лише живої, але і уречевленої праці".

Важливе значення в сучасних умовах розшарування населення за рівнями доходів має методика С.Г. Струміліна дослідження рівня народного добробуту, яка, на жаль, менше відома студентам, ніж американські методики.

Слід зазначити, що внесок академіка С.Г. Струміліна в дослідження економіки праці не обмежується вивченням зазначених вище проблем, так само, як і його загальний внесок у науку не обмежується проблемами економіки праці. Важко переоцінити значення його робіт зі статистики, демографії, економіки промисловості й сільського господарства. На наше глибоке переконання, обов'язком кожного студента є особисте близьке знайомство з науковими працями цього видатного вченого.

Помітний слід у радянській економіко-управлінській науці залишили й інші вчені "трудового" спрямування. O.K. Гастєв (1882 — 1938) — вчений і поет, організатор Центрального інституту праці (незаконно репресований і реабілітований посмертно), вважається засновником школи наукової організації праці'. П.М. Керженцев (1881 — 1940) — економіст, історик, публіцист, а потім П.М. Єсманський, директор Таганрозького інституту наукової організації виробництва, досліджували спільні риси, що є в будь-якій роботі, пов'язаній з управлінням людьми, передбачаючи таким чином основну ідею праксеології².

Значну^вагу дослідженню проблем управління приділяв Ф.Р. Дунаєвський, директор Харківського інституту праці; він акцентував увагу на проблемах добору персоналу, його підготовки і стимулювання. Науковий співробітник Інституту техніки управління (Москва) Е.К. Дрезен особливу увагу звертав на питання взаємодії людини і колективу, ролі керівника, підготовки резерву і навчання кадрів³.

В першій третині XX ст. в СРСР, як і в інших країнах, інтенсивно розвивалася психотехніка. Один із засновників прикладної психології німецький вчений Г. Мюнстерберг, визначаючи основні проблеми психотехніки, визнавав першочерговою з них "відбір підходящих людей", тобто проблему професійної придатності в широкому розумінні слова, включаючи профвідбір, профконсультацію і профорієнтацію'. Помітний внесок у розвиток психотехніки в 1920— 1930-х pp. зробили І.Н. Шпільрейн, С.Г. Геллерштейн, К.Х. Кекчеєв, Н.Д. Левітов, Н.В. Петровський, Н.А. Рибніков, І.М. Бурдянський та ін. Психотехніка, вивчаючи психологічний стан людини при її взаємодії з виробничим середовищем, підготувала наукову основу для виникнення і розвитку сучасних наук про працю: ергономіки, інженерної психології, організаційного проектування, технічного нормування, організації управління виробництвом. В центрі уваги всіх цих наук — трудова діяльність людини.

Разом з психотехнікою інтенсивно розвивалися дослідження в галузі психофізіології. Найвідомішим представником психофізіології у 1920— 1930-х pp. був О. А. Єрманський, що висунув теорію "фізіологічного оптимуму", яка підтверджується сучасними дослідженнями².

Велетенський інтерес до проблем економіки, наукової організації праці та управління персоналом виявився, зокрема, у великій кількості та різноманітності періодичних друкованих видань того часу: "Організація праці", "Техніка управління", "Господарство і управління", "За раціоналізацію", "Підприємство", "Інженерна праця" та ін.(російською мовою). Однак вже на кінець 1930-х pp., у зв'язку з відомими політичними причинами у СРСР, об'єктивні наукові дослідження були практично згорнуті.

А в розвинених країнах капіталістичного світу в цей час до проблем "людського фактору", мотивації праці звернулися і теоретики менеджменту, оскільки практика управління вже переконливо довела, що психологічні, соціологічні, економічні, юридичні та інші фактори суттєво впливають на ефективність функціювання організації. Вже зазначалося, що біля витоків нових форм і методів управління в промисловості були американські вчені Е. Мейо і М. Фоллет, засновники "школи людських відносин". Цей напрям промислової соціальної психології прискорено розвивався після другої світової війни, багато в чому дякуючи роботам Д. Мак-Гре-гора (1906-1964). Йому належить радикальна теза про те, що людський бік підприємства утворює єдине ціле і що теоретичні передумови, яких дотримується керівництво щодо управління його людськими ресурсами, визначають весь характер підприємства. Д. Мак-Грегор запропонував також широко відомі нині теорії X і У, які далі розвинув професор Каліфорнійського університету В. Оучі¹.

У кінці 1950-х і остаточно в 1960-ті pp. управління людськими відносинами в організаціях виділилося у спеціальну управлінську функцію "управління персоналом". її основним завданням стало забезпечення можливості кожному працівникові працювати максимально ефективно на користь підприємства, що обов'язково пов'язується з підвищенням особистого добробуту працівника. Наукові дослідження в галузі управління персоналом пов'язані тепер передусім з методами добору, навчання і перепідготовки кадрів, а також з проблемами зайнятості, ефективного використання робочого часу й обладнання, процедурами урегулювання трудових конфліктів, новими поглядами на систему матеріального стимулювання працівників, відмовою від традиційних форм оплати, заснованих на жорсткому нормуванні.

Починаючи з 1960-х pp. спостерігається друга велика хвиля зростання інтересу до проблем управління через систему взаємовідносин людей. Управління економічними процесами роЗглядається як цілеспрямований вплив на людей і лише через них — на виробничі відносини. Важливим методом управління стають соціально-психологічні відносини.

У 1970—1980 pp. в науці управління розвинених країн поняття "людські ресурси", "людський капітал" і управління ними почали витісняти поняття "персонал", "управління персоналом", "робота з кадрами". Більшість фірм змінила також традиційні назви відділів кадрів на "відділи (служби) людських ресурсів", нова термінологія ввійшла і в службові документи, і в наукові праці, і в підручники, однак повної одностайності серед вчених з цього приводу поки що немає.

Дослідження радянських вчених у 1970—1980-х pp. у галузі управління людськими ресурсами проводилися передусім спеціалістами з проблем психології і соціології праці: В.А. Ядовим, А.Г. Здравомисловим, В.П. Ропсиною, В.Г. Підмарковим, Г.М. Зараковським, В.К. Тарасовим, Ю.М. Черновим, Є.А. Климовим, Б.А. Смирновим, Б.А. Леоновим, Ю.М. Забро-дінймтаін. Завдяки дослідженням Б.Ф. Ломова, Б.Г. Анан'єва, В.ГІ. Зінченка, А.Н. Леонтьєва в окремий напрямок науки управління виділилася ергономіка, що виникла на базі психології, психофізіології, наукової організації праці. Предметом цієї науки є дослідження різноманітних характеристик працюючої людини з урахуванням численних виробничих факторів з метою оптимізації знарядь, умов і процесу праці.

У цей час відбувається процес становлення інженерної психології як самостійної науки, продовжує активно розвиватися нормування праці. Серед вчених, що зробили значний внесок у розвиток теорії нормування, слід назвати Е.І. Андрю-щенка, В.П. Бабича, Н.С. Березіну, М.І. Бухалкова, Б.М. Генкіна, Б.М. Ігумнова, Г.І. Калітича, В.І. Кочеткова, Г.Е. Слєзінгера, А.П. Павленко, П.Ф. Петроченка, В.А. Плаксова, Є.І. Шерман та ін.

Особлива увага приділялась науково-практичним проблемам підвищення продуктивності праці, вдосконаленню показників її вимірювання. Значно розширили теорію продуктивності і ефективності праці такі вчені, як Є.Г. Антосєнков, Є.І. Капустін, Д.М. Карпухін, В.Г. Костаков, Л.А. Костін, О.О. Котляр, В.В. Куліков, І.С. Маслова, А.І. Мілюков, Г.А. Пруденський, О.І. Рузавіна та ін.

В Україні трудовий напрямок економічної думки нині розвивається кількома науковими центрами. Наивідоміші з них: Інститут економіки Національної академії наук (НАН) України (м. Київ); Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України (м. Луганськ); Науково-дослідний інститут праці та зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики і НАН України (м. Київ); Інститут регіональних досліджень НАН України (м. Львів); Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України (м. Київ); Економічний науково-дослідний інститут Міністерства економіки України (м. Київ), Український науково-дослідний інститут аграрних проблем (м. Київ). Чималий внесок у розвиток трудового напрямку економічної науки роблять і науковці вищої школи, зокрема в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Львівському державному університеті імені Івана Франка, Харківському національному університеті імені Миколи Каразіна, Київському національному економічному університеті.

Значну координуючу роль в узагальненні і пропаганді теоретичних і практичних знань у галузі економіки праці та управління людськими ресурсами відіграють фундаментальні монографічні видання та спеціальні наукові збірники вчених згаданих вище наукових центрів та закладів освіти, періодичні журнальні видання, вісники, часописи, передусім "Економіка України", "Продуктивність", "Економіст", "Персонал", "Праця і зарплата" та ін. У 1995 р. засновано науковий економічний та суспільно-політичний журнал "Україна: аспекти праці", який регулярно висвітлює думки вчених та практиків з найактуальніших проблем ринку праці й зайнятості населення, оплати праці та динаміки доходів громадян, розвитку соціально-трудових відносин, професійної освіти, соціального захисту тощо.

Теоретичні, методичні та прикладні аспекти актуальних проблем економіки праці дістали значного розвитку в роботах українських вчених В.Ф. Андрієнка, О.І. Амоші, СІ. Бандура, Л.К. Безчасного, Д.П. Богині, І.К. Бондар, О.А. Бугуцького, Л.І. Воротіної, В.М. Данюка, Г.А. Дмитренка, М.І. Долішнього, CM. Злупка, Є.П. Качана, М.М. Кім, A.M. Колота, Л.В. Кривенко, І.Д. Крижка, В.Д. Лагутіна, Е.М. Лібанової, 1.1. Лукінова, Н.Д. Лук'янченко, Ю.В. Ніколенка, В.М. Новікова, О.Ф. Нові-кової, В.В. Онікієнка, Н.О. Павловської, Ю.І. Палкіна, І.Л. Петрової, СІ. Пірожкова, М.Д. Прокопенка, В.А. Савчен-ка, М.А. Сіроштана, О.А. Турецького, О.М. Уманського, О.А. Устенка, Д.М. Черваньова, М.Г. Чумаченка, А.А. Чухна, Л.С Шевченко та ін..

До найактуальніших проблем соціально-трудових відносин, дослідження яких є перспективним для наукової роботи (починаючи зі студентської лави), слід віднести питання прогнозування ринку праці й особливостей його формування в Україні; дослідження впливу приватизаційних процесів на зайнятість та рівень життя населення; дослідження ефективності інвестицій в людський капітал на особистісному, мікро- і макроекономічному рівнях; розробку ефективних систем оцінки трудового внеску та оплати праці; пошуки оптимальних шляхів відтворення кадрового потенціалу країни та соціального захисту населення і багато інших. Сподіваємось, що матеріали цієї книги зацікавлять Вас і будуть корисними у Вашій роботі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економіка праці в системі наук	\|	Глава 1

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.