Прислівники можуть писатися разом, окремо і через дефіс.
Разом пишуться:
- утворені від іменника, прикметника, числівника, займенника, прислівника у поєднанні з прийменником: внічию, вгору, змолоду, втроє, спершу, поодинці, вдома, назавжди, віднині, занадто, якнайкраще, назавжди, забагато (порівняй: за багато років і забагато гуляєш);
- утворені з кількох основ: насамперед, повсякчас, вдосвіта, завбільшки, навперейми, спідлоба, позавчора, впродовж;
- утворені сполученням часток аби, ані, де, чи, що, як із будь-якою частиною мови: деколи, чимало, щодня, щодоби, абикуди, аніскільки, якнайбільше (але поки що, хіба що, дарма що).
Окремо пишуться:
- прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, але в яких іменник зберігає своє лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і іменником можливе означення до цього іменника: в нагороду, по змозі, до побачення, без сліду, на диво, на щастя, як слід.
- якщо однакові основи розділені прийменником: раз у раз, день у день, сам на сам;
- утворені поєднанням іменника (займенника) у називному відмінку з іменником в орудному відмінку: кінець кінцем, чин чином, одним одна, сама самотою;
- прислівники утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по двоє, по троє, по четверо.
Через дефіс пишуться:
- в яких повторюються основи (синонімічні та антонімічні прислівники) або вони утворені з двох прислівників: ледве-ледве, зроду-звіку, пліч-о-пліч, вряди-годи, сяк-так, як-не-як, всього-на-всього;
- утворенні від прикметників і займенників за допомогою префікса по- і суфіксів –и-, -ому-: по-нашому, по-київськи, по-українськи; також по-латині, на-гора;