Виробництво і попит на виробничі ресурси

1. Попит та ціноутворення на виробничі ресурси.

2. Заробітна плата, її форми, види та рівень.

3. Земельна рента. Ціна землі.

4. Процентна ставка та її функції.

5. Прибуток, його форми та стимулююча роль.

Попит на фактори виробництва формується на ринках ресурсів виробництва, де в результаті взаємодії попиту і пропозиції визначаються ціни на працю, капітал і природні ресурси, які виступають у формі заробітної плати, ренти, процентного доходу і прибутку.

Попит виробника на будь-який ресурс є похідним від попиту на продукт, який виготовляється за його допомогою. Це означає, що попит на ресурси залежить від:

· ціни товару, виготовленого за допомогою цього ресурсу;

· продуктивності ресурсу при виробництві товару (чи надання послуги) та його ціни.

Продуктивність ресурсу пов’язана з таким поняттям, як граничний продукт (МР).

Граничний продукт того чи іншого фактору виробництва – це додаткова кількість продукту, яку отримують у результаті залучення у виробництво додаткової одиниці будь-якого одного ресурсу за незмінної величини інших ресурсів.

Підприємець поряд із визначенням фізичного обсягу граничного продукту враховує також величину доходу від його реалізації. Граничний продукт у грошовому вираженні (MRP) – це добуток граничного продукту ресурсу (МР) на ціну продукту (Р). Метою діяльності підприємця є макисмізація прибутку, для чого необхідно мінімізувати витрати виробництва. Це може бути досягнуто за рахунок раціонального підбору виробничих ресурсів, для чого необхідно досягти рівності:

З метою максимізації прибутку фірма збільшує використання певного ресурсу доти, доки остання його одиниця забезпечує більший приріст загального виторгу від приросту загальних витрат.

Правилом використання ресурсів є: прибутковим застосування того чи іншого ресурсу буде доти, поки величина граничного продукту цього ресурсу у грошовому вираженні (MRP) дорівнюватиме витратам на нього (MRC), тобто коли буде виконуватись умова MRP = MRC.

Ціна на виробничі ресурси формується на основі попиту на ресурс і його пропозицією.

Визначальним фактором виробництва є праця, ціною якої є заробітна плата.

Заробітна плата – це плата за виконану робітником працю (ціна праці).

Основними формами заробітної плати є: відрядна, погодинна, комісійна і комбінована.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, нарахована чи отримана працівником за відпрацьований час або виконаний ним обсяг робіт.

Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, яку можна придбати за номінальну заробітну плату, тобто купівельна здатність номінальної заробітної плати. Рівень заробітної плати обумовлений її продуктивністю, яка в свою чергу залежить від технічного, технологічного та організаційного рівня виробництва.

Земля та інші природні ресурси відносяться до таких факторів виробництва, кількість яких є обмежена природою. Плата за користування орендованими ресурсами, кількість яких є обмежена, називається економічною рентою. Плата за користування чужою (взятою в оренду) землею називається земельною рентою. Її розмір залежить як від родючості землі, так і від її місця розташування. Земельна рента виступає у формі диференційної ренти – ренти, отриманої внаслідок використання кращих і середніх за природною родючістю чи вигідніших за місцем розташування земельних ділянок.

Земля може виступати об’єктом купівлі і продажу. Тому вона має свою ціну, яка залежить від величини земельної ренти.

Опосердковуючим фактором виробництва є грошовий капітал. Він не приймає безпосередньої участі в процесі виробництва, проте необхідний як для започаткування виробництва, його розширення та безперебійності. Грошовий (позичковий) капітал, що використовується підприємцем, володіє чистою продуктивністю.

Чиста продуктивність – це та річна норма проценту, за якої витрати на позичений капітал повинні окупитися. Капітал можна брати в оренду (позику), за що потрібно платити. Ціна, яку сплачують власникові грошей за використання позичених коштів, називається позичковим процентом. Основними факторами, що визначають рівень ставки позичкового процента є:

· рівень інфляції;

· рівень облікової ставки;

· ступінь ризику;

· термін, на який видається позика;

· величина позики;

· величина податків;

· конкуренція на грошовому ринку.

Розрізняють номінальну і реальну процентну ставки.

Номінальна процента ставка – це ставка, виражена в грошових одиницях за поточним курсом.

Реальна процента ставка – це процентна ставка, виражена в незмінних грошових одиницях, або з врахуванням інфляції, вона дорівнює номінальній процентній ставці за мінусом рівня інфляції. Саме реальна, а не номінальна процента ставка є основою для ухвалення інвестиційних рішень.

Крім заробітної плати, ренти і процента є ще один вид доходу – це прибуток, який одержує підприємець як винагороду за його діяльність. Розрізняють бухгалтерський, нормальний і економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між сукупним доходом (виторгом), отриманим від реалізації товарів і послуг, і фактичними (явними) витратами на виробництво і реалізацію цих товарів і послуг.

Нормальний прибуток – це мінімальний дохід, який дозволяє підприємцю здійснювати виробництво без збитків.

Економічний прибуток – це загальний дохід за вирахуванням сукупних (явних і неявних) витрат виробництва.

Прибуток виконує наступні функції:

· первинної рушійної сили виробництва;

· ефективного використання ресурсів і їх розподілу серед альтернативних користувачів;

· стимулює нововведення й інвестування підприємства.

Джерелами прибутку є:

· раціональне комбінування та ефективне використання виробничих ресурсів, ризик;

· затрати праці та капіталу підприємця;

· наявність певного ступеня монопольної влади;

· запровадження у виробництво досягнень НТП.

Тема 9

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
В різних моделях ринку	\|	МАКРОЕКОНОМІКА як наука. Національний продукт

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.