МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Середньовічна філософія як синтез античної філософії та християнстваСередньовічна філософія – це філософія феодального суспільства, що розвивалось в епоху від краху Римської імперії (Vст., або 476р. – падіння Риму, захоплення його варварами) і до виникнення ранніх форм капіталістичного суспільства (ХІV-ХVст.). Філософія середньовіччя орієнтувалась на духовно-ідеальне тлумачення світу і перед нею повстало завдання: допомогти церкві поясненні і в обґрунтуванні догматів віри. Для філософської парадигми Середньовіччя характерні такі позиції: - реальність є «образом і подобою» духа, а людина – «образом і подобою» Бога – одухотворена, творча, а не просто тілесна істота; - реальність предметного світу – видима, неістотна реальність; а істинна фундаментальна реальність – духовний світ; - Бог – джерело духовності, а тому найголовнішим знанням є теологія; єдино вона розкриває суть буття; - зовнішні, тілесні характеристики людини є неістотними, а головне – духовні характеристики; - світ – це «двоїсте» буття: справжнє – Божественне, духовне, небесне, безгрішне і вічне (церква і духовна діяльність); несправжнє – людське, тілесне, земне, гріховне і тимчасове (держава і матеріальне життя). Дві вітки християнства (з 1054р.): православ’я і католицизм. Середньовічну філософію можна зрозуміти за допомогою таких понять: - Схоластика (від лат. schola – школа) – середньовічна філософія в Європі ХІ-ХІVст., що прагнула дати теоретичне обґрунтування релігійному світогляду. Основна ідея – дати «раціональне» обґрунтування релігійних догм шляхом використання логічних методів доказу. Філософію розглядала як «служницю богослов’я». - Теологія (гр. theos – Бог і logos – вчення) – богослів’я або система обгрунтування і захисту вчення про Бога. - Апологетика (гр. apologetikos – захист) – галузь теології, метою якої є захист і виправдання віровчення за допомогою доведень, що звернуті до розуму. Апологетика включається в систему і католицького і православного богослів’я (протестанти заперечують її, виходячи з верховенства віри над розумом). - Патристика (від лат. patres – «отці церкви») – християнське богослів’я ІІ-VІІІ ст., яке відстоювало догмати християнства в боротьбі з язичництвом (до ІІІ ст.), а з ІІІ ст. намагалось пристосувати античну філософію до християнства (неоплатонізм). - Неоплатонізм – вчення про містичну еманацію (походження) світу з духовного начала. - Фідеїзм (лат. fides – віра) – напрям філософської думки, що обґрунтовує необхідність релігійної віри поряд із знанням (наукою). - Пантеїзм (гр. pan – все, theos – Бог) – філософське вчення, що максимально зближує поняття «Бог» і «природа» з тенденцією до ототожнення. - Середньовічний реалізм і номіналізм – протилежні напрями схоластики, що вели боротьбу між собою: Середньовічний реалізм – напрям в середньовічній схоластиці, представники якого стверджували, що загальні поняття (універсалії) мають реальне існування і передують існуванню одиничних речей. Це продовження лінії Платона (ідеї передують появі речей). Номіналізм (лат. nomen – ім’я) – напрям в середньовічній схоластиці, представники якого на перше місце ставили існування речі з її індивідуальними властивостями, а імена (поняття) вважали похідними від речей і створеними людським мисленням. - Містика і містицизм (від гр. mystikos – таємничий) – в середньовічній філософії представники містики закликали не чинити насильства над розумом, а самим життям заслужити на Божу милість і Божу благодать. Шлях до пізнання Бога лежить не через розум, а через почуття і спілкування з Богом. Подібне спілкування досягається через озаріння, екстаз, одкровення. Характеристика поглядів середньовічних філософів Квінт Тертулліан (160-220 рр.) з Карфагена, визначний християнський церковний діяч, не був канонізований по причині радикальних (крайніх) поглядів, представник апологетики Основні праці: «Про тіло Христове», «Про душу». Філософські ідеї: - Філософія античних філософів (Арістотель, Геракліт, Платон, Епікур) є безплідною і лише породжує суперечки. - Після Христа і Євангелія не треба ні філософів, ні філософствування, оскільки Христос показав єдино істинну Божественну мудрість і Євангеліє замінило всі філософські вчення і теорії. - Християнська мудрість настільки глибока, що здається на перший погляд абсурдною. Висунув тезу «Вірю, тому що абсурдно». Глибина Божого вчення доступна лише глибокій вірі. У розвитку схоластики існує два періоди: 1. До ХІІ ст. – домінують погляди Августина Блаженного, пов’язані з неоплатонізмом (августиніанство). Августин Блаженний (353-430 рр.) – єпископ Гіппонський в Північній Африці. Основні праці: «Сповідь», «Про град Божий». Висунув гасло: «Без віри немає знання, немає істини». Вважає, що людина від природи знає, що таке добро, але воля її не підкоряється добру і вона робить те, чого не хотіла б робити. Отже, душа людини роздвоєна, і це є її хворобою. Щоб подолати цю хворобу, людина повинна звертатись до Бога, і він допоможе їй своює благодаттю. Дає філософське пояснення часу. Час – це є властивість людської душі. Є душа – є час. Час має три рівні: очікування – звернуте в майбутнє, увага – прикута до теперішнього, пам'ять – спрямована в минуле. Створює вчення про Божу благодать. Розвинув християнську концепцію всесвітньої історії. У пізнанні Бога перевагу надає вірі перед розумом. 2. З ХІІІ по ХV ст.: у цей час поширюються ідеї Фоми Аквінського, який пристосував вчення Арістотеля до потреб зміцнення позицій католицизму (томізм). Фома Аквінський (1225-1274 рр.) – італійський монах-домініканець, енциклікою папи Лева ХІІІ (1879 р.) неотомізм оголошено єдиною істинною філософією Ватикану. Основні праці: «Сума філософії», «Сума теології», «Про владу монархів». Вважає, що все в світі розташоване по сходинках: спочатку нежива природа, людина, ангели, святі і Бог. Вся система прагне до Бога. Висуває 5 доведень існування Божого. Земля – нерухомий центр світу, навколо неї рухається Сонце та інші планети (геоцентризм). Людину тлумачить як неповторну індивідуальну істоту, що знаходить свій вияв у неповторності індивідуальної людської душі. Благословляє людську нерівність, підніматись вище свого стану грішно. В праці «Про владу монархів» пише: «Наскільки душа вища за тіло, настільки влада Папи Римського вища за владу земних монархів». Отже, церковна влада повинна бути вище світської влади. Висуває «принцип гармонії віри і розуму» (в пізнанні Бога відіграє роль і розум і віра). Йоган Екхарт (1260-1327 рр.) – його називали Майстер (вчитель) – монах-домініканець, представник середньовічної містики і містичного пантеїзму, теософ. Основна праця «Проповіді і міркування». Теософія (гр. theos – Бог і Sophia – мудрість) – богопізнання за допомогою містичної інтуїції, яка доступна обраним. Філософські ідеї: - Бог присутній у всьому, але жодне існування, за винятком людини, не помічає цієї присутності. - Людина «помічає» Бога в собі, але не шляхом раціональних роздумів, а за допомогою безпосереднього і мовчазного «переживання». - Душа – це частинка Бога в людині. Вона вічна, тому можливе єднання людини з Богом. - Бога людина пізнає за допомогою містичної інтуїції. Читайте також:
|
||||||||
|