Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Класифікації причин виникнення спортивних травм.

ОЦІНКА І ОБСТЕЖЕННЯ СКЕЛЕТНО-М’ЯЗОВОЇ СИСТЕМИ.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ СПОРТИВНИХ ТРАВМ.

ЛЕКЦІЯ 2

ЛІТЕРАТУРА

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

Значення Київської Русі.

- Утворення Київської Русі сприяло більш швидкому економічному, політичному й культурному розвитку східних слов'ян і дало можливість відстояти свої землі від нападів сусідніх народів.

- Київська Русь сприяє економічному, культурному розвитку багатьох неруських народів, які жили на її території або по сусідству.

- Відбиваючи напади кочовиків, Київська Русь боронили країни Центральної та Західної Європи та Візантію від їх вторгнень.

- Київська Русь була зв'язуючою ланкою між Заходом і Сходом Київ став центром торгових та культурних зв'язків.

- Одна з найбільших країн Європи, Київська Русь мала великий вплив на міжнародній арені.

1. Назвіть основні етапи державотворчого процесу Київської Русі.

2. Якими були особливості політичного та соціального розвитку Русі ХІ ст..?

3. Охарактеризуйте державну політику Ярослава Мудрого .

4. Якими були основні причини занепаду Русі?

1) Рибалка І.К. Історія України. Частина І, II. - X., 1995;

2) Довідник з історії України. - К.,200І;

3) Субтельний О. Україна. Історія. - К., 1992;

4) Історія України. Навчально-методичний посібник для семінарських занять.- К..2006.

План лекції.

І. ВСТУП

ІІ. КЛАСИФІКАЦІЇ ПРИЧИН ВИНИКНЕННЯ СПОРТИВНИХ ТРАВМ (погляд різних науковців)

ІІІ. ОЦІНКА І ОБСТЕЖЕННЯ СКЕЛЕТНО-М'ЯЗОВОЇ СИСТЕМИ.

1. Загальні положення.

2. Обстеження певних ділянок.

ІV. ЛІТЕРАТУРА

Травма, нещасний випадок на спортивному змаганні, уроці фізкультури, тренуванні, в туристському поході. Чи є це можливою випадковістю? Що лежить в їх основі, що стало першопричиною, хто, власне, несе за це відповідальність? Питання ці вкрай важливі і для теорії і для практики фізичної культури і спорту. Хоча, за даними Центрального інституту травматології та ортопедії (ЦІТО), спортивні травми складають всього 2,3% від їх загальної кількості, жодна статистика не може втішити матір, яка втратила сина, дітей, які залишилися сиротами, виправдати каліцтво і інвалідність здорової, квітучої, працездатної людини. Фізичні вправи, спорт, туристські походи, альпіністські сходження повинні приносити для людини здоров'я, щастя, довголіття, а не розрив зв'язок, переломи кісток, серцево-судинні та інші захворювання, тим більше загибель. Можна впевнено сказати, що головне завдання кожного спортивного збору, змагання, туристського походу, альпіністського сходження - щоб учасники повернулися живими і здоровими.

Доктор медичних наук, професор С.Н. Попов розрізняє зовнішні та внутрішні фактори спортивного травматизму. До зовнішніх факторів відносяться:
1. Недоліки і помилки в методиці проведення занять, які є причиною від 30% до 60% травм у різних видах спорту. Ці травми пов'язані з порушенням викладачем (тренером) основних дидактичних принципів навчання, регулярності занять, поступовості збільшення навантажень, послідовності в оволодінні руховими навичками і індивідуалізації навчально-тренувального процесу, форсованою підготовкою, систематичним застосуванням в тренуваннях більших обсягів навантаження значної або граничної потужності, відсутністю належної страховки, недостатньої розминки.
2. Недоліки в організації занять і змагань являються причиною травм у 8 % випадків. Це результат порушень інструкції та правил безпеки, хибно складених програм змагань, неправильне розміщення спортсменів під час заняття, одночасне проведення занять з різних видів спорту в одному місці (метання диска і гра в футбол, плавання і стрибків у воду, волейбол та спортивна гімнастика) . Помилкове комплектування груп за статтю, віком, вагою, рівнем підготовленості. Проведення занять без присутності тренера, велике число осіб, які займаються в одного викладача.

3. Неповноцінне матеріально-технічне забезпечення занять та змагань приводить до травм у 25% випадків. Низька якість обладнання, інвентарю, спорядження, одягу, взуття, захисних пристосувань, майданчиків, залів, стадіонів і т.п. Причиною травм може бути нерівна поверхня футбольного поля, майданчика, бігової доріжки, слизька підлога в залі, низька якість матів. Погане кріплення снарядів, приховані дефекти спортивного інвентарю, розміри і вага якого не відповідають вимогам даного виду спорту (гра у волейбол футбольним м'ячем, гра в футбол набивним м'ячем і т.п.). Невідповідність одягу вимогам даного виду спорту.

4. Несприятливі гігієнічні і метеорологічні умови є причиною 2-6% випадків: незадовільний санітарний стан спортивних споруд, гігієнічних норм освітлення, вентиляції, температури повітря або води, підвищена вологість повітря, туман, відлига, сильний вітер, засліплення променями сонця і т.д.

5. Неправильна поведінка спортсменів стає причиною травм у 5-15% випадків. Це поспішність, недостатня уважність і недисциплінованість. До цієї групи причин відносяться також грубість, застосування заборонених прийомів, недостатня кваліфікація і лібералізм суддів.

6. Порушення лікарських вимог до організації тренувального процесу веде до 2-10% випадків травматизму. Це допуск до занять без лікарського огляду, невиконання тренером і спортсменом лікарських рекомендацій.
До внутрішніх факторів, що викликають травми або сприяють їх виникненню, належать або вроджені особливості спортсмена, або ті зміни в його стані, які виникають в процесі тренувань і змагань під впливом несприятливих зовнішніх або інших чинників.

1. Небезпечні стани, які наступають при стомленні, як то - порушення координації при перевтомі, а також погіршення захисних реакцій і уваги. Причиною розриву м'язів у спортсмена може бути порушення процесу розслаблення. В результаті неоднакової зміни хронаксіі нерва і м'яза порушується правильне виконання руху, що і може викликати травму.
2. Зміна функціонального стану окремих систем організму, викликана перервою в заняттях у зв'язку з яким-небудь захворюванням або іншими причинами, можуть вести до травм. Припинення систематичних тренувань на тривалий термін призводить до зниження сили м'язів, витривалості, швидкості скорочення і розслаблення м'язів, що ускладнює виконання вправ, що вимагають значних зусиль і складно-координаційних рухів. Перерва в заняттях веде до так званого «стирання» установленого динамічного стереотипу, що також може викликати травму внаслідок порушення координації рухів.

3.Недостатня фізична підготовленість спортсмена до виконання напружених або складно координаційних вправ.

4.Схильність до спазмів м'язів і судин.

Серйозний аналіз причин спортивних травм і захворювань, викликаних заняттями спортом, подано в книзі «Спортивна медицина і лікувальна фізкультура» А.І. Журавльової та Н.Д. Граєвської. Причини виникнення травм розділені набезпосередні і опосередковані.

До перших, безпосередніх, причин автори відносять:

1. Організаційні: рівень теоретичної та практичної підготовленості тренера-педагога, графік змагань, якість суддівства, незадовільне матеріально-технічне забезпечення, санітарно-гігієнічні і метеорологічні умови.

2. Методичні: комплектування групи, відсутність розминки, порушення принципів поступовості й індивідуалізації навантажень, недоліки лікарського контролю.
До числа опосередкованихпричин автори відносять індивіду ¬ альні особливості спортсменів:

1. Невідповідність техніко-тактичного рівня.

2. Низький рівень фізичної підготовленості.

3. Недостатня морально-вольова підготовленість і психоемоційна нестійкість.
4. Відхилення в стані здоров'я, прихована і явна патологія опорно-рухового апарату.
5. Недостатня дисципліна.

6. Інші причини.

Професор А.Г. Дембо причини раптових смертей в спорті умовно поділяє на три групи.

До першої групи він відносить нерозпізнані і недооцінені лікарем захворювання спортсменів, інтенсивні великі навантаження, виконувані спортсменом у хворобливому стані (грип, ангіна та ін), участь у змаганні всупереч забороні лікаря.

До другої групивіднесені навантаження: нераціональні, черезмірні, що перевищують можливості адаптації до них (у кожної конкретної людини). В одних випадках спочатку виникає захворювання, а потім, під час одного з піків навантаження, нерідко в поєднанні з іншими несприятливими факторами (емоційне перезбудження, висока температура навколишнього середовища та ін.), настає смертельний результат.

Третя група причин смерті спортсменів - це травми. Особливо небезпечні травми голови, серця, живота, переломи хребта. При травмах голови і серця смерть частіше виникає через крововилив без видимих зовнішніх пошкоджень. При травмі живота внаслідок розриву та пошкодження внутрішніх органів спортсмен може загинути від шоку або внутрішнього крововиливу. Можливі проникаючі ушкодження серця і легенів при фехтуванні і стрільбі.

Професор Димитр Шойлов (Болгарія), протягом декількох років вивчав проблему травм і нещасних випадків у спорті, в числі причин методичного порядку називає:

1. Нерівномірність тренувального процесу.

2. Швидке збільшення тренувальних навантажень, особливо у підлітків.

3.Передчасне включення в тренувальний процес спортсменів-реконвалесцентів після травм, хірургічних втручань і після захворювань.
4. Відсутність належної зв'язку між тренерами і лікарями.

5.Недостатня компетентність тренерів в питаннях фізіологічних особливостей своїх вихованців і фізіологічних відмінностей кожного спортсмена.

6. Недостатня компетентність тренерів при використанні додаткових видів спорту для формування фізичних якостей (футбол, підняття ваги, лижний спорт та ін.).

7. Недостатня загально теоретична підготовка тренерського складу.

Д. Шойлов пише: «... адаптація нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату при фізичних навантаженнях залежить не тільки від конституційних особливостей спортсмена, але і від теоретичної і практичної підготовки тренерсько-викладацького складу та спортивних лікарів. Невиправдане форсування тренувального процесу приводить до перенапруження всіх систем організму, зривів, травм і загибелі».

Доктор педагогічних наук, професор Л.П. Матвєєв пише: «На урочні форми занять, як це не дивно, за статистичними даними, падає великий відсоток травм із загального числа фізичними вправ - до 50%, а в заняттях з майстрами спорту – до 80% (В.К. Добровольський, Л.П. Філіппов).

Це пояснюється тим, що саме під час урочних форм занять освоюються нові складні види рухових дій.

Висока свідомість і активність учнів, систематичність занять, доступність навчального матеріалу та свідоме оволодіння ним - вирішальні умови попередження травм. Профілактика травматизму досягається також ретельним дозуванням фізичних навантажень, чіткою дисципліною осіб, які займаються, забезпеченням необхідних зовнішніх умов занять.

При виконанні багатьох вправ виникає необхідність в страховці, що є основним заходом по безпосередньому попередження зривів, падінь, сильних ударів, больових відчуттів і т.д. Ці заходи включають спеціальні дії викладача (прийоми підтримки, утримання, розведення спортсменів, які займаються, наприклад боксерів), забезпечення їх засобами індивідуального захисту (лонжі, пояси, маски, потовщений одяг, тощо), навчання прийомам самострахування. До заходів страхування також відноситься попередня перевірка умов занять і спортивних снарядів, безпечне розміщення спортсменів при виконанні вправ (наприклад, при метаннях). Зловживання страхуванням, як додатковою допомогою, робить її звичною для спортсмена і може загальмувати виховання сміливості, витримки, самовладання та інших якостей, необхідних для самостійного виконання вправ. Тому методично виправдані тільки такі прийоми страхування, які, з одного боку, виключають можливість одержання травми, з іншого – передбачають наявність певного ризику і небезпеки. При достатньо серйозній увазі викладача до профілактики травматизму на уроках фізичної культури, він практично виключається.

ОЦІНКА І ОБСТЕЖЕННЯ СКЕЛЕТНО-М'ЯЗОВОЇ СИСТЕМИ.

Перед початком фізичного обстеження травмованого спортсмена слід ознайомитися з його анамнезом, який дозволяє поставити діагноз і визначити подальший хід лікування. Необхідно, перш за все, звернути увагу на основні скарги і встановити конкретний механізм ушкодження.

Коли ви має справу з травмованим спортсменом, необхідно враховувати всі особливі ситуації (випадки гострої травми, коли доводиться приймати всі необхідні заходи для життєзабезпечення або, як мінімум, для реанімації; проблеми з функцією серця або легенів).

Анамнез.
• Визначення переважаючих симптомів.

• Визначення початку виникнення симптому(-ів), включаючи механізм травми (хронічна, втомна, гостра).

• Оцінка інтенсивності симптомів, наприклад, інтенсивність больових відчуттів за 10-бальною шкалою.

• Аналіз та історія даного захворювання (супутні симптоми, чинники, що збільшують або полегшують стан, кількість і якість симптомів, коли і де вони виникають). З'ясування, як наявна проблема впливає на повсякденну діяльність, на рід занять, на спосіб життя, у тому числі на заняття спортом і рухову активність.

• З'ясування, яке лікування призначалося і яка була на нього реакція організму.
• З'ясування, не порушено чи інші суглоби, кістки і т.д.

• Хронологічна і фізіологічна оцінка віку є важливою як з діагностичною, так і з терапевтичної точки зору.

• Ознайомлення з попередньою історією хвороби пацієнта, його близьких родичів.
• Обстеження інших фізіологічних систем, вивчення призначених препаратів, а також передбачення можливих алергічних реакцій.

Фізичне обстеження.

Велике значення для ефективного проведення фізичного обстеження відіграють умови навколишнього середовища. Загальне фізичне обстеження є важливим компонентом і передбачає обстеження параметрів життєво важливих функцій і оцінку інших систем в залежності від історії хвороби.

Порівняння з неушкодженою стороною.

Кращим показником відхилення є об'єктивне розходження між пошкодженою стороною і неушкодженою.

Суміжні з пошкодженим суглобом області.

Маючи справу з певним суглобом або його ділянкою, необхідно оцінити інші суглоби. Обстеження повинно бути активним, передбачати аналіз як передньої, так і задньої частини області суглоба. Для виявлення болючих місць необхідно провести пальпацію ураженої ділянки.

Точка максимальних больових відчуттів.

Точка, в якій відчувається найбільша біль, швидше за все, найбільшою мірою корелює з ділянкою патології (наприклад, хворобливість в медіальній лінії суглоба частіше пов'язана з розривом медіального меніска колінного суглоба).
Одночасне обстеження двох сторін тіла.

Оцінюючи обидві сторони тіла одночасно, ми здійснюємо негайне порівняння, при цьому проводимо інтенсивну пальпацію з метою виявлення аномалій. У більшості випадків пацієнт здатний відчути різницю між двома сторонами. Оцінка амплітуди рухів здійснюється як активно (пацієнт сам виконує рух), так і пасивно (дослідник сам рухає суглоб або кінцівку). Слід зазначити будь-які відмінності в амплітуді рухів, а також зниження амплітуди. Больові відчуття не еквівалентні зниженню амплітуди рухів
Якщо пацієнт не може рухати суглобом через біль, це не означає, що порушена його функція.

Тестування м'язової сили.

Тестування м'язової сили відноситься до певних оцінок руху або функції. Дуже важко ізолювати якийсь один м'яз, тому оцінюються групи м'язів. Зазвичай застосовують систему оцінки, де 0 - відсутність скорочень; 1 - незначне скорочення; 2 - активний рух з усуненням сили тяжіння; 3 - активний рух з подоланням сили тяжіння; 4 - активний рух з подоланням сили тяжіння і опору (показники 4 -, 4 і 4 + використовують для того, щоб відзначити незначне, середнє чи значне опір), 5 - нормальна м'язова потужність. Для виявлення односторонньої слабкості застосовують кількісні тести м'язової сили.

Больові відчуття не еквівалентні слабкості м'язів.

Якщо пацієнт скаржиться на біль під час тестування м'язової сили, будь-яке зниження сили м'яза може і не бути ознакою дійсної слабкості окремого м'яза або групи м'язів.

Тести.
• При тестуванні стабільності / нестабільності суглоба пацієнт повинен вам допомагати і розслабитися.

• Якщо одна сторона суглоба рухається відносно іншої, необхідно зареєструвати величину і напрямок руху. Об'єктивна відмінність між нормальною і ушкодженою стороною вказує на нестабільність суглоба.
• Пацієнт може відчувати нестабільність під час руху по осі кінцівки або обертання навколо осі кінцівки. Це найкращі ознаки нестабільного суглоба.
• При виконанні індукованих маневрів, наприклад тесту на чутливість, ви повинні дивитися в очі пацієнтові, а не на суглоб. Таким чином, ви зможете побачити, коли слід припинити виконання тесту.

• Невід'ємною частиною оцінки скелетно-м'язової системи повинен бути аналіз нейро-судинного статусу.

• Для кожного суглоба або ділянки тіла застосовують спеціальний тест.

Необхідно вимірювати довжину ніг, величину периметра, амплітуду рухів.
Аналіз ходи.

Складовою частиною оцінки скелетно-м'язової системи є аналіз ходи пацієнта під час ходьби і / або бігу.

Оцінка функції.

У більшості випадків необхідно аналізувати не тільки конкретні рухи і силу, але і дійсні вміння та навички, а також функції пацієнта, наприклад оцінку рівноваги в положенні стоячи на одній нозі із закритими очима, при підстрибування на одній нозі, під час виконання присідань на одній нозі , при підніманні на пальцях ступень і т.д.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Культура Київської Русі.	\|	Кульшовий суглоб.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.