• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 293 цього Кодексу.

16. Поняття відкладення слухання справи. Підстави для відкладення справи. Якщо немає відомостей про вручення повідомлення про день слухання справи відповідачу, але матеріали справи дають можливість розглянути справу у його відсутності, то чи може суд розглянути справи у відсутності відповідача? Чи можна окремо оскаржити ухвалу про відкладення справи слуханням?

ст191 ЦПК Суд може відкласти розгляд справи у разі неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю заміни відведеного суддіабо залучення до участі в справі інших осіб тощо.

Воно полягає в тому, що розгляд справи в даному судовому засіданні не провадиться, а переноситься судом на призначений ним день нового судового засідання. При відкладенні розгляду справи вчиняються процесуальні дії, спрямовані на усунення обставин, які стали підставою для відкладення. Відкладання розгляду справи є обов'язковим і факультативним.

Суд зобов'язаний відкласти розгляд справи в разі: а) неявки в судове засідання однієї з сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені повістки (ч. 1 ст. 169 ЦПК); б) визнання судом за необхідне, щоб сторона, яка не з'явилася, дала особисті пояснення (ч. З ст. 169 ЦПК); в) неявки в суд відповідача у справах про стягнення аліментів, якщо суд визнає його явку обов'язковою; г) необхідності замінити відведеного суддю та у зв'язку з необхідністю витребувати нові докази у справі, без яких неможливе її правильне вирішення; д) необхідності залучення до справи співучасників, третіх осіб, заміни неналежної сторони та ін.; е) якщо після відновлення судового розгляду з'ясування будь-яких обставин в даному судовому засіданні виявилося неможливим; ж) призначення подружжю строку для примирення(не більше 6 місяців).

Про відкладення розгляду справи суд виносить ухвалу, де зазначаються мотиви та строк відкладення і які процесуальні дії належить виконати на усунення обставин, що викликали відкладення, які забезпечили б розгляд справи в новому судовому засіданні, про призначений день і час якого також зазначається в цій ухвалі. При відкладенні розгляду справи, коли в судовому засіданні присутні всі особи, які беруть участь у справі, суд повинен допитати свідків, котрі з'явилися. Про день і час такого засідання суд оголошує під розписку учасникам процесу, які з'явилися, а відсутніх та заново притягнених до участі в процесі у справі викликає в нове судове засідання повістками.

Якщо розгляд справи відкладався, справа розглядається спочатку. У разі якщо склад суду не змінився і до участі у справі не було залучено інших осіб, суд має право надати учасникам цивільного процесу можливість підтвердити раніше надані пояснення без їх повторення, доповнити їх і поставити додаткові запитання.

17. Поняття третіх осіб без самостійних вимог. Порядок їх вступу в процес. Їх процесуальні права. Дати приклад.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін; також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі; якщо суд встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, то він залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог мають право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

18. Повноваження суду апеляційної інстанції.

ст307 ЦПК За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу;

3) змінити ухвалу;

4) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За наслідками розгляду скарги на судовий наказ апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення судового наказу без змін;

2) постановити ухвалу про скасування судового наказу та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову;

3) змінити судовий наказ.

Ухвала апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги на судовий наказ і залишення судового наказу без змін є остаточною і оскарженню не підлягає.

19. Мирова угода в цивільному процесі.

Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення(чи його дії не суперечать інтересам особи, яку він представляє).

У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

20. Поняття та система принципів цивільного процесуального права.

Принципи цивільного процесуального права — це закріплені в нормах цивільного процесуального права основні керівні положення (засади), що відображають специфіку, сутність і зміст даної галузі права.

Зміст цих принципів виражено і закріплено в Конституції України, Законі України «Про суддів і судоустрій України» і у відповідних нормах Цивільного процесуального кодексу України.

Всі принципи цивільного процесуального права у своїй сукупності становлять взаємозалежну й взаємообумовлену систему, що являє собою певне цілісне утворення, при цьому кожний із принципів послідовно розкриває зміст галузі права в цілому. У той же час варто зазначити, що будь-яка класифікація носить умовний характер і має скоріше не практичне, а науково-пізнавальне значення.

Класифікація принципів цивільного процесуального права можлива на різних підставах. Як критерії такого роду класифікації в науці називають різні ознаки.

Так, за характером нормативного джерела, у якому закріплений конкретний принцип, можна виділити конституційні принципи цивільного процесуального права й принципи цивільного судочинства, які закріплені галузевим законодавством.

Використовуючи як критерій джерело закріплення, деякі автори виділяють три групи принципів:

1) конституційні принципи, продубльовані в ЦПК (принцип здійснення правосуддя тільки судом; принцип рівності всіх перед законом і судом; принцип незалежності суддів; принцип державної мови судочинства та ін.);

2) конституційні принципи, не продубльовані в ЦПК (принцип недоторканності приватного життя; принцип гарантованості судового захисту прав і свобод; принцип доступності кваліфікованої юридичної допомоги та ін.);

3) галузеві принципи цивільного процесуального права, що знайшли відбиття в ЦПК (принцип поєднання одноособового й колегіального розгляду цивільних справ; принцип процесуальної рівності сторін; принцип застосування аналогії закону та аналогії права; принцип обов'язковості судових ухвал).

Залежно від того, відповідні принципи діють в одній або декількох галузях права, існує їх розподіл на:

1. загальноправові — діють в усіх без винятку галузях права, наприклад законність;

2. міжгалузеві — закріплені в нормах декількох галузей права, як правило, близьких за характером. Сюди відносять практично всі принципи судоустрою, які закріплені в ЦПК і ГПК, наприклад, гласність судового розгляду;

3. галузеві — закріплені в нормах тільки однієї конкретної галузі права;

4. принципи окремих інститутів цивільного процесуального права, наприклад принципи інституту доказів.

За об'єктом регулювання принципи цивільного процесу можна розбити на наступні дві групи: а) принципи організації правосуддя (судоустрою); b) принципи, що визначають процесуальну діяльність суду (функціональні або судочинства).

У першу групу входять: принцип здійснення правосуддя тільки судом, одноособовий і колегіальний розгляд справ, незалежність суддів і підпорядкування їх тільки закону, національна мова судочинства, рівність учасників господарського процесу перед законом і судом, гласність судового розгляду.

Другу групу становлять принципи: диспозитивності, змагальності, процесуальної рівності сторін, усності, безпосередності й безперервності, принцип оперативності.

Відповідно до глави 2 Закону України «Про судоустрій України», суд здійснює правосуддя на принципах: 1) здійснення правосуддя винятково судами; 2) права на судовий захист; 3) рівності перед законом і судом; 4) правової допомоги при вирішенні справ у судах; 5) гласності судового процесу; 6) мови судочинства; 7) обов'язковості судових рішень; 8) права на оскарження судового рішення; 9) колегіального й одноособового розгляду справ; 10) самостійності судів і незалежності суддів; 11) недоторканності суддів; 12) незмінюваності суддів; 13) суддівського самоврядування.

21. Письмові і речові докази як засоби доказування у цивільному процесі.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.Як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Письмові докази прийнято розділяти; за змістом - на розпорядчі (наприклад, наказ про звільнення) та інформаційні (наприклад, листування); за формою - у простій письмовій формі (розписка про борг) і кваліфікованій (нотаріально посвідчений договір); за джерелами - оригінали і копії.

Письмові докази подаються до суду особами, що беруть, участь у справі, або витребуються судом. Вимоги суду про подачу письмових доказів є обов'язковими для громадян і організацій.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Речовими доказами у цивільній справі є предмети, що своїм зовнішнім виглядом, властивостями, існуванням або місцем знаходження служать для суду джерелом відомостей про обставини справи. Цим вони відрізняються від письмових доказів, що не цікавлять суд своїм змістом. Тому той самий предмет матеріального світу може бути речовим або письмовим доказом. Так, якщо суд цікавить зміст товаротранспортної накладної, розписки про борг і т. ін., то вони є письмовими доказами, а якщо цікавить сам факт їх існування, підчищення і т. ін., то вони є речовими доказами.

На відміну від письмових доказів, речові докази є суворо індивідуальними, незамінними.

22. Реалізація принципу одноособовості та колегіальності в цивільному судочинстві України.

Принцип колегіальності і одноособовості розгляду цивільних справ відтворений в ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. 18 ЦПК, за якою судочинство провадиться суддею одноосо­бове чи колегією суддів.

Суддя одноособоворозглядає всі цивільні справи, підвідомчі судові. У суді першої інстанції справи суддями колегіально не розглядаються. Окремі категорії справ, визначені законом, розглядаються у судах першої інстанції колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. До них належать справи про:

обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

усиновлення;

надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Колегіальний розгляд визначений для перегляду цивільної справи. Зокрема, цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів, у суді касаційної — не менше трьох суддів. Цивільні справи у зв’язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності (у разі проведення спільного засідання палат — за рівного представництва за наявності не менше як двох третин чисельності кожної палати). Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв’язку з нововиявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в яко­му вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

23. Поняття зустрічного позову. Обов’язкові та необов’язкові підстави для прийняття зустрічного позову.

ст123 ЦПК Відповідач має право пред'явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Зустрічна позовна заява подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову (містити необхідні реквізити та додатки).

24. Умови порушення справ про встановлення юридичних фактів. Юридичні факти, які вправі встановлювати суд.

Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, не має містити спір про право, інакше суд залишає заяву без розгляду. У заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.

У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Стаття 256 Суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

25. Поняття принципу диспозитивності в цивільному процесі України.

Принцип диспозитивності (ст..11 ЦПК):

1. початок процесу можливий тільки за зверненням фізичних або юридичних осіб;

2. обмеження суду межами заявлених позовних вимог та доказами, які подали сторони та беруть участь у справі;

3. право осіб, які беруть участь у справі, розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд;

4. право суду залучити відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та законні інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам цієї особи.

Принцип диспозитивності – це нормативне керівне положення цивільного процесуального права, яке закріплює вільне на свій розсуд розпорядження юридично заінтересованими особами матеріальними правами щодо предмету спору, процесуальними засобами захисту порушеного, оспорюваного або невизнаного права, а також здійснення чи утримання від здійснення дій матеріального та процесуального характеру спрямованих на розвиток, зміну або припинення розгляду цивільної справи в суді. (А.В.Андрушко)

26. Поняття цивільних процесуальних правовідносин. Підстави їх виникнення

Цивільно – процесуальні правовідносини – це врегульовані Ц.П.П. суспільні відносини які виникають між судом, позивачем, відповідачем з приводу розгляду та рішення цивільної справи.

Цивільні процесуальні правовідносини мають такі ознаки :

1. вони врегульовані нормами ЦПП;

2. завжди виникають між судом як органом державної влади та інших учасниками процесу;

3. оформляють поведінку учасників процесу яка складається з приводу відправлення правосуддя у цивільних справах ;

4. мають відносний характер тобто такими правовідносинам притаманний конкретний суб’єктний склад учасників правовідносин з іншим визначенням правового статусу кожного з них

Передумовами виникнення цивільно – процесуальних правовідносин є:

1.) наявність конкретної норми цивільного процесуального права (відповідність закону)

2.) цивільна процесуальна правосуб’єктивність

Підставою виникнення цивільних процесуальних правовідносин є певний юридичний факт.

- Першим юридичним фактом є дії суду та їх учасників і такі дії є різними для кожного із суб’єктів.

- Бездіяльність учасників цивільного процесу – невиконання ними процесуальних обов’язків невиконання яких як правило є застосування заходів процесуального примусу.

- Події – поняття подій не викликає процесуальних наслідків але є підставою для вчинення процесуальних дій учасниками цивільного процесу. Привід – необхідність захисту.

Цивільні правовідносини мають свою структуру і складаються з 3 елементів:

1.) суб’єкт

2.) об’єкт

3.) зміст цивільних процесуальних правовідносин

Суб’єкт: 1.) суд 2.) учасники цивільного процесу.

Об’єкт – це те з приводу чого виникають цивільні, процесуальні правовідносини і на що спрямовані процесуальні права і обов’язки. Законодавство виділяє загальний об’єкт для всіх цивільних процесуальних правовідносин а для окремих цивільних процесуальних правовідносин спеціальний об’єкт. Загальний об’єкт співпадає завданнями цивільного судочинства це правильний і швидкий розгляд справи та інших вирішень з метою захисту соціально – економічних, політичних та особистих прав та інтересів фізичних осіб і законних інтересів юридичних осіб та держави. Наприклад об’єктом між судом і свідком у судовому засіданні є фактичні дані які мають значення для вирішення справи.

Зміст – це цивільні процесуальні права та обов’язків учасників правовідносин які регулюються у формі процесуальних дій. Зміст має юридичний та матеріальний характер. Юридичний зміст – це суб’єктивні права і обов’язки суду та органів процесу. Матеріальний зміст – це реальна поведінка учасників судового розгляду, яку який управомочний може або правозобов’язаний повинен здійснити.

27. Право на позов. Право на пред’явлення позову.

Право на пред‘явлення позову – це надана і забезпечена можливість заінтересованим особам звернутися до суду з вимогою про розгляд і вирішення цивільно-правового спору. Правом на пред‘явлення позову наділені всі громадяни, підприємства, установи, організації. Це прямо закріплено в ЦПК.

Для реалізації права на пред‘явлення позову необхідно: 1) наявність чи відсутність певних обставин; 2) додержання встановленого законодавством порядку пред‘явлення позову. До умов реалізації права на пред‘явлення позову належать: 1) визнання особи суб‘єктом цивільно-процесуального права (правоздатність); 2) встановлення наявності спору між сторонами 3) відсутність рішення суду, що набрало законної сили в тотожній справі 4) необхідно перевірити відсутність рішення товариського суду 5) відсутність угоди про передачу даного спору між сторонами на вирішення третейського суду

Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється та не пізніше наступного дня передається визначеному судді..

Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов'язані між собою (позов до кількох відповідачів) чи за зв'язком підстав позовів. Так, у заяві про розірвання шлюбу позивач може поєднати вимогу про розірвання шлюбу з вимогами про залишення дитини на проживання з ним та про стягнення аліментів на дитину.

28. Поняття неналежного відповідача. Процесуальний порядок заміни неналежного відповідача.

Пред’являючи позов, позивач повинен надати суду дані, з яких було б видно, що особа притягнута їм до відповіді є належним відповідачем.

Належним відповідачем в цивільній справі є особи, стосовно яких є дані про те, що вони можуть бути суб’єктами спірного правовідношення. Участь у справі неналежного відповідача перешкоджає законному та обгрунтованному вирішенню справи. У зв’язку з цим виникає проблема заміни неналежної сторони.

ст33 Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Якщо заміна відбувається в засіданні суду, останній може відкласти справу слуханням з тим, щоб надати час належній стороні вступити у справу та підготуватися до захисту своїх інтересів. Після заміни неналежної сторони розгляд справи починається з початку, а саме зі стадії підготовки до судового розгляду. Заміна неналежної сторони може відбуватися тільки в суді першої інстанції. Заміна неналежної сторони має проводитись судом у відкритому судовому засіданні з обов’язковим викликом всіх осіб, що беруть участь у справі.

29. Поняття безспірних фактів. Чи є визнання позову доказом за українським законодавством?

Безспірні факти - обставини, що мають значення для правильного вирішення цив. справи, про існування яких сторони не сперечаються:

- Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

- Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. --- одні відносять до безспірних інші – ні.

- Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

- Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Особливим видом пояснень є визнання. Визнання - пояснення, в якому міститься підтвердження фактів чи обставин, повідомлених протилежною стороною. Розрізняють визнання позову, правовідносини чи факту. Визнання позову не є доказом, тому що являє собою акт розпорядження матеріальним правом (аналогічним відмові від позову). Визнання правовідносини або визнання факту має розглядатися як доказ, оскільки підтверджує певні факти і обставини, на які посилається інша сторона. Таке підтвердження має відповідати об'єктивної дійсності і може бути прийнято судом, суд може вважати визнаний факт встановленим, якщо у нього немає сумнівів в тому, що визнання відповідає обставинам справи і скоєно особою під впливом обману, насильства, погрози, помилки або приховування істини (ч. 3 ст. 40 ЦПК України).

30. Право сторін на зміни в позові.

В процесі розгляду І вирішення цивільних справ сторо­ни наділяються широкими процесуальними правами і можуть вільно ними розпоряджатися. Відповідно до ст. 103 ЦПК сторо­ни користуються рівними процесуальними правами. Позивач наділений правом протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони мо­жуть закінчити справу мировою угодою в усякій стадії процесу. Такі дії сторін є проявом принципу диспозитивності в цивільно­му процесуальному праві

Розмір позовних вимог визначається самим позивачем і може змінюватися ним протягом розгляду справи по суті. Однак суд при вирішенні справи не зв'язаний розміром вимог позивача. Залежно від встановлених обставин справи суд може задоволь­нити позов у повному чи меншому обсязі, а також вийти за межі заявленої вимоги зі згоди позивача.

У разі виходу за межі предмета позову зі згоди позивача суд вправі мотивувати рішення по справі посиланням і на факти, які не наводилися позивачем в обгрунтування своїх вимог, якщо вони були всебічно досліджені і встановлені в судовому засіданні. Лише в тих випадках, коли закон встановлює точний розмір вимоги, суд пови­нен керуватися законом (справи про стягнення аліментів, справи про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, тощо).

Відмова від позову —- це одностороннє волевиявлення пози­вача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги і на закриття порушеного позивачем процесу. Відмова позивача від позову — це прояв реалізації принципу диспозитивності, тому ця дія здійснюється під контролем суду. Суд завжди повинен перевіри­ти законність відмови позивача від позову, чи не порушуються при цьому інтереси самого позивача, інших осіб, які беруть участь у справі, інтереси держави. Тільки після цього суд може вирішити питання про прийняття чи відмову в прийнятті цього клопотан­ня. Прийняття судом відмови Позивача від позову тягне за собою закриття провадження по справі і виключає можливість у майбут­ньому звернення до суду з тотожнім позовом. В зв'язку з цим відмо­ва позивача від позову повинна мати безумовний характер.

Визнання позову відповідачем — це одностороннє волевияв­лення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право відповідача на визнання позову повністю або частково є проявом принципів диспозитивності і змагальності. Однак суд не вправі покласти в основу свого рішення визнання позову відпо­відачем, не дослідивши його з точки зору обставин справи. Виз­нання стороною на суді фактів, якими друга сторона обґрунто­вує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов'язковим.

Суд може вважати визнаний факт встановленим, коли у нього не виникає сумніву в тому, що визнання відповідає дійсним обста­винам справи, не порушує будь-чиїх прав і законних інтересів і не зроблено під впливом обману, насильства, погрози, помилки або з метою приховання істини. В тих випадках, коли суд приймає виз­нання позову відповідачем, він постановляє рішення по справі.

Мирова угода — це укладена сторонами і затверджена судом угода, в силу якої позивач і відповідач шляхом взаємних уступок ліквідують цивільно-правовий спір, який виник між ними.

Процесуальне законодавство зобов'язує суддю (суд) роз'ясни­ти сторонам можливість укладення мирової угоди і сприяти прими­ренню сторін. У статті 178 ЦПК вказується, що перед розглядом справи по суті головуючий зобов'язаний з'ясувати питання про те, чи не бажають сторони закінчити справу мировою угодою. Мож­ливість закінчення спору шляхом примирення повинна з'ясовува­тися суддею ще в процесі підготовки справи до судового розгляду.

Суд, затверджуючи мирову угоду сторін, зобов'язаний пере­вірити, чи не суперечать ці дії сторін закону, а також чи не пору­шують вони чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Мирова угода, затверджена судом, ліквідує спір між сторонами остаточно і підлягає примусовому виконанню. Ухвала про за­твердження мирової угоди за своїм правовим значенням при­рівнюється до судового рішення.

Мирова угода сторін, яка затверджена судом, тягне за собою закриття провадження по справі і виключає можливість повтор­ного звернення до суду по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав (ст. 228 ЦПК). Тому перед тим як затвердити мирову, суд повинен роз'яснити сторонам наслідки такої процесуальної дії. Суд також повинен приділяти особливу увагу тому, щоб умови мирової угоди були ясними, чіткими, зро­зумілими і не викликали спорів при їх виконанні.

Заява позивача про відмову від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін заносяться до прото­колу судового засідання і підписуються відповідно позивачем, відповідачем або обома сторонами.

Якщо відмова позивача від позову, визнання позову відпо­відачем або мирова угода сторін викладені в адресованих суду письмових заявах, ці заяви додаються до справи, що зазначаєть­ся в протоколі судового засідання.

31. Захист відповідача в цивільному процесі.

Реалізація в цивільно-процесуальному праві України принципів змагальності і процесуальної рівності сторін полягає в закріпленні ним системи процесуальних засобів, які забезпечують не тільки позивачу, а й відповідачу в справі активно і ефективно захищати свої інтереси проти пред'явленого до нього позову. Вони складаються з процесуальних прав і обов'язків відповідача, процесуальних дій по їх реалізації і процесуальних форм їх виразу, і можуть бути поділені на загальні і спеціальні. До загальних відносяться процесуальні засоби, якими можуть скористатися позивач й інші особи, які беруть участь у справі. Спеціальні засоби можуть бути використані тільки відповідачем. Ними будуть заперечення проти позову і зустрічний позов.

Заперечення проти позову — це мотивовані пояснення відповідача, якими повністю або частково, назавжди або тимчасово відхиляються або спростовуються позовні вимоги. Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі.

Зустрічний позов — це заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для сумісного її розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов забезпечує відповідачу захист його самостійного права і охоронюваного законом інтересу проти пред'явленої до нього вимоги позивачем. Він полегшує розгляд взаємних вимог сторін і усуває можливість несумлінного позивача уникнути від одночасного задоволення справедливих вимог відповідача. Але зустрічний позов може негативно вплинути на розвиток процесу в справі. Несумлінний відповідач може використати його для затягування і ускладнення процесу, для створення тяганини і цим самим перешкодити нормальному відправленню правосуддя. Таке використання процесуальних засобів для захисту цивільного права буде зловживанням процесуальними правами і суд вправі відхилити прийняття зустрічного позову до свого провадження, роз'яснивши відповідачу право на пред'явлення його окремо.

32. Поняття предмету доказування. Визначення предмету доказування.

Предмет доказування - це факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи. Наприклад, у справі про захист честі та гідності предметом доказування є обставини, за яких було порушено право на повагу честі та гідності.

Правильне встановлення предмета доказування сприяє визначеності подальшого процесу доказування щодо виявлення, збору, дослідження та оцінки доказів, встановлення дійсних обставин справи та ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

На етапі визначення засобів доказування необхідно з урахуванням належності та допустимості визначити які саме докази можуть підтвердити предмет доказування. Предмет доказування визначається змістом позовних вимог і заперечень сторін, а також іншими обставинами:

По-перше, самі сторони не завжди в змозі правильно визначити підставу своїх вимог або заперечень і послатися на всі необхідні факти. У такому випадку ініціативу у визначенні предмета доказування може проявити суд, він може включити до предмету доказування і такі факти, на які сторони не посилаються.

По-друге, в предмет доказування включаються не тільки юридичні факти матеріально-правового характеру, а й факти процесуальні. Так, за деякими справах позивач повинен довести факт дотримання претензійного порядку. У випадку заяви процесуального клопотання (про відвід, про зупинення провадження, про залишення заяви без розгляду тощо) особа, яка бере участь у справі, має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх процесуальних вимог.

По-третє, в предмет доказування входять і доказові факти, тобто такі фактичні обставини, які використовуються в суді для встановлення шуканих фактів, хоча самі по собі ці обставини будь-яких матеріально-правових наслідків не тягнуть.

33. Повноваження суду касаційної інстанції.

ст 336 ЦПК За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;

3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом;

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду;

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції;

3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.

34. Поняття позову. Види позовів. Відмінність між позовами про визнання і позовами про присудження..

Позов - це звернена через суд вимога позивача до відпові­дача щодо захисту порушеного або оспорюваного суб’єктивно­го права чи охоронюваного законом інтересу, здійснена у виз­наченій законом процесуальній формі [88, С.124]. Таким чином позов є звернення до суду з певними вимогами до іншої сто­рони, а сам документ з такими вимогами є позовною заявою.

Позови класифікуються за кількістю позовних вимог:

з однією позовною вимогою;

з об’єднаними вимогами, які пов’язані між собою.

В залежності від процесуального становища в цивільному провадженні, позови поділяються на:

первісний позов;

зустрічний позов;

позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, у якій відкрито провадження.

За способом процесуального захисту, який відображається в змісті позову, вони класифікуються на позови про:

присудження (виконавчі);

визнання (установчі);

перетворювальні (про конститутивне рішення).

Позови про присудження спрямовуються на поновлення порушеного права і усунення наслідків правопорушення (про стягнення позики, аліментів, відшкодування завданих збитків тощо). Позовами про присудження від суду вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують: присудження відповідача до виконання обов’язку в натурі і стягнення з нього завданих збитків, передбачених законом або договором, штрафу, пені тощо (ст. 6 ЦК). Підвидами цих позовів є віндикаційний позов(з вимогою повернення свого майна з чужого незаконного володіння) та негаторний(з вимогою усунення перешкод у здійсненні власником права корис­тування та розпорядження своїм майном).

Позови про визнання спрямовуються на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між ними правовідносини. Суд своїм рішенням підтверджує наявність чи відсутність права і обов’язку (визнання права власності, авторства тощо).

Позов про існування певних правовідносин між сторонами буде позитивним, а про визнання їх відсутності - негативним.

Позови перетворювальні спрямовані на зміну або припинення правових відносин (ст. 6 ЦК). Це позови про виділ частки з спільного майна, припинення договору найму жилого при­міщення, розірвання шлюбу тощо.

35. Правові наслідки закриття провадження у справі.

ст206 Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Якщо провадження у справі закривається з підстав, коли справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

36. Підстави для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд в касаційному провадженні.

Підставою для скасування ухвал судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

37. Поняття окремого провадження. Його відмінність від позовного провадження. Справи окремого провадження, що підвідомчі суду. Особи, які беруть участь у справах окремого провадження.

ст234 ЦПК Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Окреме провадження відрізняється від позовного за субєктами, підставами порушення та та за категоріями справ. Цей вид провадження не пов'язаний із вирішеними спору, у ньому немає сторін та третіх осіб ,такі справи сторін суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб . Не допускається передача справ окремого провадження на розгляд третейського суду і закриття провадження такого у зв’язку з укладеними мирової угоди .

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4) усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини відумерлою;

9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

12) справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

У справах окремого провадження беруть участь заявники, заінтересовані особи та їх представники.

Заявником є фізична особа чи юридична особа, за заявою якої відкрито провадження у справі. Як заявники можуть виступати фізичні та юридичні особи залежно від конкретної категорії справ окремого провадження. Заявник не є стороною спірного матеріального правовідношення і йому не протистоїть у процесі протилежна сторона, яка може мати перед ним певні обов’язки. Заява в окремому провадженні може бути подана певним колом осіб (заявників). До заінтересованих осіб належать усі особи, чиї права та інтереси можуть зачіпатися ухваленим рішенням. Заінтересованими особами також слід визнати осіб, на яких покладається обов’язок посприяти у реалізації права, заради якого особа звернулася до суду (органи пенсійного фонду, банк). Крім того заінтересованими особами слід вважати органи опіки та піклування у тих випадках, коли закон зобов’язує їх брати участь у розгляді окремих категорій цивільних справ.. Заінтересовані особи можуть бути залучені до участі у справі за ініціативою суду. А також вступити у процес за власною ініціативою.

38. Поняття третіх осіб з самостійними вимогами. Процесуальний порядок їх вступу в процес. Процесуальні права. Хто є відповідачем за позовною заявою третьої особи з самостійними вимогами?

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору., - це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену справу в суді, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін, з метою захистити особисті матеріальні права або охоронювані законом інтереси. Згідно зі СТ.107 ЦПК України, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити в справу до постановления судового рішення, подавши позов до однієї чи двох сторін відповідно до загальних правил, які регулюють пред'явлення позову.
Для вступу в справу третя особа із самостійними вимогами повинна мати право на пред'явлення позову і дотримуватися встановленого законом порядку пред'явлення. Підсудність визначається за зв'язком справ. Відмова у прийнятті такої заяви повинна базуватися на правилах ст.136 ЦПК України. Дана процесуальна дія може бути оскаржена третьою особою із самостійними вимогами за загальними правилами.
Третя особа, яка не вступила в процес з самостійними вимогами, не позбавлена права пред'явити самостійний позов окремо.
Таким чином, третя особа із самостійними вимогами може вступити в справу тільки за власною ініціативою, суд не може залучити її до участі в справі. Однак, якщо в процесі підготовки справи до судового розгляду суддя встановлює, що заявлений позов торкається інтересів третьої особи, він повинен повідомити її про справу, яка знаходиться у провадженні суду, про час і місце її розгляду, роз'яснивши право про участь у ньому (п.З СТ.143 ЦПК України).
Незалежно від моменту вступу третьої особи в справу (до судового розгляду або в ході його) суд повинен забезпечити їй рівні процесуальні можливості з первісними сторонами для захисту суб'єктивного права. Так, при вступі в справу третьої особи із самостійними вимогами в ході судового розгляду суд повинен відкласти розгляд справи і підготувати справу для розгляду за заявленими вимогами третьої особи. Згідно зі ст. 34 4.2 нового ЦП К України після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.
Процесуальною формою втілення самостійної вимоги третьої особи буде позовна заява, в якій поряд з іншими, передбаченими ст.137 ЦПК реквізитами, необхідно викласти зміст позовних вимог, обставини, що обґрунтовують ці вимоги на предмет спору між сторонами, із зазначенням доказів, що підтверджують позов. Цим самим підтверджується зв'язок між вимогою третьої особи і спірними правовідносинами сторін.
Пред'являючи самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, як правило, зачіпають права та інтереси як первісного позивача, так і відповідача, тому відповідачами за їх позовом у більшості випадків можуть бути обидві сторони. У деяких випадках позов третьої особи може бути пред'явлений до однієї з сторін: до позивача чи відповідача, у залежності від характеру спірних правовідносин. Наприклад, при розгляді справи про витребування майна третя особа заявляє позов до тієї особи, у якої це майно знаходиться, а при розгляді вимоги щодо визнання права позов заявляється нею до тієї особи, яка стверджує, що спірне право належить їй.

Третя особа може заявити самостійні вимоги як на весь предмет спору, так і на його частину. Самостійність вимог третьої особи визначається насамперед тим, що вона має свій предмет позову і свої підставипозову.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть всі обов'язки позивача. Це означає, що вони володіють всім комплексом
процесуальних прав сторін, мають матеріальну і процесуальну зацікавленість у справі, несуть судові витрати, на них поширюються всі матеріальні і процесуальні вимоги виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Участь третіх осіб із самостійними вимогами не обмежує прав сторін. До них може бути пред'явлений зустрічний позов. Зупинення справи чи залишення первісного позову без розгляду не впливає на процесуальну долю вимог третьої особи, справа якої повинна бути вирішена.
Третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, варто відрізняти від співпозивачів. Вони заявляють самостійні вимоги, завжди вступають в уже виниклий процес, а співпозивачі можуть одночасно порушити справу. Вимоги, які висуваються співпозивачами, не виключають одна одну. Задоволення чи відмова в задоволенні вимоги одного із співпозивачів не впливає на вирішення інших вимог. Вимоги позивача і третьої особи виключають одна одну цілком чи частково. Вимоги позивача спрямовані протилежній стороні. Що ж стосується третьої особи, то відповідачами за заявленими нею вимогами можуть бути як обидві сторони, так і одна з них.

39. Завдання стадії підготовки справи до судового розгляду. Зміст цієї стадії. Чи обов’язково провадити підготовку до судового розгляду в кожній справі?

Завданнями підготовки справи до судового розгляду є:

- уточнення обставин, які мають значення для справи, та фактів, що підлягають встановленню і покладені в основу вимог і заперечень;

- визначення характеру спірних правовідносин і змісту правової вимоги;

- визначення матеріального закону, який регулює спірні правовідносини;

- вирішення питання про склад осіб, які братимуть участь у справі;

- з'ясування, які є докази на підтвердження зазначених фактів;

- визначення кола доказів відповідно до характеру спірних правовідносин і роз'яснення, якій із сторін слід довести певні обставини;

- вжиття заходів для забезпечення явки в судове засідання, а також сприяння врегулюванню спору до судового розгляду.

Всі ці дії складають зміст стадії підготовки справи до судового розгляду і можуть здійснюватися лише після порушення провадження у справі. Суддя не вправі до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі здійснювати будь-які дії щодо підготовки справи до судового розгляду, зокрема забезпечувати позов (крім випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК), проводити попереднє судове засідання тощо. Після відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання про залишення заяви без руху та її повернення (ст. 121 ЦПК) чи про відмову у відкритті провадження у справі (ч. 2 ст. 122 ЦІІК).

Належно проведена підготовка справи до судового розгляду має велике значення для якісного вирішення справи - точне виконання вимог закону щодо підготовки справи до судового розгляду спрямовано на попередження затягування розгляду справи або постановлення необгрунтованих рішень.

Отже, підготовка справи до судового розгляду є обов'язковою стадією цивільного процесу, яка являє собою сукупність процесуальних дій судді та учасників процесу, спрямованих на примирення сторін, а також на своєчасний і правильний розгляд і вирішення цивільної справи.

40. Поняття законного представництва. Підстави виникнення законного представництва. Процесуальні права та обов’язки законного представника. Повноваження законного представника.

ст 39 ЦПК Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.

Підставами такого представництва є відповідно факт походження дитини від її батьків, факт усиновлення або акт про призначення опікуном.

Права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном.

Права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна.

Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.

Головні вимоги до осіб, які можуть виступати представниками в суді. Професійні - представниками можуть бути адвокати. Вони володіють значними навичками юридичної діяльності, необхідними юридичними знаннями. Представниками у суді можуть бути й інші особи, які не відповідають першій вимозі, але до них ЦПК висуває чотири інші вимоги: 1) вони повинні бути повнолітніми; 2) мати цивільну процесуальну дієздатність; 3) мати належно посвідчені повноваження на здійснення представництва і 4) не належати до кола осіб, які не можуть бути представниками в суді (згідно законодавства).

При законному представництві повноваження представника підтверджуються у залежності від підстави представництва свідоцтвом про народження дитини, рішенням про призначенням опікуном, піклувальником або документами, що особа є охоронцем спадкового майна.

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

41. Поняття забезпечення позову. Способи забезпечення позову. Виконання ухвали про забезпечення позову. Позивач заявив клопотання про забезпечення позову про виключення майна з опису. Суддя виніс ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно. Чи відповідає ухвала закону?

Забезпечення позову — це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Інститут забезпечення позову врегульований статтями 151-155 ЦПК і спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Ним усуваються утруднення і неможливості виконання рішення. Порушити перед судом вимогу про забезпечення позову має право позивач шляхом включення її до змісту позовної заяви або подання про це самостійної заяви. Звернутися до суду з заявою про забезпечення позову можуть прокурор, органи державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації, які пред'явили позов в інтересах інших осіб, а також усі інші особи, які беруть участь у справі.

Забезпечення позову може відбуватися способами, встановленими ст. 152 ЦПК:

- накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

- забороною вчиняти певні дії;

- встановленням обов'язку вчинити певні дії;

- забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

- зупиненням продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

- передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

У разі постановлення ухвали без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, негайно після її виконання.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвала про забезпечення позову звертається до виконання негайно після внесення предмета застави в повному розмірі. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суд може за заявою однієї із сторін і зважаючи на пояснення другої сторони допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим. На заміну способу забезпечення позову за заявою відповідача потрібна згода позивача. Таким чином ухвала закону не відповідає, адже суд сам не може ініціювати зміну способу забезпечення позову.

42. Законна сила судового рішення. Наслідки законної сили судового рішення.

Судове рішення - це акт правосуддя, який захищає не тільки суб'єктивні права сторін, а й інтереси держави. Воно є підсумком судової діяльності при розгляді справи по суті, містить остаточний висновок про права і обов'язки сторін, наказує їм певну поведінку на майбутнє. Таким чином, судове рішення - це акт судової влади, що здійснює захист порушених або оспорюваних прав та свобод громадян і організацій шляхом підтвердження наявності або відсутності правовідношення і наказом певної поведінки у майбутньому.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Головними вимогами, яким повинно задовольняти судове рішення, є його законність і обгрунтованість. Ці вимоги взаємозалежні. Рішення, як правило, не може бути законним, якщо воно не обгрунтовано, та навпаки. Законність - це вимога до формальної, юридичної сторони судового рішення. Вона вимагає додержання і правильне застосування норм матеріального і норм процесуального права. Вимога обгрунтованості - це вимога до фактичної, обставинної сторони рішення. Вона полягає у тому, що рішення повинно грунтуватися на всіх підтверджених обставинах, що мають значення для справи, висновки суду мають відповідати встановленим обставинам і дослідженим ним доказам.

Порушення судом цих вимог, які процесуальний закон ставить до рішення, тягне, або може спричинити, скасування незаконного і необгрунтованого судового рішення суду першої інстанції вищестоящими судами в апеляційному чи касаційному порядку.

43. Завдання та мета участі органів державної влади та місцевого самоврядування у цивільному процесі України. Форми їх участі. Процесуальне положення. Які органи державної влади треба притягнути до участі в таких справах: а) за позовом про перепланування квартири в будинку, що належить сторонам на праві спільної часткової власності; б) за позовом прокурора до подружжя про позбавлення батьківських прав?

У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, які підтверджують наявність поважних причин, що унеможливлюють самостійне звернення цих осіб до суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів. Метою участі таких органів є здійснення покладених на них обов’язків; захист інтересів інших осіб шляхом пред’явлення позову в суд, подання висновку; надання суду допомоги у з’ясуванні справжніх обставин справи. Підстави участі державних органів, органів місцевого самоврядування, представників профспілок та окремих осіб 1) регулюють норми цивільного процесуального права та інших галузей права, які надають їм повноваження захищати права та інтереси інших осіб, а саме СК, ЦПК, ЗУ“Про охорону праці” та інші; 2) вступають у процес, коли суд визнає їх участь необхідною для надання висновку по справі, 3) можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень.

Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. Також вони можуть брати участь у цивільній справі, якщо за законом вони можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб.

Пред'явлення заяви ними можливо за наявності двох умов: а) якщо даним органам і особам стало відомо про порушення права; б) якщо за законом вони мають право на пред'явлення такої заяви в інтересах інших осіб. Участь зазначених органів і осіб у даній формі не виключає участі поряд з ними тих осіб, в інтересах яких пред'явлена заява. Законодавство найчастіше передбачає пред'явлення позовів на захист інтересів дітей: про позбавлення батьківських прав, про відібрання дитини, про визнання усиновлення недійсним, про скасування усиновлення (СК).

Органи та інші особи мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

О ргани державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу, а також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.

Які органи державної влади треба притягнути до участі в таких справах: а) за позовом про перепланування квартири в будинку, що належить сторонам на праві спільної часткової власності; б) за позовом прокурора до подружжя про позбавлення батьківських прав?

44. Ухвали суду першої інстанції.

Ухвалами суди

Переглядів: 1589