Невідповідність висновків суду обставинам справи (п. З ч. 1 ст. 309 ЦПК України).

Необхідність встановлення об'єктивної істини у справі перебуває у прямій залежності від виконання завдань цивільного судочинства. Встановлені судом факти мають відображати реальну дійсність, тобто фактичні обставини, що існували та існують в об'єктивному світі.

Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу. (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 309 ЦПК України норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на дані правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

При застосуванні закону, який не треба було застосовувати, суд помилково до відносин сторін застосовує не той закон, що слід було застосувати, а при незастосуванні закону, який треба було застосовувати, суд не застосовує у повному обсязі норми матеріального права і ухвалює рішення, що суперечить чинному законодавству.

Порушення норм процесуального права є підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. З ст. 309 ЦПК України).

58. Поняття принципу безпосередності судового розгляду і винятки з цього принципу.

Нормативне вираження цього принципу полягає в тому, що суд при розгляді справи повинен, як правило, сприймати докази у справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо. На нього покладено обов'язок заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновки експертів, ознайомитися з письмовими доказами і оглянути речові докази (ст. 159 ЦПК України). Тому судове засідання по розгляду справи має починатися і закінчуватися при незмінному складі суддів. Якщо у процесі розгляду справи відбувається заміна одного із суддів, то судовий розгляд починається спочатку. Цим забезпечується встановлення об'єктивної істини у справі, правильне судження про права і обов'язки сторін спірних правовідносин. Безпосередній зв'язок суддів, які розглядають справу, з учасниками процесу і матеріалами справи забезпечує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріали справи, дає змогу повно і всебічно заглибитися у всі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, що обґрунтовують позов і заперечують проти нього. Сторонам процесу й іншим особам, які беруть участь у справі, принцип безпосередності забезпечує можливість налагодити відносини зі складом суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих питань, подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійснювати інші процесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне її розв'язання.

Водночас безпосередня форма виконання процесуальних дій не завжди процесуально виправдана і можлива внаслідок незручності її застосування і необхідності додержання вимог економії судочинства, у зв'язку з чим в окремих випадках закон допускає заміну її на опосередковану форму. Винятки. Суд, який розглядає справу, у разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності може доручити відповідному судові провести певні процесуальні дії (ст. 132 ЦПК України). У таких випадках відбувається сприйняття і дослідження доказів, одержаних іншим судом. У стадії підготовки справи до судового розгляду суддя провадить огляд речових та письмових доказів за їх місцезнаходженням (ст. 140 ЦПК України), про що складає протокол, який разом з іншими доказами може досліджуватися колегіальним складом у судовому засіданні (ст. 187 ЦПК України). У таких випадках суд, який розглядатиме справу по суті, сприйматиме докази опосередковано.

59. Форми захисту відповідача проти позову. Процесуальний порядок пред’явлення зустрічного позову.

Реалізація у цивільно-процесуальному праві України принципів змагальності і процесуальної рівності сторін полягає у закріпленні ним системи процесуальних засобів, які забезпечують не тільки позивачу, а й відповідачу у справі активно і ефективно захищати свої інтереси проти пред'явленого до нього позову. Вони складаються з процесуальних прав і обов'язків відповідача, процесуальних дій щодо їх реалізації і процесуальних форм їх вираження, і можуть бути поділені на загальні і спеціальні. До загальних належать процесуальні засоби, якими можуть скористатися позивач й інші особи, які беруть участь у справі (ст. 27 ЦПК України). Спеціальні засоби можуть бути використані тільки відповідачем. Ними будуть заперечення проти позову (ст. 128 ЦПК України) і зустрічний позов (ст. 123 ЦПК України).

Заперечення проти позову — це мотивовані пояснення відповідача, якими повністю або частково, назавжди або тимчасово відхиляються або спростовуються позовні вимоги. Вони можуть мати матеріально-правовий і процесуально-правовий характер.

Процесуальними запереченнями обґрунтовується неправомірність виникнення і подальше продовження судочинства у цивільній справі з підстав відсутності у позивача права на пред'явлення позову або порушення умов його реалізації. Заперечуючи проти позову, відповідач залежно від наявних обставин може вимагати відкладення розгляду справи на час, необхідний для збирання і подання додаткових доказів, зупинення провадження у справі (неможливість розгляду даної справи до вирішення розгляду іншої справи, пов'язаної з нею, — п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України), залишення позову без розгляду, якщо тотожна справа між тими самими сторонами знаходиться на розгляді в іншому суді, — п. 4 ч. 2 ст. 207 ЦПК України, закриття провадження у справі (непідвідомчість справи суду — п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України) тощо.

Матеріально-правові заперечення спрямовані проти суті позову. Ними спростовуються позовні вимоги з юридичного або фактичного боку. Відповідач може спростувати фактичний склад підстави позову, посилаючись на протилежні факти, несумісні з ними. Наприклад, позивач просить стягнути вартість виконаної ним роботи по ремонту квартири відповідача. Останній, заперечуючи проти позову, зазначав, що ніякого ремонту квартири у нього протягом цього року не було. Заперечення матеріально-правового характеру можуть доводити неправильність посилання позивача на норми права.

Відповідач, після одержання копії ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви, має право подати до суду письмове заперечення проти позову (ч. 1 ст. 128 ЦПК України)

Зустрічний позов — це заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для спільного її розгляду з первісним позовом. Відповідач має право пред'явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті.

Зустрічний позов забезпечує відповідачу захист його самостійного права і охоронюваного законом інтересу проти пред'явленої для нього вимоги позивачем. Він полегшує розгляд взаємних вимог сторін і усуває можливість несумлінного позивача уникнути одночасного задоволення справедливих вимог відповідача. Зручність зустрічного позову полягає у поєднанні одним провадженням двох справ, що сприяє економії процесуальних засобів. Спільний розгляд первісного і зустрічного позовів надає суду змогу правильніше і більш всебічно дослідити взаємовідносини сторін, усуває можливість ухвалення протилежних рішень і цим створює умови для найбільш повного захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав та інтересів відповідача. Але зустрічний позов може негативно вплинути на розвиток процесу у справі. Несумлінний відповідач може використати його для затягування і ускладнення процесу, для створення тяганини і цим перешкодити нормальному відправленню правосуддя. Таке використання процесуальних засобів для захисту цивільного права буде зловживанням процесуальними правами і суд має право відхилити прийняття зустрічного позову до свого провадження, роз'яснивши відповідачу право на пред'явлення його окремо.

60. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

61. Поняття осіб, що беруть участь у справі. Що їх відрізняє від інших суб’єктів цивільно-процесуальних правовідносин?

До осіб, які беруть участь у справі (§ 1 глави 4 розділу ІЦПК України) входять:

а) з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів сторонами, третіми особами у справах позовного провадження, заявниками та заінтересованими особами у справах наказного і окремого провадження;

б) з метою захисту прав інших осіб, державних і громадських інтересів:Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи прокуратури, процесуальні представники, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства,установи, організації та окремі громадяни (ст. 26 ЦПК України);

Особи, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК України), відрізняються від інших суб'єктів тим, що мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення судом справи і в реалізації ухваленого по ній судового рішення. їх заінтересованість зумовлюється тим, що вони мають відношення до справи як учасники матеріального спору (суб'єктивний матеріально-правовий характер заінтересованості). Виходячи з цього, вони мають рівні процесуальні права (ст. 27 ЦПК України) і у своїх судженнях та діях можуть висловлювати і визначати своє ставлення з приводу правової суті цивільної справи, а також з будь-яких питань, що виникають у процесі її розгляду і перевірки законності та обґрунтованості ухваленого по ній судового рішення. Але характер і ступінь їх юридичної заінтересованості не однаковий.

Сторони у позовному провадженні (статті 30-33 ЦПК України) перебувають між собою у спірних матеріальних правовідносинах, що вимагають судового захисту. У зв'язку з цим їх заінтересованість у справі має суб'єктивний матеріально-правовий характер. Суб'єктивний правовий інтерес мають заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження (статті 234, 235 ЦПК України). До даної підгрупи суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин належать треті особи (статті 34-36 ЦПК України), які мають правовий зв'язок з однією зі сторін і заінтересованість, обумовлену тим, що наслідки розгляду судом такої справи можуть вплинути на ці відносини.

Самостійну підгрупу цивільних процесуальних правовідносин — осіб, які беруть участь у справі, становлять органи держави, державні та громадські організації, які захищають права інших осіб. Характерною їх рисою є наявність у справі державного або громадського інтересу, який визначається виконуваними ними функціями у системі політичної організації суспільства. Відповідно до ст. 45 ЦПК України цивільні процесуальні правовідносини між судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, прокурором, органами державної влади, органами місцевого самоврядування виникають тоді, коли останні, здійснюючи покладені на них обов'язки, покликані захищати права інших осіб та інтереси держави. У передбачених законом випадках підприємства і установи, виходячи з суспільних інтересів, беруть участь у справі в цивільному процесі для захисту інших осіб (ст. 237 ЦПК України, ст. 165 СК України).

Суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин щодо захисту прав та інтересів громадян, державних і суспільних інтересів, які належать до осіб, які беруть участь у справі, є органи прокуратури (ст. 45 ЦПК України). їх заінтересованість у справі має державно-правовий характер.

Статтею 26 ЦПК України до складу осіб, які беруть участь у справі, включений процесуальний представник, покликаний захищати права й інтереси осіб, яких він представляє в цивільному процесі у справі (сторін, третіх осіб та ін.).

62. Поняття доказів. Класифікація доказів. Характеристика окремих засобів доказування за вибором викладача.

Поняття і основні ознаки доказів у цивільному судочинстві можна визначити зі ст. 57 ЦПК України, за якою доказами у цивільній справі є будь-які фактичні дані, що вміщують інформацію про обставини, необхідні для правильного вирішення справи; носії такої інформації — точно визначені засоби доказування, одержання цієї інформації судом здійснюється у порядку, визначеному законом. Отже, відповідно до зазначеної статті доказами у справах у цивільному судочинстві будуть одержані з передбачених законом і допустимих ним засобів доказування у визначеному порядку будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наявні у теорії цивільного процесу погляди, що доказами у цивільних справах є тільки фактичні дані, відокремлюють докази від їх процесуальної форми — засобів доказування, без яких вони не можуть бути залучені у цивільний процес. Визнання доказів фактами об'єктивної дійсності (фактичних даних), а також засобів встановлення цих даних (джерел інформації про факти) не повністю відповідає ст. 57 ЦПК України.

Докази у цивільному процесі характеризуються сукупною єдністю: змістом, яким є фактичні дані, що інформують про обставини, необхідні для правильного вирішення справи; процесуальною формою, у якій закладена така інформація — засоби доказування; встановленим процесуальним порядком одержання, дослідження і оцінки змісту і процесуальної форми (доказової інформації і засобів доказування).

Зміст доказів — це сукупність фактичних даних про обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обставинами є юридичні факти — дії (бездіяльність) і події. Фактичні дані як доказова інформація можуть мати безпосередню і опосередковану форму — прямого або побічного доказу.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 293 цього Кодексу.	\|	Класифікація.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.