Теоретичні положення

Серед осадочних порід переважають глинисті. За даними Ф.М. Овчаренко [1973], об’єм глинистих порід становить близько 60% від усіх порід стратосфери. За А. Роновим [1976], на платформах глинисті породи становлять 46%, а в геосинкліналях – 38%. В межах континентального сектора стратосфери глинисті породи займають 2/3 об’єму осадочних формувань. Не менш важлива роль глинистих порід в океанічному басейні.

До глинистих порід відносять тонкоуламкові породи – пеліти: глини, аргіліти, глинисті сланці, які складені > 50% глинистими мінералами.

Глинисті породи займають проміжне положення між уламковими і хемогенними породами. Глинисті породи досить складні і полігенетичні за генезисом. Це суміш мінералів, що утворилися на суші в корах вивітрювання та ґрунтах і були знесені в басейни седиментації, та мінералів, що виникли при розкристалізації колоїдів та осіданні частинок з істинних розчинів в басейнах седиментації. Значна кількість глинистих мінералів виникає шляхом трансформації глинистих і неглинистих мінералів (алюмосилікатів) в процесі діагенезу осадків і подальших змін осадочних порід.

Таким чином, в глинистих відкладах є теригенні – уламкові і аутигенні компоненти, а тому глинисті породи виділяються за перевагою їх складових частин.

За сучасними даними в осадках світового океану переважають теригенні глини, аутигенні мають проміжне положення – це головним чином цеоліти – монтморилонітова різновидність червоних глибоководних глин і т.д.

Глинисті породи за фізико-хімічними властивостями і генезисом поділяються на три групи:

1). Безпосередньо глини з високою пористістю (50-60%) і більше, пластичні, при замішуванні з водою утворюють тісто, здатні зберігати форму. При випалюванні глини набувають твердості і міцності, що використовується в керамічній промисловості. Глини поглинають воду (добрі сорбенти) і значно збільшуються в об’ємі. При висиханні розтріскуються і розсипаються.

2). Аргіліти – спресовані, зцементовані глини.

3). Метаморфізовані глинисті породи – сланцюваті аргіліти, глинисті, аспідні, філітоподібні сланці.

За мінеральним складом розрізняють мономінеральні (каолінітові), олігоміктові (переважно із двох мінералів) і полімінеральні глини і глинисті породи. Крім того, в усіх фракціях глин можуть бути неглинисті мінерали: карбонати, (кальцит, сидерит, доломіт), сульфати (гіпс, ангідрит, барит, целестин, ярозит, алуніт), фосфати, сульфіди заліза (пірит, марказит), оксиди марганцю, хлориди. Як правило, в глинистих породах є домішки кварцу та польових шпатів.

Глини здатні давати з водою пастоподібну масу, набувають певної форми, при випалюванні міцності, що широко використовується в кераміці.

За хімічним складом в усіх глинистих породах переважає в межах від 45-50% до 70-80%, – 15-20%, (інколи до 35-38%, або навпаки менше 8-10%) оксиди заліза
2-4%, домішки – становлять не більше 1,5-2%, лужних металів від 2-4% до 6-8%, є домішки – 1-3%, –
7-8%; , , – становлять частки процентів.

Глинисті мінерали – це водні алюмосилікати, які відрізняються від інших мінералів цього класу: а) високою дисперсністю, б) гідрофільністю, здатністю до адсорбції та іонного обміну.

Невеликі домішки глинистих мінералів в інших породах впливають на їхню міцність, гідрофільність, водопроникливість, пластичність, набухання.

Глинисті мінерали мають стрічково-шарувату структуру кристалічної решітки, внаслідок чого вони мають особливі властивості порівняно з іншими.

Єдиної класифікації глинистих мінералів немає, що пов’язано з їх складною кристалічною будовою.

При макроскопічних дослідженнях визначають:

1) Водно-фізичні властивості глин – розмокання і пластичність. Якщо кусок породи розмокає зразу або через 1-20-30 хв. – це глина, якщо вона розмокає через декілька годин або діб – ущільнена глина. Якщо глиниста порода не розмокає, – це аргіліт або глинистий сланець. Щоб перевірити, чи є порода глиною, глинистий порошок замішують і розкачують в джгут. Справжні глини розкачуються в тонку нитку, важкі суглинки - в більш товсту, а супіски не розкачуються зовсім.

2. Мінеральний склад макроскопічно визначається приблизно за розбуханням у воді; каолінітові глини у воді не розбухають, вони сухі і жирні на дотик.

Гідрослюдисті глини у воді не розбухають, але розпадаються на грудочки, луски, пластинки. Монтморилонітові глини сильно набухають у воді (до десятикратного збільшення в об’ємі) і перетворюються в желеподібну масу. Крапля води на поверхні такої глини викликає спучування.

Візуальне визначення мінерального складу глинистих порід можна проводити за методом чеського літолога Іржі Конта [1955] методом краплі.

Цей метод базується на різній швидкості поглинання води або іншої рідини (етиленгліколю) відфільтрованою поверхнею глини, за різною формою краплі, характером її країв і поверхні поглинання.

Зокрема, глини різного мінерального складу мають різний час поглинання, характер поверхні, форму краплі і її конфігурацію.

Каолінітові глини досить швидко поглинають краплю (0,5 і 3,5 хвилини відповідно для води та етиленгліколю), при цьому крапля має випуклу форму і гладку круглу поверхню.

Монтморилонітові глини довше поглинають воду (за 4 хв. і десятки хвилин для етиленгліколю), плоска форма краплі, яка розтікається на більшу площу і має неправильну, рвану форму, (амебоподібний) контур. Поверхня глини стає спученою, набухлою.

Гідрослюдисті глини за цими ознаками займають проміжне положення.

Приклад опису:Глина темно-сіра (в сухому стані), структура алевропелітова, текстура нечітко виражена, тонкошарувата, з раковистим зламом, розмокає у воді за 10 хв., очевидно за мінеральним складом переважно гідрослюдиста, слабовапняковиста, з тонкорозсіяним обвугленим детритом.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Порядок виконання роботи	\|	Вивчення в шліфах

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.