• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Міжнародне оподаткування

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

фесіоналізм міжнародних злочинних груп. У полі зору експертів ФАТФ постійно залишаються найважливіші інструменти злочин­ної діяльності: підставні корпорації, електронні трансферти, не-банківські фінансові установи, а також "інші підприємства, напри­клад магазини й експортно-імпортні фірми" [96, с 11].

Із самого початку ФАТФнамагалася додати динамізму своїй діяльності, прагнула застосовувати гнучку стратегію, постійно залежну від накопиченого досвіду і знань, так не­обхідних для посилення ефективності засобів і методів, застосо­вуваних у боротьбі з міжнародною злочинністю. Тому вже в першій же своїй доповіді Група визнала, що її "Рекомендації бу­дуть імовірніше всього вимагати періодичної верифікації". Однак така заява була свідомо доповнена зобов'язанням не проводити змін у Рекомендаціях до закінчення першого раунду взаємних оцінок членів ФАТФ, оскільки в протилежному випадку змінам піддалися б критерії оцінок, а вони повинні залишатися для всіх однаковими.

Тому до завершення взаємних оцінок ФАТФ одержала право розробляти чергові коментарі, названі "інтерпретаторськими примітками" до змісту спочатку прийнятих Рекомендацій. Ці примітки (коментарі), на думку секретаря ФАТФ Д. Гріффітса, "не змінюють ні обсяг, ні зміст Рекомендацій, вони лише дають пояснен­ня, даючи додаткові вказівки щодо їхнього виконання" [96, с 12].

Уже видано значну кількість таких вказівок. Більшість із них присвячена одній чи декільком первісним Рекомендаціям. Наприклад, Рекомендація 23 містить викладену в делікатній формі пропозицію щодо виявлення і моніторингу потоку готівки, яка перетинає кордони держав. Визнаючи, що це дуже важливий момент в операції з відмивання грошей, пов'язаний з підвищеним ризиком для зацікавлених сторін, ФАТФ розробила спеціальний коментар до цієї Рекомендації. Зміст цього коментаря за важ­ливістю важко переоцінити: "Рекомендація 23 стосується не тільки винятково фізичної готівки, але також рівнозначної їй подібності у вигляді фінансових інструментів або коштовностей, які легко збуваються (наприклад, дорогоцінних металів чи ка­менів)". Проте деякі коментарі стосуються лише однієї Рекомен­дації, як правило, вони є інтерпретаціями цілої групи Рекомен-

дацій, таких, наприклад, які стосуються справ з холдинговими компаніями чи справ з відстрочками затримки підозрілих осіб і вилучення майна.

Зміст цього коментаря обговорювався під час численних засідань у рамках чергових раундів ФАТФ. Мова йшла про суб'єктів господарської діяльності, головним чином, про тих, які (як уже показано в попередніх главах) зареєстровані в податкових гаванях і багаторазово користувалися і користуються зараз рафінованими методами відмивання грошей у міжнародних мас­штабах. Результатом першої дискусії на цю тему стало опубліку­вання в 1992 р. коментаря, у якому ФАТФ звертала увагу своїх; членів на потенційну небезпеку використання холдингових ком­паній з метою відмивання грошей, а також закликала до "розгля­ду можливості введення заходів, які запобігають можливості їхнього використання з метою, несумісною з правом".

У ході подальшої роботи над коментарями Група знову по-нернулася до обговорення даної проблеми. У результаті з'явився новий коментар, де підкреслювалося, що "з погляду "відмива-телів" грошей найвища перевага холдингових компаній — лепсість, з якою в багатьох юрисдикціях можна сховати або зама­скувати їхнього справжнього власника". На закінчення було відзначено, що введення принципу прозорості в проблему з'ясу­вання власності корпорації взагалі має дуже важливе значення, оскільки не тільки холдингова компанія, але практично кожен ле­гально діючий господарюючий суб'єкт може бути використаний для відмивання грошей. Висновки докладного аналізу лягли в ос­нову коментаря до Рекомендацій 12, 13, а також 16, 17, 18, 19, які відносяться до використання фіктивних рахунків чи підставних осіб в операціях з відмивання грошей.

Зміст коментарів дає можливість зробити висновок про те, що тільки через скромність їхні автори заявляють, нібито ці коментарі "нічого не додають і не змінюють обсягу і змісту первісного тексту Рекомендацій". На ділі ж у них було поставлене питання про серй­озне розширення контролю над фінансовою діяльністю практично всіх комерційних підприємств, підозрюваних у відмиванні "бруд­них" грошей. Це викликало настороженість як у політичних колах країн-засновниць ФАТФ, так і в керівництва Групи. Тому вже в

Міжнародне оподаткування

1995 p. у доповіді ФАТФ говориться, що з одного боку, прийняття державами до виконання "інтерпрегаторських приміток" — це "до­сягнення" Групи, аз іншого боку - приймається постанова про те, що надалі інтерт>етації до Рекомендацій будуть вводитися тільки тоді, коли з'являться "виняткові обставини" [Цит. за: 93, с. 113].

Разом з тим керівництво ФАТФ наполягло на тому, що не­обов'язково будь-яке ділове зауваження чи порада повинні з'яв­лятися лише у формі офіційно прийнятого й опублікованого ко-ментаря. Прикладом можуть бути конкретні заходи й ефективні дії стосовно винятково важливого питання — використання теле­графних та електронних переказів в операціях з відмивання гро­шей. За результатами аналізу, проведеного ФАТФ, була зверну­та увага на необхідність вживання додаткових заходів, спрямова­них на запобігання використанню цих засобів зв'язку для стиран­ня "аудиторських слідів", надто важливих для потенційного розслідування. Проблема полягає насамперед у тім, що в "замов­леннях на здійснення платежів часто уникають називати прізви­ща справжнього поручителя і бенефіціара". Практичне вирішен­ня цієї проблеми ФАТФ доручила в 1992 р. спеціально створено­му підрозділу. Цей підрозділ запросив до співробітництва Об'єднання всесвітніх фінансових телекомунікацій (SWIFT) — найбільшого на планеті виробника послуг у сфері грошових пе­реказів.

Таке співробітництво принесло позитивні результати. Ор­ганізація СВІФТ поєднує багатьох членів, у тому числі ко­мерційні й інвестиційні банки, об'єднання маклерів і брокерів, а також інші фінансові установи. Після нарад з керівництвом ФАТФ голова правління СВІФТ доручив у червні 1992 р. "усім клієнтам системи ввести на бланках замовлень СВІФТ МТ 100 (грошові перекази клієнтів) рубрику для прізвища й адреси пору­чителів чи бенефіціарів". Він також заявив, що "рішення правління СВІФТ підтримали державні адміністрації, доказом чому можуть стати вжиті ними відповідні заходи, які спонукають користувачів СВІФТ, які функціонують на їхніх територіях, ви­конувати рекомендації правління". Тим самим ініціатива і зусил­ля ФАТФ принесли конкретні позитивні результати в загальних зусиллях з протидії відмиванню "брудних" грошей. У боротьбі з

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

міжнародною злочинністю підсилюють свою активність й інші міжнародні організації, до яких відносяться:

• Азіатсько-Тихоокеанська група з протидії відмиванню грошей (APG), яка стала на сьогоднішній день впливовим членом Інтерполу, ФАТФ і ООН;

• Карибська група з протидії відмиванню грошей (CFATF), яка не тільки сприяла впровадженню в законодавства країн Карибського регіону 40 рекомендацій ФАТФ, але й розробила свої 19 Рекомендацій із протидії відмиванню грошей;

• Експертний Комітет, який оцінює заходи, щодо протидії відмиванню грошей (PC-R-EV Commitee);

• Офшорна група банківських Контролерів (OGBS), яка проводить разом з ФАТФ оцінку і контроль ефективності ухвалених «антивідмивальних» законів у країнах-членах OGBS. Основна складність роботи Групи полягає в тому, що тільки близько половини офшорних банківських центрів є членами OGBS.

Усі ці організації дуже допомагають ФАТФ у справі імпле­ментації всіма країнами світу 40 Рекомендацій та інших ефектив­них заходів боротьби з відмиванням грошей. З іншого боку, ці регіональні і міжнародні організації більш детально вивчають ло­кальні тенденції і зміни в техніці відмивання грошей, що потім до­помагає ФАТФ виробити загальні принципи і заходи для бороть­би з ним.

І все-таки на міжнародній арені в справі боротьби з відми­ванням грошей найбільш висока сила впливу ФАТФ, тому що до неї входять представники практично всіх розвинутих країн світу. Кілька разів на рік Група видає так званий «чорний список» країв:, які не співробітничають з іншими в протидії відмиванню грошей (non-cooperative countries and territories — NCCT), що в подаль­шому погрожує введенням санкцій (контрзаходів) з боку фінан­сових установ країн—членів ФАТФ.

Під час роботи паризької сесії ФАТФ, яка відбулася в жовтні 2002 р., за досягнуті в справі боротьби з відмиванням «брудних» грошей успіхи з «чорного» списку були виключені Росія, Домініка, Ніуе і Маршаллові острови, на наступній па-

Міжнародне оподаткування

ризькій сесії в лютому 2003 р. цей список залишила Гренада, на берлінській сесії в червні 2003 р. за досягнення в реформуванні законодавства, спрямованого на боротьбу з відмиванням •«бруд­них» грошей, з нього були виключені Сент-Вінсент і Ґренадіни, на паризькій сесії ФАТФ у лютому 2004 р. - Україна і Єгипет, а на паризькій сесії в червні 2004 р. - Гватемала. На останній сесії, що відбулася в жовтні 2004 р., ФАТФ припинила фінансові санкції щодо М'янми та Науру за деякі успіхи в боротьбі з відмиванням грошей, однак залишивши їх у „чорному" списку. Таким чином, за результатами роботи останньої сесії ФАТФ, яка проходила з 20 по 22 жовтня 2004 р. в Парижі, у цьому списку знаходяться 6 дер­жав, які недостатньо співробітничають з іншими в боротьбі з відмиванням «брудних» грошей, а саме: Острови Кука, Індонезія, М'янма, Науру, Нігерія та Філіппіни. Наступне пленарне засідан­ня ФАТФ відбудеться 9 — 11 лютого 2005 р. в Парижі (Франція).

Україна була внесена до «чорного» списку ще в 2001 р. За минулий час практично до кінця 2002 р. ніяких змін у законо­давстві прийнято не було. 9—11 жовтня 2002 р. в Парижі прохо­дила чергова пленарна сесія ФАТФ, на якій розглядалося й ук­раїнське питання. Україні і Нігерії був наданий термін до 15 груд­ня 2002 р. для приведення свого законодавства у відповідність з міжнародними стандартами. У випадку невиконання вимог ФАТФ мала намір застосувати "контрзаходи". І хоча з деяким запізненням Верховна Рада України прийняла необхідний закон, експертів Групи він не задовольнив, тому що в ньому не були вра­ховані вимоги, висунуті ними раніше. Тому 20 грудня 2002 р. Гру­па рекомендувала країнам-учасницям ввести контрзаходи стосов­но України, що відразу позначилося на уповільненні швидкості і підвищенні вартості банківських операцій за участю кредитно-фінансових установ нашої країни.

Відразу після введення контрзаходів були ухвалені не­обхідні зміни до Закону України "Про запобігання та щютидію ле­галізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", а Також до Кримінального і Кримінально-нроцесуального кодексів України. Тому на наступному пленарному засіданні (лютий 2003 p., Париж) санкції було скасовано. Однак «чорний» список ФАТФ Україна залишила тільки на початку 2004 р. Це ста-

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

.і .■ . ■' ' - ....-■.............................................. ........................................................................................... .

ло можливим після того, як експерти Групи переконалися, що ух­валене в Укргйні законодавство успішно застосовується і лазівок для „відмивателів'* грошей більше немає.

9.5. Роль Ради Європи в боротьбі з відмиванням „брудних" грошей

Уже більше півстоліття провідну роль у зміцненні міжна­родного співробітництва з проблем кримінального законодавства на європейському континенті відіграє Рада Європи. До середини 1990-х років її членами були винятково західноєвропейські країни, а також Ісландія і Туреччина. Після розпаду соціалістич­ного табору і закінчення "холодної війни" до неї вступили багато країн Центральної і Східної Європи. Протягом багатьох років пріоритетом у Раді Європи залишалася законотворча діяльність. Зусилля країн—членів Ради Європи в цьому напрямі увінчалися підписанням більше ніж 160 міжнародних договорів і конвенцій, у тому числі 20, які стосуються кримінального права.

Найвищими досягненнями Ради в галузі створення інстру­ментів міжнародного права стали дві багатосторонні конвенції, визнані фундаментом європейського сгйробітництва в боротьбі зі злочинністю. Це Європейська конвенція про екстрадицію 1957 p., а також Європейська конвенція про взаємодопомогу при розслідуванні кримінально карних злочинів 1959 р. Останню на­зивають поворотним пунктом в історії міжнародного законодав­ства. У ній зафіксовані безпрецедентні постанови щодо практич­них форм багатостороннього співробітництва, які дуже вплинули на створення безлічі подібних міжнародних інструментів бороть­би з організованою злочинністю. Конвенція вступила в дію в 1962 р. і ратифікована десятками країн.

У 1977 р. Рада Європи стала першою міжнародною ор­ганізацією, що поєднала голів держав, які зайнялися вирішенням проблеми відмивання грошей, прагнучи при цьому знайти сис­темне вирішення цієї складної проблеми. Справу цю було доруче­но Європейському комітету з проблем злочинності. Стурбований зростанням кількості актів насильства, таких як викрадення лю­дей, Комітет створив у 1977 р. Комісію експертів, зобов'язавши її

Міжнародне оподаткування

досліджувати різні аспекти цього явища. Результатом дослідницьких робіт стало ухвалення кабінетом міністрів Євро­пейського Співтовариства 27 червня 1980 р. формальних реко­мендацій, названих "Заходи для запобігання трансферту і прихо­вування коштів, які надходять від кримінальних злочинів".

Зміст і основні принципи цього документа, його основна концепція знайшли надалі своє продовження в розглянутих нами документах ФАТФ. Тут же було вперше заявлено про те, що "банківська система може стати досить ефективним запобіжним інструментом, а співробітництво банків з поліцією і судовою вла­дою призведе до приборкання кримінальної діяльності" [105, с 169]. Документ зробив особливий наголос на дотриманні банками обов'язкового принципу "знай свого клієнта" і безлічі інших принципів, які сьогодні ввійшли в звичайну практику пере­важної більшості банківських та інших фінансових установ. Од­нак тоді, у 1980 p., надто важлива ініціатива Ради Європи не знай­шла достатньої кількості прихильників. Як справедливо помітив з цього приводу Г. Нільссон, "Рада Європи випередила час" [109, с 423].

У наступні роки під керівництвом Групи Помпіду* була роз­почата робота щодо підготовки законодавства з питань конфіскації нелегальних доходів, які надходять від торгівлі наркотиками. Ця група діяла в рамках Ради Європи до 1980 р.

Ще одним імпульсом до прискорення діяльності в цьому на­прямі стала ініціатива міністрів юстиції Ради Європи, які доручи­ли в 1986 р. Європейському комітету з проблем злочинності роз­робити "Міжнародні норми і стандарти із забезпечення ефектив­ного співробітництва між органами правосуддя (а також у разі по­треби — з поліцією) з питань перебування, вилучення і конфіскації нелегальних доходів, майна, знаряддя і предметів, одержаних від нелегальної торгівлі наркотиками" [98, с 192]. Цей комітет, у свою чергу, сформував у 1987 р. Комітет експертів і пе­редав йому досить широкі повноваження. Насамперед Комітет ек­спертів не повинен був концентрувати зусилля винятково на до­ходах, одержаних від торгівлі наркотиками.

Розділ 3- Офшорні центриїї відмивання «брудних» грошей

Спочатку до Комітету експертів входили фахівці, які пред­ставляють 16 країн — членів Ради Європи, а його керівником був італієць Д. Полімені. У роботі Комітету брали участь американці, представники Канади й Австралії, а також Комісії Європейського Співтовариства. Кульмінаційним пунктом спільних зусиль стало затвердження міністрами юстиції Конвенції з проблем відмивання доходів, які надходять від злочинів, їхнього відшуку, вилучення і конфіскації, яка відбулася у вересні 1990 р. На конференції в Стра­сбурзі в листопаді того ж року Конвенція була представлена на підпис Державам - членам Ради Європи*. Вона набрала сили у ве­ресні 1993 р. й одержала високу оцінку фахівців. Американські дослідники назвали її "революційним інструментом" у боротьбі з міжнародною злочинністю [98, с 389]. Вони вважають, що "цей до­кумент, який стосується всіх етапів правової процедури — від по­чатку слідства до винесення вироку і проведення конфіскації, доз­воляє застосовувати еластичні, але ефективні механізми міжна­родного співробітництва в максимальному обсязі для того, щоб позбавити виконавців злочинів знарядь і Плодів незаконної діяль­ності" [98, с 195]. Саме тому ця Конвенція — одна з найбільших за обсягом угод і найбільш складний документ міжнародного права. На відміну від 40 Рекомендацій ФАТФ, Конвенція 1990 року — це Міжнародна угода з проблем кримінального права, яка носить обов'язковий характер для його учасникш.

Творці Конвенції 1990 року ставили перед собою мету зберігати і розвивати далі всі цінні досягнення Віденської кон-инції, ухваленої двома роками раніше. Вони визнали за необхідне дотримуватися тієї ж самої термінології і системного підходу, од­ночасно модифікуючи й удосконалюючи рішення, які містяться в МІЙ. Вони намагалися надати тексту документа Ради Європи ха-ріктер більш Чітких і суворих зобов'язань, ніж ті, котрі зафіксува­ли творці Конвенції ООН. Так, у статті 6 Конвенція Ради Європи Йде далі Конвенції ООН у вимозі криміналізації явища відмиван­ня грошей. Вона вимагає віднесення його до злочину взагалі, неза­лежно від того, пов'язане це явище з наркобізнесом чи ні. За Кон­венцією Ради Європи, кримінальному покаранню підлягає злочин

* Жорж Помпіду був тоді Президентом Французької Республіки

* Див.Долаток М»3.

Міжнародне оподаткування

відмивання нелегальних доходів, накопичених у результаті всіх тяжких (за термінологією статті 1 — "первинних") злочинів.

Під впливом Ради Європи дедалі більша кількість країн вносить у свої законодавства зміни, які дають аналогічне тракту­вання складу злочину "відмивання грошей".

Криміналізація відмивання грошей, не пов'язаних з нар-кобізнесом — важлива, але не єдина відмінність Конвенції Ради Європи від Віденської конвенції. Документ Ради Європи містить ще одну перевагу. Вона полягає в тлумачення юрисдикції щодо виконавця головного злочину, вчиненого ним за межами країни свого походження. З огляду на міжнародний характер безлічі рафінованих методів відмивання грошей, стаття 6 Конвенції Ради Європи гарантує державі, чиїм громадянином є злочинець, мож­ливість його покарання навіть тоді, коли "первинний злочин" (тобто кримінальний злочин) здійснено в іншій країні.

Новаторські положення містить не тільки стаття 6, а й увесь розділ II Конвенції Ради Європи. Стаття 2 накладає на сторони "фактичний обов'язок введення законодавчих актів, які дозволя­ють конфіскацію знарядь злочину, а також доходів і майна, отрима­них злочинним шляхом". У'зв'язку з цим конфіскації піддягають відмиті доходи, які надійшли від усіх видів злочинів, однак сторо­ни, які підписали Конвенцію, можуть обмежити в особливій декла­рації перелік злочинів, включивши в нього лише окремі категорії. Нідерландів, наприклад, не включили в цей список доходи, отри­мані від податкових злочинів, а також від порушень митних правил.

Конвенція Ради Європи зобов'язує сторони також проводи­ти ідентифікацію і розшукувати майно, яке підлягає конфіскації, і вживати заходів з метою недопущення його підміни перед вида­чею розпорядження про конфіскацію. У статті 4 міститься зо­бов'язання кожної зі сторін вживати необхідних заходів, які забез­печують доступ до банківської, фінансової і комерційної докумен­тації. У тій самій статті параграф 2 звертає особливу увагу на моніторинг банківських рахунків, на спостереження, прослухову-вання телефонних розмов, одержання доступу до комп'ютерних систем, а також на обов'язок надання необхідних документів.

Укладачі тексту Конвенції не ставили перед собою мету дати докладний і вичерпний список запобіжних заходів відмивання гро-

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

¹шей та інших злочинних акцій. Вони передбачали ситуацію, за якою будь-яка нова технологія слідчо-розшукової діяльності, передбаче­на законодавчими актами окремої країни, може бути також застосо­вана на міжнародному рівні. Для того щоб усунути юридичні пере­шкоди, у розділ III Конвенції Ради Європи включено цілий набір постанов, які регулюють проблеми міжнародного співрсюггнидтва в цьому напрямі. У статті 7 перераховано форми такої взаємодії. Стат­тя 8 вимагає від сторін надання одна одній допомога в проведенні слідства "як можна в більшому і різнобічному плані". На відміну від інших, попередніх міжнародно-правових документів (наприклад, Конвенції про взаємодопомогу в розслідуванні кримінально карних злочинів від 1954 року), зміст статті 8 Конвенції Ради Європи йде набагато далі. Як відзначає секретар Комітету експертів Ганс Нільссон, "статтю цю варто тлумачити дуже широко, тому що в шй мова йде про співробітництво між полицями сторін, які не виника­ють внаслідок примусових заходів чи наказу" [ 109, с 434]. Зближен­ню правоохоронних органів сприяють і інші постанови. Так, стаття 24 дозволяє компетентним органам різні контакти на міжнародному рівні, не очпсуючи наказу зверху. Найбільш важливими в цьому зна­ченні вважаються постанови статті 10, які дають дозвіл на доб­ровільну передачу шформації про засоби відмивання доходів і про величину таких доходов, яка здійснюється тоді, коли передавальна сторона вважає, що такі дані мають важливе значення для слідства, Проведеного іншою стороною. Це, мабуть, не перший випадок, коли багатостороння конвенція в кримшальних справах допускає надан­ня допомоги без попереднього запиту іншої сторони. Потенційна цінність таких постанов Конвенції Ради Європи для прискорення роботи правоохоронних органів, а також посилення їхньої результа­тивності, була швидко оцінена в різних країнах. У 1993 p., напри­клад, між Нідерландами і Великою Британією була укладена угода, Метою якої стало створення конкретних умов для реалізації цього розділу Конвенції Ради Європи.

Ще одна важлива проблема, яка відіграє важливу роль у бо­ротьбі з відмиванням грошей, - процедура конфіскації незаконно отриманих коштів. Тут Конвенція Ради Європи також виперед­жає інші міжнародно-правові акти. Як ми уже відзначали (пара­граф 3 даної глави), Віденська конвенція 1988 р. не містить єдиної

Міжнародне оподаткування

концепції, яка "зобов'язує сторони проводити конфіскацію до­ходів, одержаних злочинним шляхом. Вона допускає два шляхи вирішення цієї проблеми: конфіскацію майна або конфіскацію фінансових коштів, рівних вартості даного майна.

Конвенція Ради Європи поділяє такий підхід, але вносить важливе уточнення. Стаття 7 зобов'язує сторони прийняти обид­ва види вирішення цієї проблеми. При цьому в статті міститься вимога, щоб "держава, правова система якої передбачає винятко­во конфіскацію майна, оновила свою правову систему таким чи­ном, щоб її можна було використовувати у випадку запиту іншої держави про виконання процедури конфіскації фінансових коштів у сумі, рівній вартості конфіскованого майна".

Конвенція Ради Європи так само, як і Віденська конвенція, передбачає два основних варіанти виконання процедури конфіскації: звертання до влади країни про видачу розпоряджен­ня про конфіскацію або виконання цієї процедури уповноважени­ми на це органами запитуючої сторони (стаття 13 Конвенції Ради Європи) на основі розпорядження. Однак у Віденській конвенції навіть не зачіпається питання, кому належить право остаточного вироку про конфіскацію злочинних доходів. Стаття 14 Конвенції Ради Європи містить таке розв'язання даної колізії: "Сторона — адресат запиту зобов'язана постановами, які стосуються фактів настільки, наскільки вони знайшли переконливе підтвердження у вироку, який виноситься, або в іншому судовому рішенні запиту­ючої Сторони, або настільки, наскільки вони, власне кажучи, є підставою такого вироку чи іншого судового рішення".

Юристи-коментатори дають цій статті наступні пояснення. По-перше, суди країни, у якій знаходиться майно, що підлягає конфіскації, не можуть заново займатися оцінкою вже підтверд­жених вироком доказів. По-друге, ці суди зберігають за собою право давати оцінку юридичним наслідкам, які випливають з на­ведених фактів, а також можуть досліджувати нові докази, які з яких-небудь важливих причин не були представлені під час попе­реднього судового розгляду [98, с 217—218].

Багато експертів, відзначаючи безперечно новаторський харак­тер ряду статей Конвенції Ради Європи, у той же час ремствують на невизначеність, "загадковість" її окремих положень. Такі формулю-

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

вання були прийняті в результаті досягнення консенсусу, тобто згоди великої кількості делегатів, які висловлюють багато в чому відмінні одна від одної думки. Тому документ цей багато в чому недосконалий. До важливих його недоліків відноситься, як уже нами відзначалося, відсутність у ньому визнання правової відповідальності юридичних осіб за вчинений злочин відмивання "брудних" грошей.

Усі ці неясності і прогалини можна виправити, використовуючи процедуру внесення змін, передбачену статтею 41 Конвенції Ради Європи. Пропозиції з цього приводу були зроблені наприкінці 1994 р. в Страсбурзі під час конференції з проблеми відмивання грошей у країнах Центральної і Східної Європи. Троє делегатів держав-учасниць Конвенції підтримали пгюпшицію головного доповідача Л. О. Броха з Норвегії про те, щоб Рада Європи розглянула можливість підготовки Протоколу стосовно повернення конфіскованих доходів державі, на те­риторії якої вчинено головний злочин у випадках, коли ці доходи отри­мані шляхом крадіжки приватизованого майна [цит. за: 93,с. 141]. Це пояснюється тим, що регулююча ці справи стаття 15 Конвенції, як і інші міжнародні документи, постановляє, що в таких випадках сторони діють відповідно до закону країни, у якій проводиться конфіскація.

У цілому експерти і юристи-практики позитивно оцінили Конвенцію Ради Європи. Процес її ратифікації державами-учас-ницями проходить успішно, до неї приєднуються, все нові й нові країни. Рада Європи надає енергійну підтримку кампанії з приєднання до учасників Конвенції нових членів. У заяві від 29 листопада 1994 p., стосовно прийняття нових членів Ради Європи, генеральний секретар Ради відзначив: "Впровадження в життя постанов Конвенції визнане Парламентською Асамблеєю в якості одного з критеріїв, якими Рада буде керуватися при розгляді за­яви країни, яка піклується про членство в Раді Європи". Зро-яуміло, що така постанова питання стала стимулом у реалізації цього важливого міжнародно-правового документа.

9.6. Проблеми боротьби з організованою злочинністю і відмиванням "брудних" грошей в офшорних центрах

Офшорні центри, які широко відкривають двері іноземним підприємцям із сумнівною репутацією для заснування в них чис-

Міжнародне оподаткування

ленних банків, холдингових компаній і трастів, уже багато деся­тиліть завдають безліч турбот державним і політичним діячам, а також органам правопорядку, мабуть, чи не всіх країн планети. Розміщені там компанії, банки, фонди, траста вже давно перетво­рилися на фінансову опору міжнародного тероризму, наркобізне-су і практично всіх форм організованої злочинності.

Особливе занепокоєння викликають два регіони — це дер­жави і території басейну Карибського моря і держави "золотого трикутника" - Бірма, Таїланд, Пакистан та Афганістан. Однак державні діячі і спецслужби індустріально розвинутих країн пер­шочергову увагу приділяють першому з названих регіонів. Про причину такої турботи виразно сказано в березні 1988 р. у заяві Бюро з міжнародних проблем, пов'язаних з наркотиками, Дер­жавного департаменту США: „Країни басейну Карибського моря — перша ланка міжнародної системи, через яку проходить велика частина "наркоприбутків" злочинних організацій Латинської Америки. З погляду інтересів як зарубіжних постачальників, так і дистриб'юторів у США, цей регіон виявився найкращим з ураху­ванням його сусідства зі США, загальної корупції, низьких по­датків, а також наявності в ньому незліченних фінансових уста­нов, оснащених захищаючим їх законом про збереження банківської таємниці" [100, с 45].

Держави цього регіону, бідні на природні ресурси, з відста­лою економікою і малоосвіченим або зовсім неписьменним насе­ленням, починаючи з 1960-х років приступили до створення на своїх територіях офшорних центрів і податкових гаваней, які ста­ли дуже привабливими для фінансових і банківських установ.

Бурхлива діяльність фінансових установ в умовах слабкого державно-правового контролю привернула пильну увагу подат­кових служб і правоохоронних органів суміжних країн, і в першу чергу США. В умовах, коли ще не були підписані і ратифіковані відповідні міжнародні угоди, які поширюються на ці регіони, служба внутрішнього доходу міністерства фінансів США не зупи­нялася навіть перед проведенням односторонніх оперативно-слідчих заходів відносно наркоділків і "відмивателів" грошей у цих регіонах. Але вони приносили тимчасові, обмежені результа-

Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

ти і супроводжувалися міжнародними скандалами і навіть погіршенням відносин між країнами [92, с. 380—387].

У середині 1980-х років на зміну одностороннім акціям прий­шла стратегія укладення дво і багатосторонніх договорів з конкрет­них проблем. Одним з основних став договір між Сполученими Штатами і Великою Британією, підписаний у 1984 р. Ця угода Відкривала можливість надавати всебічну і безпосереднью допомо­гу з боку британської влади в боротьбі з наркобізнесом і відмиван­ням грошей на територіях, які знаходяться в цьому регіоні в юрис­дикції британської корони, і в першу чергу на островах Кайман. У 1990 році ця угода була поширена на Багамськи Острови.

З метою розроблення загальних підходів до застосування ефективних методів протидії відмиванню "брудних" грошей дер­жави басейну Карибського моря і Центральної Америки скликали в червні 1990 р. Конференцію на острові Аруба. її учасники кон­статували, що міжнародні злочинні організації створили в регіоні центри наркобізнесу, у зв'язку з чим більшість шдприємств сфери Послуг існує лише для того, щоб забезпечити "очищення" неза­конно отриманих доходів. Відзначено також, що з моменту прий­няття до виконання Рекомендацій ФАТФ Сполученими Штата­ми Америки й іншими індустріально розвинутими країнами про­ведення фінансових операцій у цих державах стало справою знач­но важчою і ризикованою. Тому привабливість територій Ка­рибського басейну і Центральної Америки в очах ватажків кримінальних груп безсумнівно зростає.

У зв'язку з цим держави—учасниці конференції дали обіцян­ку прийняти Рекомендації ФАТФ разом з додатковим пакетом, який складається з 21 виправлення, які його доповнюють. їх надалі було скорочено до 19, але всі вони містили в собі додаткові заходи, пристосовані до специфіки даного регіону [98, с 25—30].

Ще однією конференцією, присвяченою проблемам фінан­сових аспектів міжнародного наркобізнесу, була одинадцята яустріч глав урядів країн — членів Карибського співтовариства і Загального ринку (Caribbean Community and Common Market — CARICOM), яка відбулася в серпні 1990 p. її підсумком стало створення Карибської групи з протидії відмиванню грошей (Caribbean Financial Action Tasks Force - CFATF) [96, с 17-38]. і'

Міжнародне оподаткування

Цю важливу ініціативу підтримали учасники регіонального семінару, організованого за сприяння уряду Ямайки в травні 1992 р. За цим семінаром слідувало проведення в листопаді того ж року конференції міністрів юстиції в столиці Ямайки — місті Кінгстон. У прийнятій ними Декларації було сказано, що країни— учасниці конференції "підпишуть і ратифікують Конвенцію ООН з боротьби з незаконною торгівлею одурманюючими засобами і психотропними речовинами 1988 p., а також приймуть і введуть у практичну дію 40 Рекомендацій ФАТФ і 19 Рекомендацій Конфе­ренції на Арубі" [96, с 34—37].

Учасники конференції дійшли до висновку, що впроваджен­ня в життя Кінгстонської Декларації потребує створення формаль­них структур, які займаються моніторингом ефективності і пропа­гандою положень, які містяться в ній. Крім того, її учасники взяли на себе зобов'язання застосовувати, як у Європі, процедуру само­оцінки і взаємоперевірки країн щодо ступеня виконання ними Ре­комендацій з боротьби з відмиванням "брудних" грошей.

"З метою забезпечення продовження і нарощування таких зусиль, — сказано в опублікованій ними заяві, — а також з метою створення відповідних умов навчання і спеціалізованої бази, учас­ники конференції запропонували утворення невеликого секре­таріату CFATF з резиденцією в Тринідаді і Тобаго [90, с. 27]. За­вдяки фінансовій допомозі членів ФАТФ (Нідерландів, Франції, Канади, США і Великой Британії) ця ініціатива в 1993 р. увінча­лася успіхом. Керівником секретаріату став англійський офіцер поліції, який володіє солідним досвідом у боротьбі з відмиванням "брудних" грошей, а також великими знаннями в галузі міжнарод­ного права.

Паралельно з цими зусиллями зі своєю ініціативою висту­пила Організація американських держав (О АД), членами якої се­ред інших є держави Карибського басейну. Заради справедли­вості треба відзначити, що ОАД ще раніше висловлювалася за вживання заходів з припинення відмивання "брудних" грошей, а також за застосування як засобу покарання конфіскації доходів, здобутих злочинним шляхом, вважаючи такі заходи Найбільш дієвими в боротьбі з нелегальною торгівлею наркотиками в Південній і Північній Америці.

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

'——- ■.................................................................. ■ ~ ^л.......................................................................................... ■ ...............................

Саме з ініціативи ОАД у 1986 р. була розроблена програма, яка одержала назву Міжамериканської програми дій проти неле­гального використання і виробництва наркотичних засобів та психотропних речовин (Inter-American Programm of Action of Rio de Janeiro Against Illicit Use and Production of Narcotic Drugs and Psychotropic Substances — CICAD). Цією програмою передбачено Підготовку проекту нових законодавчих актів, які розширюють повноваження правоохоронних і фіскальних органів у сфері вста­новлення фактичних джерел походження фінансових коштів. Ра­зом з тим було ухвалено постанову прийняти законодавство про криміналізацію відмивання грошей, накопичених у результаті злочинів, пов'язаних з наркотиками, а також "про конфіскацію фінансових коштів і матеріальних цінностей, які надходять від не­легальної торгівлі наркотиками або використовуваних для прове­дення цієї процедури, незалежно від місця виконання таких опе­рацій" [98, с 271].

У 1990 p., під час чергової зустрічі міністрів країн—членів ОАД, на які була покладена відповідальність за припинення торгівлі наркотиками, прийнято два політичних документи, у яких було задекларовано намір продовження виконання раніше прийнятих заходів, а також рекомендовано в рамках CICAD ство­рити групу експертів для розробки проекту вказівок і розпоряд­жень, які відповідають специфіці регіону і разом з тим принципам Віденської конвенції 1988 р. Експерти розробили пакет розпоряд­жень, який одержав назву "Зразкові розпорядження, які стосу­ються злочинів відмивання грошей, пов'язаних з незаконною торгівлею наркотиками, а також з аналогічними злочинами". У 1992 р вони були затверджені на Загальних зборах ОАД.

"Зразкові розпорядження" являють собою документ, складе­ний у повній відповідності з духом Конвенції ООН та Рекомен­дацій ФАТФ і включає в себе 19 статей, які охоплюють усі важ­ливі елементи сучасної стратегії боротьби з відмиванням злочин­них доходів. У ньому передбачені також превентивні заходи розпізнавання, розповсюджені на приватний сектор. Автори роз­поряджень підключили до протидії цьому злу не тільки банки, але й цілу низку інших фінансових установ. У статті 9 "Зразкових роз­поряджень" до них серед інших зараховані маклери, які торгують

Міжнародне оподаткування

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

цінними паперами, власники пунктів обміну валют, а також особи, які займаються "іншого виду господарською діяльністю, яка підля­гає контролю з боку державних банків або з боку інших фінансо­вих установ". За вказівкою відповідних органів влади кожною з країн-учасниць ці розпорядження можуть бути поширені на інші види господарської діяльності, "під час якої здійснюються операції з готівкою в сумі, яка перевищує встановлені межі".

Розпорядження щодо фінансового сектора спираються на Рекомендації ФАТФ і містять принципи, вже прийняті до вико­нання фінансовими установами, такі як ідентифікація особис­тості клієнта, співробітництво з органами правопорядку і право­суддя, введення в себе відповідних внутрішніх стандартів і пра­вил, а також організація необхідного професійного навчання пер­соналу. На жаль, на відміну від Директиви Європейського Співтовариства і Конвенції Ради Європи "Зразкові розпоряджен­ня" 1992 р. мають обмежену сферу дії, оскільки стосуються тільки незаконної торгівлі наркотиками і пов'язаних з нею злочинів. У змісті цього документа одержав відображення обсяг повноважень, які були надані укладачам цього документа, тобто членам регіональної групи експертів. Разом з тим треба зазначити, що во­ни рекомендували міністрам ОАД значно розширити категорії злочинів, охоплюваних розпорядженнями, за рахунок включення в них інших тяжких злочинів.

Американська комісія по справах боротьби з наркоманією ак­тивно бере участь у пропаганді "Зразкових розпоряджень" у країнах О АГ, не виключаючи при цьому держави, які входять у Ка­рибську спеціалізовану групу з протидії відмиванню грошей. У свою чергу, у Кінгстонській декларації держави Карибського ба­сейну зобов'язалися якомога швидше ввести їх у дію у своїх країнах. Певних успіхів у відновленні свого законодавства домо­глися як члени CFATF, так і ряд країн, які входять до ОАД. Удос­коналювання кримінального законодавства в цих країнах сконцен­троване на посиленні його ефективності шляхом введення таких важливих розпоряджень, як криміналізація явища відмивання гро­шей, забезпечення функціонування надійних механізмів міжнарод­ного співробітництва в галузі екстрадиції підозрюваних, а також конфіскації доходів, здобутих злочинним шляхом [96, с 17—38].

Зрозуміло, розроблення правових норм — це лише частина зусиль (хоча й важлива) у боротьбі зі злочинністю. Про справжні успіхи можна судити тільки тоді, коли виконання цих законів ста­не повсякденною практикою. Але саме вирішення цієї найваж­ливішої проблеми спричинює багато труднощів як у країнах цього регіону, так і в усьому світі. За словами секретаря CICAD, "члени урядів країн регіону виражають сумніви щодо того, чи зможуть ор­гани нагляду і контролю використовувати всі ті чудеса техніки, які мають у своєму розпорядженні наркосиндикати й інші "відмива-телі" грошей. Тому що все вказує на те, що в багатьох країнах кон­тролюючий апарат працює на зовсім інших обертах. Значна його частина не може відійти від концепції й способу дій, які приносять великий успіх при виловлюванні нечесних крамарів, не віддаючи собі звіту в непридатності таких методів в еру комп'ютерних сис­тем, гігантського торговельного обігу, інвестицій, які обчислюють­ся мільярдами доларів, а також тисячами електронних переказів упродовж одного дня" [98, с 10]. Такі реалії, і до них потрібно при­стосовуватися, інакше не може йти мова про яку-небудь ефек­тивність навіть самого ефективного законодавства.

Скептичне відношення до дієздатності правоохоронних і контролюючих органів регіону виразив Верховний суд США, ух­валивши в 1992 році постанову, згідно з якою агенти ФБР одер­жали право на розшук і екстрадицію з країн регіону осіб, підозрю­ваних у податковому шахрайстві і відмиванні "брудних" грошей навіть тоді, коли це може бути пов'язане з порушенням міжнарод­ного права.

Іншим об'єктом пильної уваги міжнародних організацій і правоохоронних органів залишається Південно-Східна Азія. Причина такої зацікавленості — факт, що цьому регіону належить сумнівна репутація всесвітнього постачальника наркотиків. Тре­ба відзначити, що більшість країн цього регіону підписала Кон­венцію ООН 1988 p. Частина цих країн цілком прийняла на себе аобов'язання оголосити відмивання грошей кримінальним злочи­ном. Інші ще цього не зробили, але вживають заходів з доповнен­ня й удосконалювання законодавства в цьому напрямі.

Набагато менше досягнуто тут в інших напрямках, а саме: у посиленні ролі фінансового сектора в боротьбі з відмиванням "бруд-

Міжнародне оподаткування

них" грошей і поширенні постанов Конвенції на інші види тяжких злочинів, не пов'язані з виробництвом і торгівлею наркотиками. Зрозуміло, не можна не зважати на те, що це гігантський регіон, який охоплює країни, що різко відрізняються одна від одної з погля­ду економічного і соціального розвитку. Крім того, тут немає єдиної регіональної організації, яка взялася б за просування програми і за її реалізацію. Ситуація до того ж ще більше ускладнюється наявністю в регіоні розгалуженої мережі "шдггільних" і "паралельних" банків, здатних цілком взяти на себе функції легального фінансового секто­ра в міжнародних операціях з відмивання грошей.

У таких умовах зусилля ФАТФ були зосереджені в основ­ному на інформуванні державних і політичних діячів країн регіону про ступінь погрози і небезпеки, які походять від міжна­родного злочинного бізнесу, а також на спробах схилити їх до прийняття Рекомендацій ФАТФ шляхом повного чи часткового включення їхніх положень у місцеве законодавство. Організа­торська діяльність ФАТФ, а також дипломатичні зусилля провідних індустріальних держав світу призвели до вступу у ФАТФ високорозвинутих промислових країн регіону, таких як Японія, Гонконг і Сінгапур.

У 1993 р. ФАТФ разом з Відділом з боротьби з економічною злочинністю при секретаріаті Британської співдружності націй скликали регіональну конфедерацію в Сінгапурі. На ній було ух­валене рішення про створення невеликого Секретаріату з бороть­би з відмиванням "брудних" грошей в Азії (Asia Money Laundering Secretariat). До його функцій входить підтримка зусиль ФАТФ у цьому регіоні.

Певне просування в напрям і криміналізації явища відми­вання грошей спостерігається й у тих країнах і територіях Півден-но-Тихоокеанського регіону, які відомі у світі як офшорні центри. Цьому процесу всіляко сприяли регіональні організації. У липні 1992 р. відбувся форум держав Південно-Тихоокеанського регіону. У цю організацію з 1971 р. входять Австралія, Фіджі, На­уру, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Самоа, Тонга, Вануату, острови Кука і Соломонові Острови. З огляду на масштаби загрози регіону від міжнародної злочинності, учасники Форуму ухвалили декларацію про співробітництво правоохоронних органів.

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

Крім того, його учасники доручили міністрам внутрішніх справ вивчити Рекомендації ФАТФ і підготувати правову базу для прийняття і впровадження в практику тих, котрі найбільше відповідають конкретним умовам країн регіону. Вони визнали не­обхідність, як сказано в декларації, зміцнення вітчизняних і міжнародних правових інструментів, які забезпечили б пошук, вилучення з обороту чи повну конфіскацію майна, доходів, отри­маних у результаті злочину, знарядь злочинів. Вони також підтвердили потребу введення розпоряджень, які регулюють на­дання допомоги з метою виключення маніпулювання такими по­слугами, які призводять до відмивання доходів від злочину. Фо­рум також констатував, що закон про банківську таємницю може бути використаний як ширма для прикриття злочинних фінансо­вих операцій, тому такий метод відхилення від виконання угод з надання взаємодопомоги повинен бути заборонений. У декларації містився заклик прискорити процес відновлення і доповнення місцевого законодавства про екстрадицію, а також введення в нього відповідних положень, які відкривають можливість надан­ня допомоги іноземним органам правопорядку в розслідуванні кримінальних справ. Учасники форуму виступили також із за­кликом до якнайшвидшої ратифікації і впровадження в життя Конвенції ООН з боротьби з нелегальним оборотом наркотиків 1988 р. Першою державою регіону, яка ратифікувала Конвенцію, був острів Фіджі. Підготовкою проектів необхідних законодавчих актів займалася конференція правознавців островів Тихого океа­ну, яка доручила розробити проект спеціально створеній Комісії Із законності і порядку під головуванням Австралії.

Зупинимося на ролі міжрегіональних міжнародних ор­ганізацій, прикладом яких слугує вже згадувана нами Британська співдружність націй. Ця організація внесла значний вклад у спра­ву боротьби з відмиванням "брудних" грошей. Протягом багатьох років вона докладає великих зусиль для зміцнення міжнародного співробітництва і удосконалення кримінального законодавства, доказом чому слугують угоди, які стосуються екстрадиції, тобто видачі засуджених за кримінальні злочини та інших важливих проблем [96, с 147—154]. Такі угоди укладені між більшістю країн співдружності. Особливе значення для вирішення проблеми

Міжнародне оподаткування

відмивання грошей має документ співдружності, який одержав на­зву "Порядок дій при наданні взаємної допомоги з кримінальних справ", доповнений у 1990 р. [104, с 149—164]. Він вплинув на формування діючого механізму співробітництва між країнами, що було справою дуже важкою у законодавчому полі, заснованому на традиціях англосаксонського права Проте співдружність домогла­ся внесення в місцеве законодавство статей і поправок, які гаран­тують реалізацію заходів, спрямованих на виявлення, вилучення і конфіскацію доходів, одержуваних від усіх видів злочинів [104, с 234-235].

У жовтні 1993 p., під час наради в М. Лімасол, на Кіпрі, го­
лови урядів країн Британської співдружності націй доручили
міністрам юстиції вжити термінових заходів для невідкладного
впровадження в життя 40 Рекомендацій ФАТФ, а також дали
вказівку міністрам фінансів узяти під контроль реалізацію цих ре­
комендацій у фінансових установах. •

Через місяць, у листопаді того ж року, відбулася конфе­ренція міністрів юстиції держав співдружності на острові Мав­рикій. У заключному комюніке міністри виразили надію, що вирішення всіх цих проблем носить винятково терміновий харак­тер, а також ухвалили постанову про введення комплексних зако­нодавчих розпоряджень у наступних галузях: кримшалізація про­цедури відмивання грошей, пов'язаного з усіма тяжкими злочина­ми, передача фінансовим установам інформації про операції, які викликають підозру у відмиванні грошей, конфіскація доходів, отриманих злочинним шляхом, визнання відмивання грошей зло­чином з необхідністю екстрадиції. Крім того, були передбачені конкретні заходи в сфері міжнародного співробітництва слідчих органів і органів правосуддя в справах з відмивання грошей, а та­кож у процедурі конфіскації злочинних доходів.

Важливим досягненням було й те, що всі учасники конфе­ренції погодилися на проведення процедури самооцінки, а також зобов'язали урядових чиновників взяти під контроль процес ре­алізації прийнятої програми за участю секретаріату співдружності.

Отже, все чіткіше проглядається тенденція прийняття і прак­тичної реалізації 40 Рекомендацій ФАТФ країнами, які не входять до цієї організації. Позитивним явищем можна вважати і підписан-

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

ня Віденської конвенції зростаючою кількістю держав. Поряд з цим дедалі сильніше відчувається потреба в пошуках більш широкого і багатостороннього підходу до вирішення даної проблеми, тому що успіхи в практичному застосуванні правових інструментів, а голо­вне — ефективність придатних до застосування методів, залиша­ються дуже помірними (точніше, усе ще скромними), особливо у відношенні фінансового сектора. Досвід свідчить, що нерідко зу­силля високорозвинених індустріальних країн спрямовані на за­охочення інших держав, на їхнє залучення до спільного застосуван­ня методів протидії відмиванню грошей, не приносять бажаних ре­зультатів. Очевидно, необхідно відчутно посилити надання цим країнам технічної, матеріально-фінансової підтримки, допомоги фахівцями, інших видів дій у цьому напрямку, інакше вся законо­давча і дипломатична діяльність виявиться безрезультатною.

Якщо ж оцінювати діяльність міжнародних організацій у цьо­му напрям і за два минулих десятиліття (1980 — 2000), то потрібно відзначити таке. Міжнародна громадськість, занепокоєна темпами зростання організованої злочинності, вимагає зробити все можли­ве, щоб покінчити з фінансовою міццю злочинних синдикатів чи хоча б відчутно підірвати її. Стратегія реалізації цієї мети включає три елементи. Перший — це традиційний, спрямований на підви­щення дієвості вітчизняного кримінального законодавства, здатно­го гарантувати дотримання принципу "невідворотності покаран­ня". Другий елемент — це посилення заходів, які позбавляють зло­чинців плодів їхньої злочинної діяльності. Цей елемент стратегії на додаток до чисто кримінального покарання робить наголос на не­обхідності кримшалізації явища відмивання грошей, а також ство­рює фундамент для розшуку і конфіскації доходів, отриманих зло­чинним шляхом. Такі заходи, за задумом їхніх авторів, мають пре-вентивно-наступальний характер.

Нарешті, третій, вирішальний, елемент стратегії виходить з переконання, що зусилля, які починаються в масштабах однієї країни, при всій їхній значущості для подолання місцевої злочин­ності, виявляються безрезультатними в боротьбі з рафінованою міжнародною діяльністю "відмивателів" "брудних" грошей, що спи­раються на могутню підтримку "тилових підрозділів", що включа­ють до своїх рядів висококласних фахівців і продажних урядових

Міжнародне оподаткування

чиновників різних країн. Для боротьби з цим злом потрібні ефек­тивні інструменти і механізми міжнародного співробітництва.

Створенням таких механізмів і займаються державні й політичні діячі багатьох країн, причому на рівні міністрів і голів урядів. Результатом їхніх зусиль стала поява і діяльність розгля­нутих у цій книзі міжнародних організацій, а також укладення і ратифікація важливих міжнародних угод.

Оцінюючи зусилля країн, які розвиваються, а також промис­лово розвинених держав, які переживають період соціально-еко­номічної трансформації, високорозвинені країни виражають го­товність виявляти більше еластичності і творчого мислення у вирішенні їхніх проблем, оскільки метою цих зусиль залишається пристосування міжнародної стратегії до конкретних специфічних умов країн і регіонів, посилення ефективності в боротьбі з інтер­національною злочинністю. Спробою такого пристосування стали дискусії в ООН про утворення Міжнародного карного трибуналу. Про необхідність створення судового органу, який виносить виро­ки в індивідуальних випадках, питання ставиться вже давно. Про­блема ця активізувалася, коли справа дійшла до звинувачень дея­ких глав латиноамериканських держав у їхньому злочинному зв'яз­ку з міжнародними наркокартелями. За справедливим зауважен­ням генерального секретаря Британської співдружності націй, "малі країни не мають умов для проведення процесів над виконав­цями злочинів міжнародного масштабу, оскільки така процедура занадто складна, дорога, а іноді й небезпечна з погляду її наслідків" [Цит.за: 93, с 214]. На думку фахівців, під юрисдикцію Міжнарод­ного карного трибуналу повинні підпадати, за певних умов, кате­горії злочинів, пов'язаних з наркотиками, які носять міжнародний характер, у тому числі злочин відмивання грошей. Важливо, що західні держави надають цій ініціативі енергійну підтримку, до­статню для того, щоб вона одержала "путівку в життя".

У липні 1998 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила зміст статуту Міжнародного карного трибуналу, відкритого для підпи­сання всіма членами організації. Проти цього серед інших прого­лосували США і Китай.

Таким чином, більшість країн світу виявили готовність включитися в загальносвітові зусилля проти відмивання "бруд-

ЧТЛ

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

них" грошей, в той час як деякі держави зайняли вичікувальну по­зицію, намагаючись, як це не сумно, залучити у фінансові устано­ви своїх країн чималі суми "брудних" грошей. Багато хто поділяє точку зору Е. Савони і М. де Фео, які заявили, що такі країни "провокують солідні світові фінансові центри і міжнародні ор­ганізації до прийняття санкцій проти таких держав і в принципі ці держави таких санкцій заслуговують" [113, с 101].

Не менш гострою і злободенною залишається проблема досягнення згоди між державами щодо визначення мінімально­го стандарту поведінки члена світового співтовариства з погля­ду його участі в міжнародних зусиллях у боротьбі з організова­ною злочинністю. Кожний, хто не дотримувався б цього стан­дарту, змушений був би рахуватися з наслідками, які виплива­ють з реакції на таку поведінку з боку інших країн. Тривалий час існувала думка, що вирішення цієї проблеми пов'язане з не­бувалими труднощами не тільки політичного характеру, але й зі складністю визначення елементів мінімального стандарту. Од­нак для спростування такої думки сьогодні посилаються на те, що аналогічні труднощі довелося переборювати при прийнятті програми протидії відмиванню грошей, і вони були успішно пе­реборені. Це було проголошено в червні 1994 р. під час конфе­ренції в Італії, коли було погоджено і прийнято сім пріоритет­них оцінок ступеня реалізації цієї програми .

Аналогічний рівень цілком можливо встановити і при вве­денні мінімального стандарту поведінки країни у випадку при-іначення "порогу" застосування проти неї необхідних санкцій.

Звичайно, потреба у введенні таких санкцій цілком відпаде, оскільки політичні діячі і лідери держав рано чи пізно усвідомлю­ють насущну потребу активної боротьби з міжнародною організо-іаною злочинністю. Створення суспільної атмосфери, яка сприяє боротьбі з цим злом, відіграє не меншу роль у досягненні успіху, ніж застосування високоефективних оперативно-розшукових і каральних санкцій.

* Такими елементами є: криміналізація явища відмивання грошей, одержаних від МдШснення важких злочинів; законодавче обмеження банківської таємниці; •«користання принципу "знай свого клієнта"; виявлення підозрілих операцій і пввідом-лення про них; оновлення законодавства в сфері фінансової діяльності; конфіскація доходів, одержаних від здійснення злочинів, а також участь в міжнародній співпраці в цій справі.

Міжнародне оподаткування

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

9.7. Відмивання "брудних" грошей у країнах Центральної Східної Європи

Крах комуністичного режиму і перехід до ринкових відно­син в економіці супроводжувався зростом злочинності в усіх без винятку посткомуністичних країнах. Це стало непередбаченим і разом з тим неминучим явищем. Ослаблення органів правопоряд­ку, нездатність влади внести невідкладні зміни в законодавчі ак­ти, які відображають серйозні зміни в суспільному й економічно­му житті, — усе це широко відкрило шлюзи перед хвилею зроста­ючої злочинності, яка захлеснула колишні соціалістичні країни.

Досвід показує, що швидкість і результативність процесів трансформації суспільства безпосередньо відбиваються на сту­пені криміналізації населення і на успіхах у боротьбі зі зло­чинністю, включаючи економічну злочинність. У країнах Цент­ральної і Південно-Східної Європи, які домоглися в короткий термін помітних успіхів у ринковому перетворенні економіки, спостерігаються позитивні зрушення й у боротьбі зі злочинністю. У державах, які виникли після розпаду СРСР, процес ринкових реформ протікає вкрай болісно, з целиким запізненням і супрово­джується високим рівнем злочинності та корупції.

Характерна риса сформованої тут ситуації — тісне перепле­тення "чисто" карної й економічної злочинності. Як наслідок значна частина господарського сектора вийшла з-під контролю фінансових органів і перетворилася на "тіньову" економіку. В Ук­раїні її частка в господарському житті, за деякими даними, пере­вищує 40% .

Існування надто значного "тіньового" сектора неможливе без обігу величезної кількості "брудних" грошей. Вони надходять у цей сектор від організованих злочинних груп, і ,в свою чергу, найефективнішим способом "підживлюють" ці групи, забезпечу­ючи міжнародний масштаб їхньої діяльності. Міжнародні ор­ганізації, які займаються боротьбою зі злочинністю і з відмиван­ням грошей (наприклад ФАТФ), давно вже на це звернули увагу. Країни Центральної і Східної Європи, включаючи держави СНД, почали викликати в них заклопотаність насамеперед не як об'єкт

* За станом на 2000 р. частка неконтрольованої грошової маси становила 44,4%, тобто суму в 8,6 млрд грн. (Урядовий кур'єр.— 2000. — 28 січня , с.5 ).

відмивання "брудних" грошей, здобутих в індустріально розвину­тих країнах, а як території, звідки надходить величезна маса Таких грошей. На думку секретаря ФАТФ, "очевидний наслідок зрос­тання організованої злочинності в цьому регіоні - накопичення саме тут величезної кількості "брудних" грошей" [96, с 11].

Через нестабільність банківської системи власники "бруд­них" грошей у цьому регіоні спочатку рідко зверталися з метою їхнього відмивання до послуг банківських установ. Вони прагну­ли (і багато хто прагне й тепер) перетворити їх якнайшвидше у вільно конвертовану валюту і вивезти на Захід або будь-якими ка­налами переказати до банків, розміщених в офшорних центрах.

Велику заклопотаність і тривогу на Заході викликає також зв'язок східноєвропейських "відмивателів" грошей з наркобизне­сом та іншими видами організованої злочинності. Керівник Кримінальної служби заявив, що фінансові кошти, які відмива­ються злочинними угрупованнями з країн СНД у банківсько-кре­дитних установах Великої Британії, ведуть походження від чоти­рьох категорій злочинів: загальнокримінальних; від продажу зброї, дорогоцінних металів і радіоактивних речовин; з таємних фондів комуністичної партії, а також із коштів, призначених для відмивання з метою закупівлі новітніх технологій і устаткування.

Відображенням такої заклопотаності стало скликання в Страсбурзі в 1994 р. Конференції Ради Європи з проблем відми­вання грошей у країнах, які переживають період трансформації суспільного устрою (Conference on Money Laundering in States in Transition). До складу делегацій, які представляли ряд держав регіону, входили фахівці різних галузей економіки і науки. Усі учасники Конференції дійшли єдиної думки: явище відмивання грошей у цих країнах — це не наукова гіпотеза, а реально існуюча проблема. Спочатку це явище було одностороннім, оскільки дохо­ди від злочинної діяльності в регіоні переправлялися в Західну Європу й інші регіони планети. Там за допомогою витончених ме­тодів "очищення" виконавці мистецьки знищували сліди злочин­ної діяльності. Так діяли, наприклад, два брати-чеченці, які з'яви­лися у Великій Британії наприкінці 1992 р. з 5 млн дол США готівкою і приблизно з такою ж сумою в німецьких марках. У лю­тому 1993 р. вони були вбиті, і слідство, проведене під

Міжнародне оподаткування

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

керівництвом інспектора поліції Чарльза Хілла, опублікувало такі факти: "Готівка була поміщена на рахунки в найбільших британсь­ких клірингових банках, а також в американських фінансових ус­тановах з резиденцією в Лондоні. Від імені холдингових компаній рахунки були відкриті в банках на Багамських і Британських Віргінських островах. Брати і їхні спільники попросили також інші британські й іноземні банки відкрити рахунки в англійських фунтах, американських доларах, німецьких марках, австрійських шилінгах, а також у французьких і швейцарських франках. Кон­тролем над переказом грошей займалася спеціально заснована з цією метою фірма з резиденцією в Парк Лайн у Лондоні. За допо­могою телеграфних переказів були відкриті рахунки в Голівуді, Відні, Санкт-Петербурзі, Нікосії, Москві, Варшаві, Парижі, а та­кож у Бургасі — болгарському курорті на Чорному морі. На деяких рахунках відзначені внески і виплати, проведені від імені холдин­гових компаній, тоді як інші залишилися невикористаними. Найбільш важливим аспектом усієї цієї справи була надзвичайно розгалужена мережа зв'язків, а також складні методи пере­плетення периферійних осередків" [ 97, с 1—7].

Зрозуміло, переказ (чи нелегальний вивіз) грошей за кор­дон, у країни Заходу і наступне їхнє відмивання — це не єдиний шлях легалізації доходів, який практикують злочинні угрупован­ня країн Східної Європи. На конференції в Страсбурзі була звер­нута увага на активність злочинних елементів у себе на батьківщині ("у рідних пенатах") у процесі приватизації держав­ної власності і у впровадженні в легальні сектори економіки. За словами одного з учасників конференції, "найбільш привабливі методи... — участь у процесі приватизації, а також фіктивні іно­земні інвестиції. "Брудні" гроші, накопичені в результаті госпо­дарських злочинів, поміщені спочатку за кордоном, дуже часто повертаються в країну, у якій здійснений злочин, схованими під виглядом іноземних інвестицій" [ Цит. за: 93, с 187].

Особливу тривогу на Заході викликає зв'язок організованої злочинності з російською банківською системою, виявлений ще на самому початку трансформаційних процесів [101, с 470]. Така тривога цілком обгрунтована, тому що повсюдно існує думка, що "кращий метод ведення злочинних справ і відмивання грошей —

володіння банком" [94, с 2]. Користуючись недосконалістю зако­нодавства, недостатнім ступенем чи навіть повною відсутністю контролю, російські злочинні угруповання, — так говориться в до­повіді Держдепартаменту США, — встановили контроль над бага­тьма такими установами [101, с 522—523]. Ще більш категоричні висновки аналітиків ООН: "Ці групи опанували російську банківську систему. Без яких-небудь оглядок вони залякують банкірів і бізнесменів, застосовуючи навіть насильство відносно тих, хто відмовляється від співробітництва з ними".

Неблагополуччя в банківській системі доповнюється широ­комасштабною корупцією урядових чиновників. Про це ще раз нагадав міжнародний скандал, який трапився у фінансових колах у серпні 1999 р. У газетах США і Західної Європи з'явилися публікації про відмивання в Нью-Йоркському банку гігантської суми "брудних" грошей, украдених у держави урядовими чинов­никами Росії. У вересні того ж року конгрес США провів спеціальні слухання, присвячені цьому питанню.

У такій ситуації уряди і правоохоронні органи постко­муністичних країн Східної Європи не сидять, склавши руки. Вони додають своїх зусиль до спільної міжнародної боротьби з організо­ваною злочинністю і відмиванням "брудних" грошей. Представни­ки багатьох держав цього регіону співробітничають з ФАТФ. Віденську конвенцію ООН з боротьби з наркобізнесом і відмиван­ням "брудних&qu

Переглядів: 577