Зовнішня політика гетьмана П. Скоропадського

Чималих успіхів досяг уряд Скоропадського в зовнішній політиці. Гетьман встановив дипломатичні стосунки, крім Німеччини та Австрії, із Швейцарією, Болгарією, Польщею, Фінляндією, Туреччиною. У червні 1918 р. було укладено мирну угоду з РСФРР. За цією угодою припинялися воєнні дії, відновлювалося залізничне сполучення. Завдяки дипломатичним зусиллям до Української держави було прилучено ряд повітів Могильовської, Курської, Воронезької, Мінської губерній, а також Холмщину, Підляшшя, 12 повітів Берестейщини, Маріуполь. А 8 серпня Україна і Велике Військо Донське уклали договір про врегулювання взаємних стосунків. Розпочався українсько-румунський діалог щодо розв'язання проблем українських земель Бессарабії (Акерманщини і Хотинщини), окупованих Румунією. Робилися спроби злуки України й Криму. Однак новий спалах громадянської війни поклав край цим планам. Гетьманат намагався встановити контакти з представниками Америки, Франції, Англії. Проте вони негативно ставилися до самостійної української держави і перебували під цілковитим впливом ідей "єдиної і неділимої Росії".

Поразка країн Четверного союзу, листопадові революції в Австро-Угорщині та Німеччині спричинили зміну зовнішньополітичної орієнтації гетьманського уряду. 14 листопада 1918 р. П. Скоропадський видав грамоту про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією. Тоді ж було сформовано новий уряд з російських монархістів. Та це вже не могло стримати опозиційного руху гетьманському режиму.

Поряд з цими незаперечними досягненнями уряд Скоропадського допустився і політичних прорахунків. Це, насамперед, залежність його від Німеччини, окупаційні війська якої безсоромно грабували Україну. Компрометували гетьмана і його тісні зв'язки із заможними верствами українства, які намагалися скасувати соціальні завоювання трудящих. Особливо велике невдоволення викликали такі вкрай непопулярні заходи, як "каральні експедиції", організовані поміщиками за допомогою німецьких військ для помсти над селянами, котрі рік тому конфісковували поміщицькі землі. Багато українців небезпідставно звинувачували Скоропадського та його уряд в проросійській політиці. Адже росіяни зайняли чиновницькі посади, а більшість уряду становили члени російської партії кадетів. В Україні почали виникати такі загальноросійські шовіністичні організації, як Монархічний блок, Союз відродження Росії, Національний центр та ін. їх об'єднувала ненависть до української державності, до "сепаратизму".

Спроби П. Скоропадського відновити поміщицькі маєтності, а також жорсткі німецькі реквізиції стали причиною масових селянських повстань. На Київщині та в ряді повітів сусідніх губерній у повстанському русі взяло участь майже 40 тис. чоловік. У листопаді 1918 р. могутній повстанській рух розгорнувся на Поділлі. Активно діяли й більшовики. Під їхнім впливом посилилася страйкова боротьба робітників. Прокотилася низка селянських виступів.

І як висновок слід зазначити: Гетьманщина проіснувала менше восьми місяців. Найбільшою помилкою П. Скоропадського була спроба відновити на селі старі дореволюційні порядки, тому селянство — найчисленніша верства населення України — не стало опорою його влади. Українська держава навіть з більш-менш твердою владою впала, поховавши ще одну соціально-політичну утопію часів революції – побудувати українську державність на підвалинах консервативної ідеї.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Внутрішня політика гетьмана П. Скоропадського	\|	Встановлення влади Директорії УНР.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.