Науково-технічний прогрес та економічне співробітництво.

Науково-технічний прогрес — це безперервний і довготривалий процес докорінних якісних і кількісних змін у техніці й технології виробництва, енергетиці, знаряддях і предметах праці, в організації планування, виробництва й управління в характері трудової діяльності людей. Базується він на розвитку науки і техніки, розширенні масштабів наукових досліджень і використанні їх результатів у практиці народного господарства. Для того, щоб дати ґрунтовну характеристику такого комплексного процесу, як науково-технічний прогрес, необхідно вивчати і використовувати досвід економічного й технічного розвитку зарубіжних країн. Зміна структури виробництва, впровадження наукомістких технологій та інші чинники інноваційної стратегії, регулювання економіки впродовж тривалого післявоєнного періоду визначили динамічний розвиток найбільш промислове розвинених країн світу, сприяючи поглибленню технологічних та економічних зв'язків між ними. Великий розвиток науки й освіти, підвищення їх ролі у розвитку наукомістких технологій і науково-технічного прогресу та інформаційної індустрії, що в сукупності називають сферою виробництва нових технологій, зумовлює великі якісні й кількісні зміни співвідношень у структурі інноваційного процесу, від якого залежить економічне зростання і розвиток продуктивних сил.

В Україні затрати на науку з кожним роком скорочуються і дуже відстають від зарубіжних країн.

Науково-технічна діяльність, яка переживає глибокий занепад, не може , бути основою науково-технічного прогресу і зростання національної економіки.

Науково-технічний прогрес в Україні й технологічний розвиток її господарства дедалі більше починає залежати від інтелектуального і розумового потенціалу та розвитку науки і техніки в інших країнах світу. Але вони найменше зацікавлені у розвитку нашої економіки, оскільки хочуть мати великий ринок збуту для своїх товарів, а тому не дуже зацікавлені у передачі найновіших своїх технологій. І хоч наша держава дедалі більше закуповує у них і нового обладнання, технологій, матеріалів і "ноу-хау", значна частина із них уже не відзначається новизною.

Оцінюючи перспективи реформування зовнішньоекономічної діяльності всіх секторів економіки України (державного, приватного, змішаного) слід визначити, що це реформування в своїй основі повинно базуватись на кількох незаперечних фактах. По-перше, в основі відносних переваг однієї сучасної постіндустріальної економіки перед іншою лежить перш за все наявність потужного наукового потенціалу, що за своєю структурою відповідає структурі національних економічних пріоритетів. По-друге, найбільш динамічно розвивається торгівля між високо розвинутими країнами і, перш за все, наукомісткою продукцією. По-третє, все більша частка міжнародного поділу праці припадає не на міжгалузеві, а на внутрішньогалузеві зв'язки.

Для розвитку наукового потенціалу України в першій половині 90-х років характерні такі основні риси:

1. Цей потенціал формувався в рамках колишнього СРСР як його складова частина і, хотіли б ми чи ні, ще деякий час буде нести на собі тягар пріоритетів, вибраних колишнім політичним та науковим керівництвом.

2. Науковий потенціал України в умовах загальної кризи (економічної, політичної, екологічної, культурної тощо) різко скорочується, але навіть на сьогодні Україна за рівнем свого наукового (не технічного) потенціалу входить до 20 найбільш розвинутих держав світу.

3. Державна економічна політика (в своїй зовнішньоекономічній частині), викладена в різноманітних програмах та концепціях, не була націлена на використання наукового потенціалу держави як основи розвитку експортного та анти імпортного виробництва.

4. Наукова політика і перш за все політика фінансування НДДКР базувалась на концепції "збереження" науково-технічного потенціалу. Цей підхід невірний сам по собі: науковий потенціал неможливо законсервувати. Він підлягає надзвичайно швидкому моральному та фізичному старінню у всіх своїх складових частинах. Окрім того, така концепція означає не що інше, як консервацію старих наукових пріоритетів (замість активного реформування їх системи), протекціонізм не конкурентоздатних на міжнародній арені наукових напрямів замість концентрації зусиль на окремих найбільш перспективних.

Наука включається у сферу зовнішньоекономічних зв'язків, міжнародного поділу праці за кількома ключовими напрямами. Особливо важливим на даний момент напрямом є заохочення іноземних інвестицій для фінансування наукових досліджень на території України. З одного боку це реальна альтернатива міграції найбільш кваліфікованих вчених за кордон. З іншого — можливість зберегти наукові школи, готувати наукові кадри. Вирішальним фактором у розвитку економіки та інноваційної діяльності є управління цими процесами. Інновація—це виробничий фактор який визначає формування продуктивності й вагового національного продукту на тривалу перспективу. Конструктивна науково-технічна програма просто необхідна для економіки, яка послаблена існуючим погіршенням зовнішніх умов розвитку й внутрішніми труднощами зростання, і яка прагне стати на ноги, використовуючи власні сили. Незважаючи на зазначені недоліки необхідно сказати що нині Україна має певну законодавчу базу у сфері регулювання економічних відносин підприємництва так звану “кровоносну систему економічного простору. Це закони “Про власність” “Про підприємництво”, “Про господарські товариства”, “Про іноземні інвестиції”, “Про захист прав споживачів” та ін.

Вирішення Україною, як і будь-якою іншою державою, важливих соціально-економічних, політичних та інших завдань практично неможливе без її участі у міжнародному економічному співробітництві, в діяльності міжнародних організацій без урахування світового досвіду, досвіду становлення і розвитку окремих країн. З огляду на це участь нашої держави у міжнародному співробітництві, зокрема і в міжнародному економічному співробітництві, на основі норм і принципів міжнародного права є досить важливою.

До головних завдань можна віднести передусім налагодження відносин з Європейським Союзом (далі — ЄС). Підписання 14 червня 1994 р. Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (набула чинності у березні 1998 р.) створило для цього сприятливі умови. Нині активно розвивається договірно-правова база економічних відносин Україна — ЄС, яка дає можливість регулювати їх на міжнародно-правовому рівні. Зокрема, були підписані: Угода про торгівлю текстильною продукцією (1993 р.); Тимчасова угода про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею, між Україною, з одного боку, та Європейським Співтовариством, Європейським Співтовариством з вугілля і сталі, Європейським Співтовариством з атомної енергії, з іншого (1995 р.); Угода про торгівлю деякими сталеварними виробами (1997 р.); Угода про співробітництво в галузі керованого термоядерного синтезу та в галузі ядерної безпеки (1999 р.); багатостороння Рамкова Угода про інституційні засади створення міждержавної системи транспортування нафти та газу (1999 р.). 11 червня 1998 р. Указом Президента України затверджена «Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу», а 10 грудня 1999 р. на Гельсінському саміті Європейської Ради вироблена «Спільна стратегія ЄС щодо України». Одночасно варто зауважити, що, здійснюючи ідею входження до європейського економічного простору, наша країна стала повноправним членом і Організації Чорноморського економічного співробітництва, Центрально-Європейської ініціативи (1996 р.), у рамках яких намагається підвищити свою економічну та торговельну активність, реалізує намір стосовно приєднання до Центрально-Європейської угоди про вільну торгівлю. Важливим для нашої країни є розвиток відносин зі Світовою організацією торгівлі (далі — СОТ), яка є спадкоємицею чинної з 1947 р.

Чимале значення для України має організація співробітництва з міжнародними фінансово-кредитними установами. Серед міжнародних фінансових організацій у нашій державі значну роль відіграє Світовий банк, членом якого Україна стала в 1992 р. Він розробив та реалізує в нашій країні низку інвестиційних програм, що передбачають перебудову ряду галузей економіки, в першу чергу енергетичної та сільськогосподарської. Здійснюється також фінансування заходів, спрямованих на проведення інших структурних реформ.

Неабияке значення має співробітництво України з Міжнародним валютним фондом (МВФ), діяльність якого відбувається на умовах проведення Урядом України узгодженої політики в галузях, що кредитуються цією фінансовою структурою.

Останнім часом особливої актуальності набуває економічне співробітництво України з державами Азії та Африки, ринки яких перспективні для збуту української продукції машинобудівного комплексу та металопрокату для надання науково-технічних і будівельних послуг. Важливим торговельно-економічним партнером України можна вважати Китай.

До перспективних партнерів України належить і В’єтнам. Мова йде, насамперед, про значні можливості співпраці в галузі електроенергетики, видобутку нафти та газу, хімічній та медичній промисловості, сільському господарстві. В’єтнамську сторону дуже цікавлять українське устаткування для видобутку нафти, обладнання для ГЕС, спільне будівництво енергетичних об’єктів, виробництво вантажних автомобілів, суден, а також можливість морських перевезень українською стороною в’єтнамських вантажів. В’єтнам же пропонує поставляти в Україну природний каучук, каву, чай, текстиль тощо.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
УКРАЇНА В СУЧАСНОМУ СВІТІ.	\|	Інтеграція України у світовий інформаційний простір.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.