Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Ліктьовий суглоб

Плечовий суглоб, articulatio humeri, зв’язує плечову кістку, а через її посередництво всю вільну верхню кінцівку з поясом верхньої кінцівки, зокрема, з лопаткою. Головка плечової кістки, яка приймаю участь в утворенні суглобу, має форму кулі. Суглобова западина лопатки, яка зчленовується з нею, являє собою плоску ямку. По окружності западини знаходиться хрящова суглобова губа, labrum glenoidale, яка збільшує об’єм западини без зменшення рухливості у суглобі, а також помягшує поштовхи і потрясіння при рухові головки. Суглобова капсула плечового суглобу на лопатці прикріплюється до кісткового краю суглобової западини і охопивши головку плечової кістки, закінчується на анатомічній шийці. В якості допоміжної зв’язки плечового суглобу існує більш щільний пучок волокон, який іде від основи дзьобоподібного відростка і вплітається в капсулу суглобу, дзьобоплечова зв’язка, ligamentum coracohumerale. В цілому плечовий суглоб не має справжніх зв’язок і укріплюється м’язами поясу верхньої кінцівки. Ця обставина, з одного боку, є позитивною, так як сприяє великим за обсягом рухам плечового суглобу, який необхідний для руки як органу праці. З іншого боку, слабка фіксація в плечовому суглобі являється негативним моментом, будучи причиною його частих вивихів.

Плечовий суглоб

Синовіальна оболонка, яка вистеляє зсередини капсулу суглобу, дає два поза суглобових випинання. Перше з них, міжгорбкова синовіальна піхва, vagina sinovialis intertubercularis, оточує сухожилок довгої головки двоголового м’язу плеча, який лежить в міжгорбковій борозні; друге випинання, підсухожилкова сумка підлопаткового м’язу, bursa m. subscapularis subtendinea, розміщується під верхнім відділом підлопаткового м’язу.

Плечовий суглоб відзначається великою рухливістю. Рухи здійснюються навколо трьох основних осей: фронтальної, сагітальної і вертикальної існують також колові рухи (циркумдукція). При рухові навколо фронтальної осі рука проводить згинання і розгинання. Навколо сагітальної осі здійснюються приведення і відведення. Навколо вертикальної осі проходить обертання кінцівки зовні (супінація) і всередину (пронація). Згинання руки можливі тільки до рівня плеча, так як подальший рух гальмується натягом суглобової капсули і упором верхнього кінця плечової кістки в склепіння плеча, яке утворюється акроміоном лопатки і дзьобоакроміальною зв’язкою. Якщо рухи плеча продовжуються вище горизонталі, то тоді цей рух здійснюється уже не в плечовому суглобі, а вся кінцівка рухається разом з поясом верхньої кінцівки, причому лопатка робить поворот зі зміщення нижнього кута наперед і в бічну сторону. Людській руці властива найбільша свобода рухів. Звільнення руки було вирішальним кроком в процесі еволюції людини. Тому плечове зчленування стало найбільш вільним суглобом людського тіла. Внаслідок цього ми можемо достати рукою до любої точки нашого тіла і маніпулювати кистями у всіх напрямках, що важливо для тонких трудових навичок.

Ліктьовий суглоб, articulatio cubiti. В ліктьовому суглобі зчленовуються три кістки: дистальний кінець плечової кістки і проксимальні кінці ліктьової і променевої кісток. Кістки, які зчленовуються, утворюють три суглоби, заключені в одну капсулу (складний суглоб): плечоліктьовий, articulatio humeroulnaris, плечопроменевий, articulatio humeroradialis, і проксимальний ліктьопроменевий, articulatio radioulnaris proximalis. Останній функціонує разом з дистальним однойменним зчленуванням, утворюючи комбінований суглоб.

Плечоліктьовий суглоб являє собою блокоподібний суглоб з гвинтоподібною будовою суглобових поверхонь. Суглобова поверхня з боку плеча утворюється блоком; виїмка, яка знаходиться на ньому (направляюча борозенка) розміщується не перпендикулярно осі блоку, а під деяким кутом до неї, внаслідок чого отримується гвинтовий хід. З блоком зчленовується блокова вирізка ліктьової кістки, яка має гребінець, відповідний виїмці на блоці плечової кістки

Плечопроменевий суглоб, articulatio humeroradialis, утворюється зчленуванням головочки плечової кістки з ямкою на головці променевої кістки і є за формою шароподібним, але фактично рухи в ньому здійснюються тільки в двох осях, можливим для ліктьового суглобу, так як він є тільки частиною останнього і зв’язаний з ліктьовою кісткою, яка обмежує його рухи.

Проксимальний ліктьопроменевий суглоб складається із зчленованих між собою суглобовим обводом променевої кістки і променевою вирізкою ліктьової кістки і має циліндричну форму (обертовий суглоб).

Суглобова капсула на плечовій кістці охоплює ззаду дві третини ліктьової ямки, спереду вінцеву і променеву ямки, залишаючи вільними надвиростки. На ліктьовій кістці вона прикріплюється до краю блокоподібної вирізки. На променевій кістці фіксується по шийці, утворюючи спереду випинання синовіальної оболонки – мішкоподібну заглибину. Спереду і ззаду капсула вільна, з боків є допоміжні зв’язки: ліктьова та променева бокові зв’язки, кільцева зв’язка променевої кістки.

Рухи в ліктьовому суглобі двоякого роду. По – перше, в ньому здійснюється згинання і розгинання передпліччя у фронтальній осі; ці рухи проходять у зчленуванні ліктьової кістки з блоком плечової кістки, причому рухається і променева кістка, яка ковзає по головочці. Об’єм руху навколо фронтальної осі дорівнює 140 градусам.

Другий рух заключається у обертанні променевої кістки вертикальної осі і проходить в плечопроменевому, а також у проксимальному і дистальному ліктьопроменевих суглобах, які, таким чином, являють собою одне комбіноване обертове зчленування. Так як з нижнім кінцем променевої кістки зв’язана кисть, то останні слідує при рухах за променевою кісткою. Рух, при якому променева кістка, яка обертається, перехрещує під кутом ліктьову, а кисть повертається тильним боком вперед (при опущеній руці), називається пронацією. Протилежний рух, при якому обидві кістки передпліччя розміщуються паралельно одна іншій, а кисть повернена долонею наперед, називається супінацією. Об’єм рухів при супінації і пронації дорівнює приблизно 140 градусам.

Здатність кісток передпліччя до супінації і пронації, як малась у початковій формі у тварин, вдосконалювалась у приматів у зв’язку з лазінням по деревах і збільшення хватальної функції, але найбільшого розвитку досягла лише у людини під впливом праці.

 

З’єднання кісток передпліччя між собою

Ці кістки пов’язані між собою по кінцях комбінованим зчленуванням – проксимальним і дистальним променеволіктьовими суглобами. На решті кісток вони поєднуються міжкістковою перепонкою.

Міжкісткова перепонка, membrana interossea, являє собою міцну фіброзну блискучу платівку (синдесмоз), яка натягнута між міжкістковими краями променевої і ліктьової кісток і слугуючу основою для прикріплення м’язів передпліччя.

З’єднання кісток передпліччя з кистю

Променево – зап’ястковий суглоб, articulatio radiocarpea. У більшості ссавців він має форму блоку. В міру набуття здатності до пронації і супінації між променевою і ліктьовою кістками розвивається окремий суглоб – променеволіктьовий дистальний, articulatio radioulnaris distalis, який разом з проксимальним променеволіктьовим суглобом утворює єдине комбіноване зчленування з вертикальною віссю обертання. У цьому комбінованому зчленуванні променева кістка рухається навколо, внаслідок чого значно збільшується дистальний епіфіз променевої кістки. Навпаки, дистальній епіфіз ліктьової кістки відстає у своєму розвитку і стає коротшим від променевої кістки, але в ньому виникає спеціальний суглобовий диск, discus articularis. У людини, в зв’язку з найбільшим об’ємом супінації і пронації суглобовий диск досягає найвищого розвитку і набуває форму трикутної волокнисто – хрящової платівки, яка зростається з дистальним епіфізом променевої кіски і разом з ним утворює суглобову западину променево – зап’ясткового суглобу. Отже, ліктьова кістка приймає участь в променево – зап’ястковому суглобі лише посередництвом названого хрящового диску, не маючи безпосереднього відношення до цього зчленування, тому цей суглоб називається не передпліччя – зап’ястковим, а променево – зап’ястковим.

У відповідності до сказаного вище, суглобова впадина променево – зап’ясткового суглобу утворена зап’ястковою суглобовою поверхнею променевої кістки і суглобовим диском, а суглобова головка цього суглобу – проксимальною поверхнею першого ряду кісток зап’ястка – човноподібною кісткою, півмісяцевою і тригранною кістками. За числом приймаючих участь кісток суглоб відноситься до складних, а за формою суглобових поверхонь – до еліпсоподібних з двома осями обертання (сагітальною і фронтальною).

З’єднання кісток кисті

1. Середньозап’ясткове зчленування, articulatio mediacarpea, знаходиться між першим і другим рядом кісток зап’ястка.

Обидва кистьових суглоби (променево – зап’ястковий і міжзап’ястковий) мають самосійні суглобові капсули, які прикріплюються по краю їх суглобових поверхонь. Укріпленню капсул суглобів слугують допоміжні зв’язки .

2. Зчленування горохоподібної кістки, являє собою окремий суглоб, в якому горохоподібна кістка зчленовується з тригранною.

3. Тримач згиначів, retinaculum flexorum, на має безпосереднього відношення до суглобів кисті; він перекидається у вигляді містка через жолоб зап’ястка, перетворюючи останній в канал. В каналі проходить серединний нерв і сухожилки згиначів пальців, звідки і назва зв’язки.

4. Зап’ястково–п’ясткові суглоби, articulaciones carpometacarpeae, утворені другим рядом кісток зап’ястку і основами п’ясткових кісток, За виключенням зап’ястко–п’ясткового суглобу великого пальця всі ці суглоби плоскі, укріплені як з тилу, так і з долоні туго натягнутими зв’язками, внаслідок чого рухливість у них незначна. Вони відносяться до категорії тугих суглобів, які укріплюють кореневий відділ кисті і підвищують спротив долоні при силових рухах багато суглобових м’язів – згиначів пальців

Трохи більшою рухливістю володіє зап’ястково–п’ясткове зчленування мізинця. Завдяки тому, що суглобова поверхня основи V п’ясткової кістки майже сідлоподібна, мізинець може в дуже обмежених розмірах протипоставлятись великому пальцю. Загальна порожнина зап’ястково – п’ясткових суглобів, оточена капсулою, має форму поперечної щілини, яка сполучається із середньозап’ястковим зчленуванням і міжп’ястковими суглобами. Згадані міжп’ясткові суглоби знаходяться між прилягаючими основами чотирьох останніх п’ясткових кісток. Вони укріплюються міжкістковими, долонними і тильними зв’язками.

Зап’ястково–п’ястків суглоб великого пальця відособлений від решти зап’ястково–п’ясткових суглобів і різко відрізняється від них за своєю будовою і рухливістю. Він утворений сідлоподібними суглобовими поверхнями кістки–трапеції і основою першої п’ясткової кістки. які оточені широкою суглобовою капсулою. Будучи типовим сідлоподібним суглобом, зчленування це допускає рухи навколо двох взаємно перпендикулярних осей: поперечної, яка проходить через кістку–трапецію, і сагітальною, яка йде через основу першої п’ясткової кістки. Навколо першої із осей проходить згинання і розгинання великого пальця разом із його п’ястковою кісткою, але так як ось іде не зовсім поперечно, то палець при згинанні зміщується в бік долоні, протиставляючись мізинцю і решті пальців. Цей рух називається протипоставленням, opositio; зворотний рух називається репозицією, repositio. Рухи навколо сагітальної осі заключаються у відведенні і приведенні великого пальця до вказівного. Об’єм рухів складає 45 – 60 градусів при приведенні і відведенні і 35 – 40 градусів при протиставленні і зворотному рухові. Окрім описаних рухів, існує ще колове обертання, circumductio. Сідлоподібний суглоб великого пальця в процесі еволюції людини у зв’язку з його трудовою діяльністю, прогресує. Так, у неандертальців цей суглоб був, ймовірно, сплощений і тому здійснював менш обширні рухи, чім сучасна людина.

5. П’ястково–фалангові суглоби, аrticulaciones metacarpophalangeae, між випуклими головками п’ясткових кісток і ямками на основі проксимальних фаланг, за своєю формою наближаються до еліпсоподібних. Зв’язковий апарат складається із двох бокових допоміжних зв’язок, які ідуть від ямок на променевій і ліктьовій поверхні п’ясткових головок навкоси до бічних поверхонь основи проксимальних фаланг. Рухи в п’ястково – фалангових суглобах здійснюються навколо двох осей: фронтальної – згинання і розгинання всього пальця при об’ємі руху 90 – 100 градусів і сагітальній – відведення і приведення пальця на 45 – 50 градусів. Останні рухи можливі тільки при розігнутих пальцях, коли бічні зв’язки розслаблені; при згинанні вони натягуються і перешкоджають боковим рухам. Крім вказаних рухів, палець може здійснювати колові рухи в досить об’ємних розмірах.

6. Міжфалангові суглоби, articulaciones interphalangeae, які знаходяться між головкою і основою сусідніх фаланг, являють собою типові блокоподібні зчленування, які дозволяють проводити згинання і розгинання у фронтальній осі.

З’єднання кісток тазу

З’єднання кісток тазу у людини відображають розвиток цих кісток у зв’язку з функціональними умовами, які змінюються в процесі філогенезу. Таз у чотириногих хребетних не відчуває в силу їх горизонтального положення великого навантаження. З переходом людини до прямоходіння таз стає підтримкою для нутрощів і місцем перенесення ваги з тулубу на нижні кінцівки, внаслідок чого він переносить на собі величезне навантаження. Окремі кістки, з’єднані хрящем, зливаються у єдину кістку (сінхондроз переходить в сіностоз). Однак сінхондроз у місці з’єднання обох лобкових кісток не переходить у сіностоз, а стає симфізом.

З’єднання обидвох кісток тазу з крижем, яке відчуває потребу у поєднанні рухливості з міцністю, набуває форму справжнього суглобу – діартрозу, який укріплений зв’язками (сіндесмоз).

В результаті у тазу людини спостерігаються всі види з’єднань, які відображають послідовні стадії розвитку скелету: сінартрози у формі сіндесмозів (зв’язки), сінхондрозів (між окремими частинами тазової кістки) і сіностозів (після злиття їх в окрему кістку), сімфіз (лобковий) і діартрози (крижово–клубовий суглоб). Загальна рухливість між кістками тазу невелика (4–10 градусів).

1. Крижово–клубовий суглоб, articulatio sacroiliaca, відноситься до тугих суглобів (амфіартроз), утворений вушкоподібними суглобовими поверхнями крижа і клубової кістки, які дотикаються між собою. Його укріплюють міжкісткові крижово – клубові зв’язки, розміщені у вигляді коротких пучків між клубовою горбистістю і крижем. Вони є одними із самих міцних зв’язок всього людського тіла. Вони слугують за вісь, навколо якої проходять рухи крижово–клубового зчленування. Останнє іще укріплюється і другими зв’язками, з’єднуючими криж і клубову кістку: спереду – вентральна крижово–клубова зв’язка, ззаду – однойменна дорзальна зв’язка, а також клубово–поперекова зв’язка , яка протягнута від поперечного відростку V поперекового хребця до гребеня клубової кістки.

2. Лобковий симфіз, symphysis pubica, з’єднує, розміщуючись по середній лінії, обидві лобкові кістки між собою. Між зверненими одна до іншої поверхнями сімфізу, які покриті шаром гіалінового хряща, закладена волокнисто – хрящова платівка, discus interpubicus, в якій зазвичай, починаючи із семилітнього віку , знаходиться вузька синовіальна щілина (півсуглоб). Лобковий симфіз укріплений щільним окістям і зв’язками: на верхньому краї – верхня лобкова зв’язка і на нижньому – лобкова дугоподібна зв’язка; остання згладжує під симфізом кут, angulus subpubicus.

3. Крижово–остиста і крижово–горбова зв’язки – дві міцні міжкісткові зв’язки, які з’єднують на кожному боці криж з тазовою кісткою: перша – з сідничним горбом, друга – з сідничною остю. Зазначені зв’язки доповнюють кістковий остов тазу в задньо – нижньому його відділі і перетворюють велику і малу сідничні вирізки у великий і малий сідничні отвори.

4. Затульна мембрана, membrana obturatoria – фіброзна платівка, яка закриває собою затульний отвір тазу, за виключенням верхньобічного кута цього отвору. Прикріплюючись до країв затульної борозни лобкової кістки, вона перетворює цей жолобок у однойменний канал, через який проходять затульні судини і нерв.

Кульшовий суглоб

Кульшовий суглоб, articulatio coxae, утворений з боку тазової кістки півкульовидною кульшовою западиною, точніше її півмісяцевою поверхнею, в яку входить головка стегнової кістки. По всьому краю кульшової западини проходить волокнисто – хрящовий ободок, губа кульшової западини – labrum acetabulare. Яка робить западину ще глибшою, так що разом з губою глибина її переважає половину кулі. Губа над вирізкою кульшової западини перекидається у вигляді містка, утворюючи поперечну зв’язку кульшової западини. Кульшова западина покрита гіаліновим суглобовим хрящем тільки на протязі півмісяцевої поверхні, а ямка кульшової западини занята пухкою волокнистою сполучною тканиною і основою зв’язки головки стегнової кістки. Суглобова поверхня стегнової головки, яка зчленовується з кульшовою западиною в підсумку дорівнює двом третинам кулі. Вона покрита гіаліновим хрящем, за виключенням ямки головки, де прикріплюється зв’язка головки. Суглобова капсула кульшового суглобу прикріплюється по всьому краю кульшової западини на тазовій кістці. Прикріплення суглобової капсули на стегновій кістці спереду іде на всьому протязі міжвертлюжної лінії, а ззаду проходить по шийці паралельно міжвертлюжному гребеню, відступивши від нього в медіальний бік. Завдяки описаному розміщенню лінії прикріплення капсули на стегновій кістці більша частина шийки виявляється лежачою в порожнині суглобу. Кульшовий суглоб має іще дві внутрішньосуглобові зв’язки: поперечну зв’язку кульшової западини, ligamentum transversum acetabuli і зв’язку головки стегнової кістки, ligamentum capitis femoris, яка своєю основою починається від країв кульшової вирізки і від поперечної зв’язки кульшової западини; верхівкою своєю вона прикріплюється до ямки головки стегнової кістки. Зв’язка головки покрита синовіальною оболонкою, яка підіймається до неї із дна кульшової западини. Вона є еластичною прокладкою, яка помягшує поштовхи, які припадають на суглоб, а також слугує для проведення судин в головку стегнової кістки. Тому при збереженні цієї зв’язки під час переломів шийки стегна головка не страждає.

Кульшовий суглоб відноситься до кульоподібних зчленувань обмеженого типу ( чашоподібний суглоб), а тому рухи, хоч і не такі обширні, як у вільному кульоподібному суглобі, навколо трьох головних осей: фронтальної, сагітальної і вертикальної. Можливе також і колове обертання, circumductio.

Навколо фронтальної осі проходить згинання і розгинання. Самий великий із цих рухів – це згинання завдяки відсутності натягу фіброзної капсули, яка ззаду не має прикріплення до стегнової шийки. При зігнутому коліні воно більше всього (118 – 121 градус), так що нижня кінцівка при максимальному своєму згинанні може бути прижатою до живота; при розігнутій у коліні кінцівці рух менше (84 – 87 градусів), так як його гальмує натяг м’язів на задній стороні стегна, які при зігнутому коліні бувають розслаблені. Розгинання попередньо зігнутої ноги проходить до вертикального положення. Подальший рух назад дуже невеликий (близько 19 градусів), так як він гальмується натягнутою клубово – стегновою зв’язкою; коли ми , не дивлячись на це, розгинаємо ногу ще дальше, це проходить за рахунок згинання в кульшовому суглобі протилежної ноги. Навколо сагітальної осі здійснюється відведення ноги (або ніг, якщо вони відводяться одночасно в бічну сторону) і зворотній рух (приведення), коли нога наближається до серединної лінії. Відведення можливе до 70 – 75 градусів. Навколо вертикальної осі проходить обертання нижньої кінцівки всередину і зовні, яке за своїм об’ємом дорівнює 90 градусам.

Відповідно трьом осям обертання розміщаються зовнішні зв’язки суглоба: три поздовжні (клубово–стегнова, лобково–стегнова і сіднично–стегнова зв’язки) – перпендикулярно горизонтальним осям (фронтальній і сагітальній) і кругова (колова зона, zona orbicularis), перпендикулярна вертикальній осі.

Колінний суглоб

Колінний суглоб, articulatio genus, є самим великим і разом з тим самим складним із всіх зчленувань. Це обумовлено тим, що саме в цьому місці зчленовуються самі довгі важелі нижньої кінцівки (стегнова кістка і кістки гомілки), які здійснюють найбільші за розмахом рухи при ходьбі. В його утворенні приймають участь: дистальний кінець стегнової кістки, проксимальний кінець великогомілкової кістки і надколінок. Суглобові поверхні виростків стегна, які зчленовуються з великогомілковою кісткою, випуклі в поперечному і сагітальному напрямках і являють собою відрізки еліпсоїда. Верхня суглобова поверхня великогомілкової кістки, яка зчленовується з виростками стегна, складається із двох слабо ввігнутих, покритих гіаліновим хрящем суглобових поверхонь; останні доповнюються посередництвом внутрішньосуглобових хрящів, або менісків, meniscus lateralis et medialis, які лежать між виростками стегнової кістки і суглобовими поверхнями великогомілкової кістки.

Кожен меніск являє собою тригранну, зігнуту по краям платівку, периферичний потовщений край якої зрощений з суглобовою капсулою, а звернений всередину край загострений і вільний. Латеральний меніск більш зігнутий, чім медіальний, останній за своєю формою скоріше нагадує півмісяць, тоді як латеральний наближається до кола. Кінці обидвох менісків прикріплюються спереду і ззаду до міжвиросткового підвищення. Спереду між обома менісками протягується фіброзний пучок, який називається поперечною зв’язкою коліна, ligamentum transversum genus.

Суглобова капсула прикріплюється трохи відступивши від суглобових поверхонь стегна, великогомілкової кістки і надколінка. Тому на стегні вона спереду піднімається вверх, обходячи надколінкову поверхню, з боків іде між виростками і надвиростками, залишаючи останні поза капсулою, для прикріплення м’язів і зв’язок, а ззаду опускається до країв суглобових поверхонь виростків. Крім того, спереду частина капсули – синовіальна оболонка утворює великий заворот, надколінкову сумку, яка простягається високо між поверхнею кістки і чотириголовим м’язом стегна. Інколи надколінкова сумка може бути замкненою і відособленою від порожнини суглобу. На великогомілковій кістці капсула прикріплюється по краю суглобових поверхонь виростків. На надколінку вона приростає до країв його хрящової поверхні, внаслідок чого він виявляється як би вставленим в передній відділ капсули, як в рамку. З боків суглобу знаходяться бокові зв’язки, які ідуть перпендикулярно до фронтальної осі: з медіального боку – бокова великогомілкова зв’язка, ligamentum collaterale tibiale (від медіального надвиростку стегна до краю великогомілкової кістки, зростаючись з суглобовою капсулою і медіальним меніском), і з латерального боку – латеральна малогомілкова зв’язка, ligamentum collaterale fibulare (від латерального надвиростка до головки малогомілкової кістки). На задній стороні капсули є дві зв’язки, які вплітаються в задню поверхню капсули – дугоподібна підколінна зв’язка, ligamentum popliteum arcuatum і коса підколінна зв’язка, ligamentum popliteum obliquum (один із трьох кінцевих пучків підсухожилкового м’язу).

На передній стороні колінного зчленування знаходиться сухожилок чотириголового м’язу стегна, який охоплює надколінок як сезамоподібну кітку, а потім продовжується в товсту і міцну зв’язку надколінка, яка іде від верхівки надколінка вниз і прикріплюється до горбистості великогомілкової кістки.

З боків надколінка бічні розширення сухожилку чотириголового м’язу утворюють так звані присередній і бічний тримачі надколінка. Вони складаються із вертикальних і горизонтальних пучків; вертикальні прикріплюються до виростків великогомілкової кістки, а горизонтальні – до обох надвиростків стегнової кістки. Ці пучки утримують надколінок під час руху.

Окрім описаних поза суглобових зв’язок, колінний суглоб має дві внутрішньосуглобові, які називаються хрестоподібними зв’язками, ligamentum cruciata genus. Одна із них, передня хрестоподібна зв’язка, ligamentum cruciatum anterius, з’єднує внутрішню поверхню бічного виростка стегнової кістки з переднім міжвиростковим полем великогомілкової кістки. Друга – задня хрестоподібна зв’язка, ligamentum cruciatum posterius, іде від внутрішньої поверхні присереднього виростку стегнової кістки до заднього міжвиросткового поля великогомілкової кістки. Синовіальна оболонка, яка зсередини вистеляє капсулу і покриває хрестоподібні зв’язки, які вдаються у суглоб, утворює на передній стінці суглобу нижче надколінка дві складки, які містять жир. Ці складки пристосовуються при кожному русі коліна до суглобових поверхонь, заповнюючи проміжки між ними. Хрестоподібні зв’язки ділять порожнину суглобу на передню і задню частини, які у випадку запалення перешкоджають проникненню гною із однієї частини в іншу.

По сусідству з суглобом залягає низка синовіальних сумок, частина із яких не пов’язана з порожниною суглобу. В задній ділянці суглобу сімки зустрічаються під місцями прикріплення майже всіх м’язів.

В колінному суглобі можливі рухи: згинання, розгинання, обертання. За своєю будовою він являє собою виростковий суглоб. При розгинанні меніски стискаються. Бокові і хрестоподібна зв’язки сильно натягуються і гомілка разом із стегном перетворюється в одне нерухоме ціле. При згинання меніски розпрямляються, а бокові зв’язки завдяки наближенню їх точок прикріплення розслабляються, внаслідок чого при зігнутому коліні з’являється можливість обертання навколо вертикальної осі. При обертанні гомілки всередину хрестоподібні зв’язки гальмують рух. При обертанні зовні хрестоподібні зв’язки, навпаки, розслабляються. Обмеження рухів у цьому випадку проходить за рахунок бокових зв’язок, Будова і розміщення хрестоподібних зв’язок колінного суглобу у людини сприяє довгому перебуванні його у вертикальному положенні (у мавп зв’язки, навпаки, затрудняють вертикальне положення і сприяють сидінню “навпочіпки”).

З’єднання кісток гомілки між собою

Обидві кістки гомілки зв’язані одна з іншою проксимально при посередництві суглобу, а дистально при допомозі сполучнотканинного зрощення (синдесмоз). На решті протягу кістки також поєднані синдесмозом.

Проксимальне з’єднання великогомілкової та малогомілкової кісток, articulatio tibiofibularis, являє собою зчленування плоскої суглобової поверхні головки малогомілкової кістки з такою ж поверхнею латерального виростка великогомілкової кістки (плоский суглоб). Міцно натягнута суглобова капсула, яка приростає до країв обидвох суглобових поверхонь, підкріплена щільними передньою та задньою малогомілковими зв’язками. Порожнина суглобу майже в 20% випадків знаходиться у зв’язку з колінним суглобом.

Міжкісткова перепонка гомілки, membrana interossea cruris, натягнута між міжкістковими краями обидвох кісток. Закриваючи весь простір між кістками, міжкісткова перепонка має у верхній своїй частині отвір для проходження судин і нерва.

Дистальне зчленування кінців великогомілкової та малогомілкової кісток проходить посередництвом сіндесмозу, який підкріплений зв’язками .

При порівнянні з’єднання кісток передпліччя і гомілки кидається в очі мала рухливість кісток гомілки в з’єднаннях між собою, що обумовлено опорною функцією нижньої кінцівки, яка є опорою для всього тіла, в той час як передпліччя – частина органу праці, якому притаманні різноманітні рухи.

З’єднання кісток гомілки зі стопою і між кістками стопи

1. Гомілковостопний суглоб, articulatio talocruralis, утворюється суглобовими поверхнями нижніх кінців обидвох гомілкових кісток, які охоплюють блок надп’яткової кістки у вигляді вилки, причому до верхньої суглобової поверхні блоку приєднується нижня суглобова поверхня великогомілкової кістки, а до бокових поверхонь блоку – суглобові поверхні кісточок. Суглобова капсула прикріплюється вздовж хрящового краю суглобових поверхонь, спереду захвачує частину шийки надп’яткової кістки. Допоміжні зв’язки розміщені з боків суглобу і ідуть від кісточок до сусідніх кісток заплесна. За характером своєї будови гомілковостопний суглоб являє собою блокоподібне зчленування. Рухи проходять навколо фронтальної осі, яка проходить через блок надп’яткової кістки, причому стопа то піднімається вверх своїм носком (розгинання), то опускається вниз (згинання). Амплітуда цих рухів дорівнює 63 – 66 градусам. При згинанні можливі невеликі бокові рухи, так як у цьому положенні більш вузька задня ділянка блоку надп’яткової кістки і не так міцно охоплюється вилкою кісток гомілки. Навпаки, при розгинанні ці рухи неможливі внаслідок того, що блок щільно защемляється у вилці кісточок.

2. В зчленуваннях між кістками заплесна, articulationes intertarseae, розрізняють чотири суглоби:

А. Піднадп’ятковий суглоб.

Б. Надп’ятково–п’ятково–човноподібний суглоб.

В. П’ятково – кубоподібний суглоб.

Г. Клино–човноподібний суглоб.

Рухи в міжзаплесневих суглобах. Тут перш за все проходить обертання п’яткової кістки разом з човноподібною і переднім кінцем стопи навколо сагітальної осі з об’ємом рухів в 55 градусів( ця ось іде косо, вступаючи на тильному боці в головку надп’яткової кістки і виходячи з бокової поверхні п’яткової кістки. При обертанні стопи всередину (пронація) підіймається її бічний край, а тил стопи обертається в медіальний бік; навпаки, при обертанні зовні (супінація) підіймається медіальний край із обертанням тилу стопи в бічну сторону. Крім того, тут можливі приведення і відведення навколо вертикальної осі, коли кінчик стопи відхиляється від середньої лінії латерально і медіально. Нарешті, іще може бути розгинання і згинання навколо фронтальної осі. Рухи навколо трьох осей здійснюються і в надп’ятково–п’ятково–човноподібному суглобі, який є складним кульоподібним суглобом. Всі ці рухи незначні і зазвичай комбінуються разом, так що одночасно з супінацією проходить приведення передньої частини стопи і невелике згинання, або навпаки: пронація супроводжується відведенням і розгинанням.

В цілому гомілковостопний суглоб в поєднанні з міжзаплесневими суглобами дає можливість великої свободи рухів стопи за типом багатоосьового суглобу.

3. Заплесно–плеснові суглоби, articulationes tarsometatarseae, з’єднують кістки другого ряду заплесна з плесновими кістками. Це типові тугі суглоби, незначна рухливість в яких слугує для придання еластичності склепінню стопи. Окремі суглобові капсули мають зчленування І плеснової кістки з медіальною клиноподібною, зчленування ІІ і ІІІ плеснових кісток – з кубоподібною. Заплесно – плеснові суглоби підкріплюються посередництвом тильних, підошвових і міжкісткових зв’язок.

Міжзаплесневі суглоби утворюються зверненими одна до іншої поверхнями плеснових кісток; їх суглобові щілини часто з’єднуються з порожниною заплесно – плеснових суглобів. Суглоби укріплені заплесновими тильними і підошвовими, а також міжкістковими зв’язками

Зчленування кісток пальців:

А. Плесно – фалангові зчленування, articulationes metatarsophalangeae, між головками плеснових кісток і основою проксимальних фаланг пальців. За характером будови і зв’язковому апарату схожі на аналогічні зчленування кисті. Рухи в суглобах такі ж як і на кисті, але обмежені. Якщо не рахувати легкого відведення пальців у бік і зворотного руху (приведення), то існує тільки згинання і розгинання всіх пальців, причому розгинання здійснюється в більших обсягах, чім згинання, в протилежність тому, що маємо на кисті.

Б. Міжфалангові зчленування, articulationes interphalangeae pedis, не відрізняються за своєю будовою від подібних зчленувань на руці.

Загальна міологія

М’язи тіла повинні розглядатися з точки зору їх розвитку і функції, а також топографії систем і груп, які вони складають.

Розвиток мязів. М’язи тулубу розвиваються із дорсальної частини мезодерми, яка залягає з боків хорди і мозкової трубки. Мезодерма поділяється на первинні сегменти, або соміти. Після виділення склеротому, який іде на побудову хребтового стовпу, решта соміту утворює міотом, клітини якого (міобласти) витягуються в поздовжньому напрямку, зливаються одна з іншою і перетворюються в подальшому в симпласти м’язових волокон. Частина міобластів диференціюється в особливі клітини – міосателіти, які лежать рядом із симпластами. Міотоми розростаються у вентральному напрямку і поділяються на дорсальну і вентральну частини. Із дорсальної частини міотомів виникають спинні (дорсальні) м’язи тулубу, а із вентральної – м’язи, розміщені на передній і боковій стінках тулубу.

У кожний міотом (міомер) вростають гілки однойменного спинномозкового нерву (невроміру). Відповідно поділу міотому на 2 гілки, із яких задня (дорсальна) входить дорсальну частину міотому, а вентральна (передня) – в вентральну. Всі м’язи, які походять із одного міотому, іннервуються одним і тим же спинномозковим нервом. Сусідні міотоми можуть зростатись між собою, але кожен із міотомів, які зрослися, отримує нерв, який до нього відноситься. Тому м’язи, які походять із кількох міотомів (наприклад, прямий м’яз живота), іннервується кількома нервами. Першопочатково міотоми на кожному боці відділяються один від другого поперечними сполучнотканинними перегородками, myosepta. Таке сегментоване розміщення м’язів тулубу у нижчих хребетних залишається на все життя. У вищих хребетних і у людини, завдяки більш значному диференціюванню м’язових мас сегментація значно згладжується, хоча її сліди залишаються як в дорзальних (короткі м’язи, які перекидаються між хребцями), так і в вентральних м’язах (міжреберні м’язи і прямий м’яз живота). Частина м’язів, яка розвивалась на тулубі, залишається на місці, утворюючи місцеві, автохтонні м’язи (autos – той же самий, chthon – земля). Друга частина в процесі розвитку переміщується з тулубу на кінцівки. Такі м’язи називаються трункофугальними (truncus–стовбур, тулуб; fugo–біжу). Нарешті, третя частина м’язів, які виникли на кінцівках, переміщуються в процесі розвитку на тулуб. Це трункопетальні м’язи (peto – направлятися). На основі іннервації завжди можна відрізнити автохтонні (яка розвивалась в даному місці) м’язи від тих, які змістилися на цю ділянку.

М’язи кінцівок утворюються із мезенхіми бруньок кінцівок і отримують свої нерви від передніх гілок спинномозкових нервів при посередництві плечового і попереково – крижового сплетень. У нижчих риб (селахій) із міотомів тулубу виростають м’язові бруньки, які поділяються на два шари, розміщені із вентральної і дорзальної сторін скелету плавника. Подібним же чином у наземних хребетних м’язи по відношенню до зачатку скелету кінцівки спершу розміщуються дорзально і вентрально (розгиначі і згиначі). При подальшому диференціюванню зачатки м’язів верхньої кінцівки розростаються і в проксимальному напрямку (трункопетальні м’язи) і покривають автохтонні м’язи тулуба з боку грудей і спини (великі та малі грудні м’язи, самий широкий м’яз спини). Крім цих первинних м’язів верхньої кінцівки, до поясу верхньої кінцівки приєднуються трункофугальні м’язи, похідні вентральних м’язів, які слугують для руху і фіксації поясу і які перемістилися на тулуб з голови (трапецієподібний і груднинно – ключично – соскоподібний м’язи) і з тулубу (ромбоподібний, м’яз–підіймач лопатки, передній зубчастий, підключичний, лопатково–під’язиковий). Біля поясу нижньої кінцівки вторинних м’язів не розвивається, так як віг нерухомо зв’язаний з хребтовим стовпом. Складне диференціювання м’язів кінцівок, особливо у вищих форм, пояснюється функцією кінцівок, які перетворилися в складні важелі, які виконують різного виду рухи.

М’язи голови виникають частково із головних сомітів, а головним чином із мезодерми зябрових дуг. Вісцеральний апарат у нижчих риб складається із суцільного м’язового шару (загальний стискач), який поділяється за своєю іннервацією на окремі ділянки, які співпадають з метамерним розміщенням зябрових дуг: першій зябровій (мандібулярній) дузі відповідає V пара черепних нервів (трійчастий нерв), другій зябровій (гіоідній) дузі – VII пара (лицевий нерв), третій зябровій дузі – IX пара ( язико–глотковий нерв). Решта загального стискача іннервується гілками Х пари (блукаючий нерв). Ззаду від загального стискача відособлюється пучок, який прикріплюється до поясу верхньої кінцівки (трапецієподібний м’яз) Коли з переходом із води на сушу у нижчих тварин перестало функціонувати зяброве дихання, пристосоване до життя в воді, м’язи зябрового апарату (вісцеральні) розповсюдились на череп, де перетворились на жувальні і мімічні м’язи, але зберегли свій зв’язок з тими частинами скелету, які виникли із зябрових дуг. Тому жувальні м’язи, які виникли із зябрової дуги і м’язи дна роту, які розміщуються і прикріплюються на нижній щелепі іннервуються трійчастим нервом (V пара). Із м’язів, які відповідають другій зябровій дузі, походять, головним чином, підшкірні м’язи шиї і голови, які іннервуються лицевим нервом (VII пара).

М’язи, які виникли із матеріалу обидвох зябрових дуг, мають подвійне прикріплення і подвійну іннервацію, наприклад, двочеревцевий м’яз, переднє черевце якого прикріплюється до нижньої щелепи (іннервація від трійчастого нерва), а заднє – до під’язикової кістки (іннервація від лицевого нерва). Вісцеральні м’язи, які іннервуються IX і X парами черепних нервів, у наземних хребетних частково редукується, частково іде на утворення м’язів глотки і гортані. Трапецієподібний м’яз втрачає всякий зв’язок з зябровими дугами і стає виключно м’язом поясу верхньої кінцівки. У ссавців від неї відокремлюється у вигляді окремої частини груднинно–ключично–соскоподібний м’яз. Задня гілка блукаючого нерва, яка іннервує трапецієподібний м’яз, перетворюється у вищих хребетних в самостійний черепний нерв – додатковий (XI пара). Так як мозковий череп у всіх своїх частинах представляє нерухоме з’єднання, то на ньому очікувати розвитку м’язів не можна. Тому на голові зустрічаються тільки залишки м’язів, які утворилися із головних сомітів. До їх числа треба віднести м’язи ока, які походять із так званих передвушних сомітів (іннервація від III, IV і VI пар черепних нервів).

Потиличні міотоми разом з передніми тулубними міотомами зазвичай утворюють шляхом вентральних відростків особливі підзяброві або під’язикові м’язи, яка лежить під вісцеральним скелетом. За рахунок цих м’язів, які проникають наперед, до нижньої щелепи, походять у наземних хребетних м’язи язику, які постачаються, в силу свого походження із потиличних сомітів, комплексом нервових волокон, які утворюють під’язиковий нерв, який тільки у вищих хребетних став справжнім черепним нервом. Решта під’язикових м’язів (нижче під’язикової кістки) являють собою продовження скелетних м’язів тулубу, які іннервуються передніми гілками спинномозкових нервів. Таким чином, для розуміння розміщення і фіксації м’язів, треба враховувати, окрім їх функції, також і розвиток.

М’яз як орган. М’яз складається із пучків посмугованих (поперечно – полосатих) м’язових волокон. Ці волокна, які ідуть паралельно одне до іншого, зв’язуються пухкою волокнистою сполучною тканиною (ендомізій) в пучки першого порядку. Кілька таких первинних пучків об’єднуються, в свою чергу, утворюючи пучки другого порядку і т. д. В цілому всі м’язові пучки об’єднуються сполучнотканинною оболонкою – перимізій, складаючи м’язове черевце. Сполучнотканинні прошарки, які є між м’язовими пучками, з країв м’язового черевця переходять в сухожилкову частину м’яза.

Так як скорочення м’язу викликається нервовим імпульсом, який іде від центральної нервової системи, то кожен м’яз пов’язаний з нею нервами: аферентним, який є провідником “м’язового відчуття” (руховий аналізатор), і еферентним, який приводить до нього нервове збудження. Крім того, до м’язу підходять симпатичні нерви, завдяки яким м’яз у живому організмі завжди знаходиться в стані деякого скорочення, яке називається тонусом. В м’язах здійснюється досить енергійний обмін речовин, в зв’язку з чим вони постачаються кров’ю. Судини проникають в м’яз з його внутрішнього боку в одному або кількох пунктах, які називаються воротами м’язу. В м’язові ворота разом з судинами входять і нерви, разом з якими вони розгалужуються у товщі м’язу відповідно м’язовим пучкам (вздовж і впоперек).

В м’язові розрізняють частину, яка активно скорочується – черевце і пасивну частину, за допомогою якої він кріпиться до кісток – сухожилок. Сухожилок складається із щільної волокнистої сполучної тканини і має блискучий світло – золотистий, який різко відрізняється від червонувато – бурого кольору черевця. В більшості випадків сухожилок знаходиться з обох кінців м’язу. Коли ж сухожилок дуже короткий, то здається, що м’яз починається з кістки або прикріплюється до неї безпосередньо черевцем. Сухожилок, в якому обмін речовин не такий інтенсивний, постачається судинами бідніше черевця м’язу. Таким чином, скелетний м’яз складається не тільки із посмугованої м’язової тканини, але також із різних видів сполучної тканини (перимізій, сухожилок), із нервової тканини (нерви м’язів), із ендотелію і непосмугованих м’язових клітин (судини). Однак переважаючою є посмугована м’язова тканина, властивість якої (скорочуваність) і визначає функцію м’язу як органу скорочення. Кожен м’яз є окремим органом – цілісним утворенням, яке має свою визначену, характерну йому форму, будову, функцію, розвиток і положення в організмі.

Робота м’язів (елементи біомеханіки). Основною властивістю м’язової тканини, на якій основана робота м’язів, є скорочуваність.

При скороченні м’язу проходить укорочення її і зближення двох точок, до яких вона прикріплюється. Із цих двох точок рухливий пункт прикріплення, punctum mobile, притягується до нерухомого, punctum fixum і в результаті проходить рух даної частини тіла.

Діючи сказаним чином, м’яз проводить тягу з відомою силою і, переміщуючи вантаж (наприклад, вагу кістки), здійснює визначену механічну роботу. Сила м’язу залежить від кількості м’язових волокон, які входять в її склад і визначається площею так званого фізіологічного поперечника (площею розрізу в тім місці, через яке проходять всі волокна м’язу). Величина скорочення залежить від кількості довжини м’язу. Кості, які рухаються в суглобах під впливом м’язів, утворюють в механічному сенсі важелі – прості машини для переміщення вантажу.

Чім дальше від місця опори будуть прикріплюватись м’язи, тим вигідніше, так як завдяки збільшенню плеча важелю краще може бути використана їх сила. З цієї точки зору П.Ф.Лєсгафт розрізняє м’язи сильні, які прикріплюються далеко від точки опори, і ловкі, які прикріплюються поблизу неї. Кожен м’яз має початок, origo і прикріплення, insertio. Оскільки опорою для всього тіла слугує хребтовий стовп, розміщений по середній лінії тіла і початок м’язу, який зазвичай співпадає з нерухомою точкою, розміщений ближче до середньої площини, а на кінцівках – ближче до тулубу, проксимально; прикріплення м’язу, яке співпадає з рухливою точкою, знаходиться дальше від середини, а на кінцівках – дальше від тулубу, дистально. Рухомий і нерухомий пункти можуть мінятись своїми місцями і в випадку закріплення рухомої точки і звільнення фіксованої. Наприклад, при стоянні рухомою точкою прямого м’язу живота буде її верхній кінець (згинання верхньої частини тулубу, а при висі тіла з допомогою рук на перекладині – нижній кінець (згинання нижньої частини тулубу).

Так як рух здійснюється в двох протилежних напрямках (згинання – розгинання, приведення – відведення, супінація – пронація), то для рухів навколо однієї з яких не будь осей необхідно не менше двох м’язів, які розміщені на протилежних боках, Такі м’язи, які діють у взаємно протилежних напрямках, називаються антагоністами. При кожному згинанні діє не тільки згинач, але обов’язково і розгинач, який поступово уступає згиначу і утримує її від надмірного скорочення. Тому антагонізм м’язів плавність і співрозмірність рухів. Кожен рух, таким чином, є результат дії антагоністів.

На відміну від антагоністів, м’язи, рівнодіюча якої проходить в одному напрямку, називаються агоністами, або синергістами. В залежності від характеру руху і функціональної комбінації м’язів, які приймають участь у ньому одні і ті ж м’язи можуть виступати то як синергісти, то як антагоністи.

Окрім елементарної функції м’язів, яка визначається анатомічним співвідношенням їх до осі обертання даного суглобу, необхідно враховувати зміни функціонального стану м’язів, які спостерігаються в живому організмі і пов’язані зі збереженням положення тіла і його окремих частин і динамічне і статичне навантаження, яке постійно змінюється, на апарат руху. Тому одні і ті ж м’язи в залежності від положення тіла або його частин, при якому вони діють, і фази відповідного рухового акту часто змінюють свою функцію. Наприклад, трапецієподібний м’яз по – різному приймає участь своєю верхньою і нижньою частинами при підійманні руки вище горизонтального рівня. Так, при відведенні руки обидві частини м’язу однаково активно приймають участь у цьому рухові, потім (після підйому руки вище 120 градусів) активність нижньої частини названого м’язу припиняється, а верхньої – продовжується до вертикального положення руки. При згинанні руки (підійманні її вперед), нижня частина трапецієподібного м’язу малоактивна, а при підійманні її вище 120 градусів, навпаки, виявляє значну активність.

Закономірності розподілення м’язів:

1. Відповідно будові тіла за принципом двохсторонньої симетрії м’язи є парними або складаються із двох симетричних половин (наприклад, трапецієподібний м’яз).

2.У тулубі, який має сегментарну будову, багато м’язів є сегментарними (міжреберні, короткі м’язи хребців) або зберігають сліди метамерії (прямий м’яз живота). Широкі м’язи живота злились у суцільні пласти із сегментарних міжреберних внаслідок редукції кісткових сегментів – ребер.

3. Так як рух, який проводиться м’язом, здійснюється по прямій лінії, яка є найкоротшою між двома точками (фіксований і рухомий пункти), то самі м’язи розміщуються на найкоротшій відстані між цими точками. Тому, знаючи точки прикріплення м’язів, а також те, що рухомий пункт притягується при м’язовому скороченні до нерухомого, завжди можні сказати наперед, в яку сторону буде проходити рух, який здійснюється цим м’язом і визначити її функцію.

4. М’язи, які перекидаються через суглоб, мають визначене відношення до осей обертання, чим і обумовлюється функція м’язів.

Зазвичай м’язи своїми волокнами або рівнодіючою їх сили завжди перехрещують приблизно під прямим кутом ту ось у суглобі, навколо якої проводять рух. Якщо в одноосному суглобі з фронтальною віссю (блокоподібний суглоб) м’яз лежить вертикально (перпендикулярно осі) і на стороні, що згинає, то вона проводить згинання (зменшення кута між рухомими ланками). Якщо м’яз лежить вертикально, але на розгинаючій стороні, то він проводить розгинання (збільшення кута до 180 градусів при повному розгинанні).

У випадку присутності другої горизонтальної осі (сагітальної) рівнодіюча сили двох м’язів – антагоністів повинна розміщуватись аналогічно, перехрещуючи сагітальну ось з боків суглобу (як, наприклад, в променево – зап’ястковому суглобі). При цьому, якщо м’яз або їх рівнодіюча лежить перпендикулярно сагітальній осі і медіально від неї, то він проводить приведення до серединної лінії, а якщо латерально від неї, то проходить відведення. Нарешті, якщо у суглобі мається іще і вертикальна ось, то м’язи пересікають її перпендикулярно або косо і проводять обертання всередину (на кінцівках – pronatio) і зовні (на кінцівках – supinatio). Таким чином, знаючи, скільки осей обертання є у даному суглобі, можна сказати, які будуть м’язи за своєю функцією і як вони будуть розміщуватись відносно суглобу. Знання розміщення м’язів відносно осей обертання має і практичне значення. Наприклад, якщо м’яз – згинач, який лежить спереду фронтальної осі, перенести назад, то вона стане діяти як розгинач, що і використовується при операціях пересадки сухожилків при заміщенні функції паралізованих м’язів.

Класифікація м’язів. Численні м’язи ( їх нараховується близько 400) мають різну форму, будову, функцію і розвиток.

За формою розрізняють м’язи довгі, короткі і широкі. Довгі м’язи відповідають довгим важелям руху і тому зустрічаються, головним чином, на кінцівках. Вони мають веретеноподібну форму, причому їх середня частина називається черевцем,venter, один із кінців, який відповідає початку м’язу, носить назву головки, caput, а інший – хвіст, cauda. Сухожилки довгих м’язів мають вигляд вузької стрічки.

Деякі довгі м’язи починаються кількома головками (багатоголові) на різних кістках, що укріплює їх опору. Зустрічаються м’язи двоголові, biceps, триголові, triceps і чотириголові, quadriceps. У випадку злиття м’язів різного походження або тих, які розвиваються із кількох міотомів між ними залишаються проміжні сухожилки, сухожилкові перемички. Такі м’язи (багаточеревцеві) мають два черевця (наприклад, двочеревцевий м’яз – musculus digastricus) чи більше (наприклад, прямий м’яз живота). Варіює також число сухожилків, якими закінчуються м’язи. Так, згиначі і розгиначі пальців рук і ніг мають по кілька сухожилків (до чотирьох), завдяки скороченню одного м’язового черевця дає руховий ефект на кілька пальців, чим досягається економія в роботі м’язів.

Широкі м’язи розміщуються переважно на тулубі і мають розширений сухожилок, який зветься сухожилковим розтягненням, або апоневрозом.

Зустрічаються також і інші форми м’язів: квадратна, трикутна, пірамідальна, кругла, дельтоподібна, зубчаста, камбалоподібна і інші.

За напрямком волокон, обумовленому функціонально, розрізняються м’язи з прямими паралельними волокнами (прямий м’яз), з косими волокнами (косий м’яз), з поперечними (поперечний м’яз), з круговими (круговий м’яз). Останні утворюють жоми, або сфінктери, які оточують отвори. Якщо косі волокна приєднуються до сухожилка з одного боку, то буде так званий одноперистий. А якщо з дох боків – то одноперистий. Особливе відношення волокон до сухожилків спостерігається у підсухожилковому і півперетинчастому м’язах.

За функцією мязи поділяються на згиначі (flexores), розгиначі (txtensores), ті що приводять (adductorеs), ті, що відводять (abductorеs), обертаючі (rotators) всередину (pronatores), зовні (supinatores).

За відношенням до суглобів, через які вони перекидаються, їх називають односуглобовими, двосуглобовими або багатосуглобовими. Багатосуглобові м’язи як більш довгі, розміщуються ближче до поверхні. За положенням мязи розрізняють поверхневі та глибокі, зовнішні і внутрішні, латеральні і медіальні.

Допоміжні апарати м’язів. Окрім головних частин м’язів – його тіла і сухожилку, існують іще допоміжні пристосування, так чи інакше полегшуючі роботу м’язів. Група м’язів (або всі м’язи відомої частини тіла) охоплюються оболонками із волокнистої сполучної тканини, які називаються фасціями (fascia – пов’язка).

За структурними і функціональними ознаками розрізняють поверхневі, глибокі та фасції органів. Поверхневі (підшкірні) фасції, fasciae superficiales seu subcutaneus, лежать під шкірою і являють собою ущільнення підшкірної клітковини. Оточують всі м’язи даної ділянки, зв’язані морфологічно і функціонально з підшкірною клітковиною і шкірою і разом з ними забезпечують еластичний спротив тіла.

Глибокі фасції, fasciae profundae, покривають групу м’язів – синергістів (виконуючих однорідну функцію) або окремо кожен м’яз (власна фасція). При ушкодженні власної фасції м’язу остання у цьому місці випинається, утворюючи м’язову грижу.

Фасції, які відокремлюють одну групу м’язів від іншої, дають вглибину відростки, які проникають між сусідніми м’язовими групами і прикріплюються до кісток.

 

 

Спеціальна міологія

М’язи спини

М’язи спини чисельні: головну їх частину утворюють автохтонні м’язи тулубу, які виникли із дорзальних відділів міотомів тулубу, на які нашаровуються м’язи, які перемістились з голови (вісцеральні) і з верхньої кінцівки (трункопетальні), внаслідок чого вони розміщуються в два шари – поверхневий і глибокий.

А. Поверхневі м’язи. 1. М’язи, які прикріплюються на поясі верхньої кінцівки і плечі: а) трапецієподібний м’яз, musculus trapezius, зябрового походження, перемістився на тулуб з голови і тому іннервується ХІ парою черепних нервів; б) найширший м’яз спини, musculus latissimus dorsi, трункопетальний, перемістився на тулуб з верхньої кінцівки; в) м’яз – підіймач лопатки, musculus levator scapulae і ромбоподібний м’яз, musculus rhomboideus, трункофугальні, перемістились із тулубу на пояс верхньої кінцівки; г) м’язи, які прикріплюються на ребрах: задньо – верхній і задньо – нижній зубчаті м’язи, muscules serratus posteriores superior et inferior; обидва ці м’язи – похідні вентральних мязів тулубу, які змістилися ззаду.

Б. Глибокі м’язи. В процесі філогенезу м’язи, які обслуговують осьовий скелет, виникають, як і скелет, першими, тому і в онтогенезі людини вони з’являються раніше всіх і лежать глибше, зберігаючи примітивну метамерну будову. За своїм походженням вони поділяються наступним чином:

1. Автохтонні м’язи, які виникли із дорзальних відділів міотомів.

2. Глибокі м’язи вентрального походження.

Поверхневі м’язи спини

М’язи, які прикріплюються до поясу верхньої кінцівки і плеча, розміщуються у два шари, із яких у самому поверхневому знаходяться два широких м’язи: трапецієподібний м’яз і найширший м’яз плеча.

1. Трапецієподібний м’яз. Він займає верхню частину спини включно з потилицею і має трикутну форму. Обидва трапецієподібних м’язи разом утворюють фігуру трапеції. М’яз починається від остистих відростків всіх грудних хребців, від каркової зв’язки, верхньої каркової лінії потиличної кістки. Верхні волокна м’язу опускаються і прикріплюються до акроміального кінця ключиці, середні ідуть горизонтально до акроміону (надплечового відростку), а нижні підіймаються вверх і латерально і прикріплюються до ості лопатки.

Функція. Верхні волокна підіймають вверх пояс верхньої кінцівки, причому лопатка повертається своїм нижнім кутом в латеральний бік, так як це буває, наприклад, при підійманні руки вище горизонтального рівня. Нижні волокна опускають лопатку вниз. При скороченні всіх волокон м’яз тягне пояс верхньої кінцівки назад і досередини, причому обидві лопатки наближаються одна до іншої, якщо ця дія проходить на обох сторонах.

2. Найширший м’яз спини, musculus latissimus dorsi, займає всю нижню поверхню спини, підходячи своєю верхньою частиною під нижній край трапецієподібного м’язу. Він бере початок від остистих відростків останніх чотирьох грудних хребців, всіх поперекових і крижових хребців, а також від задньої частини клубового гребеня і чотирма зубцями від нижніх чотирьох ребер. Від місць свого початку волокна м’язу ідуть вверх і латерально і прикріплюються до гребеня малого горбика плечової кістки.

Функція. Розгинає і піддає пронації плече, відведену руку приводить. Діючи через посередництво плечової кістки, м’яз передвигає у тому ж напрямку і пояс верхньої кінцівки. Внаслідок свого прикріплення до ребер м’яз при фіксованих руках може розширювати грудну клітку, сприяючи вдиху, а також підтягувати тулуб до рук. Завдяки підтягуванню тулубу мавпи перекидають тіло із гілки на гілку (переміщення з допомогою рук – брахіація), чим пояснюється потужний розвиток цього м’язу у мавпи і значне збереження його (як відлуння філогенезу) у людини.

3. Ромбоподібний м’яз, musculus rhomboideus, лежить під трапецієподібним м’язом, маючи форму ромбічної платівки. Починається від остистих відростків двох нижніх шийних і чотирьох верхніх грудних хребців і прикріплюється до медіального краю лопатки вниз від лопаткової ості.

Функція. При скороченні ромбоподібний м’яз притягує лопатку до хребта і вверх. Являючись антагоністом переднього зубчастого м’язу, він разом з ним фіксує медіальний край лопатки до грудної клітки.

4. М’яз – підіймач лопатки, musculus levator scapulae. Починається від поперечних відростків чотирьох верхніх шийних хребців, іде вниз і латерально і прикріплюється до верхнього кута лопатки.

Функція видна із назви.

М’язи, які прикріплюються на ребрах, залягають в третьому шарі поверхневих м’язів спини у формі двох тонких платівок:

1. Задній верхній зубчастий м’яз, musculus serratus posterior superior, лежить під ромбоподібним м’язом, починається від остистих відростків двох нижніх шийних і двох верхніх грудних хребців, направляється вниз і латерально і закінчується на ІІ – V ребрах.

Функція. Підіймає ребра.

2. Задній нижній зубчастий м’яз, musculus serratus posterior inferior, іде від остистих відростків нижніх грудних і верхніх поперекових хребців у зворотному напрямку до IX – XII ребер.

Функція. Опускає нижні ребра.

Глибокі м’язи спини

Автохтонні м’язи спини. Вони утворюють на кожній стороні по два поздовжніх м’язових тракти – латеральний і медіальний, які лежать у жолобках між остистими і поперечними відростками і кутами ребер. У глибоких своїх частинах, ближче до скелету, вони складаються із коротких м’язів, розміщених по сегментах між окремими хребцями (медіальний тракт); більш поверхнево лежать довгі м’язи (латеральний тракт). В задній шийній ділянці, крім того, поверх обох трактів залягає ремінний м’яз. Всі ці м’язи мають єдине походження із спинних м’язів, які складаються у амфібій із низки міомерів, але, починаючи із рептилій, тільки частина спинних м’язів зберігає метамерну будову, зв’язуючи окремі хребці (м’язи медіального тракту); частина з’єднується між собою для утворення довгих м’язів (латеральний тракт).

Ремінний м’яз голови та шиї, musculus splenius capitis et cervicis, починається від остистих відростків п’яти нижніх шийних і шести верхніх грудних хребців; головна частина прикріплюється до верхньої каркової лінії і до соскоподібного відростка скроневої кістки, а шийна частина – до поперечних відростків ІІ – ІІІ шийних хребців.

Функція. При скороченні одного м’язу голова повертається в бік скорочення, а при двосторонньому скороченні відхилює голову назад і розгинає шийний відділ хребтового стовпу.

Латеральний тракт. Характерним для нього є прикріплення м’язів до поперечних відростків хребців і ребер або їх рудиментів.

М’яз – випрямляч хребта, musculus erector spinae, починається від крижа, остистих відростків поперекових хребців, клубового гребеня і грудо – поперекової фасції і поділяється на 3 частини відповідно прикріпленню:

а) до ребер – клубово–ребровий м’яз, musculus iliocostalis (латеральна частина м’язу – випрямляча хребта);

б) до поперечних відростків – найдовший м’яз, musculus longissimus (середня частина м’язу – випрямляча хребта) і до соскоподібного відростку (головний відділ);

в) до остистих відростків – остьовий м’яз (медіальна частина).

Медіальний тракт. М’язи цього тракту лежать під латеральним і складаються із окремих пучків, які направляються косо від поперечних відростків нижче розміщених хребців до поперечних відростків вище розміщених хребців, тому і називаються поперечно – остьовими, musculus transversospinalis. Чім поверхневіше розміщуються волокна м’язу, тим довше їх хід і тим через більше число хребців вони перекидаються. Відповідно цьому і розрізняють: поверхневий шар, півостьовий м’яз, musculus semispinalis, її пучки перекидуються через 5 – 6 хребців; середній шар, багатоподільні м’язи, musculi multifidi, їх пучки перекидаються через 3 – 4 хребці, і глибокий шар, м’язи – обертачі, musculi rotators, вони перекидаються через 1 хребець, або до сусіднього. До медіального тракту відносяться також м’язові пучки, розміщені між остистими відростками сусідніх хребців – міжостьові м’язи, musculi interspinales, які виражені тільки в найбільш рухливих відділах хребта – в шийному і поперековому.

В найбільш рухливому місці хребтового стовпа у суглобі його з потиличною кісткою, поперечно – остьові м’язи досягають особливого розвитку; вони тут складаються із чотирьох парних м’язів – двох косих і двох прямих, які розміщуються під підостьовим і найдовшим м’язами.

Косі м’язи поділяються на верхній і нижній . Верхній, musculus obliquus capitis superior, іде від поперечного відростку атланта до нижньої каркової лінії. Нижній, musculus obliquus capitis inferior, іде від остистого відростка ІІ шийного хребця і направляється до поперечного відростка І шийного хребця. Прямі м’язи поділяються на великий і малий. Великий, musculus rectus capitis posterior major, іде від остистого відростка ІІ шийного хребця до нижньої каркової лінії. Малий, musculus rectus capitis posterior minor, іде до тієї ж лінії від заднього горбика І шийного хребця. При односторонньому скороченні вони приймають участь у відповідних поворотах голови, а при двохсторонньому тягнуть її назад.

Функція автохтонних м’язів спини у всій її сукупності складається в тому, що ці м’язи випрямляють тулуб. При згинанні на одному боці одночасно зі згиначами тієї ж сторони, ці м’язи нахиляють хребтовий стовп, а разом з ним і тулуб в свою сторону. Косі пучки автохтонних м’язів, обертачі та багатоподільні, проводять обертання хребтового стовпа. Верхні відділи м’язів, розміщених біля черепу, приймають участь у рухах голови. Глибокі м’язи спини приймають участь у дихальних рухах. Нижня частина клубово – ребрового м’язу опускає ребра, тоді як верхня підіймає. Слід відзначити, що м’яз – випрямляч хребта скорочується не тільки при розгинанні хребтового стовпу, але і при згинанні тулубу, забезпечуючи плавність рухів.

Глибокі м’язи спини вентрального походження. М’язи – підіймачі ребер, musculi rotatores costarum, аналогічні м’язовим пучкам зовнішніх міжреберних м’язів, зміщені в бік хребтового стовпа. Вони існують тільки в грудній ділянці і лежать під м’язом – випрямлячем хребта. Всупереч назві дії цих м’язів як підіймачів ребер навряд чи значні; вони головним чином приймають участь у нахилі хребтового стовпу у бічну сторону.

М’язи вентральної сторони тулубу

Вентральні м’язи у нижчих хребетних тягнуться безперервно по черевній стороні тіла. У вищих хребетних вона диференціюється на 4 ділянки : шийну, грудну, черевну і хвостову.

У людини із чотирьох відділів у зв’язку з прямоходінням особливо розвиваються черевні м’язи; у хвостовому відділі вони редукуються у зв’язку з редукцією хвоста.

Автохтонні м’язи тулубу, які походять із вентральних відростків міотомів, не дивлячись на різне диференціювання по окремим ділянкам, в загальному має один тип своєї будови. При повному розвитку вентральних м’язів в ній перш за все можна розрізняти бокову частину (широкі м’язи), яка складається зазвичай із трьох шарів, і передню (прямі м’язи), розміщену поздовжньо від тазу до голови з боків серединної сполучнотканинної перегородки (біла лінія).

У людини цей тип найбільше виражений в ділянці живота, де існують бокові широкі і передні прямі; в грудній ділянці передні (прямі) м’язи відсутні внаслідок розвитку груднини, тоді як на шиї вони знову є (м’язи, які прикріплюються до під’язикової кістки).

Бічні м’язи в ділянці живота не мають сегментації, але в грудній в них збереглась первинна метамерія в чітко вираженій формі завдяки присутності ребер. Вони розміщуються вздовж м’язової перегородки міотомів. На шиї бічні м’язи перетворилися у три драбинчасті м’язи. В прямих м’язах зберігаються сліди метамерії сухожилкові перемички). Крім того, місцями ділянки вентральних м’язів зміщуються назад на передню поверхню хребтового стовпа ( передхребтові м’язи) або на його бічну сторону (квадратний м’яз попереку) або навіть заходять на дорзальну поверхню хребтового стовпа, входячи до складу спинних м’язів.

М’язи грудної клітки

М’язи грудної клітки поділяються на м’язи, які починаються на поверхні грудної клітки і йдуть від неї до поясу верхньої кінцівки і до вільної верхньої кінцівки, і на власні (автохтонні) м’язи грудної клітки, які входять до складу її стінок.

Крім того, ми розглянемо тут діафрагму, яка відмежовує грудну порожнину від черевної. Діафрагма за своїм походження відноситься до шиї, тому її іннервація проходить від шийного сплетення.

1. М’язи грудей, які відносяться до верхньої кінцівки. Великий грудний м’яз, musculus pectoralis major, починається від медіальної половини ключиці (pars clavicularis), від передньої поверхні груднини і хрящової поверхні II – VII ребер (pars sternocostalis) і від передньої стінки піхви прямого м’язу живота (pars abdominalis); прикріплюється до гребеня великого горбика плечової кістки. Бічний край м’язу прилягає до краю дельтаподібного м’язу плеча, відділяючись від нього борозенкою, яка розширюється вверх під ключицю обумовлюючи тут невелику підключичну ямку.

Функція. Приводить руку до тулубу, повертає її всередину (пронує); ключична частина згинає руку. При фіксованих верхніх кінцівках може підіймати ребра з грудниною і цим сприяти вдиху, приймає участь у підтягуванні тулубу при лазінні.

Малий грудний м’яз, musculus pectoralis minor, лежить під великим грудним. Він починається чотирма зубцями від II до V ребра


Читайте також:

  1. Біомеханіка суглобів
  2. Відкриті пошкодження кісток і суглобів
  3. Забій суглоба, гемартроз.
  4. Захворювання суглобів верхніх кінцівок.
  5. Класифікація суглобів і їх загальна характеристика
  6. Колінний суглоб.
  7. Кульшовий суглоб.
  8. МІСЦЕВІ ГНІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ШКІРИ, ПІДШКІРНОЇ ОСНОВИ, СУДИН, КІСТОК І СУГЛОБІВ
  9. Напівсуглоби, їх будова.
  10. Перервні з’єднання. Суглоби. Діартрози
  11. Тип суглоба — простий. За формою — плоский.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
З’єднання кісток поясу верхньої кінцівки | Діафрагма

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.015 сек.