Місце і роль екологічного аудиту в системі менеджменту навколишнього природного середовища

Сучасна система контролю за дотриманням усіх вимог законодавства України в екологічній діяльності підприємств не забезпечує відтворення порушеного життєдіяльністю довкілля до стану природного, тому що підприємства й установи не мають чіткого бачення всіх факторів, які негативно впливають на екологічний стан природного середовища. До цього часу в державній практиці були відомішими та поширено впроваджувалися дві основні процедури врахування екологічних факторів під час реалізації нових проектів та інших рішень, пов'язаних з модернізацією й реконструкцією підприємств, — оцінювання впливу на навколишнє середовище (ОВНС) та екологічна експертиза. Проте ці процедури спрямовувались на впровадження ранніх дій щодо запобігання негативним впливам діяльності та дій, що тільки плануються. На діючих підприємствах та об'єктах зазвичай використовували систему екологічного контролю, пов'язану з періодичними інспекційними перевірками спеціально уповноваженими органами Мінприроди України. Ініціативи, яка б надходила від керівництва підприємств або інших зацікавлених органів, в екологічних дослідженнях на території об'єктів чи окремих виробництв як правило, не було. Це зумовлено насамперед тим, що екологічні заходи, на думку керівників, є затратними, тож до них треба так і ставитись. Однак у сучасних умовах реформування економіки, прагнення України до вступу до Європейської та світової спільноти погляди та ставлення до екологічних проблем, безумовно, мають змінюватися. Ще одним стимулом, який має змінити мислення керівників виробництв щодо вирішенні екологічних проблем, є прагнення привернути увагу іноземних інвесторів для реконструкції та найбільш екологічно безпечного переобладнання підприємств, щоб бути на рівні в подальшій конкурентній боротьбі на світових ринках.

Механізмом, спрямованим на підвищення екологічної обгрунтованості та ефективності діяльності суб'єктів господарювання, є Закон України «Про екологічний аудит», запроваджений в державі з 24 червня 2004 р.

Слід зазначити, що екологічний аудит започатковано в економічно розвинутих державах ще у 70-ті роки минулого століття як засіб захисту інтересів підприємницьких структур. Він спрямований на зниження рівня ризику для довкілля і здоров'я людей, а також насприяння регулюванню заходів у сфері охорони навколишнього природного середовища. Як стратегічний напрям природоохоронної діяльності вибрано створення та удосконалення методів і засобів захисту довкілля в кінці виробничого циклу, використовуваних на «кінці труби». Проте можливості цього напряму швидко використаним. На міжнародній конференції з проблем охорони довкілля в Женеві у 1978 р. обрано шлях на технічне переоснащення виробництва, де за основу взято ресурсозбережні та маловідходні технології й доволі високозат- ратні засоби захисту довкілля. Пошуки малозатратних та ефективних технологій і засобів збереження навколишнього середовища сприяли розвитку екологічного менеджменту.

У 1984 р. Національне агентство з охорони навколишнього природного середовища (ЕРА) США розробило концепцію аудиту для федеральних агентств, започаткувавши директиви екологічної політики, які рекомендували, враховуючи нормативні вимоги, ідентифікувати фактичні й потенційні проблеми охорони довкілля. В багатьох штатах США введено обов'язковий екологічний аудит в разі купівлі-продажу нерухомості, зокрема земельних ділянок.

Екологічний аудит, який відіграє важливу роль у регулюванні конфліктів між Національним агентством з охорони навколишнього природного середовища США і компаніями — порушниками екологічного законодавства, проводять обов'язково, якщо у підприємства немає екологічної програми або вона неадекватна її екологічним вимогам і це є причиною правопорушень. Регулюючи позови проти тих, хто повторно порушує природоохоронне законодавство, або проти постійних порушників, застосовують обов'язкові програми екологічного аудиту.

Починаючи з кінця 90-х років минулого століття комерційні банки більшості промислово розвинутих країн почали використовувати екологічний аудит, щоб запобігти ризику неплатежів по позиках своїх позичальників та банкрутству у зв'язку з їхньою діяльністю у сфері навколишнього середовища.

У 1992 р. у Великій Британії ввели національний стандарт В5 7750 — перший європейський стандарт з екологічного менеджменту, який за своєю характеристикою повністю вписувався у вимоги уже чинного стандарту якості В5 5750, що набагато спростило його введення в життя.

У березні 1992 р. Європейський Союз (ЄС) з метою створення стимулів використання прийомів екологічного аудиту для оцінювання діяльності підприємств розробив «Вимоги до екологічного аудиту». Ці вимоги декларували не тільки перевірку виконання вимог природоохоронного законодавства, а й завдання власної політики підприємства. В 1993 р. було повністю узгоджено та опубліковано «Вимоги до утворення системи екологічного менеджменту та аудиту» (ЕМАS) для промислових підприємств.

У 1992 р. на Уругвайському раунді переговорів у рамках Генерального узгодження щодо тарифів та торгівлі (ГАТТ) і Конференції ООН з питань навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро було ухвалено рішення про розроблення міжнародних стандартів у сфері екологічно орієнтованого управління. На основі цього рішення у 1993 р. Міжнародна організація зі стандартизації, започаткована ще у 1946 р., утворила Технічний комітет «Екологічне управління» (ISO/ТС 207), який приступив до розроблення міжнародних стандартів з екологічного менеджменту (стандарт ISO 14000) з урахуванням міжнародних стандартів якості продукції (ISO 9000), які себе уже добре зарекомендували. Поява ISO 14000 в серії міжнародних стандартів системи екологічного менеджменту на підприємствах і у виробничих компаніях, за визнанням вчених, це найзначніша міжнародна природоохоронна ініціатива.

Характерною особливістю цих стандартів є те, що вони зорієнтовані не на кількісні параметри (об'єми викидів, концентрації речовин і т.ін.) і не на технології (вимоги використовувати чи не використовувати певні технології, вимоги використовувати «найліпшу доступну технологію»), а на те, щоб в організаціях впроваджували і дотримувались певних процедур, підготували певні документи, призначили відповідальних за певні сфери екологічно значимої діяльності.

Запроваджений в Україні Закон «Про екологічний аудит» визначає основні правові та організаційні засоби здійснення екологічного аудиту, у своїй основі мають елементи вимог найсучасніших розробок у сфері управління навколишнім середовищем. Найвагомішим внеском у теоретичні розробки здійснення екологічних аудитів в Україні були роботи, проведені в НАН України під керівництвом В.Я. Шевчука.

Керуючись положеннями Закону України «Про екологічний аудит», об'єктами екологічного аудиту є підприємства, установи та організації, їхні філії і представництва, системи управління навколишнім природним середовищем та інші об'єкти, передбачені законом, незалежно від форм власності та форми діяльності.

Екологічний аудит в Україні може бути обов'язковим, або добровільним.

Обов'язковий екологічний аудит здійснюють на замовлення зацікавлених органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об'єктів чи видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку. Першочерговими у цьому списку, що затверджується Кабінетом Міністрів України, є переважно підприємства, які збанкрутували або підлягають приватизації, придбанню чи передачі в державну, комунальну або недержавну власність.

Добровільний екологічний аудит впроваджується відносно будь-яких об'єктів екологічного аудиту на замовлення зацікавлених суб'єктів. Це можуть бути інвестори або спостережна рада, керівник виробництва або рада директорів, в яких буде бажання визначитись у питанні: на якому рівні перебуває їхнє підприємство в дотриманні законодавчих актів України з охорони навколишнього природного середовища, або в інших питаннях, визначених Законом України «Про екологічний аудит».

Конкретні завдання екологічного аудиту обумовлюють Замовник і Виконавець у договорі. Зазвичай предметом розгляду під час проведення екологічного аудиту є:

— види діяльності, пов язані з охороною навколишнього природного середовища, природокористування;

— стан навколишнього середовища на виробничому чи природному об'єкті;

— системи управління навколишнім середовищем;

— дотримання природоохоронного законодавства та обумовлених екологічних вимог;

— використання екоресурсів;

— процес поводження з відходами;

— фінансові ризики, пов'язані з відповідальністю за порушення обумовлених екологічних вимог.

Як уже зазначалося, згідно з вимогами Закону проведення екологічного аудиту на підприємствах, установах та в організаціях передбачається на добровільній основі. Водночас для об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку, відповідно до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України, в окремих випадках (банкрутство, приватизація, передача у довгострокову оренду об'єктів державної чи комунальної власності тощо) слід проводити обов'язковий екологічний аудит. Ця вимога спрямована насамперед на те, щоб на час вищезгаданого дійства можна було мати:

— характеристику фактичного стану об'єкта екологічного аудиту;

— оцінку ефективності та достовірності його природоохоронної діяльності відповідно до вимог законодавства України з охорони навколишнього природного середовища;

— характеристику стану природоохоронного обладнання і споруд;

— відомості про сплату екологічних зборів і платежів;

— збитки, заподіяні навколишньому природному середовищу, тощо.

За результатами екологічного аудиту підприємства змогли б розробити довгострокові екологічні програми і подати їх у зацікавлені органи влади. Такі матеріали дали б можливість органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування у подальшому контролювати діяльність підприємств у сфері охорони навколишнього природного середовища та його відродження.

Проведення екологічного аудиту сприятиме запровадженню єдиної державної політики щодо довгострокових екологічних програм з відтворення екологічного стану навколишнього природного середовища, залучаючи до цього не тільки державні, а в основному й недержавні кошти підприємств-забруднювачів.

Згідно із законом України «Про екологічний аудит» від 24.06.2004 р. № 1862-ІУ, який визначає основні правові та організаційні засади здійснення екологічного аудиту і спрямований на підвищення екологічної обґрунтованості та ефективності діяльності суб'єктів господарювання, екологічний аудит — це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що полягає у збиранні та об'єктивному оцінюванні доказів відповідності певних видів діяльності, заходів, умов, системи екологічного управління та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.

Метою екологічного аудиту є оцінювання впливу та прогнозування екологічних наслідків діяльності суб'єкта господарювання, на навколишнє середовище, встановлення відповідності його діяльності вимогам чинного природоохоронного законодавства, екологічних нормативних актів, стандартів, правил, постанов та розпоряджень державних і природоохоронних органів, визначення основних напрямів забезпечення екологічної безпеки виробництва, підвищення ефективності природоохоронної діяльності.

Положення Закону України «Про екологічний аудит» поширюються на всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності.

Закон складається з чотирьох розділів, які містять 27 статей.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Склад настанови	\|	Типи аудиту, його підготування і процедури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.