• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Змістовна сторона інформаційно-аналітичної діяльності: особливості політико-правового аналізу міжнародних відносин.

Міжнародні відносинискладаються з політичних, економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, соціально-психологічних, культурних, науково-технічних, торгівельних, військових та інших зв’язків, а також із взаємовідносин між світовими системами, державами (однотипними і різнотипними), народами, класами, соціальними групами, партіями, організаціями і навіть окремими особами на міжнародній арені. Основним суб’єктом міжнародних відносин у сучасному світі залишається держава, яка в цих відносинах реалізує свою зовнішньополітичну функцію.

Найбільш загальні напрями в області політичного аналізу міжнародних відносин такі:

1) загальний аналіз природи міжнародних відносин, їх основних закономірностей, головних тенденцій, співвідношення і ролі об’єктивних і суб'єктивних факторів і націй основі політичних, економічних, науково-технічних, культурних, соціально-психологічних та ідеологічних аспектів у міжнародних відносинах, класової боротьби, ролі класів, соціальних груп, ролі світових систем, держав, партій, збройних сил, народних мас і особистостей тощо в міжнародних відносинах;

2) дослідження центральних аспектів міжнародних відносин (війна і мир, зовнішньополітична концепція, зовнішньополітична доктрина, зовнішньополітична програма, стратегія та тактика, головні напрями, завдання, цілі, принципи зовнішньої політики і т. ін.);

3) вивчення чинників, які вказують на положення держави на міжнародній арені, а саме: її класової природи та економічної системи, державних інтересів, економічного, науково-технічного і військового потенціалу, моральної та ідеологічної свідомості населення, зв’язку і ступеня єдності з іншими державами (система, союз та ін.);

4) дослідження проблем, пов’язаних із зовнішньополітичними діями: зовнішньополітичною ситуацією; зовнішньополітичними рішеннями і механізмами їх підготовки, вироблення і прийняття; зовнішньополітичною інформацією і способами її узагальнення та використання; міжнародними суперечностями і конфліктами та способами їх урегулювання; міжнародними угодами та домовленостями тощо;

5) вивчення тенденцій розвитку міжнародних відносин і зовнішньополітичних подій та їх прогнозування.

6) аналіз міждержавних суперечностей – один з аспектів політичного аналізу в галузі міжнародних відносин. У центрі уваги українських аналітиків знаходяться державні інтереси іноземних партнерів України, котрі репрезентують протилежності, які утворюють міждержавні суперечності. Державні інтереси на відміну від національних інтересів дуже нестійкі. Постійна зміна ієрархії пріоритетності у переліку державних інтересів під тиском різних обставин потребує постійного моніторингу для того, щоб вчасно відповідальні за розробку зовнішньої політики держави посадові особи вчасно вносили адекватні корективи в перспективні та поточні плани заходів у зовнішньополітичній сфері, в діяльність дипломатичних, розвідувальних, контррозвідувальних і оборонних відомств.

Державний інтерес являє собою складний комплекс, синтез трьох компонентів:

1) класових;

2) національних (етнонаціональних) та

3) загальнолюдських інтересів.

Провідним компонентом державного інтересу є класові інтереси, котрі в свою чергу поділяються на дві частини:

1) постійну (інтереси панівного класу або верстви) та

2) змінну (інтереси інших класів і верств).

Інтереси панівного класу характеризуються єдністю та суперечливістю. Перша (єдність інтересів) консолідує його для класової боротьби, а друга (суперечливість інтересів) роз’єднує і створює основу для внутрішньокласової боротьби.

Основні групи інтересів всередині панівного класу можна виділити наступним чином:

1) інтереси правлячої еліти;

2) інтереси домінуючої верстви (групи);

3) інтереси недомінуючих верств (груп);

4) інтереси етнічної або національної частини класу;

5) інтернаціональні інтереси класу в цілому.

Національні інтереси можна визначити як область тих інтересів різних класів, які сходяться на певних обмежених спільних завданнях, їх зміст змінюється в процесі історичного розвитку. До таких завдань відноситься політичне самовизначення, темпи соціально-економічного розвитку, місце країни в міжнародному розподілі праці, збереження етнічної або національної цілісності, національної мови та культури.

У багатонаціональних державах національні інтереси являють собою синтез інтересів різних національних та етнічних груп з переважанням інтересів домінуючої нації або народності.

Як вважають російські дослідники-міжнародники Ф. М. Бурлацький та О. А. Галкін, в цілому зовнішньополітичні цілі та рішення відображають не національні інтереси, а інтереси панівного класу або правлячих груп, які його представляють.

Державні інтереси актуалізуються у вигляді політичної ідеології (яка може не фіксуватися законодавчо), а також через процес цілепокладання у конкретну внутрішньо- та зовнішньополітичну програму. Остання передбачає розробку позицій даної держави з міжнародних проблем. Кожна з цих позицій стає протилежністю міждержавної суперечності, якщо протистоїть позиції іншої держави.

Аналіз протилежних позицій здійснюється в розрізі трьох вищеназваних компонентів державного інтересу. Результати аналізу можуть оформлюватись у вигляді соціально-політичної карти позицій певної держави. Наявність кількох карт, котрі відбивають зміну позиції держави в динаміці, дозволяє виявити соціально-політичну основу позиції та її тенденції, а також точки впливу на неї.

Державні інтереси можна розподілити за ступенем значущості на:

1) головні (корінні, життєво важливі),

2) основні та

3) другорядні.

Значущість інтересу визначається характером того негативного впливу, який буде мати місце у випадку його незадоволення, на стан політичного суб’єкта (держави).

Докатегорії головних державних інтересів відносяться ті, які пов’язані із збереженням даної держави як такої або (та) її класової природи, їх незадоволення неминуче супроводжується різким падінням рівня її стабільності або (та) стійкості. Під стабільністю розуміють здатність політичного суб’єкта долати внутрішні збурюючі впливи, а під стійкістю – зовнішні.

До категорії основних державних інтересів відносяться ті, незадоволення яких веде до певного зниження рівня стабільності або (та) стійкості, створює труднощі в розвитку.

До категорії другорядних державних інтересів відносяться ті, які не впливають на рівень стабільності або (та) стійкості, а їх незадоволення може призвести до деяких труднощів у розвитку.

Потенціал держави. Західний дослідник міжнародних відносин Р. Боєк у праці „Соціологія світу” застосував системний підхід до вивчення потенціалу держави. Він представляє потенціал держави як сукупність ресурсів, якими держава володіє для досягнення своїх цілей, котрий складається з двох видів факторів: фізичних і духовних.

Фізичні чинники включають:

1) географічне положення держави;

2) її природні ресурси;

3) властиву для неї демографічну ситуацію.

Фізичні чинники (такі, що осягаються безпосередньо) включають у себе такі елементи:

1) простір (географічне положення, його достоїнства і переваги);

2) населення (демографічна міць);

3) економіка у таких проявах, як: економічні ресурси; промисловий і сільськогосподарський потенціал;

4) воєнна міць.

До складу духовних чинників (моральних, соціальних, які не осягаються безпосередньо) входять:

1) тип політичного режиму та його ідеологія;

2) рівень загальної і технічної світи населення;

3) національна „мораль”, моральний тонус суспільства;

4) стратегічне положення в міжнародній системі (наприклад, у рамках спільноти, союзу і т. ін.).

Вказані чинники складають сукупність незалежних змінних, які впливають на зовнішню політику держав і аналіз яких дає можливість прогнозувати її зміни.

Недоліком цієї схеми є нечіткість у ній чинників зовнішнього середовища. У цьому відношенні більш повною виглядає схема детермінант зовнішньої політики держави Ф. Брайара та М. Р. Джалілі. Вони поділяють детермінанти на внутрішні і зовнішні. Група внутрішніх детермінант включає такі підгрупи факторів, як: фізичні; структурні; культурні та людські.

Структурні чинникивключають:

1) політичні інститути;

2) економічні інститути;

3) здатність держави використовувати своє фізичне і соціальне середовище, або її технологічний, економічний і людський потенціал;

4) політичні партії;

5) групи тиску;

6) етнічні групи;

7) конфесійні групи;

8) мовні групи;

9) соціальна мобільність;

10) територіальна структура: частка міського і сільського населення;

11) рівень національної згоди суспільства.

Культурні та людські чинникивключають:

1) культуру (система цінностей, мова, релігія);

2) ідеологію (самооцінка владою своєї ролі, її самосприйняття, її сприйняття світу, основні засоби тиску);

3) колективний менталітет (історична пам’ять, образ „іншого”, лінія поведінки, що стосується міжнародних зобов’язань, особлива чутливість до проблеми національної безпеки, месіанські традиції);

4) якості осіб, які приймають рішення (сприйняття свого оточення, світу, фізичні якості, моральні якості).

Таким чином, реалізація змісту інформаційно-аналітичної роботи у відомстві, організації, установі характеризує його інформаційну культуру. Інформаційна культура проявляється у зовнішньому та внутрішньому аспектах.

Зовнішній аспект інформаційної культури характеризує рівень, на якому поставлена інформаційно-аналітична робота, використання сучасних техніки, методології.

Внутрішній аспект інформаційної культури визначає:

1) знання джерел (де і як можна отримати інформацію);

2) усвідомлення власних інформаційних потреб;

3) уміння давати правильну оцінку первинним даним;

4) уміння визначати тенденції;

5) уміння застосування новинки для аналізу та синтезу інформації;

6) уміння виробляти алгоритм на шляху досягнення мети.

Р. Г. Богданов і А. О. Кокошин наводять приклади компонентів зовнішньополітичної інформації, необхідної для оцінки потенціалу іноземних держав і прийняття рішень, котрі виділяються американськими дослідниками:

1) воєнні:

1.1) доктрини нападу і оборони;

1.2) воєнні плани;

1.3) стратегічні ідеї та тактичні принципи;

1.4) організація збройних сил;

1.5) заклади, індустріальна база;

1.6) організація управління;

1.7) командний склад;

1.8) матеріальна частина;

1.9) тактика;

1.10) моральний стан;

2) загальні:топографічні та гідрографічні особливості;

3) історичний нарис;

4) дипломатичні:

4.1) зовнішня політика;

4.2) союзи;

4.3) дипломатичні заклади;

4.4) особовий склад закладів, міністерства закордонних справ;

4.5) методи здійснення зовнішньої політики (включаючи особисті якості дипломатів, способи і стиль ведення дипломатії, переговорів, нарад, особливості протоколу);

5) політичні:

5.1) ідеологія,

5.2)традиції,

5.3)заклади,

5.4) діячі (дані про державних діячів як правлячої сили, так і опозиції, про їхні риси, зв’язки, вплив, про діючі політичні сили, вплив опозиції, розбіжності між політичними силами);

5.5) вогнища „політичних негараздів”.

6) економічні:

6.1) стан фінансів і фінансова політика;

6.2) грошова система, грошовий обіг;

6.3) заклади;

6.4) діячі;

6.5) торгівля і торгова політика (ринки, методи ведення торгівлі);

6.6) політика цін;

6.7) промисловість, її склад і потужність, промислові підприємства і технологічні процеси;

6.8) сировина;

6.9) енергетичні ресурси;

6.10) робітничий рух (діячі);

6.11) гірничовидобувна промисловість (корисні копалини, методи видобутку);

6.12) продукція;

6.13) сільське господарство (політика, склад культур, методи обробки землі, механізація, фінансування);

6.14) особливості сільського населення;

7) засоби зв’язку і транспорту:

7.1) телефон, телеграф;

7.2) залізничний, річковий, морський повітряний транспорт;

7.3) легкові та вантажні автомобілі;

7.4) шляхи;

7.5) організація,

7.6) особовий склад;

8) суспільні:

8.1) національний склад;

8.2) класи і касти;

8.3) історичні фактори;

8.4) перепис населення;

8.5) основні риси психічного складу народу;

8.6) соціальне законодавство;

9) культурні:

9.1) заклади;

9.2) ідейний рівень розвитку;

9.3) мистецтво і наука;

9.4) література;

9.5) віросповідання;

9.6) радіо, телебачення, преса, кіно.

Зовнішньополітичне прогнозування(прогнози в області міжнародних відносин і зовнішньої політики) полягає в тому, що на основі загальних світоглядних установок і загальнотеоретичної методології оцінюється:

1) загальна обстановка у світі;

2) ситуація в регіоні, країні;

3) вивчаються тенденції, напрями розвитку і фактори, які визначають розвиток;

4) робляться спроби оцінити нові можливі фактори розвитку і т. ін.

На цій основі розробляються більш-менш детальні багатоваріантні прогнози.

Враховуючи максимальну порівняно з іншими об’єктами політичного прогнозування невизначеність багатьох складових у міжнародних справах, потрібна підвищена увага до чинників, що лежать в основі зовнішньополітичних дій та умов і визначають їх (умови матеріального життя суспільства – природне середовище та демографічний фактор, спосіб виробництва і особливо виробничі відносини, класовий характер держави та її зовнішньої політики, розстановка класових сил у тій чи іншій країні й т. ін.).

Залежно від специфіки завдань прогнози міжнародних відносин можуть включати в себе:

1) пошук і визначення довготривалих загальних тенденцій розвитку міжнародних відносин, а також довготривалих загальних тенденцій зовнішньополітичної діяльності окремих держав, груп держав, систем держав;

2) розробка довгострокових прогнозів (побудова загальної, не деталізованої картини можливого розвитку міжнародних відносин приблизно на десятиліття наперед);

3) створення середньострокових прогнозів (побудова більш деталізованої ймовірнісної картини розвитку міжнародних подій за розширеними варіантами та орієнтовних підрахунків за рядом шкал на рік або кілька років наперед);

4) створення короткострокових прогнозів (більш детальний розгляд порівняно багатьох варіантів розвитку подій, визначення максимально ймовірних і оптимальних зовнішньополітичних рішень на найближчі дні, тижні, місяці в межах поточного року).

Довгострокове прогнозування в галузі міжнародних відносин, на думку Ч. Макклелланда, повинно включати два компоненти: визначення „можливостей” супротивника і визначення його „намірів” (цілей). „Можливості” тієї чи іншої країни змінюються порівняно повільно, у проміжки часу, не менші, ніж п’ять років, та означають зміни передусім матеріальних ресурсів держави – економічних і науково-технічних, які можуть бути використані для будівництва збройних сил та слугують матеріальною базою зовнішньополітичної діяльності в цілому.

Ч. Макклелланд, будучи прихильником системного підходу, пропонує будувати прогнози на дослідженні міжнародних відносин за такими блоками:

1) аналіз структури системи міжнародних відносин;

2) аналіз процесів у системі міжнародних відносин;

3) аналіз того, як відбувається трансформація системи;

4) аналіз даних по конкретних країнах;

5) аналіз структури і процесів системи в окремих країнах;

6) аналіз міжнародних комунікацій;

7) „міжнародний поведінковий синтез”.

Переглядів: 551