Зародження політичної течії в українському національному русі

В означений період поряд з культурництвом в українському національному русі зародилася політична течія. Щоправда, можна вести мову скоріше про політичну тенденцію, яка мала й перерви поступовості. Одним із найперших її виявів цього періоду стала Берлінська місія В. В. Капніста квітня 1791 р., яка стала свідченням виникнення радикальних, самостійницьких ідей в середовищі автономістів. Василь Капніст належав до українських патріотів, прагнув відновити й оживити давнішній добробут і багатство Малоросії. Він автор «Оди на рабство», в якій простежуютьсяавтономістські і навіть сепаратистські прагнення.

Василь Капніст таємно здійснив місію у Пруссію і 24 квітня 1791 р. зустрівся з королівським канцлером гр. Е. Ф. Герцбергом. О.Оглоблин вважав, що В. В. Капніст представляв думку Новгород-Сіверського патріотичного гуртка 80 – 90-х рр. ХVІІІ ст., а Я. Р. Дашкевич висловлював думку, що це коло ще невідоме. У ході зустрічі йшлося про можливу допомогу Пруссії козакам у випадку російсько-прусської війни. Під час другої зустрічі прусський канцлер заявив, що «лише тоді, коли буде війна між Пруссією та Росією, козаки повинні будуть дивитися, чи хочуть вони звернутися до короля» за допомогою. Однак зараз він не має наміру підбурювати невдоволених. Така відмова булла невипадковою. Е. Ф. Герцберг був відомим ініціатором І поділу Речі Посполитої та пруссько-російського зближення. Та й такої «потреби» не виникло. Прусско-російські відносини поступово нормалізувалися. Після невдачі місії братии Василь і Петро Капністи відмовилися від будь-якої активної діяльності.

На рубежі ХVІІІ – ХІХ ст. в українській державницькій думці з’явився історико-політичний та історіософський памфлет «Історія русів». Складною проблемою є датування цієї пам’ятки. Написаний твір, скоріше за все на рубежі ХVІІІ – ХІХ ст. Списки «Історії русів» почали копіюватися в 1809–1818 рр., а в численних списках з’явилася в 30-х рр. ХІХ ст. Перше повне видання пам’ятки вийшло у світ завдяки зусиллям О. Бодянського в Москві 1846 р. Тривалий час «Історія русів» не публікувалася. В 1956 р. її перевидання було здійснено у США, а в 1991 р. – в Україні.

Предметом тривалих історіографічних дискусій була проблема авторства цієї праці. У першій половині ХІХ ст. ніхто з істориків, зокрема Д. Бантиш-Каменський, М. Маркевич та ін., не заперечували авторства Г. Кониського. У другій половині ХІХ ст. ситуація змінилася, адже авторство Г. Кониського під впливом М. Максимовича стало піддаватися критиці. Від кінця ХІХ ст. до 1921 р. дослідники стали заперечувати авторство Г. Кониського і пропонували нові версії, згідно з якими авторами пам’ятки називалися Григорій і Василь Полетики. Така думка характерна для О. Лазаревського, В. Горленка, близька для М. Драгоманова.

У 20-х рр. ХХ ст. у працях М. Слабченка, М. Возняка, виникла версія про авторство О. Безбородька. О. Оглоблин зібрав й опрацював всі відомості про можливих авторів, додавши ще двох вірогідних – Архіпа Худорбу і Миколу Ханенка й визначив місце проживання автора – Новгород-Сіверщину. У передмові до нью-йоркського видання 1956 р. дослідник зазначив, що «в основі історіософії «Історії русів» лежить ідея правди і справедливості, вищої-Божої і звичайної-людської».

«Історія Русів» мала виразне антимонархічне й антиімперське спрямування, утверджувала історичну пам’ять українського народу, який мав у минулому свою державу і закони. Написаний твір українським патріотом, демократом, прихильником державної незалежності України, вільного вибору нею власної історичної долі, оборонцем її давніх прав, привілеїв та вольностей, захисником пригнобленого народу, ворогом будь-якої чужоземної тиранії. Автор обґрунтував тяглість, самобутність та безперервність української історії, звеличував козацтво як головного рушія, носія і творця української державності. Він був прихильником автономії України у складі Російської імперії, при цьому відстоював думку про рівноправність України та Росії.

Деякі джерела містять непевні відомості про існування в 1821 – 1825 рр. на Лівобережній Україні Малоросійського товариства, яке очолював предводитель дворянства Переяславського повіту Василь Лукашевич. До складу організації входили деякі полтавські поміщики С. Кочубей, В. Тарновський, брати Олексієви та ін. За свідченнями окремих діячів декабристського руху, головною метою осередку стало здобуття незалежності України. Товариство мало свій статут – «Катехізис». У ньому, зокрема, на запитання: «Де зійшло сонце» нібито давалася відповідь: «У Чигирині», тобто в колишній гетьманській столиці. Учасники Малоросійського товариства підтримували контакти з деякими професорами Ніжинського ліцею, Київського університету, з представниками польських таємних організацій. У 1826 р. під час слідства в Петербурзі В. Лукашевич заперечував існування таємного товариства. Усіх заарештованих звільнили. За В. Лукашевичем царська влада встановила нагляд поліції в його маєтку в м. Борисполь.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Початки формування української модерної нації. Феномен вітчизняного культурництва академічної стадії націотворення, його періодизація та регіональні особливості	\|	Українська національна ідея на тлі цивілізаційного розвитку у Європі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.