Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Обчислювальна обробка результатів теодолітного знімання

По завершенню польових робіт приступають до камеральної обробки їхніх результатів. Перед її початком слід скласти схему теодолітних ходів (рис. 8.2). Обчислення координат точок теодолітних ходів доцільно проводити у такому порядку:

-за результатами прив'язки обчислити азимут однієї зі сторін теодолітного ходу та координати однієї з його точок;

-обчислити горизонтальні проекції похилих ліній і недоступні відстані між точками;

-визначити та розподілити кутову нев'язку у внутрішніх кутах;

-обчислити азимути ліній теодолітних ходів і перевести їх у румби;

-обчислити прирости координат, визначити й розподілити нев'язку в приростах координат;

-обчислити координати точок теодолітних ходів.

Рис. 8.2. Схема теодолітних ходів полігона (а) та діагонального ходу (б)

Обчислення координат вершин теодолітного полігона та точок теодолітних ходів ведуть у спеціальній відомості (табл.8.4), у яку вписують значення виміряних кутів та довжин ліній, отримані в результаті прив'язки до опорних пунктів значення дирекційного кута (азимута) лінії та координат точки полігона.

Роботу починають з визначення та усуненнякутової нев'язки,яка виникає в результаті помилок, допущених під час вимірювання кутів. З цією метою знаходять суму виміряних внутрішніх кутів полігона Ярвим. і теоретичну суму кутів Ʃβтеор.Останню обчислюють за відомою з геометрії формулою:

Ʃβтеор = 180̊ (n - 2)

де п - кількість кутів полігона.

Кутову нев'язку fβ в теодолітному полігоні знаходять за різницею практичної та теоретичної сум його кутів:

Переконавшись у допустимості кутової нев'язки (вона не повинна бути більшою величини 3m√n, де m - середня квадратична похибка вимірювання кута теодолітом), вносять поправки у виміряні кути. Нев'язку розподіляють з протилежним знаком насамперед на кути з секундами (щоб заокруглити їх ДО ЦІЛИХ мінут), а решту - на кути, утворених поправок має дорівнювати величині кутової нев'язки f_p, а сума виправлених (ув'язаних) кутів - їхній теоретичній сумі. Якщо кутова нев'язка виявиться більшою від допустимої, треба спочатку переконатись у правильності обчислення кутів у польовому журналі і тільки після цього перевіряють результати вимірювання кутів на місцевості.

Рис 8.3.Сума приростів координат у зімкнутому полігоні

За отриманим у результаті прив'язки азимутом однієї зі сторін полігона та виправленими внутрішніми кутами обчислюють азимути всіх наступних сторін (А_П+1 = А_П + 180"-Δβ), не забуваючи, що, за потреби, до азимута можна додавати та віднімати від нього 360°. Визначивши азимут останньої сторони полігона, необхідно провести контроль обчислень. Для цього до азимута останньої сторони додають 180° і віднімають кут між останньою і першою сторонами полігона (в наведеному прикладі - Δ1). "Вихід" на початковий азимут свідчить про відсутність помилок в обчисленнях азимутів. За азимутами сторін визначають їхні румби.

За азимутами або румбами й довжинами ліній обчислюють прирости координат ΔХ"та ΔY, користуючись формулами та їхні нев'язки.

Нев'язки в приростах координат виникають через помилки вимірювань довжин ліній. У зімкнутому полігоні алгебраїчна сума приростів координат теоретично має дорівнювати нулю Це добре демонструє рис. 8.3., з якого видно, що А₁В₁ + В₁С₁-C_?D,-= ΔY_AB +ΔY_BC - ΔY_CD – AY_DA = 0, тобто сума приростів координат по осі У дорівнює нулю. Аналогічно можна встановити, що сума приростів по осі Х теж теоретично дорівнює 0.

На практиці суми приростів, як правило, дорівнюють не нулю, а деяким величинам ƩΔХпр = fх; ƩΔYпр = fy ,які й називають нев'язками приростів координат по осях Х і У (рис. 8.4.). Відрізок 1-1' називають лінійною або абсолютною нев'язкою f_a₆_c приростів координат. Її величину можна визначити за теоремою Піфагора:

Таблиця 8.4.

За абсолютною нев'язкою не можна зробити висновок про допустимість нев'язок у приростах координат, оскільки чим більший периметр полігона, тим більшу нев'язку в приростах його сторін слід очікувати. Тому, нев'язки приростів координат оцінюють за відношенням абсолютної невязки f abc до периметра Р - відносною нев'язкоюf відн:

Залежно від характеру місцевості, де проводилось знімання, відносна нев'язка не повинна перевищувати: за сприятливих умов - 1/3000, середніх - 1/2000, несприятливих - 1/1000. За допустимої відносної нев'язки, fх і fy розподіляють по відповідних приростах координат з протилежним знаком пропорційно довжинам ліній, для чого в прирости координат вводять поправки. Суми поправок по ΔХ і ΔУ за абсолютною величиною повинні дорівнювати fx і fy сума виправлених приростів координат – нулю.

Рис.8.4.Нев̍язка у приростах еоординат

8.4. Побудова планів за результатами теодолітних знімань

Для невеликих земельних ділянок план можна скласти за виміряними на місцевості кутами та лініями, користуючись транспортиром та масштабною лінійкою. Однак такий спосіб побудови плану має суттєвий недолік: похибка у побудові кожного кута призводить до повороту всієї наступної частини полігона або ходу і через це знижується точність побудови плану. Цей недолік має місце й під час побудови плану за румбами та довжинами ліній.

Для побудови плану за координатами, отриманими в результаті теодолітного знімання, спочатку на аркуші креслярського паперу розмічають сітку квадратів (координатну сітку). Від точності її побудови залежить точність плану, тому цю роботу слід виконувати якомога ретельніше.

Існує багато способів побудови координатної сітки. Для відображення невеликих ділянок місцевості координатну сітку можна побудувати, скориставшись способом діагоналей. З цією метою будують прямокутник, для чого через увесь аркуш паперу проводять дві діагоналі (рис. 8.5.) і з точки їх перетину відкладають циркулем-вимірником у напрямі до кожного кута аркуша відрізки однакової довжини. Кінці відрізків з'єднують тонкими лініями. На сторонах отриманого прямокутника послідовно відкладають відрізки завдовжки 10 см. З'єднавши тонкими лініями кінці відрізків, розташованих на протилежних сторонах прямокутника, отримують сітку квадратів. Правильність її побудови перевіряють шляхом визначення рівності діагоналей у кожному квадраті за допомогою циркуля-вимірника.

Рис.8.5. Побудова координатної сітки за діагоналями аркуша паперу

Плани великих ділянок місцевості часто будують на планшетах розмірами 50x50 см. Якщо план виходить за межі планшета, його будують на аркушах паперу більшого розміру, а часом - і на декількох аркушах. Тому перед побудовою координатної сітки потрібно розрахувати розміри плану полігона та визначити розміри аркуша паперу, на якому він буде побудований.

Положення кожної точки полігона на плані визначатиметься її координатами, тому потрібно правильно розмістити осі координат. Здебільшого вони взагалі не попадають на план, а розміщені за його межами. Тоді замість них користуються лініями координатної сітки, які є паралельними до них. По кінцях цих ліній підписують значення координат відповідно до прийнятого масштабу плану з таким розрахунком, щоб теодолітний полігон симетрично розташувався у межах сітки координат (рис. 4.31).

Точки теодолітних ходів наносять на план, користуючись координатною сіткою. У наведеному прикладі (табл. 8.6) координати першої точки полігону: Х1 = - 518,97 м; Y1= - 477,99 м. Отже, вона знаходиться у верхньому лівому куті третього квадрата нижнього ряду координатної сітки. За допомогою масштабної лінійки та циркуля- вимірника від верхньої лінії квадрата по обох його бокових сторонах відкладають вниз 18,97 м і проводять лінію паралельну осі ординат. На ній відкладають відрізок вліво 77,99 м, контролюючи положення точки 1 доповненням до 100 м - 22,01 м. Точка 2 буде розташована у першому зліва нижньому квадраті нижче його верхньої сторони на 46,65 м і вліво від його правої сторони на 9,88 м (рис. 8.6). Положення точок 1 і 2 контролюють горизонтальним прокладанням лінії (134,55 м), яке набирають у розхил циркуля- вимірника. Розбіжність не повинна перевищувати 0,2 мм. Крім того, перевіряють відповідність напряму лінії її румба, записаному у відомості координат.

Рис.8.6. Побудова полігону за координатами його вершин

Нанісши таким чином на план усі вершини полігона та діагонального ходу, за допомогою олівця з'єднують суміжні точки тонкими суцільними лініями. За даними польових журналів і абрисів, користуючись лінійкою, трикутником та транспортиром, на план наносять контури й предмети внутрішньої ситуації у тій самій послідовності й тими ж методами, якими виконувалось знімання. Якщо під час знімання прокладались бусольні ходи, то в усі магнітні азимути потрібно внести поправки на різницю між дирекційними кутами та магнітними азимутами. Для цього треба порівняти дирекційні кути двох-трьох ліній полігона, обчислених у відомості координат, з їхніми магнітними азимутами, записаними в польовому журналі і взяти середнє значення різниці. Після цього виправлені магнітні азимути переводять у румби й за ними будують бусольні ходи.

Побудований план оформляють тушшю і, за потреби, фарбами у відповідності з умовними знаками знятих угідь і предметів місцевості. Перехрестя ліній координатної сітки показують синьою або зеленою тушшю, а значення їх координат - чорною. Проти кожної лінії окружної межі полігона у вигляді дробу вказують їхні румби (у чисельнику) і довжини (у знаменнику) (рис. 8.7.). Останнім часом ці дані показують у геожурналі - таблиці, яку розміщують збоку від полігона. У точках окружної межі, розміщених на границях між різними землекористувачами, проводять розділові лінії, завдовжки 8-10 мм, і ставлять великі букви алфаві ( А, Б, В і т. д.). У південно-західній частині плану розміщують опис суміжних землекористувачів, наприклад: від А до Б - землі КСП "Зоря"; від Б до В- земліДержлісфонду тощо.

У верхній частині аркуша крупним шрифтом підписують "План землекористування", вказують назву землекористувача, район, область. Під цим написом розміщують таблицю з переліком зображених на плані угідь та їх площами - експлікацію угідь.

Внизу під планом вказують його числовий та креслять лінійний масштаби. У розміщеному в нижньому правому кутку штампі вказують назву організації, яка проводила знімання, прізвища виконавців та посадових осіб, які приймали польові роботи, перевіряли польові та камеральні документи.

Рис 8.7.План, побудований за результатами теодолітного знімання

Планово-висотне обґрунтування тахеометричного знімання

Як правило, для знімання місцевості з висотою перерізу рельєфу до 1 метра знімальну геодезичну сітку створюють у вигляді теодолітно- нівелірних ходів, а з висотою перерізу через 2 і більше метрів - тахеометричних ходів. У теодолітно-нівелірних ходах сторони вимірюють мірною стрічкою або оптичними віддалемірами відповідної точності, горизонтальні кути - оптичним теодолітом, а перевищення між точками ходу - методом геометричного нівелювання. Прокладаючи тахеометричні ходи за допомогою оптичних тахеометрів та теодолітів для знімання у масштабі 1:500, лінії вимірюють мірною стрічкою або металевою рулеткою, а при зніманні в дрібніших масштабах обмежуються використанням ниткових віддалемірів. Перевищення між точками ходу визначають методом тригонометричного нівелювання.

Вимірювання горизонтальних кутів теодолітом проводять повним прийомом. Коливання значень величини кута, отриманої з напівприйо- мів, при вимірюванні 30"-ним теодолітом не повинно перевищувати 1'. Кутові нев'язки при вимірюванні кутів оптичними тахеометрами не повинні перевищувати ±20"у/п , а при роботі з теодолітами 30-секундної

точності - ±1" л/л , де п - кількість кутів у тахеометричному ході.

Довжини сторін у тахеометричних ходах вимірюють за допомогою ниткового віддалеміра, а за масштабу 1:500 - мірною стрічкою. Розходження між результатами вимірювання довжини лінії ходу в прямому і зворотному напрямах не повинно перевищувати 1:400. Допустимі лінійні нев'язки в тахеометричних ходах при вимірюванні ліній оптичними тахеометрами та теодолітами визначають за формулою:

(8.7)

де S-довжина ходу, м;

n - кількість ліній у ході.

Прокладаючи тахеометричні ходи, вертикальні кути вимірюють за двох положень вертикального круга в прямому й зворотному напрямах. Візування проводять на висоту приладу і та на верх рейки або якийсь інший відлік, наприклад, 2,0 м. Висоту приладу на станції визначають із заокругленням до 1 см як суму двох частин: постійної - від осі обертання труби до нижньої поверхні головки штатива і змінної - від нижньої поверхні головки штатива до вершини кілочка, яким позначено точку стояння приладу.

Контролем правильності вимірювання вертикальних кутів є постійність МО, коливання якого не повинні перевищувати ±1'.

Прямі та зворотні перевищення між точками тахеометричного ходу можуть відрізнятись між собою в межах 4 см на кожні 100 м горизонтальної відстані. Результати вимірювань при прокладанні тахеометричних ходів записують у журнал тахеометричного ходу (табл. 8.3).

Висотна нев'язка (в метрах) тахеометричного ходу не повинна перевищувати величини: (8.8)

Де S – довжина ходу, м;

N – кількість ліній у ході.

Після ув'язки перевищень обчислюють висоти точок тахеометричного ходу (табл. 8.4).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Польові роботи під час теодолітного знімання	\|	Знімання ситуації та рельєфу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.