Наркотична залежність

Поняття «наркотична залежність», уведене Всесвітньою організацією охорони здоров'я, означає залежність стану хворого від присутності або відсутності в його організмі наркотичної речовини. Розрізняють психічну і фізичну наркотичну залежність, швидкість формування яких визначається не тільки видом наркотичних речовин, частотою та дозами їх уживання, а й індивідуальними особливостями, віком, статтю, тривалістю наркоманії, наявністю супутніх захворювань (зокрема психічних), соціальними умовами та іншими чинниками.

Психічна залежність полягає в тому, що вживання наркотичної речовини набуває центрального значення в житті, на якому зосереджені зазвичай усі думки хворого. Задля цього нехтується робота, навчання, розваги, уподобання, соціальні контакти (окрім пов'язаних із наркоманією). На наркотики витрачаються всі гроші, для їх добування хворі не зупиняються навіть перед протизаконними діями. Думки про наркотики набувають понадціннісного характеру.

В основі фізичної наркотичної залежності — ймовірно, стійкі біохімічні зміни в організмі, що розвиваються внаслідок регулярного і достатньо тривалого вживання наркотичних речовин. Регулярне надходження наркотику в організм стає необхідною умовою збереження гомеостазу та відчуття фізичного комфорту, а його відсутність викликає хворобливий стан — абстинентний синдром, у якому найбільш яскраво виражається фізична залежність.

Найпоширенішим видом наркотичної залежності є хронічний алкоголізм. Також виділяють наркоманію та тютюнокуріння.

Алкоголізм.Вживання алкоголю поширене повсюдно, за винятком країн, де воно заборонене релігією.

Унаслідок систематичного зловживання спиртними напоями розвивається захворювання на алкоголізм. Популяційна частота алкоголізму становить у середньому 3—5 % серед чоловіків та 0,1— 1,0 % серед жінок. Окремі дослідники вважають ці показники заниженими, бо вони складені на підставі лише випадків звернення до медичного закладу, і подають інші — до 10 % алкоголіків серед чоловіків та 3—5 % серед жінок.

Ця хвороба характеризується фізичною та психічною залежністю від алкоголю, ураженням внутрішніх органів (печінки, серця, шлунка тощо), центральної та периферичної нервової системи, психічною та соціальною деградацією. На пізніх стадіях алкоголізму розвиваються алкогольні психози. Хвороба згубно діє на спадковість: серед нащадків алкоголіків епілепсія, олігофренія, різні вади розвитку трапляються значно частіше, ніж серед нащадків тверезих. Ефективність лікування залежить від стадії хвороби, особливостей її перебігу, дії соціальних та інших чинників.

Алкоголізм — захворювання, причини якого багатогранні. Для визначення природи спадкової схильності до алкоголю здійснювали дослідження родоводів, близнюкових пар, прийомних дітей тощо. Часто ця патологія є сімейною, як і психічні захворювання: маніакально-депресивний психоз, депресія, шизофренія. Порівняння залежності від алкоголю між близнятами показало, що роль спадковості тут досить значна. Наприклад, при тяжких формах алкоголізму конкордатність монозиготних близнят (наявність ознаки в обох близнят) становила 71 %, а дизиготних — тільки 32 %. Усиновлені діти за схильністю до розвитку алкоголізму більше схожі на своїх біологічних батьків, а не на прийомних.

Це свідчить про те, що гени значною мірою визначають схильність до алкоголізму. Звичайно, не існує якогось одного гена, що відповідав би за схильність до алкоголю. Уже виявлено низку генів «ризику», які по-різному виявляються, залежно від чинників оточуючого середовища — ситуації в сім'ї, колі товаришів та в суспільстві.

При вживанні алкоголю в мозку активується система позитивного підкріплення, до якої належать структури лімбічної системи мозку і префронтальної кори. Активація цієї системи призводить до повторення дій, що викликають задоволення. Структури мозку, що належать до системи позитивного підкріплення, активуються і при вживанні наркотиків, наприклад, кокаїну, амфетамінів, марихуани, але алкоголь діє ширше, залучаючи й інші зони мозку, зокрема мозочок, що відповідає за збереження рівноваги та координацію рухів.

Однак вплив аномальних алелей добре корегується за допомогою відповідного виховання, і їх носії проявляють асоціальну поведінку не частіше, ніж носії нормальних алелей.

Нові підходи до дослідження мозку, такі, як функціональне магнітно-резонансне сканування, позитронно-емісійна томографія, дають нові знання про процеси, що відбуваються під дією алкоголю і, відповідно, дають змогу виявляти нові гени, пов'язані з цими процесами та алкоголізмом.

Генетичні дослідження алкоголізму чітко вказують, якою повинна бути профілактика цієї патології. Це, насамперед, педагогічні заходи. Наприклад, у недавньому дослідженні носіїв одного з «ризикових» генів алкоголізму (DRD2 TagA1) показано, що вони менш чутливі до негативного підкріплення, ніж носії нормального алеля. У них просто не діють структури, що відповідають за запам'ятовування негативних результатів їх діяльності. Іншими словами, у них не формується установка на уникнення дій, що призводять до неприємних наслідків. Можна припустити, що у вихованні таких дітей ефективною буде похвала за випадки гарної поведінки, повторювана послідовно і терпляче, а покарання може не діяти або давати негативні результати.

Програми профілактики алкоголізму, як і інших видів наркотичної залежності, мають базуватися не на риторичних заявах про небезпечність згубних звичок, а на виробленні відповідної самооцінки у дітей та молоді, на вмінні розпізнавати й оцінювати наслідки ризикової поведінки.

Наркоманія. Через широку доступність наркотичних засобів наркоманія стала нині серйозною соціальною проблемою. Під наркоманією розуміється сукупність хронічних патологій, викликаних зловживанням лікувальних або інших наркотичних речовин, що характеризуються фізичною та психічною залежністю від цих речовин. Звичайно, наркоманія спричиняє глибокі зміни особистості, розлади психіки та порушення функцій внутрішніх органів. Залежно від наркотичного засобу, розрізняють наркоманію опійну (морфінізм, кодеїнізм, героїнізм тощо), гашишну (гашишизм), барбітурову (барбітуратизм), кокаїнову (кокаїнізм) та ін. Трапляється комбінована наркоманія (полінаркоманія). Усі ці різновиди наркоманії відзначаються своїми характерними особливостями прояву, перебігу та лікування.

До розвитку наркоманії причетні чинники середовища і генетичні чинники.

Чинниками оточуючого середовища можуть бути несумісність із соціальним довкіллям, стреси з подальшою депресією тощо.

Серед генетичних чинників виявлено зниження експресії генів певних регуляторних пептидів (гормонів). Якщо таких пептидів виробляється недостатньо, це викликає психічний та фізичний дискомфорт, пошук засобів і речовин, що могли б його усунути. Близнюкові дослідження засвідчили, що успадковуваність наркоманії становить близько 30 %. Пристрасть до різних наркотиків має неоднакову генетичну компоненту. Так, успадковуваність схильності до героїнової залежності становить 50 %, а до психоделічних засобів — 26 %.

Одним із важливих чинників схильності до наркоманії є така психологічна властивість людини, як пошук новизни.

Лікування хворих на наркоманію здійснюється в умовах психіатричного стаціонару. Воно передбачає протидію абстиненції, загальнозміцнювальне, дезінтосикаційне та підтримуюче лікування. Оскільки фармакологічне втручання не розв'язує психосоціальних проблем хворого, лікування має бути комплексним і включати реабілітаційні заходи (психотерапія, трудотерапія та культуротерапія).

Тютюнокуріння.Вдихання диму тліючого тютюну — найпоширеніший вид токсикоманії. Мішенню токсичної дії при цьому є нервова система. Виявлено залежність схильності до тютюнокуріння від нервово-психічного складу людини. До причин популярності цієї шкідливої звички належать тимчасова тонізуюча дія нікотину, адаптація до нього організму та сила звички.

Згідно зі статистичними даними, тютюнокуріння скорочує тривалість життя і підвищує смертність населення, сприяє розвитку захворювань дихальної, травної та кровоносної систем, підвищує ступінь ризику розвитку раку легенів. Для громадського здоров'я небезпечне також так зване пасивне куріння — вимушене вдихання некурцями накопичених у приміщенні продуктів тютюнокуріння. У дітей, які часто перебувають у накурених приміщеннях, частіше розвиваються хвороби дихальних шляхів (аденоїди, тонзиліти, пневмонії тощо).

Виявлено помірний генетичний вплив (коефіцієнт успадковуваності — близько 60 %) на пристрасть до тютюнокуріння.

Останнім часом у затятих курців виявлено алелі окремих генів 15-ої хромосоми, які кодують білки, що є складовими рецепторів гормону ацетилхоліну. Нікотин, що входить до складу тютюнового диму, здатен імітувати дію ацетилхоліну, тому ці рецептори отримали назву нікотинових. Зв'язуючи молекули нікотину з нервовими клітинами, ці білки викликають нікотинову залежність.

Результати досліджень кількох тисяч близнюкових пар показали, що сильна та легка ступінь тютюнокуріння визначаються різними генетичними чинниками. Спадкова складова виявилася значно більшою при легкій залежності від нікотину, ніж при важкій.

Для лікування залежності від тютюнокуріння використовують різноманітні терапевтичні методики (навіювання, формування відрази та ін.), але жодна з них не виявила переваги над іншими. Успіху лікування сприяє підтримка рідних та близьких, а також психотерапія.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розумовий тип.	\|	Гомосексуальність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.