Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Діти із затримкою психічного розвитку.

1. Поняття про затримку психічного розвитку (ЗПР). Проблема вивчення, навчання та виховання дітей із ЗПР.

2. Типологія ЗПР (класифікація К.С.Лебединської).

3. Особливості психічних процесів дітей із ЗПР та їх навчаль­ної діяльності. Індивідуальний підхід до дітей із ЗПР в умовах інклюзивного навчання.

4. Психолого-педагогічні умови діагностики та корекції психічного розвитку дітей та перспективи їх соціалізації.

Література

1. Власова Т. А. О детях с отклонениями в развитии / Т. А. Власова, М. С. Певзнер. - [2-е изд., испр. и доп.]. – М.: Просвещение, 1973. – 175 с.

2. Диагностика и коррекция задержки психического развития у детей / [под ред. С. Г. Шевченко]. - М.: Аркти, 2001. - 224 с.

3. Клинико-генетическое и психолого-педагогическое изучение детей с ЗПР: Сб. / [под ред. Т. А. Власовой]. – М.: Просвещение, 1983.

4. Никишина В. Б. Практическая психология в работе с детьми с задержкой психического развития: Пособие для психологов и педагогов / В. Б. Никишина. - М.: Владос, 2003. – 128 с.

5. Синьов В. М. Основи дефектології: Навч. посібник / В. М. Синьов , Г. М. Коберник. – К.: Вища школа, 1994. – 143 с.

 

У дитячий популяції, за даними різних авторів, виявляють від 6 до 11 % дітей із затримкою психічного розвиткурізного походження. Найчастіше цей стан діагностують у дошкільників та молодших школярів.

Затримка психічного розвитку (дизонтогенез) є тимчасовим явищем. За позитивних умов розвитку наступає компенсація, «вирівнювання» під впливом корекційних заходів, розвитку дитини. Негативною вважається ситуація, під час якої стан інтелектуальної недостатності стабілізується, залишаючись на межі між низькою нормою і легкою розумовою відсталістю.

Затримку психічного розвиткувизначають як уповільнення темпів розвитку, що проявляється у:

- недостатності загального запасу знань та обмеженості кола життєвих уявлень;

- незрілості мислення;

- уповільненому темпі дозрівання різних психічних функцій;

- перевазі ігрових інтересів над учбовими;



Интернет реклама УБС

- швидкій втомі під час інтелектуальної діяльності;

- збідненому словниковому запасі;

- наявності окремих недоліків вимови (у цілому мова не має грубих порушень лексики та граматичної будови);

- гетерохронності (неспівпадінні у часі) прояву відхилень та істотних відмінностей в ознаках.

Для психічної сфери дітей із ЗПР типовим є поєднання дефіцитарних функцій зі збереженими. Парціальна (часткова) дефіцитарність вищих психічних функцій може супроводжуватися інфантильними рисами особистості і поведінки дитини. При цьому в окремих випадках у дитини страждає працездатність, в інших – довільність в організації діяльності, у третіх – мотивація до різних видів пізнавальної діяльності.

Раніше затримку психічного розвитку у дітей пов’язували в основному з мінімальною мозковою дисфункцією (ММД). Сучасні вчені дотримуються думки про те, що ММД – це група різних за причинами, механізмами розвитку, клінічними проявами патологічних станів. На її основі може розвиватися ЗПР, але далеко не завжди під час затримки психічного розвитку реєструють органічні ураження кори головного мозку.

У період новонародженості і протягом періоду немовляти перше місце за силою руйнівної дії належить факторам біологічного походження, а друге – соціально-психологічним впливам. На другому році життя поступово відбувається їхнє перехрещування, а на третьому переважає вплив соціальних факторів. Проте виділити дію певного фактору буває складно. Тому найчастіше відмічають сумарний вплив на розвиток дитини декількох факторів на розвиток дитини.

Серед причинЗПРназивають:

- захворювання вагітної на вірусний грип, малярію, черевний тиф;

- серцево-судинні хвороби, виснаження організму матері під час вагітності;

- резус-факторна несумісність крові матері та плоду;

- пологові травми та асфіксії;

- інфекційні захворювання та інтоксикації, перенесені дитиною на ранніх етапах її розвитку (які уразили центральну нервову систему або тільки внутрішні органи, серцево-судинну систему);

- травми мозку тощо.

 

Категорія дітей, яку ми розглядаємо, є досить різнорідною за складом. Існує декілька класифікацій дітей із затримкою психічного розвитку.

Першу клінічну класифікацію ЗПР було запропоновано у 1967 році Т. Власовою і М. Певзнер. Було розглянуто два види затримки психічного розвитку. Один із них був пов’язаний із психічним і психофізичним інфантилізмом, під час якого на перший план виступає відставання у розвитку емоційно-вольової сфери й особистісна незрілість дітей. Другий варіант пов’язував порушення пізнавальної діяльності під час ЗПР зі стійкою церебральною астенією, для якої характерними є порушення уваги, відволікання, швидка втомлюваність, психомоторна в’ялість або збудження.

В. Ковальов (1979) виділяв дизонтогенетичний (із перевагою ознак незрілості лобних і лобно-діенцефальних відділів головного мозку) та енцефалопатичний варіанти (з більшою вираженістю симптомів ураження підкіркових систем) ЗПР. Крім цих двох варіантів автор виділяв змішані резидуальні нервово-психічні розлади – дизонтогенетично-енцефалопатичні.

К. Лебединська (1980), виходячи із походження ЗПР, виділяє декілька видів інфантилізму: ЗПР конституційного походження; ЗПР соматичного походження; ЗПР психогенного походження; ЗПР церебрально-органічного походження. Ця класифікація увійшла в літературу як етіопатогенетична. Розглянемо її більш детально.

ЗПР конституційного походження (гармонійний психофізичний інфантилізм, від лат. infantilis - дитячий) характеризується поєднанням інфантильності будови тіла з дитячою пластичністю міміки і моторики. Часто інфантилізм властивий також іншим членам сім’ї, але у них він не досягає патологічного рівня.

Вага, зріст, гострота зору і слуху, ріст зубів відстають від норми на 1, 2, 3 роки. Візуально молодший школяр виглядає як дошкільник, цьому відповідають також його поведінка та психічна діяльність. Коло інтересів обмежується ігровою діяльністю. Вона розвинута, сюжетно-рольова; під час гри дитина виявляє багато витримки і творчості. Виконання навчальних завдань швидко втомлює дитину.

Потрапивши до школи, діти із ЗПР конституційного походження поводяться як дошкільники, віддаючи перевагу грі. Вони не вміють зосередитись на навчальній діяльності, яка їх мало приваблює. Їм складно організувати себе відповідно до вимог педагога щодо виконання навчальних завдань та дотримання шкільної дисципліни. У таких дітей не розвинена достатня особистісна готовність до шкільного навчання, що з перших днів перебування у школі робить складним процес оволодіння знаннями та вміннями.

Затримка впливає в основному на емоційно-вольову сферу особистості, веде до недостатності довільної регуляції діяльності, мислення, запам’ятовування, зосередження уваги. Емоції й мотивація молодших школярів відповідають дошкільному віку. Самооцінка є слабо диференційованою. При цьому істотних порушень психічних процесів не спостерігається.

Організаційна допомога та постійне заохочення під час обстеження сприяють тому, що ці діти показують достатні досягнення в інтелектуальній сфері. У подальшому можливе поступове вирівнювання дітей з інфантилізмом до норми, переведення їх зі школи для дітей із ЗПР до масової школи.

ЗПР соматичного(від грец. soma - тіло) походженнявідрізняється яскраво вираженими відхиленнями в емоційній сфері та в інтелектуальному розвитку. Виникають явища ретардації психічного розвитку (дитина втрачає набуті раніше навички).

Соматичний інфантилізм викликають довготривалі й хронічні захворювання: порок серця, діабет, енурез (нічне нетримання сечі), бронхіт, туберкульоз, порушення кісткової системи. Ослабленість організму гальмує розвиток активних форм діяльності, сприяє формуванню таких рис характеру, як боязливість, невпевненість у своїх силах, тривожність. Хворого з дитинства привчають до обмежень і заборон, що сприяє штучній інфантилізації, викликаній посиленою опікою. У свідомості дитини закріплюється думка, що вона слабка, цього не може, інше їй може зашкодити, хоча хворобу вже давно вилікували і можна нормально розвиватися.

Н. Максимова, К. Мілютіна і В. Піскун, аналізуючи ЗПР соматичного походження, проводять аналогії із явищем госпіталізму. Якщо дитина потрапляє до стаціонару без матері або перебуває в умовах дитячого будинку, то на неї негативно впливають страх, самотність. Активні реакції протесту через певний час змінюються пасивним, апатичним станом.

У дитини, за відсутності позитивних емоційних стимулів, розвивального та навчального впливів, розвивається явище сенсорної депривації, виникає потреба в аутостимуляції: вони стереотипно розгойдуються, смокчуть палець чи ковдру; може з’явитися мастурбація. Ці прояви значною мірою гальмують психічний, а іноді й фізичний, розвиток дитини. Засвоєні навички аутостимуляції можуть залишатися ще тривалий час, навіть після повернення дитини у більш комфортні умови,.

Перед проведенням патопсихологічного обстеження у батьків з’ясовують, наскільки часто хворіє дитина, тривалість гострого періоду хвороби, перебуває у цей час дитина у лікарні або вдома, дізнаються про наявність хронічних соматичних захворювань у дитини. Під час обстеження у дитини спостерігається виснажуваність, частіше - за гіпостенічним типом. Порушено концентрацію та розподіл уваги. Пам’ять та інтелектуальні здібності майже не порушено. Вираженою є емоційна лабільність: під час найменших невдач діти, які виконували завдання, плачуть, довго не можуть почати виконувати наступні методики. Самооцінку занижено. Переважають ігрові інтереси. Деякі ігри можуть бути стереотипними, слугувати захистом від страху. Легко формується шкільна тривожність.

Церебрально-органічна затримка психічного розвитку,пов’язана із порушенням темпу розвитку інтелекту і особистості, обумовленим більш грубими і стійкими особливостями дозрівання мозкових структур, в основному впливає на пізнавальну діяльність, а не на емоційно-вольову сферу.

Під час патопсихологічного дослідження спостерігаються рухова розгальмованість, недостатнє розуміння інструкцій. Працездатність знижено, виражено виснажуваність психічних процесів за гіпостенічним або гіперстенічним типом. Обсяг і довільна концентрація уваги є недостатніми, різко зниженою є можливість розподілу уваги. Пам’ять, особливо вербальну, розвинено слабко. Порушено точну координацію рухів. Спостерігаються затримка мовного розвитку, бідний словниковий запас, наявні дефекти вимови, недостатніми є звуко-буквений аналіз та синтез. Мова виконує функцію регуляції діяльності, але меншою мірою, ніж у нормі.

Можуть спостерігатися часткові ураження мозку: порушення зорового та слухового сприймання, стереотипи і повтори під час виконання діяльності, труднощі просторової орієнтації. Загальний рівень інтелекту є проміжним між нормою та розумовою відсталістю. Мислення конкретне, рівень досягнень нерівномірний (після надання допомоги досягнення у дитини стають кращими). Емоційна сфера особистості відрізняється проявами грубості, імпульсивності, розгальмованості потягів. Вольову регуляцію діяльності розвинуто недостатньо. Самооцінка і критичність щодо результатів діяльності є низькими.

Досягненню соціальної адаптації дітей із затримкою психічного розвитку церебрально-органічного походження сприяють рання діагностика, регулярне лікування та навчання за спеціальною програмою. У зв’язку з органічним характером порушень доцільним є навчання спочатку ушколі за програмою, що відповідає розвивальним можливостям дітей із ЗПР, а потім - у школі санаторного типу.

ЗПР психогенного характеру пов’язано з негативними умовами життя і виховання дитини, педагогічною і мікросоціальною занедбаністю. Цей тип ЗПР може сформуватися також удітей зі здоровою нервовою системою, нормальними передумовами інтелектуального розвитку внаслідок несприятливих обставин виховання. Найчастіше ЗПР психогенного характеру спостерігають у тих дітей, які виховуються у сім’ях розумово відсталих, психічно хворих батьків; в умовах бездоглядності та гіпоопіки, що часто трапляється у тих випадках, коли батьки зловживають алкоголем, наркотиками. У дитини з’являються соціальна незрілість особистості, порушення системи інтересів та ідеалів, недостатність почуття обов’язку. Крім того, у дитини не вистачає запасу знань, спостерігається бідність словникового запасу.

Патопсихологічне обстеження може виявити нормальні працездатність, увагу, пам’ять. Діти вільно орієнтуються у побутових питаннях, за умов надання допомоги вони здатні до нормального для свого віку рівня узагальнення, але не знають букв, геометричних форм, не вміють рахувати.

Характерними для усіх груп дітей із затримкою психічного розвитку є виражені порушення розумової працездатності, що полягають у підвищеній втомі. Особливо це проявляється під час розв’язання завдань, які вимагають тривалого інтелектуального напруження. Найяскравіше така особливість проявляється у дітей із астенічними станами.

Термін астенія (від гр. а - частка, що означає заперечення, sthenos - сила) означає слабкість, безсилля, ослабленість організму у цілому або деяких його нервово-психічних функцій. Залежно від причин, що викликали астенічний стан, розрізняють церебральну та соматогенну астенії.

Під час церебральної астенії нервово-психічну слабкість зумовлено легкими захворюваннями мозку (інфекції, травми). Соматогенну астенію спричинюють загальні соматичні захворювання організму (дизентерія, скарлатина, туберкульоз).

Причинами порушень пізнавальної діяльності і поведінки дітей із астенічними станами можуть бути:

- надмірна втомлюваність, що різко знижує продуктивність діяльності, спричинює збудливість, роздратованість, імпульсивність, метушливість;

- загальмованість, під час якої темп їхньої діяльності різко уповільнюється; інколи вони зовсім припиняють роботу, проявляють невпевненість, страхи.

Астенічні риси поведінки можуть посилюватися, накопичуватися, особливо у тих випадках, коли дорослі починають сварити дитину за неуспішність, лінощі.

 

На ранніх етапах розвитку дитини складно відокремити випадки грубого недорозвинення мовлення, моторної алалії, порушень розумового розвитку, мутизму і затримку психічного розвитку.

Відрізнити дитину із затримкою психічного розвитку від розумово відсталої у змозі лише психолого-медико-педагогічна консультація, у складі якої працюють досвідчені висококваліфіковані фахівці медичного, психологічного, педагогічного, спеціального дефектологічного профілів. Проте першими діагностами, у яких стан дитини викликає тривогу і стурбованість, досить часто бувають вихователі, вчителі, практичні психологи.

З метою диференціальної діагностики затримок психічного розвитку показовим вважають метод навчального експерименту. Він полягає у тому, що спочатку обстежуваній дитині пропонують виконати завдання самостійно, а потім послідовно надають певні «порції» педагогічної допомоги. Діагностичним показником є те, скільки таких «порцій» знадобиться дитині, щоб успішно виконати завдання. При цьому аналізують якісний бік діяльності: її усвідомленість, довільність, цілеспрямованість, ставлення до допомоги.

За принципом навчального експерименту здійснюється й обстеження шкільних навичок дитини. Так, діти із затримкою психічного розвитку відчувають труднощі при оволодінні складом числа, лічбою з переходом через десяток, розв’язанні арифметичних задач, особливо якщо умову подано в незвичному оформленні. Проте, на відміну від розумово відсталих дітей, вони досить швидко і правильно виконують відповідні завдання, сприймаючи спеціальну педагогічну допомогу.

Їхні показники зростають також під час виконання діагностичних завдань щодо перевірки навичок читання і розуміння тексту. Тут навіть незначна допомога у вигляді додаткового запитання дозволяє дитині із затримкою психічного розвитку правильно встановити логічний (наприклад, нескладний причинно-наслідковий) зв’язок між подіями, про які повідомляється в тексті, і передати його у власному переказі. Розумово відсталі діти, як правило, і за такої умови зробити це неспроможні. Діти із затримкою психічного розвитку, навіть при низькому рівні сформованості техніки читання, майже завжди намагаються зрозуміти текст, із власної ініціативи повторно прочитуючи його.

Отже, при обстеженні дитини з метою розрізнення затримки психічного розвитку і розумової відсталості обов’язково звертають увагу на позитивні риси, які є у дітей першої групи: кращу здатність до використання зовнішньої допомоги, пристосування виробленого способу виконання завдання до нових умов, аналогічних ситуацій, більш продуктивну, усвідомлену та цілеспрямовану діяльність тощо.

Якщо у дитини виявлено затримку психічного розвитку, то її направляють до дошкільного освітньо-виховного закладу або школи спеціального типу. До спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей із затримкою психічного розвитку зараховують осіб віком 6 (7) років із уповільненим темпом психічного розвитку, але з потенційно збереженими можливостями інтелектуального розвитку.

Також до спеціальної школи (школи-інтернату) цього типу можуть зараховувати дітей з такими клінічними характеристиками:

- затримка розвитку за типом конституційного (гармонійного) психічного і психофізичного інфантилізму;

- затримка розвитку соматогенного походження з явищами стійкої соматичної астенії, соматогенного інфантилізму;

- затримка розвитку психогенного походження у разі патологічного розвитку особистості невротичного характеру з явищами психічної загальмованості, психогенного інфантилізму.

Учнів (вихованців) із затримкою психічного розвитку, які навчаються у 1-4 класах, у міру відновлення здоров’я, досягнення стабільних успіхів у навчанні переводять до загальноосвітньої школи за висновком психолого-медико-педагогічної консультації.

Не зараховують до спеціальної школи (школи-інтернату) для дітей із затримкою психічного розвитку осіб з такими клінічними формами і станами:

- розумова відсталість;

- органічна деменція різного походження;

- виражені вади слуху, зору, опорно-рухового апарату;

- психопатія і психопатоподібні стани різного характеру;

- різні нервово-психічні розлади, що не зумовлюють порушень пізнавальної діяльності;

- педагогічна (соціальна) занедбаність, що не зумовлена порушеннями пізнавальної діяльності.

Спеціальні заклади освіти вирішують комплексні соціально значущі завдання, спрямовані на створення умов для інтеграції дитини із ЗПР у суспільство, формування у неї адекватних способів входження у соціум і забезпечення дитини обсягом уявлень, знань, умінь і навичок, необхідних для життя у суспільстві; розвивають емоційний, соціальний та інтелектуальний потенціал, формують позитивні особистісні якості, компенсують первинні порушення, корегують вторинні відхилення в розвитку.

Зміст і організацію корекційної діяльності спрямовано на розвиток компенсаторних механізмів становлення психіки й діяльності дитини; на подолання і попередження вторинних відхилень у розвитку пізнавальних процесів, поведінки, особистісної сфери. Одним із корекційних завдань є навчання батьків окремим психолого-педагогічним прийомам, що підвищують ефективність взаємодії з дитиною, стимулюють її активність у повсякденному житті, зміцнюють віру у власні можливості. Важливою є ефективна співпраця всіх фахівців закладу освіти, батьків і дітей на основі взаєморозуміння.

Зміст навчання у спеціальних школах для дітей із затримкою психічного розвитку базується на програмах масової школи, проте навчальний процес має свої особливості:

- значну увагу приділяють пропедевтичним періодам, під час яких учнів готують до опанування наступного матеріалу з основних предметів;

- збагачують досвід, усувають прогалини в знаннях, навичках організації та здійснення навчальної діяльності;

- помітне місце відведене спеціальним урокам повторення, що сприяє кращому засвоєнню знань, а це є особливо важливим, якщо враховувати послаблену пам’ять дітей цієї категорії;

- передбачено додаткові спеціальні корекційні заняття для усунення недоліків мовного чи фізичного розвитку, моторної сфери.

Корекційну роботу проводять на кожному уроці. Її здійснюють на основі:

- ґрунтовного вивчення особливостей дітей із різними типами затримки психічного розвитку;

- диференціації та індивідуального підходу до кожної дитини;

- запобігання виникненню втоми шляхом подання навчального матеріалу невеликими дозами;

- чергування розумових та практичних видів діяльності, використання цікавого дидактичного матеріалу, яскравої наочності, проведення фізкультхвилинок;

- активізації та формування пізнавальних інтересів дітей, їхнього мислення шляхом використання ігрових моментів.

Дитину із затримкою психічного розвитку варто особливо уважно заохочувати за успіхи, яких вона досягла, підкреслювати та обговорювати з нею її досягнення. Необхідними є педагогічний такт, уважність та доброзичливість з боку вчителів і вихователів, готовність прийти на допомогу, формування в учнів упевненості у власних можливостях.

Створення адекватних педагогічних, лікувальних та охоронних умов, що відповідають особливостям стану здоров’я, вікові, індивідуальному розвитку дитини, сприятиме подоланню шкільної неуспішності, допоможе запобігти виникненню вторинних ускладнень розвитку, наприклад, появі негативних рис характеру.

Батьки дитини із ЗПР досить часто прагнуть, щоб їхня дитина навчалася у масовому загальноосвітньому навчальному закладі. Ситуація інклюзивного навчання потребує ретельного продумування й індивідуального підходу у кожному з випадків. На практиці позитивно зарекомендували себе дошкільні заклади комбінованого типу. Тут працюють як профільні дошкільні групи (діагностичні, корекційні), так і змішані, де виховують дітей із різними відхиленнями у розвитку, у тому числі й дошкільників із ЗПР. Проте дітей із затримкою психічного розвитку у цих закладах має бути не більше чверті від складу групи.


Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Література | Навчальний матеріал.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.