Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Повторність, сукупність та рецидив злочинів

§ 1. Поняття та загальна характеристика множинності злочинів

Часто трапляється так, що одна особа вчиняє не один, а декілька (два чи більше) злочинів: наприклад, вчиняє крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК), а через деякий час вбивство (ч. 1 ст. 115 КК); або незаконно зберігає зброю (ст. 263 КК), яку використовує для розбійних нападів (ст. 187 КК); або, відбуваючи покарання за раніше вчинений злочин, у місцях позбавлення волі вчиняє який-небудь новий злочин тощо. За даними судової статистики, особи, які раніше вчиняли злочини, у 2006 р. вчи- нили 68 230 злочинів, у 2007 р. — 74 029. Ці дані свідчать про певну тенденцію до збільшення кількості злочинів, учинених особами, які раніше вчиняли злочини, тому проблема кримінальної відповідальнос- ті осіб, які неодноразово вчиняють злочини, залишається гостроакту- альною.

Випадки, коли одна особа вчиняє декілька злочинів, дістали в на- уці кримінального права назву множинності злочинів. Ці питання регулюються нормами самостійного інституту Загальної частини кри- мінального права, який відповідно має назву «інститут множинності злочинів». Попри те, що в чинному КК сам термін «множинність» не використовується, названий інститут у ньому набув значного роз- витку і деталізації. Зокрема, вперше в історії вітчизняного криміналь- ного законодавства норми цього інституту були виділені в самостій- ний — VІІ розділ Загальної частини КК, який має назву «Повторність, сукупність та рецидив злочинів».

Чинний КК не дає легального визначення поняття множинності злочинів, однак на підставі системного аналізу низки його положень, що стосуються окремих її видів, можна зробити висновок про те, що під множинністю злочинів слід розуміти вчинення однією особою осо- бисто чи у співучасті двох або більше самостійних закінчених чи не- закінчених злочинів. Інакше кажучи, множинність злочинів має місце

там, де в діянні (або діяннях) однієї особи містяться два чи більше окремих, самостійних склади злочинів. Таким чином, множинність злочинів — це «збіг злочинів» у однієї особи, на відміну від співучас- ті у злочині, коли має місце «збіг осіб» у вчиненні одного злочину.

Ознаки множинності:

1) всі злочини, що становлять множинність, вчиняються тією самою особою. При цьому така особа може вчиняти їх як одноособово (повністю виконати злочин своїми діями), так і у співучасті з іншими особами. В останньому випадку не має значення вид співучасницької ролі, яку особа виконала при вчиненні конкретного злочину. Напри- клад, множинність злочинів матиме місце в тому разі, коли та сама особа спочатку була виконавцем одного злочину, потім — підбурюва- чем до другого, а пізніше — ще й пособником у третьому. У той же час множинність злочинів відсутня у поведінці особи, яка у співучасті з іншою особою вчинила тільки один злочин, навіть за умови, що ця інша особа до чи після цього самостійно вчиняла інші злочини. Мно- жинність злочинів відсутня також тоді, коли дві особи самостійно, незалежно одна від одної, вчинили два окремих злочини, навіть якщо провадження по цих злочинах об’єднане в одну кримінальну справу.

Зазначена ознака свідчить про індивідуальний характер множинності злочинів: її наявність або відсутність можна встановити тільки щодо кожної конкретної особи. Навіть якщо дві чи більше особи у співучасті вчиняють декілька злочинів (наприклад, члени організованої групи вчи- няють крадіжки, грабежі, вбивства, зґвалтування та ін.), наявність або відсутність множинності злочинів, її вид та кримінально-правові наслідки встановлюються стосовно кожного члена такої групи окремо;

2) множинність становить два або більше одиничних злочинів. При вчиненні однією особою або групою осіб тільки одного одинич- ного злочину множинність злочинів у будь-якому разі відсутня. При цьому одиничні злочини, що входять до множинності, можуть бути всі як закінченими, так і незакінченими, а так само частина з них можуть бути закінченими, а частина — незакінченими. Наприклад, множин- ність злочинів має місце у випадках, коли одна особа вчинила закінче- ний грабіж і закінчене шахрайство з фінансовими ресурсами; готуван- ня до умисного вбивства і замах на зґвалтування; закінчену крадіжку наркотичних засобів і замах на їх незаконний збут тощо. Разом з тим множинність злочинів відсутня в тому випадку, якщо особа послідов-

но виконує різні стадії того самого умисного злочинного діяння (на- приклад, вчиняє готування до вбивства, яке потім переростає у замах на вбивство). Докладніше про поняття та види одиничних злочинів йдеться в § 2 цього розділу.

Види множинності. Залежно від видів одиничних злочинів, що складають множинність, та характеру їх поєднання чинне законодав- ство про кримінальну відповідальність розрізняє три види множин- ності:

а) повторність злочинів (ст. 32 КК); б) сукупність злочинів (ст. 33 КК); в) рецидив злочинів (ст. 34 КК).

Незважаючи саме на такий порядок закріплення видів множиннос- ті в законі, у цьому підручнику вони аналізуватимуться в іншій по- слідовності: спершу — сукупність злочинів, після неї — повторність злочинів і, нарешті, — рецидив злочинів. Така зміна черговості зумов- лена методичними потребами: краще розуміння повторності злочинів можливе на базі попереднього з’ясування поняття та властивостей сукупності злочинів.

Значення множинності. Характеризуючи значення множинності злочинів, треба розрізняти множинність злочинів як факт об’єктивної дійсності (тобто власне вчинення однією особою двох чи більше оди- ничних злочинів) і множинність злочинів як інститут кримінального права.

Множинність злочинів як факт об’єктивної дійсності має соціаль- но негативне значення, яке, зокрема, проявляється у такому:

1) вчинення особою двох чи більше злочинів, як правило, свідчить про стійкість антисоціальних настанов особи, яка їх вчинила, її «кри- мінальну спеціалізацію» тощо;

2) наявність у діянні однієї особи множинності злочинів, особливо в тих випадках, коли за жоден з них вона ще не була піддана кримі- нальній відповідальності, може розцінюватися окремими членами суспільства як свідчення безкарності злочинців і тим самим стимулю- ватиме їх самих до вчинення злочинів;

3) вчинення однією особою декількох злочинів, особливо протягом відносно тривалого проміжку часу, може свідчити і про незадовільну чи неефективну роботу правоохоронних органів держави та всієї сис- теми запобігання злочинності, при якій не вдалося вчасно викрити таку особу та запобігти вчиненню нею нових злочинів.

Множинність злочинів як інститут кримінального права має соці- ально позитивне значення, яке, зокрема, проявляється у тому, що нор- ми цього інституту відповідно до ст. 35 КК «враховуються при квалі- фікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та по- карання у випадках, передбачених цим Кодексом». Отже, норми інсти- туту множинності:

1) є правовою базою для боротьби з випадками вчинення однією й тією самою особою декількох злочинів;

2) дають змогу відмежувати множинність злочинів від окремих різновидів одиничних злочинів і тим самим правильно кваліфікувати ті злочини, які складають множинність;

3) визначають кримінально-правові наслідки наявності множин- ності злочинів у діях особи, а саме — особливості кримінальної від- повідальності та покарання таких осіб.

§ 2. Поняття та види одиничного злочину

Як уже зазначалося, одиничний злочин є структурним елементом кожного виду множинності злочинів. Чинне законодавство про кримі- нальну відповідальність не містить терміна «одиничний злочин» і тим самим не визначає його поняття. У зв’язку з цим поняття одиничного злочину має лише доктринальне (наукове) визначення.

Одиничним злочином прийнято вважати діяння, яке містить озна- ки тільки одного (єдиного) передбаченого КК самостійного складу злочину. У кожній статті (або частині статті) Особливої частини КК описуються ознаки окремих одиничних закінчених злочинів. Напри- клад, одиничними злочинами є: державна зрада (ст. 111 КК) і диверсія (ст. 113 КК); умисне вбивство без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 115 КК), умисне вбивство з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК) і умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК); крадіжка (ст. 185 КК), грабіж (ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК) тощо. Кожен одиничний злочин підлягає самостійній кваліфікації за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка його перед- бачає. Разом з тим одиничний злочин може бути і незакінченим, а також вчиненим не тільки одноособово, а й у співучасті. І в цьому разі він підлягатиме кваліфікації за відповідною статтею Особливої частини

КК з посиланням на ч. 1 ст. 14 КК (якщо має місце готування до зло- чину), ч. 2 чи ч. 3 ст. 15 КК (якщо має місце замах на злочин) або від- повідну частину ст. 27 КК (якщо йдеться про співучасть у злочині).

Види одиничних злочинів. Одиничні злочини прийнято поділяти на види залежно від характеру описання в законі їх об’єктивної сторо- ни і, як наслідок, особливостей суб’єктивної сторони таких злочинів. Зокрема, за названим критерієм виділяються дві групи одиничних зло- чинів:

1) прості одиничні злочини, тобто такі злочини, які характеризу- ються відносною нескладністю законодавчого визначення їх об’єктивної та суб’єктивної сторін;

2) ускладнені одиничні злочини, тобто такі злочини, які порівняно з простими злочинами ускладнені додатковими об’єктивними чи суб’єктивними ознаками, що надають їм зовнішньої подібності з мно- жинністю злочинів.

І прості, і ускладнені одиничні злочини, будучи видами одинично- го злочину, у свою чергу, також мають свої різновиди.

Різновидами простих одиничних злочинів є:

1) злочини з одним діянням, суспільно небезпечні наслідки якого не описані в КК, тобто так звані злочини з формальним складом. До них, наприклад, належать: розголошення таємниці усиновлення (удо- черіння) (ч. 1 ст. 168 КК), давання хабара (ч. 2 ст. 369 КК) та інші по- дібні злочини;

2) злочини з двома діяннями, що передбачені законом як обов’язкові. У цих злочинах кожне з діянь, взяте самостійно, у відриві від іншого (або хоча б тільки одне із таких діянь), саме по собі злочинним не ви- знається і тільки в поєднанні вони становлять одиничний злочин. До таких злочинів належать, наприклад, зґвалтування, тобто статеві зно- сини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосуван- ня або з використанням безпорадного стану потерпілої особи (ч. 1 ст. 152 КК), самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небез- печних діянь (ст. 353 КК) тощо;

3) злочини з двома чи більше діяннями, що передбачені в законі як альтернативні. У диспозиціях статей Особливої частини КК, що пе- редбачають відповідальність за такі злочини, законодавець називає в альтернативі декілька діянь, кожне з яких самостійно, а так само їх сукупність у будь-якій кількості і будь-якому поєднанні становлять

один одиничний злочин. До таких злочинів, наприклад, належать: ви- готовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезен- ня в Україну з метою збуту, а також збут підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи біле- тів державної лотереї (ч. 1 ст. 199 КК), незаконне виробництво, виго- товлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 1 ст. 307 КК) тощо;

4) злочини з одним діянням і одним наслідком. Це так звані злочини з матеріальним складом, в яких одному описаному в законі діянню кореспондує тільки один вид наслідків. До таких злочинів, наприклад, належать: умисне (ч. 1 ст. 115 КК) та необережне (ст. 119 КК) вбивства, крадіжка (ст. 185 КК), грабіж (ст. 186 КК) та ін.;

5) злочини з одним діянням та декількома наслідками, що перед- бачені в законі як альтернативні. До таких злочинів належать ті зло- чини з матеріальним складом, в яких одне діяння може тягти за собою два чи більше з описаних у законі суспільно небезпечних наслідків, кожен з яких, проте, сам по собі є достатнім для наявності складу зло- чину. До таких злочинів належать, наприклад: умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, яке спричинило втра- ту будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне зніве- чення обличчя (ч. 1 ст. 121 КК), порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, якщо це порушення ство- рило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого (ч. 1 ст. 272 КК) тощо.

Різновидами ускладнених одиничних злочинів є:

1) триваючий злочин — це такий одиничний злочин, який, розпо- чавшись дією чи бездіяльністю особи, характеризується безперервним вчиненням складу певного злочину. Цей злочин триває у часі (звідси й походить його назва) на стадії закінченого злочину. До триваючих злочинів належать, наприклад, всі злочини, які полягають в ухиленні від вчинення певних дій: від сплати аліментів (ст. 164 КК), від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (ст. 165 КК), від повер- нення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК), від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212 КК), від призову на стро- кову військову службу (ст. 335 КК) чи від призову за мобілізацією

(ст. 336 КК) та ін.; всі злочини, які полягають у незаконному зберіган- ні певних предметів злочину: незаконно виготовлених виборчих бю- летенів, бланків відкріпних посвідчень, бюлетенів для голосування на референдумі (ч. 1 ст. 158 КК), конфіденційної інформації про особу (ст. 182 КК), майна, завідомо одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК), зброї, бойових припасів або вибухових речовин (ст. 263 КК), наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (статті 307 та 309 КК) тощо.

Початком вчинення триваючого злочину є момент вчинення особою дії (наприклад, прийняття на зберігання одного з названих предметів) або бездіяльності (наприклад, невиконання обов’язку сплатити податок, нез’явлення до військового комісаріату та ін.), з якого починається так званий «злочинний стан» особи. Протягом певного часу цей стан три- ває, і в цьому стані особа безперервно вчиняє триваючий злочин, який увесь час знаходиться на стадії закінченого злочину. Моментом закін- чення триваючого злочину є момент припинення «злочинного стану», що відбувається з об’єктивних або суб’єктивних причин. Триваючий злочин вважається таким, що припинився з об’єктивних причин, якщо

«злочинний стан» скінчився поза волею особи: наприклад, вона була викрита і затримана правоохоронним органами або внаслідок певних об’єктивних обставин загинув той предмет, який особа незаконно зберігала, тощо. Триваючий злочин вважається таким, що припинився із суб’єктивних причин, якщо «злочинний стан» скінчився за волею особи, яка в ньому перебувала: наприклад, особа добровільно сплати- ла податок, або з’явилася до призовної комісії, або позбулася того предмета, який незаконно зберігала, та ін.

Час вчинення особою триваючого злочину (тобто тривалість пере- бування її в «злочинному стані») і причини його припинення не впли- вають на кваліфікацію злочину. Такий злочин кваліфікуватиметься як закінчений злочин незалежно від того, скільки тривало його вчинення (декілька днів чи декілька років) і з яких причин (об’єктивних чи суб’єктивних) його було припинено;

2) складний (інша його назва — складений) злочин — це такий одиничний злочин, який складається з двох чи більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольовано, являють собою самостій- ні одиничні злочини, але які (внаслідок їх органічної єдності, типовос- ті, поширеності одночасного вчинення тощо) об’єднані законодавцем в окремий одиничний злочин, передбачений однією статтею (частиною

статті) Особливої частини КК. До таких злочинів належать, наприклад: грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого (ч. 2 ст. 186 КК), опір представникові влади, по- єднаний з примушенням його до виконання явно незаконних дій (ч. 3 ст. 342 КК), порушення законів та звичаїв війни, поєднане з умисним вбивством (ч. 2 ст. 438 КК), та ін.

На відміну від простих одиничних злочинів з двома діяннями у складних злочинах кожне з діянь, взяте самостійно, ізольовано від іншого, визнається злочином, який передбачено як одиничний злочин іншою статтею (або іншою частиною цієї ж статті) Особливої частини КК. Проте в поєднанні ці два діяння створюють кількісно і якісно іншу суспільну небезпечність, що й дає законодавцеві підстави передбачити відповідальність за їх спільне вчинення як за самостійний одиничний злочин.

Складний злочин є закінченим з моменту, коли особою виконано обидва діяння, що включаються до нього. Наявність тільки одного з діянь за відсутності іншого виключає кримінальну відповідальність за складний злочин, і особа може підлягати відповідальності або за тією статтею КК, яка передбачає відповідальність за вчинене нею одне діяння як за самостійний одиничний злочин, або за замах на вчинення складного злочину;

3) злочин з похідними наслідками (інші його назви: злочин з від- даленими наслідками, злочин, що кваліфікується за наслідками) — це такий одиничний злочин, який з об’єктивної сторони становить одне діяння, що тягне за собою два наслідки, які настають послідовно один за одним, і при цьому перший з наслідків спричиняє другий. Крім того, такі злочини, як правило, мають змішану форму вини: щодо наслідків, які настають в часі раніше (вони дістали назву «наслідків першого порядку»), особа має умисел, а щодо тих наслідків, які настають піз- ніше («наслідки другого порядку»), — необережність. До злочинів з похідними наслідками належить, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК). При вчиненні цього злочину особа має умисел на заподіяння своїм діянням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження (наслідки першого по- рядку), яке зрештою призводить до його смерті (наслідки другого по- рядку), до якої винний ставиться необережно.

Особливістю злочинів з похідними наслідками є те, що наслідки другого порядку настають у них не безпосередньо в результаті вчинен-

ня самого діяння, а в результаті розвитку наслідків першого порядку. Закінченим даний вид одиничного злочину визнається з моменту на- стання наслідків другого порядку;

4) продовжуваний злочин — це такий одиничний злочин, який скла- дається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром (ч. 2 ст. 32 КК). Продовжуваний злочин традиційно належить до ускладнених одиничних злочинів, проте критерій такого віднесення відрізняється від того, за яким виділені триваючі, складні злочини та злочини з похідними наслідками. Якщо названі три види ускладнених одиничних злочинів дійсно мають особливості в законодавчому описан- ні їх об’єктивної сторони, то продовжуваний злочин таких особливостей не має, а має особливості у фактичному виконанні особою його об’єктивної сторони. Саме тому як продовжуваний може бути вчинена значна кількість злочинів, які належать до простих одиничних, а також деякі з інших видів ускладнених одиничних злочинів.

Наприклад, продовжуваними злочинами є крадіжка певної речі по частинах, зокрема: зібрання творів — по окремих томах, велосипеда — по окремих деталях, зерна — мішками тощо. Як продовжуваний злочин можуть бути вчинені окремі види триваючих злочинів, зокрема: ухи- лення упродовж року від сплати певного щомісячного податку, при- йняття на зберігання за декілька разів однієї партії наркотичних засобів тощо. Таким чином, при вчиненні продовжуваного злочину особа ні- бито розбиває одне передбачене в законі злочинне діяння на декілька тотожних діянь і вчиняє їх для реалізації єдиного злочинного наміру. Отже, обов’язковими ознаками продовжуваного злочину є такі:

а) він складається із декількох (двох чи більше) діянь, розірваних між собою певними проміжками часу. У цьому полягає одна із від- мінностей продовжуваного злочину від триваючого: якщо триваючий злочин вчиняється безперервно («злочинний стан» особи), то продо- вжуваний злочин є переривчастим — у проміжках між діяннями особа не вчиняє цього злочину;

б) усі вчинені особою діяння є юридично тотожними. Це означає, що кожне з них, взяте самостійно, підпадає під ознаки одного й того самого передбаченого КК одиничного злочину. При цьому зовнішній, фактичний вираз таких діянь не обов’язково має бути тотожним. На- приклад, особа, яка вчиняє продовжувану крадіжку зібрання творів із бібліотеки, кожним окремим томом може заволодіти по-різному: один винести, сховавши його під одягом, другий — сховавши в сумці, тре-

тій — викинути у вікно і підібрати на вулиці тощо. Фактично ці ді- яння є різними, проте юридично — тотожними: кожне з них має озна- ки того самого злочину — крадіжки;

в) усі діяння мають бути об’єднані єдиним злочинним умислом. Це означає, що ще перед вчиненням першого з низки тотожних діянь осо- ба усвідомлює, що для реалізації її наміру необхідно буде вчинити не одне таке діяння, а декілька, і кожне з них спрямовує на реалізацію цього наміру. Зокрема, у наведеному прикладі особа ще до вчинення першого з діянь має намір викрасти повне зібрання творів і усвідомлює, що їй треба вчинити низку діянь, спрямованих на реалізацію цього наміру. При цьому слід мати на увазі, що умисел особи при вчиненні продовжуваного злочину може бути як конкретизованим (наприклад, викрасти зібрання творів конкретного письменника з відомою кількіс- тю томів), так і неконкретизованим (наприклад, викрадати з бібліотеки всі цікаві книжки, які трапляться).

Початком вчинення продовжуваного злочину є момент вчинення першого з низки тотожних діянь. Момент закінчення продовжуваного злочину залежить від того, з яким умислом він вчинявся — конкрети- зованим чи неконкретизованим. Якщо продовжуваний злочин вчиняв- ся з конкретизованим умислом, то моментом його закінчення слід вважати вчинення особою останнього із запланованих нею діянь. Якщо ж діяльність такої особи була припинена поза її волею до вчинення останнього із запланованих діянь, незалежно від того, наскільки фак- тично досягнутий нею результат відрізняється від запланованого, скоєне слід кваліфікувати як замах на вчинення злочину із запланова- ним особою результатом. Але якщо продовжуваний злочин вчинявся з невизначеним умиселом, його слід вважати закінченим з моменту вчинення особою останнього з діянь, незалежно від того, сама вона припинила подальше вчинення злочину чи її діяльності було покладе- но край. Наприклад, якщо особа має намір постійно збагачуватися за рахунок того, що вона щомісяця або щотижня викрадала з каси під- приємства різні суми грошей, її діяння слід вважати закінченою кра- діжкою тієї суми, яку вона встигла викрасти на момент добровільного припинення або викриття даного злочину.

Значення одиничного злочину проявляється в такому:

1) для конструювання окремих видів множинності, оскільки струк- турними елементами кожного виду множинності злочинів (повторнос- ті, сукупності та рецидиву злочинів) є тільки одиничні злочини;

2) для відмежування від множинності злочинів. Це пояснюється тим, що окремі види ускладнених одиничних злочинів мають спільні риси з окремими видами множинності злочинів. Тому розуміння ознак одиничних злочинів дає змогу відмежувати їх від певних видів мно- жинності злочинів;

3) для кваліфікації та призначення покарання, оскільки кожен оди- ничний злочин підлягає самостійній кваліфікації (крім окремих ви- падків повторності тотожних злочинів, про що йтиметься нижче) і за кожен одиничний злочин призначається самостійне покарання.

§ 3. Сукупність злочинів

Поняття сукупності злочинів наведено в ч. 1 ст. 33 КК, відповід- но до якої сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними части- нами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встанов- леними законом. Це — легальне визначення поняття сукупності зло- чинів, з якого випливають її ознаки.

Ознаки сукупності злочинів:

1) вчинення особою двох чи більше самостійних одиничних злочинів. Це є спільна ознака всіх видів множинності злочинів, причому прояв даної ознаки для сукупності злочинів може полягати у найрізноманіт- нішому поєднанні злочинів: вони можуть бути простими чи ускладне- ними, умисними чи необережними, закінченими чи незакінченими, вчиненими особисто чи у співучасті. Однак не можуть ураховуватися в сукупності ті злочини, за які особу вже було звільнено від криміналь- ної відповідальності з будь-яких передбачених законом підстав, напри- клад у зв’язку з дійовим каяттям, спливом строків давності, амністією тощо;

2) за загальним правилом, ці злочини передбачаються різними статтями КК, інакше кажучи — кожен з них передбачається окремою статтею закону про кримінальну відповідальність, відмінною від тієї, яка передбачає інші злочини, що входять до сукупності. Як виняток із цього правила сукупність можуть становити злочини, передбачені різними частинами тієї самої статті Особливої частини КК, за умови,

що ці частини встановлюють відповідальність не за кваліфіковані види одного й того самого діяння (як це зазвичай є в чинному КК), а за якісно різні діяння. Наприклад, сукупність злочинів має місце в по- ведінці особи, яка спочатку незаконно виготовила виборчий бюле- тень (ч. 1 ст. 158 КК), потім незаконно передала його іншій особі (ч. 4 ст. 158 КК), а згодом ще й знищила скриньку з бюлетенями (ч. 5 ст. 158 КК);

3) усі злочини, які входять до сукупності, повинні бути вчинені до засудження особи, яка їх вчиняє, принаймні за один із них. Це означає, що на момент вчинення особою останнього зі злочинів, що входять до сукупності, стосовно неї ще не було постановлено обвинувального вироку за жоден із злочинів, що входять до цієї ж сукупності. Якщо ж особу було засуджено за один чи декілька злочинів і після засуджен- ня вона знову вчинила злочин, така множинність злочинів не може вважатися їх сукупністю. Наприклад, певна особа вчинила зґвалтуван- ня (ч. 1 ст. 152 КК) і крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК), була засуджена за них і в місцях позбавлення волі вчинила умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК). У цьому разі має місце рецидив злочинів (див. § 5 цього розділу).

Види сукупності злочинів. Залежно від того, одним чи декількома діяннями особа вчиняє злочини, що становлять сукупність, остання поділяється на два види:

1) ідеальна сукупність злочинів;

2) реальна сукупність злочинів.

Ідеальною визнається така сукупність злочинів, при якій всі зло- чини, що її складають, особа вчиняє одним діянням. Інакше кажучи, ідеальна сукупність злочинів має місце там, де одне й те саме діяння містить одночасно склади двох чи більше самостійних одиничних зло- чинів. Звідси й походить назва даного виду сукупності злочинів — ідеальна сукупність, оскільки фактично діяння вчиняється одне і тіль- ки ідеально (тобто подумки, уявно), ми розчленовуємо його на декіль- ка складів злочинів. Наприклад, підпалюючи будинок з метою вбивства потерпілого, який у ньому перебуває, особа одночасно вчиняє умисне вбивство з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК) і умисне зни- щення чужого майна шляхом підпалу (ч. 2 ст. 194 КК). При цьому слід мати на увазі, що можливі випадки, коли одне й те саме діяння особи може одночасно містити склад закінченого і склад незакінченого зло- чинів. Наприклад, якщо певна особа придбала пістолет з метою ви- користати його для вчинення вбивства, то в цьому її діянні міститься

ідеальна сукупність закінченого злочину (незаконне придбання вогне- пальної зброї — ч. 1 ст. 263 КК) і незакінченого злочину (готування до умисного вбивства — ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 115 КК).

Реальною визнається така сукупність злочинів, при якій кожен злочин, що її складає, особа вчиняє окремим самостійним діянням. Інакше кажучи, при реальній сукупності кількість злочинів, що входять до неї, дорівнює кількості вчинених особою дій чи бездіяльностей. Тому ця сукупність і називається реальною, що її фактично (реально) становлять два чи більше діяння особи. Наприклад, особа спочатку незаконно заволодіває чужим транспортним засобом (ч. 1 ст. 289 КК), а потім, керуючи ним, порушує правила дорожнього руху, що спричи- нило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження (ч. 1 ст. 286 КК); або спочатку вчиняє хуліганство (ч. 2 ст. 296 КК), а пізніше — ви- готовляє наркотичні засоби без мети збуту (ч. 1 ст. 309 КК).

Значення розмежування ідеальної та реальної сукупностей зло- чинів полягає у такому:

1) відображає об’єктивну реальність, в якій в одних випадках сукупність злочинів учиняється одним і тим самим діянням, а в ін- ших — кожен злочин, що входить до сукупності, вчиняється само- стійним діянням. При ідеальній сукупності всі злочини вчиняються одночасно. При реальній сукупності, за загальним правилом, між діяннями, що її складають, є розрив у часі — від мінімального до досить тривалого (але в рамках строків давності за попередній зло- чин). Разом з тим, коли злочини учиняються у формі бездіяльності, можлива реальна сукупність злочинів, вчинюваних одночасно, без розриву в часі. Наприклад, певна особа одночасно ухиляється і від сплати аліментів, і від призову на строкову військову службу. У даній ситуації кожен злочин вчиняється самостійною бездіяльністю, проте вони мають місце одночасно;

2) дає інструментарій для відмежування сукупності злочинів від суміжних понять, наприклад ідеальної сукупності злочинів — від складного злочину (про це йтиметься нижче);

3) дає підстави для оцінювання ступеня суспільної небезпечності різних видів сукупності злочинів. Часто вважається, що реальна сукуп- ність злочинів є більш суспільно небезпечною, ніж ідеальна, хоча де- які науковці і не вбачають відмінності у ступені суспільної небезпеч- ності сукупності одних і тих самих злочинів залежно від того, вчинені вони одним діянням чи декількома.

Кваліфікація сукупності злочинів. Відповідно до ч. 2 ст. 33 КК при сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповід- ною статтею або частиною статті Особливої частини КК. Це означає, що кількість статей, за якими кваліфікуються діяння особи, дорівнює кількості вчинених злочинів. Наприклад, якщо особа вчинила сукуп- ність злочинів, до якої входять зловживання владою, службове підро- блення та одержання хабара, скоєне кваліфікується за трьома окреми- ми статтями: ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 та ч. 1 ст. 368 КК. Іноді можлива кваліфікація сукупності злочинів за різними частинами однієї статті, однак і в цьому разі кожне діяння кваліфікується самостійно. Так, якщо особа вчинила підроблення і використала підроблений документ, її діяння правильно кваліфікувати не за частинами 1 та 3 ст. 358 КК, а за ч. 1 ст. 358 та ч. 3 ст. 358 КК.

Кримінально-правове значення сукупності злочинів полягає у тому, що:

1) вона відображає реальний стан злочинності, у структурі якої досить велику кількість посідають випадки вчинення однією особою декількох передбачених різними статтями КК злочинів, за жоден з яких вона ще не була засуджена;

2) КК вимагає самостійної кваліфікації за окремою статтею (в окре- мих випадках — різними частинами однієї й тієї самої статті) Осо- бливої частини кожного злочину, який входить до сукупності;

3) КК передбачає спеціальні правила призначення покарання осо- бі, яка визнається винною у вчиненні сукупності злочинів (статті 70 та 72 КК).

Відмежування сукупності злочинів від суміжних понять. Су- купність злочинів має спільні риси з декількома суміжними кримінально- правовими поняттями, що зумовлює постановку питання про необхід- ність їх відмежування. Зокрема, сукупність злочинів необхідно від- межовувати від:

1) конкуренції статей КК. Під конкуренцією статей КК розумієть- ся наявність двох чи більше статей Особливої частини КК, які з різним ступенем деталізації описують одне й те саме злочинне діяння і вста- новлюють за нього різну за ступенем суворості кримінальну відпові- дальність. Наприклад, якщо член виборчої комісії підробляє виборчий документ, то таке його діяння підпадає і під ознаки злочину, передба- ченого ч. 1 ст. 366 КК (службове підроблення), і під ознаки злочину, описаного в ч. 2 ст. 158 КК (підроблення виборчого документа, вчине-

не членом виборчої комісії). На перший погляд, має місце ідеальна сукупність двох названих злочинів. Проте це не так, оскільки в даному випадку ознаки складу злочину, описаного в одній із названих статей (а саме у ч. 1 ст. 366 КК), повністю повторюються в іншому складі злочину (передбаченому ч. 2 ст. 158 КК) і доповнюються в ньому ін- шими ознаками, що більш точно характеризують вчинене особою ді- яння. Інакше кажучи, конкуренція статей КК про кримінальну відпо- відальність має місце там, де конкурують між собою загальна та спе- ціальна статті закону. Як відомо, при такій конкуренції має застосову- ватися спеціальна стаття, яка найбільшою мірою передбачає специфіч- ні, відмінні ознаки певного злочину. Загальна і спеціальна статті не можуть утворювати сукупності злочинів. Тому в наведеному при- кладі скоєне кваліфікується тільки за ч. 2 ст. 158 КК без сукупності з ч. 1 ст. 366 КК.

Таким чином, відмінність конкуренції статей КК від ідеальної су- купності злочинів полягає у тому, що при ідеальній сукупності вчиня- ються два чи більше злочинів, передбачених двома чи більше статтями КК, а у випадках конкуренції особа вчиняє один злочин, який підпадає під ознаки загальної і спеціальної статей закону. При ідеальній сукуп- ності застосовуються дві чи більше статей КК, а при конкуренції — одна, спеціальна;

2) складного (складеного) злочину. Як уже зазначалося, складний злочин — це такий одиничний злочин, який складається із двох чи більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольовано, являє собою самостійний одиничний злочин, але які об’єднані законо- давцем в окремий одиничний злочин, передбачений однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК.

У разі вчинення особою складного злочину її діяння кваліфікуєть- ся тільки за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає кримінальну відповідальність за такий злочин. Не допус- кається кваліфікація скоєного ще й за сукупністю зі злочинами, які хоча і входять до складного, але передбачені як самостійні одиничні злочини. Наприклад, якщо особа вчиняє грабіж, поєднаний із насиль- ством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, скоє- не підлягає кваліфікації тільки за ч. 2 ст. 186 КК і не потребує додат- кової кваліфікації за ч. 1 ст. 125 КК (умисне легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності).

Отже, складний злочин являє собою враховану законодавцем ре- альну чи ідеальну сукупність і кваліфікується за однією статтею (час- тиною статті) КК, тоді як сукупність злочинів — за різними статтями. Тільки після того, як законодавець з певних причин відмовиться від існування в КК конкретного складного злочину, скоєне стане кваліфі- куватися за сукупністю одиничних злочинів, які входили до складного. Так, якщо уявити, що зі ст. 186 КК буде виключено ч. 2, то передбаче- ний нею злочин необхідно буде кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125 та ч. 1 ст. 186 КК.

§ 4. Повторність злочинів

Поняття повторності злочинів визначається в ч. 1 ст. 32 КК, відповідно до якої повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. Крім того, поняття повторності зло- чинів конкретизується також у ч. 3 ст. 32 КК, за якою вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК, та ч. 4 тієї самої статті, згідно з якою повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відпо- відальності за підставами, встановленими законом, або якщо суди- мість за цей злочин було погашено або знято.

Ґрунтуючись на ознаках повторності злочинів, що названі законо- давцем у всіх трьох згаданих частинах ст. 32 КК, узагальнивши та сис- тематизувавши їх, можна сформулювати таке доктринальне визначення повторності злочинів. Повторність злочинів — це такий вид множин- ності злочинів, при якому особа вчиняє два чи більше одиничних злочини, що передбачені, як правило, однією й тією самою статтею Особливої частини КК, незалежно від засудження за окремі з них.

Ознаки повторності злочинів випливають із наведеного визна- чення і відображаються у КК:

1) вчинення особою двох чи більше самостійних одиничних злочинів. Як відомо, це спільна ознака всіх видів множинності злочинів. Як і стосовно сукупності злочинів, прояв даної ознаки щодо повторності може полягати у найрізноманітнішому поєднанні злочинів: вони мо- жуть бути простими чи ускладненими, умисними чи необережними,

закінченими чи незакінченими, вчиненими особисто чи у співучасті. Так само, як і щодо сукупності злочинів, не можуть зараховуватися до повторності ті злочини, за які особу вже було звільнено від криміналь- ної відповідальності з будь-яких передбачених законом підстав або за які її вже було засуджено, але судимість за ці злочини вже було пога- шено або знято. Тому, якщо особа вчинила новий злочин вже після того, як її було звільнено від кримінальної відповідальності за попере- дній злочин (наприклад, у зв’язку із закінченням строків давності) або після погашення судимості за попередній злочин, цей новий злочин вже не може визнаватися повторним і його належить вважати вчиненим юридично вперше;

2) за загальним правилом, усі злочини, які складають повторність, передбачаються однією й тією самою статтею Особливої частини КК. Наприклад, торгівля людьми буде повторною (ч. 2 ст. 149 КК) тільки тоді, коли особа, яка вчинила таке діяння, до цього вчинила зло- чин, передбачений цією самою статтею. Якщо ж особа до цього вчи- нила будь-який інший злочин, навіть пов’язаний з торгівлею людьми (наприклад, викрадення людини — ст. 146 КК), торгівля людьми не може бути визнана повторною.

Як виняток, вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, також визнається повторним лише у тих випад- ках, коли це прямо передбачено в Особливій частині КК. Законодавець встановлює такі винятки для однорідних злочинів, характер суспільної небезпечності яких є подібним і які часто вчиняються однією й тією самою особою. Інакше кажучи, спеціальною вказівкою законодавця може бути визнано повторністю злочинів такий вид множинності, який сам по собі має ознаки сукупності. Зокрема, такий випадок передба- чено, наприклад, у п. 1 примітки до ст. 185 КК, відповідно до якої

«у статтях 185, 186 та 189–191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу». Це означає, що якщо особа, наприклад, вчинила спочатку крадіжку (ст. 185 КК), а після цього — грабіж (ст. 186 КК), то внаслідок згаданої вказівки законодав- ця грабіж має бути визнано повторним, а всю множинність названих злочинів — не сукупністю, а повторністю.

У цьому — одна із відмінностей повторності злочинів від сукуп- ності злочинів: якщо сукупність злочинів, за загальним правилом, має місце тільки при вчиненні злочинів, передбачених різними статтями

Особливої частини КК, і тільки в окремих випадках можлива сукуп- ність злочинів, передбачених різними частинами однієї й тієї самої статті, то щодо повторності ця ознака проявляється «у дзеркальному відображенні»: за загальним правилом, повторність можлива тільки при вчиненні злочинів, передбачених однією й тією самою статтею Особливої частини КК, і тільки у випадках, спеціально зазначених за- конодавцем, повторність має місце також при вчиненні злочинів, перед- бачених різними статтями Особливої частини КК;

3) не має значення, була чи не була особа засуджена за попередній злочин. На відміну від сукупності злочинів, яку можуть становити тільки злочини, за жоден з яких особу ще не було засуджено, повтор- ність злочинів матиме місце як там, де особу ще не було засуджено за жоден із вчинених злочинів, так і там, де за один чи декілька з них її вже було засуджено. Наприклад, якщо особа вчинила одну крадіжку, а через певний час після того, але до засудження за неї, знову вчинила такий самий злочин, нова крадіжка має бути визнана повторною. Кримінально-правова оцінка не зміниться і в тому разі, якщо ця особа вчинить нову крадіжку після засудження за попередню — під час від- бування покарання або в період строку погашення судимості за неї. У цьому разі нова крадіжка так само визнається повторною.

Види повторності злочинів можуть бути виділені залежно від декількох критеріїв, зокрема:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Повторність, сукупність та рецидив злочинів	\|	Залежно від характеру одиничних злочинів, які її складають,

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.