Від Віденського конгресу 1815 р. до наших днів.

На цьому етапі відбувається становлення та розвиток сучасного міжнародного права. В цілому він поділяється на три періоди:

а) від Віденського конгресу 1815 р. до першої світової війни.

Значний вплив на розвиток міжнародного права цього періоду мали французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. та Декларація незалежності США 1776 р.

Віденський конгрес 1815 р. завершив боротьбу союзників проти режиму Наполеона. Підсумковий Акт конгресу та додатки до нього закріплювали нові кордони між європейськими країнами, оголошували вільним судноплавство по міжнародних ріках, забороняли торгівлю неграми, фіксували поділ дипломатичних агентів на класи.

Значно зростає роль міжнародних договорів, крім мирних та торгових широке розповсюдження здобули консульські договори, договори про мореплавство, правову допомогу, боротьбу з піратством, торгівлею жінками тощо. Для розв’язання спорів між державами починає використовуватися міжнародний арбітраж.

Розвиток техніки та промисловості у другій половині ХІХ ст. призвів до включення до сфери міжнародного права норм, спрямованих на регулювання міжнародної системи транспорту та зв’язку. Зокрема, був встановлений режим свободи судноплавства на міжнародних ріках – Рейн, Дунай, Ельба в Європі, Міссісіпі та Св. Лаврентія в Америці, Конго і Нігер в Африці. У 1874 р. було засновано Всесвітній поштовий союз та встановлено свободу транзиту поштових відправлень. У 1875 р. прийнято конвенцію про Телеграфний союз, а у 1890 р. – багатосторонню Залізничну конвенцію.

Починаючи з другої половини ХІХ ст., значна увага приділялася попередженню війни, врегулюванню порядку ведення бойових дій та забороні окремих видів зброї. Однак більшість досягнень цього періоду була перекреслена першою світовою війною. Так, у 1856 р. була прийнята Паризька декларація про право морської війни. Низку міжнародних конвенцій з права війни і миру було прийнято на Гаазьких конференціях 1883, 1899, 1907 рр., зокрема, Конвенції про закони і звичаї сухопутної війни, про заборону розривних куль, про бомбардування під час війни за допомогою морських сил, про права та обов’язки нейтральних держав у морській війні тощо. Проте підчас війни практично усі держави вели бойові дії із застосуванням заборонених видів зброї та недозволеними способами.

б) між світовими війнами (1919-1939 р.).

Головною метою міжнародного права на цьому етапі було закріплення системи миру, встановленої Версальською мирною угодою. З метою підтримки миру і безпеки у 1919 р. створено Лігу Націй. Проте через політичний тиск з боку різних країн ця організація не стала дієвим механізмом попередження війни.

Найбільшим недоліком Ліги Націй була відсутність механізмів забезпечення примусового виконання прийнятих рішень та істотний політичний тиск на неї з боку провідних держав. Зокрема, через такий тиск фактично було зірвано спробу встановити інститут притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності військових злочинців, оскільки західні держави не сприймали ідею засудження кайзера Вільгельма ІІ. З боку СРСР мала місце спроба дати визначення агресивної війни та розробити механізми запобігання агресивних воєн, але через протидію західних держав відповідну конвенцію підписали лише СРСР та його сусіди (Естонія, Латвія, Польща, Румунія, Туреччина, Персія та Афганістан) і особливого значення вона не мала.

В цей же час стає очевидним необхідність систематизації міжнародного права та визначення його основних принципів. У 1930 р. була скликана Гаазька конференція з кодифікації міжнародного права, проте її робота не дала результатів, що не в останню чергу зумовлювалося небажанням держав зв’язувати свої руки в умовах загальної мілітаризації.

в) після другої світової війни (з 1945 р.).

Цей етап розпочався зі створенням ООН і отримав назву сучасного міжнародного права. Головною тенденцією сучасного міжнародного права є спрямованість на захист прав людини та забезпечення міжнародної безпеки. Рисами сучасного міжнародного права є:

· гуманізм;

· універсальність – міжнародне право єдине для всіх держав і народів;

· євроцентризм;

· наявність міжнародно-правових механізмів, які дозволяють примушувати ту чи іншу державу виконувати норми міжнародного права, наприклад, заходів міжнародної відповідальності;

· загальна спрямованість на захист прав людини;

· відсутність регіональних систем міжнародного права. Це не означає відсутності регіональних особливостей, наприклад, європейського чи мусульманського права, але всі регіональні норми мають бути підпорядковані загальним принципам міжнародного права.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Від Вестфальського мирного договору 1648 р. до Віденського конгресу 1815 р.	\|	Поняття, предмет, метод і функції міжнародного права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.