РОЗДІЛ XXXII,

у якому Турчиновський оповідає про те,
що його знову відвідала смерть

Своє самітництво на пасіці я змушений був урвати, бо
непомітно, доки мережив ці рядки, приступила до нашого
краю осінь. Ночі стали холодніші, я опорядив бджіл на зи-
мівлю і змушений був повернутися додому, щоб не наклика-
ти на себе підозри, бо паньматка моя останнім часом почала
запильно до мене приглядатися. Очевидно, переживання,
що їх виклав тобі, люб'язний читальнику, відбивались у
якийсь спосіб на моєму обличчі, бо паньматка якось не ви-
тримала й запропонувала покликати бабу-шептуху.

— Але поки що нічого вишіптувати,— спокійно запере-
чив я.

— Це добра знахарка,— мовила паньматка.— До того ж
я її вже запросила.

Ця розмова відбулася по моїм переїзді додому. Я пильно
сховав своє писання — лише вночі зможу тепер віддаватися
йому, а щоб не входити з жінкою в довгу й безкорисну су-
перечку, згодився прийняти шептуху...

— Дайте два яйця,— сказала баба, пильно до мене при-
дивляючись.— Яйця завжди правду показують...

Паньматка швидко принесла яйця. Знахарка звеліла мені
лягти й розбила одне яйце біля голови, а друге в ногах.

— Дивіться, дивіться, паньматко!—закричала вона, не
дозволивши однак мені встати.

Вони розглядали щось у моїх головах, а тоді пішли до ніг.

— Таки в ногах! — сказала знахарка.

— Що в ногах? — запитав я.

— Смерть ваша навідувалася,— мовила знахарка.— Але
одужаєте...

Я встав і побачив, що по щоках паньматки котяться рясні
сльози Тоді відчув, що починаю незвідь-чому дратуватися.

— Од чого видужаю? —спитав я.— І що це за хвороба
в мене? Здається, чуюся здоровим і не знаю жодної не-
дуги!

— Бо й чудна ваша хвороба,— відказала знахарка.— Ще
не стрічала такої.

"Бабські забобони",— захотілося вибухнути мені, але я
змовчав — хотів якнайшвидше звільнитися від непотрібної
опіки.

— Яйця завжди дійсне показують,— озвалася ображена
знахарка.

— Що ж вони показують? — глумливо запитав я.

— Гляньте самі,— так само ображено мовила знахарка.

В головах у мене в мисочці плавав у білку чистий жов-
ток, від якого аж променята вияснювалися.

"Сонце,— подумав я,— мій вічний і любий супутник, ти
милувало мене проздовж усього життя!"

Це й справді було так. Більше за родину й дітей своїх,
більше за самого себе любив я сонце. Воно завжди стояло
перед моїми очима, як вічна омана,— це воно наливало мене
життєдайним світлом і клало на вуста усмішку, яка очищала
й ублажала мене.

— Яйце як яйце,— буркнув я.— Ну а друге?

Підійшов до тарілки, поставленої в ногах, і ледве не від-
сахнувся: на ній плавала брунатно-кривава маса.

У мене звинулось у голові. Десь далеко, в глибині мозку,
зазвучала музика. Почулися переливи звуків — шуміла у
скронях кров. Дзвони неначе задзвонили, запахло осіннім
листом, небо також покрилося таким листом, а я стояв се-
ред білої тиші, оточений голими, блідими стінами. Наді мною
висіла ясна, ніби молоко, стеля, пахло прілим сіном, кричала
неподалік курка, сповіщаючи, що знесла нове яйце: яйце-
сонце чи яйце-смерть.

Я подививсь у вікно — відслонювало осінній сад. Палало
жовте, залите сонцем листя — сад дихнув старечим зітхан-
ням. Мені захотілося раптом струснути з себе накип років.
Бо скільки минуло часу до мене теперішнього від того мо-
лодого вимірювальника доріг?

— Коли хочете, є помічне зілля,— сказала знахарка пань-
матці.

"Одне воно, зілля",— подумав я, підходячи до вікна, щоб
віч-на-віч зустрітись із осіннім саком. Я знову подумав про
святу сполуку нас із землею: зілля лікує нас від хвороб, бо
воно сполучається з нами. Сад же, на який дивився, світив

золотою сивиною—ми з ним потрапили в один ритм і ди-
хали одним диханням.

Я всміхнувся. Вабив мене до себе цей сад. Трав'яна лава
під яблунею, біля якої позірно зустрівся я з юнаком із своєї
молодості, теж була покрита опалим листям. "Прийму ваше
зілля, жінки,— весело подумав я,— воно мені не зашкодить".

Дививсь у сад і чув його дихання. Це було старече дихан-
ня, бо старечим диханням дихав і я.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
РОЗДІЛ XXXI,	\|	РОЗДІЛ XXXIII,

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.