Водних ресурсів

В природних умовах відбувається нейтралізація або зменшення концентрації забруднювачів завдяки здатності водних екосистем до самоочищення і процесам природного очищення води під час її кругообігу в атмосфері, гідросфері та літосфері. Ці процеси відбуваються головним чином під дією бактерій, водяних рослин та безхребетних рослин.

Найбільш важливими факторами самоочищення водойм є фізичні, хімічні та біологічні. До фізичних відносяться розчинення, роздавлювання, перемішування, осідання забруднень. Знезаражування води відбувається під дією ультрафіолетових променів, що згубно діють на бактерії і віруси.

Хімічні фактори – це окислення органічних і мінеральних речовин, яке визначається показниками БСК або ХСК.

Біологічні фактори – це водорості, бактерії, мікроорганізми, молюски, амеби, які беруть участь у самоочищенні водойм.

Якщо вміст шкідливих речовин у воді перевищує гранично допустиму концентрацію (ГДК), процес самоочищення припиняється, – екосистема гине.

Щоб уберегти гідросферу від загибелі необхідно перейти до раціонального використання водних ресурсів, яке повинно відбуватися з врахуванням трьох основних принципів:

- сувора економія водовитрат;

- ефективне очищення стічних вод;

- санітарна охорона поверхневих та підземних вод від забруднення і виснаження.

З метою економії водних ресурсів необхідно впровадити такі заходи:

- замкнені цикли водокористування;

- менш водоємні технології;

- вдосконалення технології іригаційних робіт;

- ефективне очищення і широке використання для зрошування та для виробництва стічних вод;

- заміна старої водогінної системи на сучасну;

- встановлення лічильників;

- висока плата за воду замість нинішньої символічної.

Для ефективного очищення стічних вод застосовуються механічні (вилучення грубо дисперсних домішок), фізико-хімічні (за допомогою реагентів), біологічні методи (базуються на життєдіяльності мікроорганізмів, які сприяють окисленню або відновленню органічних речовин, які містяться в стічних водах у вигляді суспензій, колоїдів та розчинів і є джерелом харчування для мікроорганізмів). Застосовуються як природні, так і штучні біологічні методи очищення. Природне очищення здійснюється на полях фільтрації, полях зрошення, в біологічних ставках і т.ін. Штучний біологічний метод реалізується в біофільтрах, аеротенках (великих резервуарах, у яких стічні води продувають потоком повітряних бульбашок і очищують активним, штучно створеним мулом).

Для охорони гідросфери надзвичайно важливими є заходи щодо санітарної охорони вод. Для збереження малих річок (кровоносних судин біосфери) вздовж берегів створюють водоохоронні зони – смуги 100-300 м завширшки, де застосовують певні обмеження господарської діяльності. Заборонено застосовувати хімічні добрива та отрутохімікати, скидати забруднені стічні води, влаштовувати сміттєзвалища, скотомогильники, будувати промислові підприємства чи стоянки автотранспорту, проводити земляні роботи для регулювання стоку, орати землю, випасати худобу. Водоохоронні смуги слід засаджувати деревами і кущами (верба, вільха і т.ін.).

Органами Державного санітарного нагляду затверджене “Положення про проектування зон санітарної охорони централізованого водопостачання та водних джерел”, яким встановлюється зона санітарної охорони із спеціальним режимом, що забезпечує захист джерела від забруднення:

1) пояс суворого режиму (30–50-метрова смуга навколо водозабору і території водовозних споруд), де заборонене постійне проживання людей, утримання худоби, доступ сторонніх осіб;

2) пояс режиму обмежень (охоплює джерело водопостачання і басейн його живлення), де суттєво обмежуються різні види господарської діяльності.

Для підземних вод розміри зон санітарної охорони розраховують за спеціальною методикою в залежності від типу водозабору, його потужності, властивостей водоносного горизонту, наявності або відсутності водотривких порід над водоносними.

Пояс суворого режиму охоплює територію, на якій розміщені водозабірні колодязі та свердловини, насосні станції, установки для обробки води і резервуари. Зона санітарної охорони водозаборів, які розташовані вздовж річок, включають усю смугу між річкою та водозабірними свердловинами, якщо ширина її не перевищує 150 м.

Зони санітарної охорони поверхневих (відкритих) водозаборів охоплюють смуги завширшки більше 100 м обабіч річки на відстані 200 м проти течії та 100 м нижче за течією.

Контроль за утриманням зон санітарної охорони здійснює Держсаннагляд.

В 1977 році була створена організація UNEP/Water (GEMS), яка включає 344 станції моніторингу, в тому числі 240 – на річках, 43 – на озерах, 61 – на джерелах підземних вод. Виконується 50 замірів (контролюються колі, БПК, фосфор, зважені частки, важкі метали, органічні речовини, рН, солоність і т.ін.). Дані вимірювань збираються в м.Барлінгтоні (Онтаріо) – в Канаді, з метою вивчення і розробки світових стандартів чистої води.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	МЕДИЧНІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОДІЇ СУСПІЛЬСТВА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.