Переходи трубопроводів через природні перешкоди

Підземне прокладання трубопроводу під руслом ріки чи каналу, по схилах і дну ярів називають дюкером (рис. 9.20). Гнучкість сталевих труб малого діаметра (Dу <300 мм) використовують, вкладаючи дюкери методом вільного згинання.

Залежно від крутизни схилів балок і ярів застосовують такі методи монтажу труб: зверху-вниз, знизу-вверх і комбінований.

Якщо нахил до 20° і стан ґрунту хороший, труби доставляють до місць монтажу тракторами і нарощують послідовно. Монтаж методом зверху-вниз виконують за допомогою двох тракторів, один з яких знизу протягує трубопровід, що нарощується зверху, а другий - наверху втримує цей трубопровід від самовільного сповзання вниз під час стикування кожної наступної труби чи трубної ланки. Після приєднання чергової ланки трубопровід протягують вниз на довжину цієї ланки.

Рис. 9.20. Схема дюкера газопроводу: РВВ -рівень високої води;
РМВ -рівень малої води

Під час монтажу трубопроводів методом знизу-вверх першу трубну ланку монтують в точці зламу дна переходу і тимчасово закріпляють. Потім за допомогою лебідки або трубовкладального крана зверху подається наступна ланка і трубопровід нарощується знизу. Для запобігання пошкодження ізоляції трубопроводу поверх неї роблять футерування з дерев'яних рейок або інвентарних ковзних опор.

Дюкери через невеликі ріки прокладають переважно в період малої води. Використовують здебільшого такі способи робіт: тимчасове перекриття русла дамбою; відведення водного потоку на час робіт в інше русло; робота землерийно-транспортних і монтажно-складальних машин на укосах та берегах; пропускання води через трубу чи лоток.

Для прокладання дюкерів через водні перешкоди необхідно обладнати береговий і монтажний майданчики; спланувати ділянку будівництва і влаштувати під'їзди; встановити стапелі; підготувати транспортні засоби і такелаж, плавучі засоби; підготувати силові та електроосвітлювальні мережі.

Технологічний процес влаштування дюкерів складається з таких операцій: завезення труб, матеріалів, обладнання; копання підводних траншей; зварювання труб в укрупнені ланки; випробовування та ізоляція трубопроводу; навішування баласту на трубопровід; підготовка до роботи спускальних пристроїв і монтажних механізмів; вкладання трубопроводу на дно траншеї; засипання траншеї; з'єднання трубопроводу з береговими підходами; влаштування берегових колодязів і відключальних пристроїв.

Спосіб вкладання підводного трубопроводу залежить від його діаметра, довжини і глибини переходу та ряду інших чинників.

Основні способи вкладання трубопроводів на дно траншеї: протягування трубопроводу по дну; вільне затоплення з плавучих засобів; послідовне нарощування; з льоду у вирубану ополонку.

Під час спорудження підводних трубопроводів зварювання стиків, ізоляцію і випробування виконують переважно на береговому майданчику.

Протягують трубопроводи по дну у такій послідовності: монтують трубопровід і наносять ізоляцію; влаштовують футерування ізоляції; навішують на трубопровід баластні вантажі та понтони; роблять доріжку для спускання; вкладають на неї трубопровід; влаштовують берегові опори і встановлюють систему блоків для протягування трубопроводу; прокладають по дну траншеї тяговий трос; протягують трубопровід за допомогою трактора чи лебідки.

Підготовлений на стапелі трубопровід вкладають кранами на візочки вузькоколійки (або роликові опори), доріжки для спускання. Вона влаштована так, що перед поверхнею води має поворот і візочки відходять вбік, а трубопровід лягає на головну опору і по ній сповзає у воду. Для запобігання пошкодження ізоляції і полегшення протягування недостатню плавучість покращують за допомогою понтонів. Понтони знімають після вкладання трубопроводу в проектне положення.

Робота з протягування закінчується тоді, коли протилежний кінець трубопроводу буде витягнутий з води на проектну довжину.

Спосіб послідовного нарощування використовується під час прокладання трубопроводів через широкі водні перешкоди. Нарощують трубопроводи у надводному (зварюванням) або підводному положенні (найчастіше на фланцях). Для прокладання трубопроводу взимку в створі траси вирубають ополонку (майну), поперек якої на певній відстані вкладають лежні, а на них - трубопровід. Потім на льоду встановлюють опори з талями, за допомогою яких трубопровід опускають на дно. Під час вільного затоплення трубопровід наповнюють водою і він опускається на дно траншеї.

Для обходу водних перешкод використовують також повітряні трубопровідні переходи, які поділяються на три основні типи: самонесучі (балкові); висячі(вантові) (рис. 9.21) тощо; несучі, в яких трубопроводи вкладаються на спеціальні конструкції у вигляді мостів (рис. 9.22).

Підводні переходи теплопроводів виконують в сталевих футлярах. Багатотрубний дюкер теплопроводів - це металевий зварений циліндр великого діаметра (до 3 м) з товщиною стінки 12... 16 мм, посилений ребрами жорсткості. Зовнішні поверхні дюкера гідроізолюються. Його вкладають на попередньо підготовлене гравійне ложе. Обслуговують дюкери з берегових камер (рис. 9.23).

Рис. 9.21. Висячий вантовий трубопровідний перехід

Рис. 9.22. Газопровідний арковий міст

Рис. 9.23. Підводний перехід теплопроводів у вигаяді дюкера: 1 - берегова камера; 2 - залізобетонний вантаж; 3 - присипання гравієм і піском; 4 -футляр; 5- нерухома бетонна опора; 6 - теплопровід

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Робочі трубопроводи вкладають у футляри шляхом проштовхування і протягування.	\|	Способи електрозахисту сталевих підземних трубопроводів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.