Мета диспансеризації населення, етапи диспансерного обслуговування

Основною метою диспансеризації населення є:

Ø здійснення комплексу заходів, спрямованих на формування, збереження та укріплення здоров’я населення;

Ø попередження розвитку захворювань;

Ø зниження рівня захворюваності, інвалідності та смертності населення;

Ø збільшення активного довголіття.

Диспансеризація включає:

Ø щорічний медичний огляд населення з проведенням визначеного обсягу лабораторних та інструментальних обстежень;

Ø додаткове обстеження осіб, які цього потребують;

Ø виявлення осіб з факторами ризику, що спричиняють виникнення та розвиток захворювань;

Ø своєчасне виявлення захворювань;

Ø розробка та проведення комплексу необхідних медичних та соціальних заходів, динамічного спостереження за станом здоров’я населення.

Диспансеризація проводиться закладами охорони здоров’я за участю вищих навчальних медичних закладів усіх рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, наукових установ, центральних та місцевих органів виконавчої влади, відомств, установ та організацій.

Усі диспансерні хворі, що потребують лікування, отримують його переважно в сімейній амбулаторії; в інших випадках їх лікують вузькі фахівці або застосовується стаціонарне лікування.

Із кожних 1000 диспансерних хворих 820 осіб потребують підтримуючого або протирецидивного лікування, 315 – дієтичного харчування, 430 – санаторно-курортного лікування і оздоровлення, 400 – стаціонарного лікування, 150 – зміни умов праці.

Сімейна амбулаторія планує і реалізує графіки проведення профілактичних переглядів. Основний акцент робиться на здійсненні переглядів в процесі поточної звертальності людей за медичною допомогою. Окрім „Карти обліку диспансеризації”, на кожного диспансерного хворого заповнюється також „Контрольна карта диспансерного спостереження

Основною передумовою для розробки питань диспансеризації населення є незадовільний стан здоров’я громадян України. Проявами цієї ситуації є низький рівень очікуваної тривалості життя населення України — 68,2 року (розрив із середньоєвропейськими показниками становить понад 6, а з показниками країн Європейського Союзу — понад 10 років); високі показники загальної смертності (16,3 на 1000 населення), які вдвічі перевищують такі у країнах Європейського Союзу, а показники смертності населення працездатного віку — в 2–4 рази; різке вираження феномена чоловічої «надсмертності» (коли смертність чоловіків у середній віковій категорії (25-44 роки) майже в 4 рази перевищує смертність жінок аналогічного віку); один із найвищих в Європейському регіоні рівень природного спаду населення (– 4,2 на 1000 населення), що веде до депопуляції швидкими темпами; стрімке старіння населення, яскраво регресивний характер відтворення, коли частка населення старших вікових груп значно перевищує частку населення віком молодше 15 років); високий рівень загальної захворюваності населення на тлі значного поширення факторів ризику захворювань.

Проведення диспансеризації населення до цього часу було регламентоване низкою нормативно-правових актів. У свою чергу наказ Міністерства охорони здоров’я України від 28.08.2010 р. № 728 «Про диспансеризацію населення» як більш ґрунтовний документ став логічним продовженням цих актів.

Диспансеризація населення включає:

Ø медичний огляд населення з проведенням визначеного обсягу лабораторних та інструментальних обстежень;

Ø додаткове обстеження осіб, які цього потребують;

Ø виявлення осіб із факторами ризику, що спричиняють виникнення та розвиток захворювань;

Ø своєчасне виявлення захворювань;

Ø розробку та проведення комплексу необхідних медичних та соціальних заходів, динамічного спостереження стану здоров’я населення.

Відповідальність за проведення диспансеризації в першу чергу покладається на дільничного лікаря (лікаря загальної практики – сімейної медицини) та громадянина України.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Диспансерний метод обслуговування хворих та здорових	\|	Етапи диспансеризації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.