Мова і професія

„ По ставленню кожної людини до своєї мови можна абсолютно точно судити не тільки про її культурний рівень, але й про її громадську цінність" К. Паустовський Мова нації—універсальна система, в якій живе душа кожного народу, його світ, його духовність. Українська мова сьогодні—це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин. Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона є елементом соціальної сфери.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мови, підвищуються вимоги до рівня фахових знань представників різних профе сій, а разом з тим і вимоги до мовних знань, умінь і навичок працівника. І основний критерій тут—знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією

Знати мову професії—це значить вільно володіти лексикою свого фаху, нею послуговуватися. Мовні знання—один з основних компонентів професійної підготовки. Правильному професійному спілкуванню людина вчиться все життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієн туватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

2. Основні вимоги до мовлення

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

правильністю ,тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думки;

багатством, що передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій;

точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту;

виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання і виражати власне ставлення до предмета мовлення;

доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрої адресата.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності.

Культура мовлення—це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно йдоречно підтримати тему.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Список літератури	\|	Нормативність і правильність мовлення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.