Особиста порука

Особиста порука полягає у відібранні від осіб, що заслуговують довір’я, письмового зобов’язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом і зобов’язуються при необхідності доставити його в органи дізнання, досудового слідства чи в суд на першу про те вимогу. Число поручителів визначає слідчий, але їх не може бути менше двох (ст. 152 КПК).

Особиста порука є досить ефективним запобіжним заходом, оскільки на обвинуваченого здійснюється психологічний вплив з боку поручителів, що має також виховний аспект.

Поручителі повинні не тільки гарантувати своєчасну явку обвинуваченого до органів дізнання, досудового слідства чи до суду, вони також ручаються за його належну поведінку, тобто за дотримання законів та правил суспільного життя, виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов’язків, за відсутність спроб перешкодити встановленню істини у справі або продовжити злочинну діяльність.

Поручителі повідомляються про суть справи, за якою обирається запобіжний захід, а також попереджаються про те, що коли обвинувачений, щодо якого обраний даний запобіжний захід, ухилиться від слідства і суду, то на поручителя може бути накладене грошове стягнення до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Шляхом встановлення кримінально-процесуальної відповідальності здійснюється не тільки вплив на поручителів, але й на самого обвинуваченого, який, у більшості випадків, не бажає настання негативних наслідків для осіб, що взяли на себе зобов’язання.

Поручителями можуть бути тільки повнолітні особи, які заслуговують на довіру в органів досудового слідства та суду. Ці особи повинні мати високі моральні якості та чесним відношенням до праці і виконанням громадських обов’язків заслужити авторитет в колективі або за місцем проживання, бути в змозі реально контролювати явку обвинуваченого до органів розслідування та суду, впливати на його поведінку. Поручитель має бути авторитетним для самого обвинуваченого та підтримувати з ним зв’язок за місцем роботи або проживання. Наприклад, якщо злочин вчинено слюсарем заводу, то поручителями можуть бути начальник цеху, голова профспілкового комітету, інші досвідчені фахівці цього заводу, які заслуговують на повагу та мають авторитет серед робітників. За необхідністю орган розслідування може затребувати характеристики й інші довідки, які містять дані про таких осіб, та приєднати їх до справи.

Особиста порука застосовується тільки за клопотанням або за добровільною згодою поручителів.

Після винесення постанови про застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки з нею знайомляться обвинувачений та поручителі. У останніх також відбирається спільне зобов’язання про особисту поруку, яке складається окремим документом.

У зобов’язанні про особисту поруку вказується: місце та дата його складання, прізвище, ім’я, по батькові й адреса проживання поручителів, дані про документи, що посвідчують їх особу, зміст самого зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 152 КПК, попередження про відповідальність за ухилення від слідства та суду обвинуваченого, а також роз’яснення права відмовитися від взятого зобов’язання. Воно підписується поручителями та особою, яка його відібрала.

Якщо поручителі переконаються, що вони не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого та його явку до органів розслідування та суду, то закон їм дозволяє відмовитися від поручительства для чого подається письмова заява слідчому. При своєчасному зверненні до слідчого поручителі звільняються від відповідальності за неявку обвинуваченого, а щодо останнього обирається інший запобіжний захід.

У разі ухилення обвинуваченого від явки до органів дізнання чи досудового слідства, особа, що провадить дізнання, або слідчий складає протокол і приєднує його до справи. Питання про накладення стягнення на поручителів, які не виконали своїх зобов’язань та своєчасно не відмовилися від його виконання, вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні, до якого викликають поручителів.

4.3. Порука громадської організації
або трудового колективу

Порука громадської організації або трудового колективу (громадська порука) полягає у винесенні зборами громадської організації або трудового колективу підприємства, установи, організації, цеху, бригади постанови про те, що дана організація або трудовий колектив ручається за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і в суд (ст. 154 КПК).

На відміну від особистої поруки суб’єктом громадської поруки є трудовий колектив або громадська організація у якій перебуває обвинувачений.

Громадська порука може бути обрана тільки у тому випадку, коли рішення про те, що дана організація або колектив ручається за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого за викликом, було прийнято повноважним зібранням, а не керівним органом організації чи трудового колективу. Це рішення повинно бути відображене у протоколі загальних зборів, який долучається до матеріалів справи.

Ставити питання про поруку громадської організації або трудового колективу можуть їх керівники, окремі члени організації або колективу, сам обвинувачений, його родичі або захисник, а також орган, в провадженні якого перебуває справа. Перед розглядом цього питання, громадська організація або трудовий колектив повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред’явленого особі, що віддається на поруки.

У ч.1 ст. 154 КПК йде мова про необхідність винесення постанови зборами громадської організації або трудового колективу. Однак, цей вид документу може бути не передбачений статутом цієї юридичної особи. Тому, замість постанови, до справи долучається інший документ (протокол загальних зборів, рішення зборів трудового колективу та ін.), головне щоб у ньому в резолютивній частині було відображене рішення про взяття обвинуваченого на поруки.

Якщо орган дізнання, слідчий, суд погоджуються з рішенням громадської організації або трудового колективу, вони складають постанову (ухвалу) про обрання запобіжного заходу у вигляді поруки громадської організації (трудового колективу). Копія цієї постанови або повідомлення про обрання вказаного запобіжного заходу направляється на адресу організації.

Контроль за виконанням постанови може бути покладено на конкретну особу.

У разі вибуття обвинуваченого із організації (колективу) або неможливості забезпечення виконання цього запобіжного заходу організація (колектив) повинні відмовитися від поручительства і негайно повідомити про це суб’єкта, в провадженні якого перебуває справа. Останній зобов’язаний негайно обрати інший запобіжний захід.

Нажаль, законом не передбачена юридична відповідальність громадської організації або трудового колективу за невиконання обов’язків щодо взятого на себе поручительства. У разі коли обвинувачений буде ухилятися від розслідування та суду або порушувати свої процесуальні обов’язки, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд вправі лише направити подання до даної або вищестоящої організації про притягнення керівництва, відповідальних осіб до дисциплінарної відповідальності.

4.4. Нагляд командування
військової частини

Нагляд командування військової частини за підозрюваним або обвинуваченим, який є військовослужбовцем, полягає у вжитті заходів, передбачених статутами Збройних Сил України, для того, щоб забезпечити належну поведінку та явку підозрюваного або обвинуваченого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду (ст. 163 КПК).

Хоча в законі не має прямої вказівки, однак цей запобіжний захід варто застосовувати тільки до військовослужбовців, які знаходяться на казарменому положенні, як правило, щодо військовослужбовців строкової служби. Прапорщики (мічмани) та офіцери після служби знаходяться поза межами військової частини, де нагляд командування не можливий.

Заходи, які вживаються з метою нагляду за обвинуваченим, статутами Збройних Сил України не передбачено, їх напрацьовано практикою. Так, військовослужбовець, який перебуває під наглядом свого безпосереднього начальника або добового наряду, позбавляється на період слідства та суду права носити зброю, не призначається у караул та інші відповідальні наряди, не звільняється із розташування військової частини, не направляється на роботу за межі військової частини.

Для обрання цього запобіжного заходу згоди командування військової частини не треба. Йому лише надсилається для виконання копія постанови про обрання запобіжного заходу та повідомляється про суть справи.

Про встановлення нагляду командування військової частини у письмовій формі повідомляє орган, що обрав цей запобіжний захід.

Нагляд командування військової частини може здійснюватися до звільнення військовослужбовця в запас. Якщо розслідування або судовий розгляд справи не завершено, то до обвинуваченого обирається інший запобіжний захід.

Питання про відповідальність командування військової частини за неналежне виконання обов’язків щодо нагляду за обвинуваченим вирішується відповідно до положень статутів Збройних Сил України.

4.5. Віддання неповнолітнього
під нагляд батьків, опікунів,
піклувальників або адміністрації
дитячої установи

Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи – це відібрання від вказаних суб’єктів письмового зобов’язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку неповнолітнього обвинуваченого за викликом до органів дізнання, досудового слідства чи до суду.

Цей запобіжний захід дуже схожий із особистою порукою, відрізняючись від останнього тільки суб’єктами, які його виконують, та суб’єктами, щодо яких він може бути застосований.

Перш ніж обирати вказаний запобіжний захід слідчий або суд повинні переконатися, що батьки (або один з них), опікун, піклувальник чи адміністрація дитячої установи в змозі забезпечити належну поведінку неповнолітнього та його своєчасну явку до правоохоронних органів.

Опіка та піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, тяжкої хвороби батьків або з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих та майнових прав і інтересів таких дітей. Опіка встановлюється над неповнолітніми, які не досягли 14 років, а піклування – у віці від 14 до 18 років (ч.2 ст. 23 Сімейного кодексу України).

Адміністрації дитячої установи неповнолітній може бути переданий під нагляд тільки у тому випадку, коли обвинувачений постійно (переважну кількість часу) там перебуває та виховується. До таких установ відносяться – школи соціальної реабілітації, професійні училища соціальної реабілітації органів освіти, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх установ охорони здоров’я, притулки для дітей служб у справах дітей, приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ, виправно-трудові колонії Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Вказаний запобіжний захід може бути застосовано як за ініціативою органу розслідування або суду, так і за клопотанням обох або одного з батьків, опікуна, піклувальника, адміністрації дитячої установи. Обов’язковою умовою є згода осіб або адміністрації на здійснення нагляду за неповнолітнім. Це правило не поширюється на приймальники розподільники для дітей та виправно-трудові колонії, які не вправі відмовитися від здійснення нагляду, оскільки ця функція вже присутня у їх діяльності.

Перед прийняттям рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи слідчий або суд повинні попередити наведених суб’єктів про характер обвинувачення, пред’явленого неповнолітньому, і про їх відповідальність в разі неявки його за викликом.

Від осіб, яким передається неповнолітній під нагляд, відбирається письмове зобов’язання, зміст якого аналогічний зобов’язанню при особистій поруці. При порушенні цього зобов’язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосоване грошове стягнення в розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Підписка про невиїзд	\|	Застава

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.