Теорема ММ-3

Далі дослідники підходять до проблеми розроблення інвестиційної політики з урахуванням структури капіталу. Пропонується таке просте правило інвестиційної політики для фірми. Якщо фірма класу L діє в інтересах власних інвесторів, то вона повинна використовувати ті, і тільки ті, інвестиційні можливості, рівень дохідності котрих (р*) не нижчий величини р_k, де р* — рівень дохідності інвестицій; р_k — рівень дохідності капіталу корпорації. Отже, мінімальна дохідність інвестицій у корпорацію ні за яких обставин не повинна бути меншою р_k, при цьому рівень дохідності аж ніяк не залежить від виду цінних паперів, що емітуються[87]. Це означає, що граничні капітальні витрати корпорації (тобто витрати, пов’язані з залученням капіталу з фінансового ринку) рівні середнім незалежно від способу фінансування. Середні витрати на капітал є “рівнем капіталізації нелевериджованого потоку в даному класі фірм”[88].

Розглянемо три способи фінансування інвестицій:

1) випуск облігацій;

2) використання нерозподіленого прибутку;

3) випуск звичайних акцій.

У випадку фінансування інвестицій за рахунок продажу облігацій ринкова вартість корпорації до інвестування дорівнює:

при цьому вартість звичайних акцій становить:

S₀ = V₀ – D₀.

Припустимо, що корпорація випускає облігації на деяку суму I, які приносять дохід р*, тоді на ринку капіталів вона коштуватиме:

вартість пакета акцій:

тоді вартість акціонерного капіталу дорівнює:

Отже , якщо .

Якщо фінансування інвестицій здійснюється за рахунок нерозподіленого прибутку, йдеться насамперед про багатство акціонерів. Проблема визначається в такий спосіб: чи одержать акціонери додаткові доходи, якщо фінансування інвестицій відбувається за рахунок нерозподіленого прибутку? Висновок такий: багатство акціонерів у випадку фінансування інвестицій за рахунок нерозподіленого прибутку зростає лише в тому разі, якщо р* > р_k, тобто рівень інвестиційних можливостей має бути вищим необхідного доходу на капітал.

І, нарешті, корпорація може фінансувати інвестиції через випуск звичайних акцій. Такий метод вигідний тільки тим акціонерам, котрі володіють акціями корпорації, але тільки тоді, коли дохідність нових акцій перевищує рівень капіталізації р_k.

Пропонуються також дво- і триступінчасті проекти фінансування. Наприклад, новий проект зі зрослим процентом дохідності облігацій. У цьому випадку боргові зобов’язання можна було б покрити розміщенням нового випуску звичайних акцій з вищою ціною або за рахунок нерозподіленого прибутку. Можна також запропонувати конвертувати частину облігацій чи привілейованих акцій, нарешті, здійснення нового проекту передати дочірнім фірмам (або фірмі), що мають у своєму розпорядженні незалежні від головної компанії джерела фінансування.

Отже, теорема ММ-3 показує можливість свободи вибору джерел фінансування.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теорема ММ-2	\|	Коригування теорії ММ — урахування корпоративних податків

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.