• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Міжнародне кооперування виробництва, форми та методи

Міжнародне кооперування виробництва характеризується зростанням рівня розвитку продуктивних сил. Воно сприяє поділу виробництва на галузі та підгалузі, та поділу галузей на окремі підприємства. Головними функціями кооперування виробництва є збільшення виробництва матеріальних благ та послуг за рахунок підвищення продуктивності праці в умовах НТП.

Головні ознаки міжнародного кооперування виробництва:

- попередня домовленість сторін про умови спільної діяльності;

- координація господарської діяльності підприємств, партнерів з різних сторін у різних галузях;

- закріплення у договірному порядку асортименту продукції чи готових виробів як об’єктів кооперування;

- виробниче кооперування промисловців з різних країн як головних суб’єктів кооперування;

- складання спільних програм у договірному порядку про випуск та реалізацію продукції в рамках самого кооперування.

Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва, головними серед яких є:

- виробничо-технічне співробітництво (розроблення і погодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, якості продукції, виконання будівельно-монтажних робіт; передача ліцензій та прав власності; удосконалення управління виробництвом тощо);

- співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;

- співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперованої продукції.

У світовому господарстві міжнародне кооперування класифікують за його основними характеристиками:

1) за видами - економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері збуту тощо;

2) за стадіями - передвиробниче, виробниче, комерційне;

3) за методами, що використовуються, - виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП;

4) за структурою зв'язків - внутрішньо- і міжфірмове, внутрішньо- і міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;

5) за територіальним охопленням - між двома і більше країнами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє;

6) за кількістю суб'єктів - дво- і багатостороннє;

7) за кількістю об'єктів - дво- і багатопредметне.

Міжнародне кооперування праці повністю базується на МПП і самостійно існувати не може, тоді як МПП не обов'язково вимагає для свого існування і розвитку міжнародного кооперування праці.

На даний момент можна виділити наступні форми міжнародної кооперації (рис. 5.3).

Торгівля за кооперацією характеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв’язків. Основними ознаками міжнародної виробничої кооперації є:

- попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;

- наявність як безпосередніх суб’єктів виробничої кооперації промислових підприємств різних країн;

- координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн у певній, взаємоузгодженій сфері діяльності як головний метод співробітництва;

- закріплення в договірному порядку головних об’єктів кооперування - готових виробів, компонентів, напівфабрикатів, технології тощо;

- розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації з урахуванням основних цілей коопераційної угоди;

- здійснення взаємних або односторонніх поставок товарів за узгодженим графіком виконання виробничих програм у межах угоди щодо кооперації, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу;

- довгостроковість та стабільність відносин, що підвищує їх зацікавленість у цьому виді зв’язків і веде до встановлення між кооперантами усталених виробничих і технологічних зв’язків, тісної взаємодії та взаємозалежності.

Рис. 5.3. Основні форми міжнародної кооперації

За таких взаємозв’язків виробнику необхідно заздалегідь узгодити всі якісні, експлуатаційні та техніко-економічні параметри продукту та знати, хто і в якій кількості купуватиме його продукцію.

Звідси випливає сутність торгівлі за кооперацією, яка полягає в тому, що юридично самостійні виробники з різних країн у результаті спільної діяльності на договірній основі створюють окремі види продукції, які мають чітко визначене призначення і є складовими кінцевої продукції.

Збутова кооперація як співробітництво у сфері реалізації продукції на ринку являє собою процес узгодження дій юридично незалежних виробників щодо проведення спільних дій (заходів) з реалізації (збуту) продукції. Це може бути створення спільних збутових підприємств, використання існуючих каналів взаємного розподілу в різних країнах тощо. Різновидом збутової кооперації є торгівля в складі консорціумів, тобто створення тимчасових об’єднань незалежних компаній для отримання замовлень внаслідок прямих переговорів з потенційними замовниками або участі в міжнародних тендерах.

Маркетингова кооперація на міжнародному ринку поєднується, як правило, зі збутовою та знаходить своє віддзеркалення в проведенні спільних рекламних кампаній, організації акцій зі стимулювання збуту, обміні комерційною інформацією, узгодженні товарних та цінових політик тощо.

Промислове співробітництво може поєднувати різноманітні форми науково-технічної, виробничої, збутової чи маркетингової кооперації. Зазвичай в таких угодах передбачається обмін товарами та послугами між сторонами, а в деяких випадках продукція використовується як плата за інші послуги чи поставки, які мають місце в угоді.

У постсоціалістичних країнах протягом останніх десятиліть досить активно почало розвивається інтегративне кооперування, яке можна охарактеризувати як об’єднання капіталів декількох суб’єктів з різних країн для досягнення окремих, спільно узгоджених цілей.

Найпоширенішим видом інтегративної кооперації є створення спільних підприємств. Останнім часом значного поширення в світі набула транснаціональна кооперація корпоративних структур, яка в залежності від форми свого існування може поєднувати в собі практично всі наведені вище форми міжнародного кооперування. Появі і розповсюдженню в світі нових організаційних структур у вигляді транснаціональних компаній (ТНК) сприяли ускладнення та взаємопереплетіння господарських процесів, посилення міжфірмової та міждержавної конкурентної боротьби за ринки збуту та джерела сировини тощо.

Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК) та конференція ООН по торгівлі й розвитку (ЮНКТАД) надають більш конкретну класифікацію форм виробничої кооперації, яку схематично можна представити у наступному вигляді (табл. 5.3).

Наведений розподіл є досить умовним і далеко не вичерпує всього розмаїття форм промислового співробітництва, які використовуються в залежності від конкретних цілей та інтересів партнерів, їхніх можливостей та потреб, специфіки галузей економіки. Особливо це стосується більш складних видів кооперування, таких як спільні підприємства або трьохстороння кооперація, які можуть включати субпідрядні відносини та інші форми.

Таблиця 5.3

Класифікація форм виробничої кооперації

Необхідно підкреслити, що корпоративні форми далеко не вичерпують всього розмаїття соціально-економічних проявів сучасних транснаціонально-корпоративних відносин.

В різних конкретних умовах є й інші, більш «м'які» форми, наприклад:

1) ліцензійний договір (використання авторського права, товарного знаку, ноу-хау, патенту);

2) спільне виробництво (коли повний комплексний продукт або окремі його частини виготовляються одним із закордонних партнерів);

3) контракт-менеджмент (коли одне з підприємств, що кооперуються, надає у розпорядження партнерів свої досягнення у сфері розвитку персоналу, тобто, здійснюється передача ноу-хау у формі менеджменту);

4) франчайзинг (тип співробітництва, який характеризується як особливого роду варіант надання ліцензій на здійснення відповідної діяльності з додатковою управлінською та маркетинговою її підтримкою);

5) спільне підприємство, стратегічний альянс (формальний союз, який створюється двома або більшою кількістю фірм, які здійснюють виробничу, комерційну або фінансову діяльність з метою досягнення обсягу коштів, необхідних для забезпечення раціоналізації або реструктуризації;

6) отримання «ефекту масштабу», який проявляється у скороченні витрат на одиницю продукції при збільшенні обсягів виробництва; забезпечення ресурсів для інновацій або підвищення ринкової ефективності тощо.

Разом з тим кооперування у найбільш «сильних» формах (у межах цілісних господарських структур) інколи трактується як взагалі інший вид економічної діяльності — міжнародна інвестиційна.

Основними методами, які використовують при налагодженні коопераційних зв’язків, є:

- здійснення спільних програм;

- спеціалізація згідно договору;

- створення спільних підприємств.

Здійснення спільних програм реалізується в двох основних формах: підрядному кооперуванні і спільному виробництві. Підрядне кооперування- найбільш давній вид виробничих коопераційних зв’язків в промисловості. Суть підрядної діяльності полягає в тому, що одна із сторін угоди (замовник) доручає іншій (виконавець) виконання певної роботи у відповідності з встановленими строками, обсягом, якістю та іншими умовами. Підрядне виробниче кооперування має два головні різновиди: «класичний» підряд на виготовлення продукції і підряд на проектуванняі випуск нового продукту.

Спеціалізація згідно договору полягає в розмежуванні виробничих програм суб’єктів на основі угод у відповідності з угодами про спеціалізацію. Сторони, що домовляються, намагаються усунути або зменшити дублювання виробництва, а, отже, і пряму конкуренціюміж собою на ринку. Важлива умова, яка надає таким угодам про спеціалізацію коопераційного характеру - це наявність в ній положення про тісне співробітництво складної продукції, взаємні або односторонні субпідрядні поставки, проведення спільних досліджень і розробок тощо.

Створення виробничих спільних підприємств (СП) - це так звана інтегрована кооперація, основою якої є спільна виробнича база, а також спільна власність на виготовлений продукт.

Головною ланкою у системі світогосподарських зв’язків також є транснаціональні корпорації (ТНК), які зосередили в своїх руках виробництво, збут продукції. Крім того, велику роль у функціонуванні світового господарства відіграють міжнародні економічні організації. їх можна поділити на три групи: світові (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Генеральний договір по тарифах і торгівлі тощо); регіональні (Європейський союз, Європейська асоціація торгівлі тощо); галузеві (Європейське об’єднання вугілля і сталі, Європейське товариство по атомній енергії тощо). Існує майже 400 багатосторонніх міжурядових організацій.

Економічна природа міжнародної кооперації виробництва полягає у її розгляді, по-перше, як перспективної інтернаціональної продуктивної сили, що дозволяє досягти на основі синергетичного ефекту піднесення виробництва, наукових досліджень, сформувати оптимальний механізм реалізації продукції нового якісного рівня.

По-друге, у методологічному контексті міжнародну кооперацію виробництва доцільно розглядати як сучасну форму раціонального застосування суспільної праці у світовому господарстві. В цьому аспекті міжнародна кооперація виступає однією з пріоритетних форм міжнародного поділу праці, яка зміцнює і закріплює у межах світового господарства перспективні види суспільної праці на основі поєднання сукупних переваг країн-партнерів та їх представників.

По-третє, міжнародна кооперація виробництва як форма економічного співробітництва найбільш повно розвивається на взаємовигідних засадах між промислово-розвинутими країнами, базується та є логічною та важливою технологічною ланкою реалізації процесів міжнародної подетальної, агрегатної, та технологічної спеціалізації виробництва, охоплює, передусім, галузі, що визначають напрями науково-технологічного прогресу держав світового співтовариства.

Висновки

Міжнародний поділ праці - це спеціалізація кожної країни на виробництві певних товарів з метою задоволення як своїх по­треб, так і потреб країн-партнерів.

Участь у МПП виступає як об'єктивна потреба економічного розвитку кожної країни, важливий засіб економії суспільної праці, прискорення науково-технічного прогресу. Більша або менша участь у МПП обумовлена наступними обставинами - які сприяють йому, або, навпаки, створюють гальмівний ефект через свою відсутність.

Міжнародна спеціалізація виробництва— така фор­ма поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби. Міжнародна спеціалізація виробництва розвивається за двома напрямками: виробничому і територіальному. Перший включає спеціалізацію окремих країн і груп країн з виробництва певних товарів і їх частин для світового ринку; другий міжгалузеву і внутрішньогалузеву спеціалізацію.

Міжнародна кооперація виробництва - це об'єднання господарських зу­силь країн-партнерів з метою випуску кінцевої готової продукції на одному з головних підприємств; форма раціональних тривалих виробничих зв'язків, які встановлюються між спеціалізованими підприємствами.

Переглядів: 10402