Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

УКРАЇНА

2.1

Політика молодої держави СРСР в 1919-1921 роках ввійшла в історію під назвою "воєнного комунізму".

Уже перші кроки пролетарської держави дали першу реально діючу модель соціалізації зразка весни 1918 року. Вона припускала поступовий перехід від багатоукладної економіки до соціалістичної, проводилася націоналізація банків і промисловості, на підприємствах вводився робочий контроль, одночасно зберігався грошовий обіг, гарантувалися інтереси дрібних вкладників, намітився розвиток кооперації у формі споживчих комун. Практика реалізації моделі соціалізації весни 1918 року виявилася дуже короткочасною, бо громадянська війна й військова інтервенція, які розгорілися вже до літа 1918 р., не дозволили її здійснити. Важливо підкреслити, що вона мала вплив й на модель "воєнного комунізму", й на НЕП.

Багато більшовиків бачили в "воєнному комунізмі" не викликану війною й розрухою політику, а справжнє будівництво комунізму, правда поки на примітивній економічній основі. Вони повністю відкидали можливість використання кредитно-фінансової й грошової систем у практиці побудови нового суспільства, розглядали, наприклад, ліквідацію плати за комунальні послуги й транспорт як свідчення комуністичної тенденції розвитку, а зовсім не як наслідок того, що через розруху й порушення грошового обігу гроші втратили всяку цінність. "Воєнний комунізм" узаконив тверду централізацію, продрозверстку, трудову повинність, принцип "хто не працює, той не їсть" у буквальному значенні, відносини між містом і селом на принципах не товаро-, а продуктообміну. При цьому ресурси для обміну були незначні, вони практично були відсутні, сільськогосподарська продукція попросту вилучалася. В.И.Ленін пізніше писав: "Воєнний комунізм" полягав у тому, що ми фактично брали від селянства всі надлишки й навіть іноді не надлишки, а частину необхідного для селянина продовольства. Брали здебільшого в борг, за паперові гроші... Тільки зберегти залишки промисловості, щоб не зовсім розбіглися робітники, мати армію - ось завдання, що ми собі поставили. І не можна було вирішити його ніяк інакше, як розверсткою без винагороди. Тому, що паперові гроші, звичайно, не винагорода".

Проте у свідомості багатьох затвердилося переконання, що знайдено ефективний шлях, по якому варто йти й далі. Це відбилося на характері заходів, проведених в області господарювання в період "воєнного комунізму". Були скасовані фінансові перерахування між постачальниками й споживачами, ліквідовані всі зобов'язання підприємств одне одному, вводилася система безгрошових відносин усередині націоналізованої промисловості, всі підприємства повинні були відпускати вироблену продукцію державним організаціям повністю, безкоштовно й по спеціальних ордерах, грошові доходи підприємств передавалися безпосередньо в скарбницю. У цей період відбувалися істотні зміни в кредитній системі, яка перестала функціонувати як один з економічних інструментів організації виробництва.

Промисловість не давала продукції для товарообміну із селом. Одночасно з цим на зміну торгівлі хлібом прийшла фактично його конфіскація. Юридично ж дії продзагінів, санкціоновані декретом ВЦІК від 9 травня 1918 р., що ввійшов в історію як декрет про "диктатуру Наркомпрода", вважалися торгівлею за твердими цінами. Однак в умовах галопуючої інфляції тверді ціни були чистою символікою. Емісія паперових грошей у роки "воєнного комунізму" досягла астрономічних розмірів, виробництво грошей було єдиною процвітаючою галуззю промисловості, продукція якої багаторазово перевищила довоєнний рівень.

Селянин, випотрошений продзагіном, втрачував можливості реалізувати свою продукцію на ринку. Ринкові ціни перевищували державні „тверді” ціни на початку 1919 р. в 7 разів, а в 1920 році - в 54 рази.

Економічні заходи періоду "воєнного комунізму" не можна розглядати у відриві від процесів мілітаризації праці, які особливо почали проявлятися з початку 1920 року. Очевидно, причиною цього є наступне.

По-перше, до цього часу вже виразно з'ясувалося, що робоча революція на Заході запізнюється, тому негайно очікувати появи соціалістичного господарства в капіталістичних країнах Західної Європи не доводиться. Отже, треба було самостійно створювати соціалістичне господарство, що за першою моделлю соціалізму весни 1918 року мислилося в загальноєвропейському плані.

По-друге, - швидкість ліквідації "білих фронтів", закінчення громадянської війни всього в 2 роки породжувало надію, що справа піде також швидко й у господарському будівництві, варто тільки пустити в хід військові прийоми.

Однак застосований метод "трудової казарми", хоча й дав швидкі позитивні результати, не міг бути перспективним у часі, оскільки був заснований на позаекономічному примушенні.

Тепер необхідно зупинитися на формах оплати праці робітників в умовах "воєнного комунізму". Вона практично була натурализирована, виходячи із принципів грошового обігу того періоду. Якщо в 1917 році натуральні форми оплати праці становили 5% загальної заробітної плати, то в 1918 - 48%, 1919 - 80% й в 1920 - 93%. Відбувався значний підрив грошей як загального еквівалента. У ряді районів країни з'явилися свої місцеві еквіваленти. Так, в 1919 р..на калузькому ринку діяли співвідношення : 3 фунти гасу = 1 фунту масла = 1 фунту мила = 2 фунтам бензину = 1 парі чоловічих чобіт = 1 возу сіна. З'явилися й місцеві "загальні еквіваленти", наприклад 1 пуд борошна = 0,66 пуда сала = 30 фунтам гасу.

Введення продрозверстки не зняло повністю проблему товарообміну. Це свідчить про те, що в період "воєнного комунізму" відбувався лише процес різкого й інтенсивного стиску товарно - грошових відносин, їхня значна деформація, але не повне подолання. У реальній дійсності гроші, ціна, торгівля все-таки функціонували. Особливість полягала в тім, що пролетарська держава їх не використала як інструмент економічної політики. Інакше кажучи, істотним протиріччям економіки "воєнного комунізму" є її подвійність: існування натурального й централізовано планованого секторів паралельно з офіційно забороненим "нелегально- ринковим", без якого не забезпечувався б процес відтворення.

Соціально-політичні й економічні наслідки такого підходу відомі. Реакцією влади на нестерпність положення народу було скасування "воєнного комунізму" і перехід до НЕПу.

2.2 Територія України була полем останніх великих боїв громадянської війни. Завершення бойових дій проти армії Врангеля й початок мирних переговорів з Польщею означало настання нової доби в історії Радянської держави. Військове питання втратило своє значення. Висунулося завдання відродження розореної революційними потрясіннями й війнами країни.

Економічне становище Радянських республік у цей період було винятково важким. Їхні загальні втрати за роки інтервенції й громадянської війни становили близько 39 мільярдів золотих рублів, у тому числі України - 10 мільярдів. Виробництво промислової продукції в Україні знизилося до одної десятої довоєнного рівня.

Війна важко позначилася й на сільському господарстві. Різко скоротилася кількість великої рогатої худоби, виявилася значна нестача сільгоспмашин, інвентарю. В 1920 році виявилося рішуче небажання селянства терпіти продовольчу розверстку. Уведена як захід надзвичайного порядку, вона розглядалася сільським населенням як важке, але необхідне зло - доти, поки існувала погроза з боку інтервентів і білогвардійщини. Тепер же селянство стало завзято вимагати повернення до системи вільного розпорядження виробничими продуктами, до свободи торгівлі. Затримка з ухваленням відповідного рішення органами Радянської влади обернулася потужними селянськими виступами.

Всі ці події були ознаками втрати більшовиками контролю за політичною ситуацією. Необхідна була швидка зміна політичного й економічного курсу. Величезну роль у цей переломний момент історії зіграв В.И.Ленін. відкинувши "військово - комуністичні" ілюзії, він прийшов до висновку про необхідність задовольнити бажання селян замінити розверстку продовольчим податком і надати можливість використовувати продукт, що залишався, на свій розсуд. Так був покладений початок новій економічній політиці.

НЕП був націлений насамперед на виведення радянських республік із глибокої соціально - економічної кризи, на відновлення господарства й підйому народного добробуту. Для досягнення цих цілей у ході НЕПу були використані такі найважливіші засоби, як:

- відновлення еквівалентного обміну між містом і селом;

- введення комерційного розрахунку в сфері промисловості й торгівлі;

- створення твердої валюти й розвиненої кредитно-банківської системи;

- дозвіл приватнопідприємницької діяльності, відновлення ринку.

Сприятливий вплив НЕПу виявився, зокрема , після постанови ВЦІК від 19 квітня 1921 року "Про відновлення й зміцнення сільського господарства України". У республіці було створено акціонерне товариство "Сіло-допомога", якому держава виділила великі матеріальні й фінансові кошти. Таким чином селяни отримували посівний матеріал, робочу худобу, сільськогосподарський інвентар і т.п. Цільові кредити селянам на розвиток технічних культур, на придбання машин, добрив й ін. видавав Сільгоспбанк, створений в 1923 році.

Подальшим розвитком нової економічної політики в селі стала заміна продовольчого, натурального податку єдиним грошовим сільськогосподарським податком. Він склав тільки 2-3% загального доходу селян. До того ж він згодом кілька разів зменшувався в розмірі.

В умовах НЕПу значно активізувався кооперативний рух селян. Найпростішою й найбільш доступною для сільських трудівників формою кооперації була споживча кооперація (заготівля й збут продукції). У її рамках створювалися об'єднання як для спільного ведення сільського господарства, так і для постачання селян знаряддями виробництва, насінням, добривами, для переробки надлишків продукції й т.д. Усього до середини 20-х років на Україні існувало 6712 споживчих й 11320 сільськогосподарських кооперативних суспільств. Всіма видами виробничої кооперації було охоплено 1,5 млн. або понад 30% селянських господарств, а з урахуванням споживчої кооперації - більше половини сільського населення.

Загальні підсумки відновлення сільського господарства республіки були значні, хоча й суперечливі. Уже навесні 1925 року посівні площі на Україні становили 95% рівня 1913 року.

Разом з тим, низькою залишилася культура сільськогосподарського виробництва, а держава не мала можливості різко нарощувати вкладення в сільське господарство. У результаті воно залишилося, в найкращому разі, на рівні, досягнутому в дореволюційний період.

Логічним наслідком денатуралізації господарських відносин у країні стало відновлення товарно - грошової й фінансово - кредитної підсистем. Відновили роботу банки. Промбанк увів порядок видачі трестам довгострокових позичок під нове будівництво на конкурентній основі. В результаті грошової реформи 1922-1924 років був здійснений перехід до твердої валюти. От лише невелика ілюстрація знецінювання цих грошей: у січні 1924 року курси золотого рубля прирівнювалися до грошових знаків 1923 року в такий спосіб: 5 січня - 3000 рублів, 9 січня - 3750, 13 січня - 4600, 21 січня - 6100, 2 березня - 33000, 7 березня - 45000.

Таке стрімке падіння вартості банкнот вимагало відповідних дій держави. У якості твердої рахункової одиниці було уведене поняття "товарний рубль". Це були своєрідні коефіцієнти, що постійно мінялися. Товарним рублем називалася вартість набору з 24 предметів широкого вжитку (включаючи продукти). Ціна набору товарів установлювалася 4 рази на місяць, по ній обчислювався товарний рубль, про що повідомлялося населенню через пресу.

У період НЕПу здійснюється корінна реформа керування промисловістю. Схема керування галуззю придбала такий вид: Вища рада народного господарства (ВРНГ) - синдикат - трест. ВРНГ, будучи звільненим від оперативного керівництва підприємствами, став займатися розробкою тільки планів розвитку промисловості в цілому, здійсненням контролю за їхнім виконанням, проведенням єдиної технічної політики. Синдикати ( створені на паях госпрозрахункові торговельні об'єднання трестів ) виконували функції збуту продукції, за допомогою замовлень регулювали роботу трестів. Основною же виробничою одиницею стали ( до кінця 30-х років) госпрозрахункові об'єднання - трести. Вони були наділені правами планування, розподілу коштів, розміщення кадрів. Трести цілком відповідали за беззбитковість своїх підприємств. У кінцевому ж рахунку це означало, що з пасивного об'єкта керування зверху державне підприємство перетворювалося в активний суб'єкт соціально - економічної політики.

Надання значної господарської самостійності трестам органічно узгоджувалося з розвитком планових засад у народному господарстві. Так, в 1921 році був створений центральний плановий орган країни (Держплан). При цьому в умовах НЕПу важливого значення набувала проблема поєднання плану й товарно - грошових відносин, плану й ринку.

У найперші роки свого існування ні трести, ні синдикати із завданням організації більш масштабного товарообігу не справлялися. Не було й компетентних державних органів, які займалися б на належному рівні вивченням ринку, що зароджувався, обліком попиту та пропозиції, діючим регулюванням товаропотоков у межах міст,губерній (областей), республік, країни в цілому. У зв'язку із цим був відновлений такий найважливіший елемент капіталістичної практики господарювання як біржа. Біржа являла собою регулярно діючий ринок по торгівлі певними товарами, що мають чіткі якісні й кількісні характеристики, підтверджувані документами, і ціни, які офіційно встановлюються на основі попиту та пропозиції. Перші радянські біржі виникли з ініціативи самих торгуючих.

Виникнення, розвиток і ліквідація синдикатської форми оптової й біржової торгівлі пояснюється зміною положення й ролі державної торгівельної системи в економіці країни. Вони функціонували доти, поки не зміцнилися державна оптова й оптово-роздрібна торгівля.

Поряд з державним і кооперативним сектором у найважливіших галузях народного господарства певний розвиток у період НЕПу одержав приватнокапіталістичний сектор. Розвитку приватного підприємництва заважала відсутність необхідних капіталів, законодавства, що гарантує його існування, загальний антиринковий настрій широких мас населення й інші причини. Самим негативним образом на приватному підприємництві виявлялося його неприйняття з боку державно-партійних структур. Всесвітньо відомий англійський економіст Д. Кейс, побувавши у СРСР, в 1925 році у своїй роботі "Швидкий погляд на Росію" писав із цього приводу наступне: "Система начебто аж ніяк не забороняє торговельні й посередницькі угоди. І політика начебто б їх не стримує, але займатися ними вважається або небезпечним, або соромним і ганебним. Приватні торговці - свого роду дозволені знедолені, як євреї в середні століття: тим у кого є схильність до торгівлі, створена видимість віддушини, але вона не вважається природним і схвалюваним заняттям звичайного громадянина". У Радянському Союзі, і в тому числі на Україні, підприємців, що бажають обзавестися власною справою ставало усе менше.

У першій половині 20-х років промисловість України все-таки змогла вирішити багато завдань, використовуючи потенціал НЕПу. Уже в 1924 - 25 роках вся промисловість республіки виконувала виробничі плани на 108%, а через ще рік - на 110%. У республіці інтенсивно розвивалося машинобудування, особливо сільськогосподарське. Новою галуззю стало тракторобудування.

У першій половині 20-х років обсяги промислової продукції приростали досить швидко (1922 рік - на 43%;1923 - на 30%;1925 - на 62%). Однак тодішні економісти справедливо вказували, що такі темпи не були свідченням якісного росту індустрії. Вони створювалися за рахунок введення в дію не використаного ще основного капіталу (машин, виробничих будинків і т.п.), створеного ще до революції. До середини 20-х років стало ясно, що джерело розширення виробництва практично вже вичерпане. Крім того, зношування основного капіталу в українських республіканських трестах становило 50%. Подальше зростання промислового виробництва стало б можливим лише на засадах модернізації діючих підприємств і великомасштабного нового будівництва.

НЕП виявив свою внутрішню суперечливість і можливість кризових ситуацій.

В 1925-26 роках активні члени більшовицької партії, з огляду на успіхи, досягнуті на гребені НЕПу, і вірячи у величезні можливості країни, рішуче підтримували ідею побудови соціалізму в СРСР, індивідуальне господарство бачилося як основа виробництва на довгі роки вперед.

Одночасно з'явився й інший варіант розвитку. За ним стояли І.В.Сталін, В.В.Куйбишев, В.М.Молотов, Г.К.Орджонікідзе й інші. Проголошуючи ті ж цілі - піднесення промисловості, кооперування в селі, поліпшення умов життя трудящих, вони вважали неможливим домагатися цього одночасно. Ними був зроблений вибір на користь першочергового й форсованого розвитку важкої промисловості, у тому числі за рахунок інших галузей народного господарства. І насамперед за рахунок села.

Відкрите зіткнення двох стратегій розвитку відбулося в 1928-29 роках. Його початком стала так звана "хлібна криза". У силу різних причин - помилок у ціноутворенні, нестачі промтоварів у селі й т.п., селянство восени - узимку 1927 року скоротило продаж хліба державі.

На початку 1928 року було ухвалене рішення про використання надзвичайних, адміністративно - примусових мір, включаючи конфіскацію зерна. Одночасно поширюється сфабрикована Сталіним ідея загострення класової боротьби в країні в міру руху до соціалізму. Почався наступ на стару технічну, гуманітарну й військову інтелігенцію, здатну критично оцінити нові підходи в економіці.

У промисловості неухильно скорочувалася роль комерційного розрахунку. Заробіток робітників не залежав від кінцевих результатів підприємств. Він визначався адміністративно встановленими нормами, тарифами й розцінками.

У сільському господарстві всі можливості розвитку було вирішено перебороти розгортанням швидкої й тому неминуче насильницької колективізації сільського господарства. Вона дозволяла встановити твердий адміністративний контроль за виробництвом у колгоспах, продиктувати їм порядок і форми відносин із промисловістю.

У такий спосіб до початку 30-х років на Україні, як і по всій країні, нова економічна політика була практично ліквідована. Господарська система, що базувалася на ринковому механізмі, замінялася адміністративно - бюрократичною системою як частиною складного тоталітарного режиму.

2.3 НЕП була непопулярною в правлячій партії. Більшість партійних апаратів мріяли про повернення до командних методів керування господарством, випробуваних під час громадянської війни. Атаки на НЕП відбувалися під гаслами подолання економічної відсталості й перетворення країни у високорозвинену індустріальну державу. Це були дуже зручні гасла, тому що об'єктивна необхідність індустріалізації країни дійсно існувала.

По результатах першого десятиліття СРСР виявився на тій же стадії індустріального розвитку, який Росія досягла напередодні війни й революції. Промисловість давала лише 20-25% національного доходу, тоді як сільське господарство давало близько 50%, у ньому було зайнято близько 80% працюючого населення країни, причому велося воно винятково домашнім способом.

Звідси випливала потреба в рішучій й швидкій форсованій загальній індустріалізації, що припускає не просте збільшення ролі промисловості, а перехід від домашнього до індустріального технологічного типу виробництва у всіх галузях економіки.

Індустріалізація проходила в поєднанні з командно - адміністративним плануванням, що включає суцільну колективізацію. Держава установлювала високі ціни на промислові товари, уживані селом, і низькі на сільську продукцію, змушуючи селян платити щось накшталт "данини".

З погляду центральної влади Україна була одним з головних економічних плацдармів. Наприклад, республіка була головним постачальником кам'яного вугілля, тому успішна робота Донбасу вважалася запорукою успіху індустріалізації.

XІ з'їзд КП(б) (1930 р.), що проходив під знаком повної підтримки сталінського курсу на форсовану індустріалізацію, схвалив понадоптимістичну оцінку можливості промислового розвитку України. Керівництво республіки погодилося із запланованими союзним урядом показниками, згідно яким майже половину всього виробництва в 1931 році чавуну, сталі, прокату повинна дати промисловість України. У дійсності, її промисловість працювала на грані можливостей.

У результаті індустріалізації Україна випередила за рівнем розвитку галузей важкої промисловості ряд західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі (після Німеччини) по виплавці чавуну, четверте місце у світі по видобутку вугілля. По виробництву металу й машин Україна була попереду Франції й Італії, доганяла Англію.

Однак, за блискучим зовнішнім фасадом індустріалізації радянського типу таїлися невтішні економічні результати. Ціна, що заплатив український народ за форсовану індустріалізацію, була занадто велика. Дійсною трагедією для українського народу було проведення індустріалізації переважно за рахунок селянства. Проводилася насильницька соціальна колективізація, викачування різними способами засобів для індустріалізації. Уже в 1929 році обмолочений хліб прямо з колгоспних полів вивозився на збірні пункти й елеватори.

Гасло суцільної колективізації офіційно проголосив листопадовий (1929 р.) Пленум ЦК ВКП(б). Сталін називав колективізацію "революцією зверху". І він був правий, тому що селяни - власники не проявляли особливого бажання відмовитися від своїх господарств і йшли на це тільки під погрозою їхньої повної ліквідації.

Взаємозв'язок форсованої індустріалізації й насильницької колективізації був обумовлена тим, що вони проводилися в рамках єдиної політики "соціалістичного штурму". Природно, індустріалізація створювала певні передумови для колективізації сільського господарства, забезпечуючи його технічне переоснащення, що розраховане на ведення великого господарства. До того ж, індустріалізація й колективізація відкривали прямий шлях до ліквідації багатоукладної економіки, що було одним з найважливіших критеріїв соціалістичного радянського суспільства.

Сталінським керівництвом Україна була віднесена до тієї зони, де колективізація повинна розвиватися найвищими темпами й закінчитися найближчим часом. У Постанові ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 року, що визначило темпи колективізації для різних зон Радянського Союзу, Україна включалася до групи районів, де колективізацію планувалася закінчити восени 1931 року або навесні 1932 року. Однак, у лютому 1930 року ЦК КП(б)У к поставив завдання місцевим парторганізаціям колективізувати всю Україну - до осені 1930 року, тобто термін скорочувався більше, ніж на рік. В окремих районах місцеві керівники проявляли готовність до ще більш прискорених темпів. Складно сказати, що при цьому переважав: страх перед покаранням за неслухняність або бажання вислужитися перед вищестоящим керівництвом. У результаті прискорення темпів колективізації в середині 1930 року на Україні було колективізовано 38% селянських господарств, а наприкінці 1932 року - майже 70%. У республіці росли кризові явища в сільськогосподарському виробництві. Насильницьке відчуження працівників від способу виробництва породжувало безвідповідальне відношення до узагальненого майна, землі, худобі, а також байдужість до результатів праці. За всім цим стояло зниження продуктивності праці, падіння валового збору сільськогосподарської продукції. До того ж ні технічно, ні організаційно колгоспи не встигали за темпами колективізації. Все це привело до більших економічних втрат (іноді 50%) урожаю,який залишився незібраним, невивезеним або загубленим при обмолочуванні. Справа погіршувалася тим, що вирішальна роль у процесі соціальних перетворень на селі приділялася не селянству, а робітничому класу. Тим самим були порушені нормальні відносини між робітничим класом і селянством.

Сталінський варіант насильницької колективізації суперечив не тільки інтересам селянства, але він був необґрунтований з погляду загальнодержавних інтересів. Колгоспи були поставлені в такі умови, які різко обмежували їхню господарську самостійність і заповзятливість, культивували зрівнялівку, безгосподарність, позбавляли економічних стимулів розвитку сільського господарства. Фактично відбувалося повернення до "військовокомуністичних" методів організації виробництва, громадського життя. Як й у період "воєнного комунізму" системою державного регулювання знову був оголошений нееквівалентний обмін між містом і селом. Останнє зробили дешевим джерелом поповнення державного бюджету. Селянин не мав права розпоряджатися зробленою продукцією. Державні органи визначали який обсяг продукції необхідно залишити колгоспу й колгоспникам, а скільки необхідно вилучити в централізований фонд ( фактично це була продрозверстка ).

Природною причиною голоду на Україні в 1932 - 1933 роках була політика примусових, із застосуванням репресій, хлібозаготівель. Застосовувалися надзвичайні заходи тиску з метою вилучення хліба. Навіть тотальна конфіскація всіх продовольчих товарів не поліпшила положення й план 1932 року був виконаний менше, ніж на 50%.У результаті Україну охопив небачений за всю її історію голодомор. Згідно даних демографічної статистики 30-х років, прямі втрати населення України від голоду 1932 року склали близько 150 тисяч чоловік, від голоду 1933 року - 3 млн.чоловік.

Криза, що охопила народне господарство, стапа очевидною. Надзвичайна ситуація, що виникла в сільському господарстві, вимагала особливих методів керівництва. Були створені політичні відділи МТС і колгоспів, які повинні були сприяти подоланню кризи. Влада политвідділів була безмежної, і вони використали її насамперед для репресій.

У колгоспах створювалися бригади з постійним складом працюючих, за яких закріплювалися машини, механізми, робоча худоба. Поява матеріальної зацікавленості відбилася на продуктивності праці в суспільному господарстві. У наступні роки сільськими райкомами партії організується боротьба за високі врожаї сільськогосподарських культур, що потім здобуває масовий характер. Організаційне зміцнення колгоспів, надана їм допомога технікою сприяли подоланню кризи. У листопаді 1934 року була скасована карткова система розподілу продовольчих товарів для міського населення.

Колгоспний лад, що виник у результаті соціально - економічних перетворень 1929-1939 р.г. створив економічний фундамент тоталітарного режиму. Перевтілення селянина в колгоспника значило, насправді, позбавлення його власності на засоби виробництва. Колгоспи перетворилися в державні підприємства, а колгоспники в найману силу.

Тема 7 Господарство України ( 1939 р. – поч.ХХІ ст. )

1. Розвиток економіки України в 40-60 роки.

2. Господарська реформа 1965 року в СРСР й особливості її здійснення в Україні.

3. Економіка України в умовах перебудови (1985 - 1990) і її протиріччя.

4. Проблеми переходу України до ринкового господарства.

5. Проблеми незалежної України в рамках країн СНД.

6. Сучасний стан економіки України ( підсумки 2004 р. )

1. Колосальний збиток був заподіяний народному господарству республіки за роки Великої Вітчизняної війни : практично повністю були виведені з ладу промислові підприємства, елекростанції, шахти, залізниці , було зруйновано й спалено безліч міст і сіл, знищено матеріально - технічна база сільського господарства.

Перебудова народного господарства на військовий лад відбувалася в складних умовах швидкого наближення фронту й необхідності організації евакуації на Схід країни устаткування заводів, фабрик, техніки радгоспів і колгоспів, сировини, матеріалів і мільйонних мас населення. Ця титанічна робота була виконана в надзвичайно стислий термін. У результаті вже в першому півріччі 1942 року майже всі перебазовані з України підприємства працювали на повну потужність і вносили великий вклад у розвиток народного виробництва.

У період тимчасової окупації України (1941 - 1944 р..) німецькі фашисти по заздалегідь розробленому плані мали намір перетворити її в "внутрішню колонію" рейха. Суть економічної політики на Україні була сформульована рейхсканцлером Кохом, що цинічно заявив: " Немає ніякої вільної України. Ціль нашої роботи повинна полягати в тому, що українці повинні працювати на Німеччину, а не в тім, щоб ми ощасливили цей народ. Україна повинна дати те, чого не вистачає Німеччині." Під час свого панування на Україні фашистами було відправлено в Німеччину багато встаткування, сировини й інших матеріальних цінностей.

Відбудовні роботи на Україні почалися наприкінці 1943 року й у міру звільнення республіки від окупантів здобували усе більше широкий розмах. Найважливіша особливість відбудовного періоду в розвитку народного господарства України полягала в тому, що її економіка опиралася на зміцнілу економіку всієї країни й зокрема східних районів, які не потерпіли від воєнних дій. На Україну з усіх кінців країни суцільним потоком йшли ешелони з устаткуванням, будматеріалами, насінням, худобою, прибували кваліфіковані фахівці, робітники. Це обумовило винятково швидкі темпи відновлення й розвитку промисловості України на значно більш високому технічному рівні, ніж до війни.

Характерними рисами післявоєнного відновлення було випередження темпів розвитку виробництва (група "А") у промисловості, прискорений ріст виробничих потужностей й основних фондів, підвищення продуктивності праці, його механізації .

Обсяг валової продукції промисловості України протягом 1946-1950 р. перевищив обсяг довоєнного 1940р. на 15%, у тому числі машинобудування й металообробки - на 44%, промисловості будматеріалів - в 2,3 рази, виробництво електроенергії - на 23%. За роки 4-ї п'ятирічки значно збільшився випуск продукції легкої і харчової промисловості. Так довоєнний рівень виробництва цукру в 1950 р. був перевищений на 4%, масла рослинного - на 85%, м'яса - на 25% тощо. Незважаючи на деяке зниження питомої ваги промислового виробництва України у зв'язку зі збільшенням ролі Уралу й Сибіру, наприкінці четвертої п'ятирічки вона давала близько 48% загальносоюзного виробництва сталі, 33% прокату, 53% залізної руди, 30% вугілля, 38% металорізального устаткування, 71% цукру тощо.

В сільському господарстві республіки початок виконання 4-й п'ятирічки ускладнився найжорстокішою посухою 1946 року. Однак її наслідки були швидко ліквідовані й уже в 1947 році рівень сільського господарства досяг довоєнного рівня. Були проведені роботи зі зміцнення матеріально - технічної бази сільського господарства. До кінця 4-й п'ятирічки потужність тракторного парку УРСР перевищила її довоєнний рівень на 35%. Найбільш швидкими темпами збільшувався парк комбайнів, розширювалося використання електроенергії в сільському господарстві.

У результаті успішного виконання народно - господарських планів загальний обсяг валовий продукції промисловості УРСР за 1951 - 1960 р. збільшився більш, ніж в 3,6 рази в порівнянні з 1940 р. Відповідно до указу КПРС про першочерговий розвиток важкої промисловості, питома вага виробництва засобів виробництва (група "А") у валовій продукції промисловості республіки в 1960 р. досягла 72% проти 62% в 1940 р. По видобутку кам'яного вугілля Україна вийшла на четверте місце у світі ( після США, Англії, ФРН ) і третє в Європі. Швидкими темпами розвивався видобуток високоефективного палива - нафти й газу. Загальний обсяг валової продукції в 1960 році майже в 2,3 рази перевищив рівень 1950 року.

В період семирічного плану розвитку НГК країни ( 1959 - 1965 р.) здійснився перехід до галузевого принципу керування промисловістю, значно покращилося керівництво сільським господарством, були розроблені заходи для подальшого вдосконалювання планування. Таблиця - Основні показники розвитку НГК України в період 1940 - 1965 р.( в % до 1940 р.)

Основні показники
1. Валова продукція: - всієї промисловості - електроенергії - чорної металургії машинобудування
2. Вантажообіг : - залізничного транспорту - річкового транспорту - автотранспорту
3.Капвкладення
4. Роздрібна торгівля
5. Чисельність працюючих у НГК

Очевидно з таблиці, що в 1965 році промислове виробництво республіки вже в 5,6 разів перевищувало рівень 1940 року.

У період 1966 - 1970 р. були виконані плани з основних економічних і соціальних показників. Обсяг промислового виробництва збільшився в 1,5 рази, у тому числі по групі "А" - на 48% і по групі "Б" - на 55%. Було досягнуте збільшення питомої ваги виробництва предметів споживання в загальному обсязі промислового виробництва республіки. В 1970 році в Україні вироблялося в 8,3 рази більше предметів споживання, чим в 1940 році.

Економіка України в 40-70рр. досягла високого рівня розвитку. Значно зросла продуктивність праці, покращилося використання капітальних вкладень й основних фондів, підвищилася ефективність виробництва, зріс матеріальний і культурний рівень життя народу.

2. Однією з умов необхідності проведення господарської реформи 1965 року було те, що на той період територіальна структура керування промисловістю, методи планування й економічного стимулювання в промисловості не відповідали сучасним умовам і рівню продуктивних сил. Керівництво галузями промисловості виявилося роздробленими по численних економічних районах, що стримувало розвиток галузевих виробничих зв'язків між підприємствами, відокремлювало науку від виробництва, порушувало єдність технічної політики країни.

Також умовою було те, що госпрозрахунок, в тому виді, як він застосовувався до реформи 1965 року, ґрунтувався на тому, що госпрозрахунковим підприємствам надавалися виробничі фонди безоплатно. Тому вони не були зацікавлені в їх найбільш ефективному використанні.

Відповідно до рішення вересневого (1965) Пленуму ЦК КПРС у СРСР із січня 1966 року почала здійснюватися економічна реформа, сама велика з 30-х років.

Реформа проводилася по декількох напрямках :

1. Удосконалення системи планування. Колишня система планування не відповідала вимогам часу й мала істотні недоліки. Справа в тому, що зріст обсягу виробництва на підприємстві вимірявся на базі валової продукції. Тому пропонувалася заміна валової продукції як основного планового показника обсягом реалізації. Передбачалося, що цей показник підсилить позиції ринку і споживачів.

2. Зміцнення госпрозрахунку підприємств, залишення в їхньому розпорядженні більшої частки прибутку при зміні порядку його розподілу. Було введено плату за виробничі фонди, щоб стимулювати їхнє раціональне використання. Крім того, з прибутку нараховувалися фонди економічного стимулювання - матеріального заохочення, соціально-культурних заходів і житлового будівництва, а також фонд розвитку виробництва. Намічалося також відмовитися від планування зверху фонду заробітної плати.

3.Система централізованого розподілу матеріальних ресурсів збереглася. По найважливіших виробах цю функцію виконував Держплан, а по іншій продукції – Держпостачання (рос.- Госснаб). Він же здійснював прикріплення споживачів до постачальників, завантаження потужностей і реалізацію фондів. На нього було також покладене завдання розвитку складської форми постачання й оптової торгівлі.

4. Обмежені були права міністерств в області встановлення цін. В 1965 році було створено Держкомітет за цінами, що відокремився від Держплана СРСР в 1969 році в самостійне відомство.

5. Вересневий (1965) Пленум ЦК КПРС партія й уряд прийняли постанову "Про вдосконалювання планування й посилення економічного стимулювання промислового виробництва". У ньому був намічений ряд принципових заходів щодо поліпшення керування економікою. Зокрема передбачалося:

- оцінювати результати діяльності підприємств по реалізованій продукції, отриманому прибутку (рентабельності виробництва) і по виконанню завдань по поставках найважливіших видів продукції;

- поставити оплату праці працівників промисловості в безпосередню залежність не тільки від результатів їхньої індивідуальної праці, але й від загальних підсумків роботи підприємств;

- розвивати постійні прямі зв'язки між підприємствами-виробниками й споживачами продукції. Підвищити роль господарських договорів.

В Української РСР ця економічна реформа проводилася активно. Якщо в 1966 році на нові методи стимулювання перейшло 100 підприємств ( 1,5% їхньої кількості в республіці), які давали 8% обсягу виробництва і 18% прибутку, то в 1970 р. таких підприємств налічувалося 8,2 тис.(83%), що давали 92% обсягу виробництва й 90% прибутку.

В Україні вироблення електроенергії збільшилося на 46%, продукції машинобудування - на 80%, хімічної й нафтохімічної промисловості - на 100%. Прогрес відзначався в гірничодобувній промисловості, металургії, машинобудуванні й інших найважливіших галузях промисловості. Питома вага республіки в народному господарстві СРСР становила: по видобутку вугілля - 33%, залізної руди - 57%, виплавці чавуну - 48%, сталі - 40%.

Однак промисловість УРСР ще не повністю задовольняла потреби народного господарства в електротехнічних виробах, залізничних вагонах, гірській техніці, деяких сільськогосподарських машинах, запасних частинах і т.д. Близько 1/3 виробів, випущених у республіці в 1966 - 1970 р. по якості уступало встановленим стандартам. На деяких заводах не повністю використовувалися виробничі потужності, спостерігалися втрати робочого часу, простоювало обладнання.

Висновок. Висловлюються різні судження про цю реформ, але відомо, що ефект реформи виявився нижче очікуваного. Пояснюється це насамперед недостатньою комплексністю заходів, що здійснювалися, і, головне, непослідовністю у виконанні ухвалених рішень. Основний урок полягає в тому, що заходи щодо перебудови економічного механізму необхідно планувати в узгодженні з матеріальними пропорціями, з розподілом ресурсів.

3. Джерела нинішнього перманентно кризового стану економіки в країні не можна відділити від процесів, що відбувалися в СРСР в 1985 р.

З початку 80-х років криза в СРСР поширилася на всі сфери життя. Економіка хронічно не забезпечувала потреби країни. Рік у рік падав рівень життя населення. Зниження цін на нафту й природний газ на світовому ринку й агресія в Афганістані завдали руйнівного удару по й без того критичному економічному становищу. СРСР опинився над прірвою. Стала відчуватися нагальна потреба відновлення всіх сторін суспільства, його економічної основи, соціального життя.

Ця критична ситуація змусила нового генерального секретаря ЦК КПРС М.Горбачова на квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС заявити про зміну економічної, соціальної й зовнішньої політики. Був узятий курс на так звану "перебудову".

Метою нової політики було підвищення темпів й ефективності розвитку економіки на базі прискорення НТП, технічного переозброєння й реконструкції виробництва, інтенсивного використання створеного виробничого потенціалу, удосконалювання системи керування, господарського механізму й у досягненні на цій основі подальшого підйому добробуту народу.

Але перші кроки перебудови не принесли із собою істотних змін. Тут потрібно констатувати явно виражений занепад - близький до критичного - в економіко-виробничій сфері : неухильне зниження таких показників, як приріст обсягу промислового виробництва, продуктивності суспільної праці, зниження паливно-енергетичного балансу за рахунок зменшення приросту вугілля й нафтопродуктів. Занепад цей обумовлений (у якості однієї з першопричин) тим, що не було базової теорії економічного розвитку на перспективу.

Але справа не тільки у відсутності перспективної програмної лінії. З'ясувалося, що навіть ті близько 2.5 тисяч підприємств, які в 1987 році в порядку спроби працювали в умовах повного госпрозрахунку й самофінансування, точно також як інші, "нормальні", недовиконували план по реалізації продукції.

Крім того, нерентабельним підприємствам надавалася фінансова допомога за рахунок рентабельних. Закон про виробниче підприємство передбачав можливість збереження збанкрутілих виробництв як завгодно довгий час.

В 1987 році капбудівництво й машинобудування залишалися самими слабкими ланками народного господарства. Тому ні про яку стабільну роботу інших галузей не могло бути й мови. Отже, стан економіки в цей період в Україні - кризовий. Це означало, що її розвиток, який довгий час йшов по екстенсивному шляху, вичерпав свої можливості. А якщо додати до цього ще й юридичну безпорадність підприємств, які були зобов'язані виконувати інструктивні вказівки, навіть якщо вони суперечили законодавству, відняти п'яту частину національного доходу, що „заморожувалася” у вигляді незавершеного капітального будівництва, можна зробити висновок - почався некроз ( відмирання ) реформи.

Уже в 1988 році деякі політики помітили, що в тих умовах, у яких проводилася перебудова, їй гарантована половинчастість і незавершеність, тобто в остаточному підсумку провал і повернення до форм роботи, які давно дискредитували себе, хоча сутність й історична місія перебудови полягала в зламуванні адміністративно-командної системи керування й у переході до переважно економічних методів керівництва народним господарством, до демократизації всіх сторін громадського життя.

Безсистемна й анархічна "перебудова" з ініціативи М.Горбачова протягом п'яти (1986 - 1990) років не тільки не принесла позитивних зрушень, а навпаки, значно погіршила економічну ситуацію. Завершилася горбачовська "перебудова" розвалом СРСР, а разом з ним - і інтеграційних економічних зв'язків між колишніми союзними республіками.

4. Подолання гострої й затяжної кризи економіки України, прискорення її переходу до нових циклічних фаз - економічного пожвавлення й росту – були першочерговою проблемою для майбутнього життя українського народу.

Після багаторічного панування тоталітаризму з тенденцією до скорочення виробництва споживчих товарів економіка України вийшла знесиленою й структурно деформованою. Із цього старту й довелося починати ринкові реформи. При цьому вони протягом 1991 - 1994 р. здійснювалися за гіперінфляційно-руйнівною моделлю перехідного періоду, що була нав'язана постсоціалістичним країнам ззовні й привела їхню економіку до катастрофічного занепаду, а більшість населення - до зубожіння.

Істотно погіршували економічне становище фактори необмеженої доларизації національного грошового обігу, витиснення іноземними конкурентами вітчизняних товаровиробників зі своїх внутрішніх ринків і блокування їхнього виходу на зовнішні.

Дезорганізація виробництва й господарський хаос, відсутність чіткого правового захисту, розкрадання товарних ресурсів, "прихватизация" державної власності супроводжувалися відповідним економічним занепадом. Найбільш відчутно він виявився з 1992 р., коли держава по пропозиціях іноземних експертів і радників по суті відмовилася від функцій по регулюванню процесів економічного реформування, механізм державного регулювання був спрямований на каталіз процесу господарського розвалу, на бурхливе подорожчання по "ланцюговій реакції" усього товарного виробництва, з безперервно зростаючою руйнівною інфляцією й платіжною кризою. Тим самим були створені самі сприятливі умови для зародження й фінансового збагачення нових соціальних структур з посиленням розбіжностей у рівнях життя багатих і бідних.

Дуже важливою складовою економічних реформ є процеси економічного роздержавлення й приватизації, формування дійсного хазяїна, який би мав власний економічний інтерес у сферах товаровиробництва, у його технологічному й організаційному відновленні, створенні гнучких виробничих систем, які б добре адаптувалися до мінливої ринкової кон'юнктури. На початку 1995 року вже більше половини промисловості й близько 70% будівельних структур не було державною власністю. У сільському господарстві понад 90% колгоспів реформовані на принципах паювання майна, і розгорнувся процес земельної реформи. Реформуються також радгоспи. Створені 32 тис. фермерських господарств. Торгівля де-факто вже давно є приватною. Розкрадено й розпродано значну частину державних транспортних засобів. Приватизовано більшість обслуговуючих підприємств, купується й продається державний квартирний фонд, і т.д. Але справа в тому, що від такого бурхливого "приватизаційного" процесу не було реального ефекту.

За підрахунками Європейського центру макроекономічного аналізу України, в 1992 році темпи змін ВВП ( в порівнянні з 1990 -100%), в 1991р.- 92,5%, а в 1992р.-83,1%, в 1993р.-76,5%, в 1994р.-57,2%. За перше півріччя 1995 року в Україні зафіксоване зниження ВВП ( у порівнянні з першим півріччям 1994 року ) ще на 11,4% , тобто виявилася тенденція до послідовного економічного спаду.

Європейським центром макроекономічного аналізу наведені дані про виробництво ВВП розраховуючи на душу населення. По цих розрахунках, загальні зміни ВВП розраховуючи на душу населення мають такий вигляд: в 1990 році - 2467 дол.США, в 1991 році - 2143, в 1992 році - 1909, в 1993 році - 1490 й в 1994 році - 912 дол.

На внутрішньому споживчому ринку України в ці роки курс долара штучно завищувався. Той, хто мав долари, міг купувати тут споживчі товари за цінами нижче рівня цін на внутрішніх ринках західних країн. Ціни ж експортних українських товарів на західних ринках, навпаки, штучно занижувалися проти рівня світових. Через це країна втрачала свої валютні ресурси, що фактично занижувало й вартісні показники ВВП.

Характерною рисою виробничого спаду в 1 півріччі 1995 року є, як і колись, одночасне погіршення виробничої структури. Якщо загальний обсяг промислової продукції зменшився за цей час на 13,6%, то виробництво товарів народного споживання - на 22,4%, у тому числі продовольчих - на 18,6% і непродовольчих - на 33,1%. Таким чином, структурні зрушення відбуваються в напрямку, протилежному від соціальної переорієнтації економіки.

Друга риса виробничого спаду пов'язана із продовженням украй негативного процесу подорожчання виробництва товарів, росту їхньої собівартості й цін за принципом "ланцюгової реакції" - починаючи з видобутку й імпорту сировинних і паливних ресурсів і закінчуючи виробництвом продуктів кінцевого споживання. За півроку (базовий грудень 1994 року = 100%) середня оптова ціна промислових виробів підвищилась більш ніж удвічі.

Одночасно в Україні відбувалися процеси обмеження купівельної спроможності основної маси споживачів, із все більшим відставанням її рівня від темпів росту споживчих цін, що викликало черговий параліч процесів економічного кругообігу. Оскільки власні споживачі неплатоспроможні, а вихід на зовнішні ринки - внаслідок дискримінаційної торговельної політики закордонних країн або неконкурентоздатності вітчизняних товарів - не можливий, то, зрозуміло, підсилюється й криза збуту. При цьому створюється зовнішнє враження товарного надвиробництва: у магазинах багато товарів, які ніхто не купує. В Економічній доповіді Президента України 1994 р. відзначено, що номінальні грошові доходи населення за період 1990-1994 р. виросли в 4,9 тис.раз, а рівень реальних доходів населення ( внаслідок спаду виробництва й знецінення національних грошей) упав до оцінки 19% у порівнянні з 1991 р.

Радикальна економічна реформа на той час мала два вирішальні напрямки.

1. Реформа валютно-фінансової й кредитної систем:

Вона містить у собі введення конвертованої валюти, активне здійснення комплексу антиінфляційних мір - подолання бюджетного дефіциту, безконтрольної емісії грошей, економічно невиправданої внутрішньої й зовнішньої заборгованості з метою забезпечення стійкого курсу гривні.

Для цього потрібно:

а) наростити виробництво конкурентоздатної продукції (товарів і послуг) як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринків;

б) створити резервний валютний фонд в іноземній валюті а також власний золотий й алмазний фонд, які б страхували стабільність грошової одиниці в умовах досить мінливої кон'юнктури ринку.

Але Україна у той час не мала ні необхідного обсягу конкурентоздатних товарів, ні фонду конвертованої валюти, ні золотого й алмазного запасів, тому держава змушена була починати з випуску власних грошей, які на першому етапі не будуть мати зовнішньої конвертованості.

Однак випуск власних національних грошей, є дійсно ефективним заходом тоді, коли буде гарантуватися стабільність, а також можливість купувати за них будь-який товар або будь-яку послугу без усяких обмежень. Такі гроші здатні мають виконувати величезну стимулюючу функцію в справі підвищення продуктивності праці і розгортання масової підприємницької діяльності.

Одночасно необхідно змінити валютно-фінансову й кредитну політику, підкоривши її стимулюванню підприємництва, забезпеченню рівноваги попиту та пропозиції на товарних ринках.

2. Здійснення корінної зміни економічної й галузевої структури народного господарства, форм і методів господарювання з орієнтацією на потребі мінливого ринку.

Економіка, у якій 70% доводиться на галузі так званої групи "А" і лише 30% на галузі групи "Б" штучно деформована. Структурна перебудова не можлива без відповідного первісного капіталу, потужних економічних стимулів, інвестицій і новітніх технологій, чіткої системи господарського керування на мікро- і макроекономичному рівні.

Але економіка України досягне сучасного світового рівня лише тоді, коли всі її ланки очолять фахівці-професіонали із глибоким знанням проблем ринку; коли вони будуть розмовляти зі своїми закордонними колегами одною професійною мовою, знаходити з ними загальні економічні інтереси, зможуть бути конкурентноздатні у своїх економічних й організаційно-управлінських діях.

5.Розпад СРСР породив у колишніх союзних республіках дві протилежні тенденції.

З одного боку, колишні союзні республіки прагнули закріпити свій національний суверенітет ізоляціоністськими мірами в економіці.

З іншого боку, зростала необхідність зберегти раніше існуючі виробничо-технологічні зв'язки з іншими колишніми союзними республіками, і в першу чергу, з Росією. Це обґрунтовувалося наявністю єдиної мережі транспортних комунікацій й інформаційних систем з високим ступенем інтеграції науково-технічного потенціалу, спільністю технічних умов виробництва, єдністю використання стандартів й інших умов.

В 1995 році, як й у попередні кілька років, у колишніх союзних республіках відзначалося постійне погіршення функціонування економіки. Так, у країнах СНД в 1994-1995 роках тривало падіння обсягу валового національного продукту (ВНП), що у середньому склало 16% . В 1995 році обсяг ВНП у цих станах продовжував падати. Дані наведено у таблиці.

Таблиця - Основні економічні показники країн СНД в 1994 році до 1991 року ( %, у порівнянних цінах)

	Валовий внутрішній продукт	Промислова продукція	Сільськогосп. продукція	Капітальні вкладення	Індекс споживчих цін (разів )
Азербайджан
Вірменія					12.2
Бєларусь
Казахстан
Молдова
Росія
Туркменістан	49.4			-
Узбекистан
Україна
Всередн. по СНД

Таким чином, до початку 1996 року склалася нагальна потреба спробувати призупинити падіння виробництва й направити торгівлю й економічне співробітництво між країнами СНД і Балтії на нову, ринково орієнтовану основу.

Як показало життя, проблема врегулювання платіжно-розрахункових відносин країн СНД виявилася однією із самих складних у розвитку економічних зв'язків між ними. Розпад карбованцевого простору й введення державами своїх валют лише погіршили ситуацію. У більшості держав СНД валютний ринок створювався за зразком російського й нерідко за допомогою Росії. Це принесло всі недоліки російського валютного ринку в країни СНД, перенесло на їхній валютний простір російську інфляцію, оскільки курс рубля до долара явно економічно необґрунтований, а всі нові м'які валюти, як правило, були ще слабкіше рубля. Як захід з урегулювання платіжно-розрахункових відносин в країнах СНД введено офіційно фіксовані курси валют відносно ВКВ. На сьогодні очевидним фактом є необхідність відновлення зв'язків з колишніми республіками СРСР із метою стабілізації економічної ситуації в кожній з них.

Важливим підсумком відокремлення України та економічних рформ було досягнення в 1996 р. фінансової стабілізації, коли темпи зростання цін зменшилися з 400 % в 1992 р. до 40 %. Зниження інфляції добре вплинуло на стабілізацію курсу національної валюти відносно до долара. У вересні 1996 р. було проведено грошову реформу. Її суть – деномінація карбованця в 1000 тис.разів і заміна його гривнею.

В 1995 р. вперше скорочення ВВП не перевищило рівня попереднього року. Тенденція зберіглася в 1996 р. В 1997 р. темпи падіння ВВП ще уповільнилися – 3.2 % проти 10.1 % в 1996 р. Зарплата з жовтня 1994 р. по 1997 р. зросла з 22 до 90 долларів США. Середньомісячна інфляція у 1997 р. не перевищувала 1 %.

Однак економічну кризу подолати не вдалося. Якщо у 1997 р. ВВП на душу населення становив 1040 дол США, то в 1998 р. – 816, а в 1999 – близько 600 ( в розвинутих країнах цей показник становить від 25 до 42 тис.дол США ). Протягом 1997-1999 рр. Зарплата виплачувалася вкрай нерегулярно і знизилася до 500 дол.США.

У 2000р. почалося зростання цін ( тільки за перші півроку – 118.7 % ). За межею бідності опинилися близько половини українських громадян. За даними ООН Україна за індексом людського розвитку, який враховує стан здоров’я, рівень освіти та реальну купівельну спроможність населення, з 1994 по 1999 р. перемістилася з 54 на 102 місце в світі.

Причинами такого становища були: низька якість економічної політики, зниження бюджетних витрат, відсутність оптимальної податкової системи тощо. Взагалі ж хибна податкова система ( 60-80 % від доходу підприємства ) стала головним блокуючим механізмом економічної активності і сприяла формуванню „тіньової економіки”. Така економіка має дві складові; а) це економіка, в якій громадяни діють цивілізованими методами, але приховують свій прибуток від оподаткування ; б) кримінальний сектор ( на думку окремих спеціалістів вона становить не менше половини обсягів тіньової економіки ). На 1999-2000 рр. в „тіні” оберталося 10-12 млрд.дол.США і більше 6 млрд.грн ( близько 60 % ВВП ). Лише з 1991 по 1995 рр. з України було нелегально вивезено 15-20 млрд.дол., які осіли в іноземних банках. Отже, ”тіньовий” капітал не спрямовувався на інвестування НГК, не міг бути використаним для підтримки соціальної інфраструктури, сприяв зростанню податкового пресу, що в свою чергу ще більший обсяг економіки заганяло в „тінь”. Відповідно держава втрачала можливості реального управління економікою, оскільки більше половини економічної діяльності мало неофіційний характер, функціонувало стихійно чи під прямим контролем кримінальних структур.

Негативним фактором став величезний зовнішній борг. Протягом 1994-1999 рр. він зріс майже втричі і становив 12.5 млрд.дол США при ліквідних валютних резервах у 768 млн.дол. При цьому додалася зростаюча внутрішня заборгованість з виплати зарплати, стипендій, пенсій тощо, загальна сума якої збільшилася з 36 млн.грн у 1994 р. до 12 млрд.грн у 1999 р.

Катастрофічних розмірів набуло фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів ( 60-70 % ). Тому за показниками конкурентоспроможності продукції Україна посідала 58 – ме місце серед 59 країн, за якими веде спостереження Світовий економічний форум.

6.Приріст промислового виробництва за січень-листопад 2004 р. склав 13.4 %, за листопад –грудень – 11.3 % ( до відповідного періоду 2003 р. ). Найбільший приріст серед основних видів промислової діяльності у листопаді мала харчова промисловість (22,5% до листопаду 2003р.) – такого значного зростання у галузі не спостерігалось з минулого року. Одночасно відбулось сповільнення темпів зростання виробництва у машинобудуванні. Хоча темпи сповільнення у деяких галузях виявились дещо вищими, ніж очікувалось на початку року, зростання промислової продукції за рік відбулося на рівні 13,3%, а за І квартал 2005 року прогнозується 8–9%. Галузями-лідерами залишатимуться машинобудування, металургія і харчова промисловість.

Динаміка випуску промислової продукції 2004 р. формувалася під впливом як високого зовнішнього попиту на продукцію експортоорієнтованого сектора (металургійної і хімічної галузей), так і інтенсивного нарощування виробництва капітальних товарів інвестиційного комплексу (машинобудування). Частка експортної продукції машинобудування, металургійної та хімічної галузей у 2004 року склала 67,1% загального обсягу експорту. Покращання умов торгівлі експортними товарами призвело до суттєвого підвищення позитивного сальдо торгового балансу до 3206,2 млн. доларів США і стало фактором розширення внутрішніх доходів економіки.

Види промислової діяльності	в % до 2003 р. в % до 2004 р.
	2004 рік	прогноз на І кв. 2005року
Промисловість в цілому	13,3	8–9
машинобудування		16–18
металургія та оброблення металу		7–8
хімічна та нафтохімічна промисловість		8–9
харчова промисловість		13 –14
легка промисловість		7–9

Зростання обсягів виробництва продукції досягатиметься шляхом створення сприятливих умов для вітчизняного виробництва і захисту його від недоброякісного імпорту, впровадження високих наукомістких конкурентоспроможних технологій, розвитку внутрішнього ринку та активізації інвестиційного попиту. Збільшення обсягів виробництва відбудеться у транспортному, важкому, електротехнічному, електронному та сільськогосподарському машинобудуванні. Очікується сприятлива кон’юнктура на традиційних зовнішніх ринках української машинобудівної продукції: передбачаються стабільні поставки продукції авіаційної промисловості на ринки Росії, Китаю, Ірану, країн Африки, Азійського регіону, поступове збільшення експорту електронного устаткування до країн СНД.

Зовнішній попит, як і досі, відіграватиме найбільшу роль для металургії. Основними споживачами її продукції будуть Китай, країни СНД, Близького Сходу та Європейського Союзу.

Ринок Північної Америки став відчинятися і для українців. Країни торгової асоціації NAFTA відчувають дефіцит сталі, унаслідок чого ціни на готовий прокат там стабілізувалися на найвищому рівні у світі. У пошуках більш дешевого продукту споживачі металу із США, Мексики та Канади звернули свої погляди на Україну. Крім того, у 2004 р. Верховна Рада ратифікувала угоду про торгово-економічне співробітництво між Україною і Мексикою, що дає шанс на спрощення доступу вітчизняних товарів на мексиканський ринок.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
РОЗДІЛ 3 Економічна історія України	\|	Суть аграрного менеджменту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.036 сек.