• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Боротьба за владу після смерті Й.Сталіна

5 березня 1953 р. помирає Й.Сталін. Ця дата стала початком процесу, що згодом отримав назву «відлига» – процес спроб лібералізації суспільно-політичного життя, проведення значних соціально-економічних реформ. Але відразу після смерті «вождя» розгорілась боротьба між його наступниками. Основними претендентами на владу були М.Хрущов, Л.Берія, Г.Маленков.

Таб.: Альтернативні програми розвитку СРСР після смерті Сталіна

Політика нового керівництва країни було вкрай непослідовною. Це пояснювалось нестійкістю коаліції Маленков-Берія-Хрущов. Ці лідери прагнули одноосібної влади. Найбільше шансів було у Берії, який контролював два з трьох «силових» міністерств. Основним суперником Берії став Хрущов, який зумів на свою сторону залучити Маленкова й Жукова.

У липні 1953 р. на одному з засідань у Кремлі, яке вів Маленков, Хрущов виступив із звинуваченням на адресу Берії в кар’єризмі, націоналізмі і у зв’язку з англійською та мусаватистською розвідками. Хрущова підтримали, як і домовились, Булганін, Молотов та інші. Як тільки приступили до голосування, Маленков натиснув потаємну кнопку дзвінка, і кілька офіцерів вищого рангу заарештували Берію. За наказом Жукова у Москву були введені Кантемирівська і Таманська дивізії, які мали нейтралізувати можливий виступ прихильників Берії. Повністю було замінено охорону Кремля, заарештовано співробітників Берії.

Завдяки таким діям М.Хрущов усунув найнебезпечнішого свого конкурента. Берію було засуджено і страчено у вересні 1953 р.

Хрущова було обрано Першим секретарем ЦК КПРС. У пресі почали з’являтися перші статті, які засуджували культ особи, почався перегляд "справи лікарів" і т.д.

Микита Хрущов (1894-1971 рр.)

4. Хрущовська “відлига”

Прийшовши до влади, М.Хрущов вдався до рішучих дій. У вересні 1953 р. він виступив на Пленумі ЦК з пропозиціями щодо розвитку сільського господарства, де у радянської економіки були найменші успіхи. Так, були прийняті рішення:

– зменшити планові показники;

– запровадити авансування праці колгоспників;

– засудити практику існування слабких господарств за рахунок передачі їм коштів міцних;

– зменшити управлінський апарат;

– сприяти допомозі міста селу.

Ці пропозиції були слушними, але дати негайне збільшення виробництва сільгосппродукції вони не могли.

Вихід було знайдено в освоєнні цілинних та перелогових земель. Це був яскравий приклад екстенсивного розвитку сільського господарства.

Сприяло реалізації ідеї те, що середина 50-х років – це період відродження масового ентузіазму, особливо серед молоді. Зміни повільно, але неухильно відбувались у країні, викликаючи у молодих людей щире бажання зробити особистий внесок у зміцнення матеріальних основ радянського суспільства. Створювався сприятливий, з соціально-психологічної точки зору, момент, коли масовий ентузіазм, будучи підкріпленим матеріально, міг би дати довготерміновий ефект. Однак спалах ентузіазму молоді керівництво сприйняло як постійну, незмінну і завжди у майбутньому керовану силу.

До весни 1954 р. на казахстанській цілині була організовано понад 120 радгоспів. Першоцілинникам доводилось жити у важких умовах і працювати майже цілодобово, у мирний час здійснювати майже щоденні подвиги.

Перші результати освоєння цілини були оптимістичними. У 1954 р. цілина дала понад 40% валового збору зерна СРСР. Збільшилось виробництво м’яса, молока. Все це дало змогу дещо поліпшити продовольче постачання населення.

Проте успіхи були лише у перші роки. Відсутність наукового підходу до освоєння цілини призвела до швидкого виснаження ґрунтів. Урожайність була низькою. На освоєння цілини було використані значні матеріальні і людські ресурси, які з більшим ефектом можна було використати для розвитку традиційних районів землеробства.

Переломним у реформаторській діяльності став 1956 р. Він показав межі “відлиги” як у зовнішній так і у внутрішній політиці.

Визначною подією 1956 р. став ХХ з’їзд КПРС. Підготовка до з’їзду велась у традиційному для того часу дусі – з численними рапортами, вахтами, зобов’язаннями. Але ще під час попереднього обговорення звітної доповіді ЦК з’їзду Хрущов запропонував включити до неї спеціальний розділ про культ особи Сталіна, але не знайшов підтримку з боку більшості ЦК і у звітну доповідь ця тема не ввійшла.

Проте у доповіді було немало положень, які йшли врозріз з догмами сталінської епохи. Це стосувалось передусім оцінки міжнародної ситуації. Хрущов заявив, що мирне співіснування держав – не тимчасовий тактичний хід, а незмінна політична лінія країн соціалізму. В той же час заявлялось, що політика мирного співіснування є однією з форм класової боротьби.

Важливим був висновок і про можливість відвернення воєн у сучасну епоху. Ця можливість пов’язувалась виключно із зростанням воєнної могутності СРСР і "світового табору соціалізму".

У доповіді стверджувалось, що можливі ситуації, коли комуністичні партії прийдуть до влади мирним, парламентським шляхом.

У внутрішній політиці висувались такі завдання:

– забезпечити зростання промислового виробництва;

– піднесення сільського господарства;

– запровадження семигодинного робочого дня;

– проведення пенсійної реформи;

– збільшення темпів житлового будівництва.

Поряд з цим Хрущов заявив, що необхідно виконати "історичне завдання", яке висунув Сталін на ХVІІІ з’їзді партії, – догнати і перегнати капіталістичні країни по виробництву найважливіших видів промислової продукції на душу населення.

На закінчення Хрущов під оплески присутніх сказав, що "сподівання ворогів соціалізму на розгубленість партії в той момент, коли смерть вирвала з наших лав Й.В.Сталіна", провалились, що ЦК КПРС поклав край діяльності "заклятого агента імперіалізму" Берії.

У доповіді, як і раніше, викривались "вороги народу" Бухарін, Риков, Троцький, Каменєв та ін.

Здавалось, що з’їзд так і пройде за типовим сценарієм – з традиційними нескінченними виступами делегатів з самозвітами і запевненнями у безумовній підтримці лінії партії.

Але на закритому засіданні Хрущов заявив, що з початку роботи з’їзду повноваження колишнього складу ЦК втрачають силу аж до виборів нового, а отже, ніхто не має право заборонити йому як рядовому делегатові виступити на одному із засідань з спеціальною доповіддю про своє розуміння "культу особи Сталіна".

У своїй доповіді він розкрив етапи розвитку та прояви культу особи Сталіна, його негативні наслідки, злочинні дії та їх результати на чисельних фактах зловживань, некомпетентності, фальсифікації ряду судових справ щодо партійних, військових, наукових кадрів. Хрущов вперше познайомив делегатів з так званим Ленінським заповітом, в якому давалась негативна оцінка Сталіна.

У доповіді Хрущова вся провина за скоєння злочинів покладалась на Сталіна, Єжова, Берію. Тим самим він свідомо виводив з-під відповідальності найближче оточення Сталіна, його "соратників", до яких належав і сам. Увесь склад нової Президії ЦК КПРС, включаючи Молотова, Кагановича, Ворошилова та інших, Хрущов характеризував як вірних ленінців, які рішуче борються з культом особи і відновлюють колективне керівництво та ленінські норми партійного життя.

На закінчення він сказав: "Ми повинні з усією серйозністю поставитись до питання про культ особи. Саме тому ми робимо доповідь про нього на закритому засіданні з’їзду. Треба знати міру, не тішити ворогів, не розкривати перед ними своїх болячок".

На засіданні було прийнято рішення не публікувати доповідь, хоча вже через три дні у західних засобах масової інформації з’явився повний текст доповіді.

У той час було підготовлено постанову ЦК КПРС "Про культ особи і його наслідки", яка визначила офіційні межі критики культу особи Сталіна і мала протидіяти поширенню критики партії і соціалістичного ладу. Найвагомішим наслідком ХХ з`їзду стало прискорення процесу реабілітації незаконно засуджених. Загалом було реабілітовано з 1953 до 1961 рр. близько 800 тис. чол. надалі цей процес загальмувався і відновися лише в середині 80-х років.

Розголошення фактів про зловживання владою Сталіним, засудження необґрунтованих репресій стали поштовхом до пожвавлення суспільного і культурного життя. Особливо сприйняла процес десталінізації – ліквідація найбільш одіозних проявів сталінського режиму – творча інтелігенція, сподіваючись. Що буде знято ідеологічний прес з суспільства.

Але процес десталінізації 50-60-х років був непослідовним і суперечливим, частковим і не виходив за межі офіційної політики. Будь-які спроби вийти за її рамки присікались антидемократичними методами ( арешти, засудження і т.д.).

З виступу М.С.Хрущова перед діячами літератури і мистецтва

У питаннях художньої творчості ЦК партії буде домагатися від усіх… неухильного проведення партійної лінії.

Зовсім не означає, що тепер після засудження культу особи настане пора йти за течією, що наче б то послаблені віжці правління, суспільний корабель пливе по волі хвиль і кожен може проявляти свавілля, вести себе, як йому надумається. Ні. Партія проводила і буде проводити і твердо проводити вироблений нею ленінський курс, непримиренно виступаючи проти будь-яких ідейних хитань.

Деякі представники мистецтва судять про дійсність тільки по запахам відхожих місць, зображуючи людей у нарочито потворному вигляді. Малюють свої картини темними фарбами, які тільки і здатні вводити людей у стан занепаду, туги і безвиході, малюють дійсність згідно своїм упередженим, збоченим, суб`єктивним уявленням про неї, по надуманим або худосочним схемам…

Ми бачили тошнотворну стряпанину Ернста Неізвестного і обурювалися тим, як ця людина, не позбавлена, очевидно, задатків, закінчивши радянський вищий навчальний заклад, відплачує народу такою чорною невдячністю. Добре, що таких художників у нас не багато… Ви бачили і деякі інші вироби художників-абстракціоністів. Ми засуджували і будемо засуджувати подібне потворство відкрито, з усією непримиримістю.

У літературі та мистецтві партія підтримує тільки ті твори. Як надихають народ і згуртовують його сили.

Викриття культу особи Сталіна дали поштовх до масових рухів у деяких країнах Східної Європи (Польща, Угорщина). В Угорщині десталінізація призвела до вибуху народної революції (жовтень-листопад 1956 р.). Радянське керівництво було поставлено у складне становище, до того ж розгортався конфлікт і на Близькому Сході, де спалахнула ще одна арабо-ізраїльська війна, в яку втрутились Великобританія і Франція, які прагнули відновити контроль над Суецьким каналом.

Для розв’язання цих двох міжнародних криз Хрущов вдався до силових методів. В Угорщині радянські війська придушили народну антитоталітарну революцію, яка була оцінена як контрреволюція. Для припинення війни на Близькому Сході Хрущов пригрозив застосувати ядерну зброю проти агресора.

Нові тенденції в політиці Хрущова викликали занепокоєння в консервативній частині партії (сталіністів), які у червні 1957 р. на Пленумі ЦК КПРС прагнули усунути Хрущова від влади. Але підтримка Хрущова з боку військових (Жуков) і КДБ (Сєров) усунула цю загрозу і навіть дала можливість йому укріпитись при владі. Зосередивши у своїх руках значну владу, Хрущов змінив керівництво армії і КДБ.

Друга половина 50-х – початок 60-х років були періодом, коли Радянський Союз, як і інші індустріальні держави, вступив у епоху науково-технічної революції. Її особливістю у СРСР було те, що вона розвивалась переважно в надрах військово-промислового комплексу. Це пояснювалось тим, що йшла "холодна війна" і створення нових зразків зброї могло дати перевагу в протистоянні; відсутністю стимулів для запровадження досягнень НТР у цивільних галузях виробництва.

У цей період були такі досягнення НТР в СРСР:

– 4 жовтня 1957 р. був запущений перший штучний супутник Землі;

– створено міжконтинентальну балістичну ракету;

– 12 квітня 1961 р. у космос полетіла перша людина Ю.О.Гагарін;

– введено в експлуатацію перший атомний криголам "Ленін" тощо.

Такі успіхи давали привід радянським людям до гордості за свою країну, а керівництву до здійснення ще більших звершень.

Ю.Гагарін та С.Корольов. Москва, 1961 р.

Проте іноді такі вражаючі досягнення супроводжувались людськими жертвами і приховувалися від громадськості. Так, у жовтні 1960 р. під час вибуху балістичної ракети перед самим стартом загинули маршал М.І.Неделін, кілька сотень інженерів, робітників, офіцерів і солдатів.

Під час аварії у 1957 р. в м. Киштим біля Челябінська сталося зараження радіоактивними речовинами території ряду областей. Сотні людей опромінились, понад 10 тис. чол. було відселено з радіоактивної зони.

У 1957 р., здолавши опозицію, Хрущов розпочинає реформи управління народним господарством. На думку Хрущова, надцентралізовані галузеві міністерства, які тоді існували, не могли забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них створювались територіальні управління – ради народного господарства (раднаргоспи).

Організація раднаргоспів дала певний ефект. Скоротились безглузді зустрічні перевезення вантажів, закривались сотні дрібних виробництв, які дублювали одне одного на підприємствах різних міністерств. Вивільнені площі використовувались для виробництва нової продукції. Прискорився процес технологічної реконструкції багатьох підприємств: за 1956-1960 рр. було введено в дію в 3 рази більше нових типів машин, агрегатів, приладів, ніж у попередню п’ятирічку. Відбулось істотне скорочення адміністративно-управлінського апарату.

Проте кардинальних змін у розвитку економіки не сталося. Підприємства замість дрібної опіки міністерств одержали дріб’язкову опіку раднаргоспів. До підприємства, до робочого місця реформа не дійшла та і не могла дійти, бо не була навіть зорієнтована на це.

Замість пошуку матеріальної заінтересованості кожного працівника у результатах своєї праці було проведено зміни у нормуванні й оплаті. Результатом цього стало значне скорочення кількості робітників, які працювали на основі відрядної оплати і зростання кількості погодинних працівників. І без того невисокі матеріальні стимули до праці почали різко падати.

Проте активніше почали застосовуватись моральні стимули. Виник новий рух – бригади комуністичної праці. Члени цих бригад намагались запровадити комуністичні методи у своє повсякденне життя: проводити разом вільний час, підвищувати свій загальноосвітній, технічний і професійний рівень.

Реформи управління призвели до збоїв у виконанні шостої п’ятирічки. Однак визнавати це і вносити необхідні корективи не стали. Було знайдено інше рішення: замінити п’ятирічний план 1956-1960 рр. на семирічний 1959-1965 рр. Тоді "нестача" перших років п’ятирічки покривалась би новими планами.

Семирічний план передбачав рішучий ривок у забезпеченні населення житлом, товарами споживання, але як і раніше наголос робився на випереджаючому розвитку групи "А".

Семирічний план був прийнятий на ХХІ з’їзді КПРС. На з’їзді також урочисто було проголошено, що СРСР вступив у "період розгорнутого будівництва соціалізму". Ставилось завдання – в найкоротший строк догнати і перегнати найбільш розвинуті капіталістичні країни по виробництву продукції на душу населення. Це передбачалось досягти на початку 70-х років.

У своїй доповіді Хрущов зробив висновок про повну і остаточну перемогу соціалізму в СРСР і тим самим, на його думку, підтвердилась можливість побудувати соціалізм в одній країні.

Подальша реформаторська діяльність Хрущова була знову пов’язана з сільським господарством, яке продовжувало залишатись слабким місцем радянської економіки, хоча там і відбулись деякі позитивні зрушення.

Наприкінці 1958 р. з ініціативи Хрущова прийнято рішення про продаж колгоспам сільськогосподарської техніки, яка знаходилась у розпорядженні МТС. Більша частина колгоспів не могла відразу її купити і брала на виплат. Це спочатку погіршило фінансове становище значної частини господарств і породило невдоволення. Іншим негативним наслідком була фактична втрата кадрів механізаторів і ремонтників, до цього зосереджених у МТС, які не бажали переходити до колгоспу, що означало б зниження їхнього життєвого рівня. Вони знаходили собі роботу в районних центрах, містах. У колгоспах ставлення до техніки погіршилось, бо вони не мали , як правило, гаражів, місць для зберігання у зимовий час, та й загальний рівень технічної культури колгоспників був ще низьким.

Микита Хрущов любив експерименти в сільському господарстві

На сільське господарство, як і раніше, тиснули стереотипи рапортоманії, прагнення апаратних працівників домогтися значних показників будь-яким шляхом.

Наприкінці 50-х років це найяскравіше виявилось у так званій "рязанській афері", коли керівництво області з метою виконати своє зобов’язання збільшити заготівлю м’яса у 3 рази, пустило під ніж майже все поголів’я худоби області. Коли це викрилося керівник області наклав на себе руки.

Переглядів: 6699