• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні геополітичні наслідки другої світової війни

Підсумки другої світової війни спричинилися до цілковитої — порівняно з повоєнними ро­ками — зміни не тільки «декорацій», а й гли­бинного змісту світової системи міжнародних відносин, яка від притаманної їй до того багатополярності доволі швидко трансформувалася в біполярну. Остаточно цей процес завершився наприкінці 40-х років, коли СРСР вдалося порушити монополію США на володіння ядер­ною зброєю, сформувати навколо себе пояс держав-са-телітів, насамперед у Центральній та Східній Європі.

Для Європи кінець другої світової війни ознаменував­ся утворенням доволі чіткого геополітичного вододілу. Захід був окупований англо-американськими військами й опинився таким чином у західній сфері впливу; на Сході,

Тема 1 Ялтинсько-потедамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

визволеному зусиллями Червоної Армії, панівного ста­новища домігся Радянський Союз.

Європа дуже потерпіла внаслідок війни (політично, економічно, морально), провідні європейські держави фак­тично втратили статус великих. Реально в 1945 р. існувала лише одна світова держава — США. Маючи у своєму розпорядженні найбільший військово-морський флот, най-сильнішу авіацію, оснащену до того ж ядерною зброєю, Сполучені Штати могли здійснювати воєнні операції по всьому світові.

Не менш вражаючим був їхній економічний потен­ціал. Територія СІЛА не постраждала за роки війни, люд­ські втрати Сполучених Штатів за усіма оцінками не пе­ревищували 400 тис. чоловік. Водночас населення СІЛА за воєнні роки зросло з 131 млн до 140 млн чоловік.. Обсяг валового національного продукту збільшився з 90,5 млрд доларів у 1939 р. до 211,9 млрд у 1945 р. Ще в 1943 р. військове виробництво СІЛА зрівнялося за своїми масштабами з виробництвом Німеччини, Великобританії та Радянського Союзу, взятих разом. Сільськогоспо­дарське виробництво за час війни зросло на 15 %, а поголів'я худоби збільшилося з 66 млн у 1939 р. до 83 млн у 1945 р. У 1947 р. США контролювали 59 % світових запасів нафти, третину її світового експорту. В 1948 р. на Сполучені Штати припадало 41 % світового виробництва товарів та послуг, 50 % машинного парку. У 1949 р. дохід на душу населення у СІЛА дорівнював 1453 доларам по­рівняно з 320 доларами в Західній Німеччині, 482 — у Франції та 773 — у Великобританії.

Зовсім інша ситуація склалася в Європі. В 1945 р. Німеччина виробляла менше третини своєї довоєнної продукції, валовий національний продукт Італії в 1945 р. становив лише 40 % від рівня 1938 р. Не набагато кра­щим було становище у Франції та Великобританії — у Цих та переважній більшості інших європейських країн величезна кількість людей опинилися за межею бідності. Загальноєвропейський (без урахування СРСР) валовий національний продукт скоротився на 25 %; у 1950 р. ВНП на душу населення в європейських країнах дорівнював лише 50 % американського. Величезним був тягар боргів західноєвропейських країн, насамперед Великобританії. Більшість європейських держав у той час могли існувати лише завдяки американським позикам та продовольчій допомозі.

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

У вкрай важкому економічному стані перебував Ра­дянський Союз. За роки війни на полях боїв та на окупо­ваних територіях загинуло понад 25 млн людей, чисель­ність населення СРСР скоротилася зі 194 млн у 1940 р. до 170 млн у 1945 р. Було знищено 30 тис. заводів і фабрик, 65 тис. км залізниці. Обсяг продукції сільськогосподар­ського виробництва в 1945 р. досяг лише 50 % показників 1940 р. Повністю (або майже повністю) були зруйновані 1710 міст та 70 тис. сіл, 25 млн людей залишилися без притулку.

Перелічені суто економічні фактори значною мірою зумовили подальшу поведінку СРСР і США на світовій арені.

За умов, що склалися, радянське керівництво усвідом­лювало, що СРСР, маючи як переможець пріоритетне право впливу на подальший хід світового розвитку, вод­ночас позбавлений найголовнішого — адекватного еко­номічного потенціалу. Тому в перші місяці після поразки фашистської Німеччини та капітуляції Японії, незважа­ючи на вкрай негативне й навіть хворобливе сприйняття особисто Й. Сталіним та його оточенням демонстрації Сполученими Штатами сили — ядерних бомбардувань Хіросіми й Нагасакі, у зовнішній політиці радянське керівництво всіляко намагалося створити образ СРСР як миролюбної держави, готової до пошуку компромісів у вирішенні актуальних міжнародних проблем спільно з колишніми партнерами по антигітлерівській коаліції. Дек­ларуючи головний зміст і завдання повоєнної зовнішньої політики Радянського Союзу, ЦК ВКП(б) підкреслював необхідність забезпечення сприятливих міжнародних умов для мирного соціалістичного будівництва в СРСР, для розвитку світового революційного процесу, для збереження миру на Землі.

Але так тривало недовго. Внутрішні процеси, а також кардинальні зміни в міжнародній обстановці — розпад антигітлерівської коаліції, прогресуюча «холодна війна» між СРСР і СІЛА, Сходом і Заходом, нарощування зу­силь радянського керівництва, спрямованих на створення у Східній Європі єдиного табору, керованого з Москви, а також спроби встановити й, по можливості, посилити свій вплив у Китаї та Північній Кореї — штовхали радян-

Тема 1Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

ську правлячу верхівку до прийняття більш жорстких по-лішко-доктринальних настанов, які визначали конкретні цілі та дії радянської дипломатії.

Неоднозначним було ставлення радянського керів­ництва до проблеми, що вона вперше виникла у світовій історії після закінчення другої світової війни, —до появи ядерної зброї. До 1949 р. єдиною державою, яка мала атомну бомбу, були СІЛА. Американська монополія на таку грізну зброю створювала в умовах конфронтації між СРСР і СІЛА небезпечну ситуацію. Сполучені Штати не приховували, що розглядають ядерну зброю як атрибут могутності великої держави, як засіб залякування потен­ційного противника — СРСР та його союзників, як засіб тиску на неядерні країни. Не випадково саме в ці часи сформувалися основи американської політичної стратегії, спрямованої на завоювання Сполученими Штатами па­нівних позицій в усьому світі. Радянське керівництво ро­зуміло, що наявність атомної зброї у СІЛА, які з со­юзника в другій світовій війні перетворилися на головно­го суперника і, більше того, вірогідного противника в можливій новій війні, створює загрозу для безпеки СРСР. Реагуючи на цю обставину, радянське керівництво поча­ло проводити лінію, яка полягала в тому, щоб, незважа­ючи на жодні матеріальні витрати, зосередити зусилля на створенні власної атомної зброї, ліквідувати ядерну монополію США й тим самим якщо не усунути, то знач­ною мірою послабити загрозу атомного нападу на СРСР. Урешті-решт це завдання було виконано. В оприлюдненій 25 вересня 1949 р. заяві ТАРС нагадувалося про те, що ще 6 листопада 1947 р. міністр закордонних справ СРСР В. Молотов, торкаючись питань ядерної зброї, заявив про те, що «цього секрету давно вже не існує». Це означало, Що Радянський Союз остаточно розкрив секрет ядерної зброї та, більше того, має її у своєму розпорядженні.

Радянське керівництво вважало, що стабільна безпека СРСР та його союзників, захист інтересів радянської дер­жави в умовах глобального протиборства між соціалізмом і капіталізмом мають базуватися на економічній, мораль­но-політичній та військовій могутності Радянського Сою­зу, причому військовому фактору надавалося особливе значення. Власне, у цьому не було нічого принципово

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД-

розділ і ^"^£син. розгортання «холодної війни»

нового, адже протягом багатьох століть саме військова сила становила найважливіший чинник міжнародних від­носин. А після закінчення другої світової війни військова могутність не в останню чергу забезпечувала престиж на світовій арені будь-якої великої держави. Так само як і в США, у Радянському Союзі існувала переконаність у тім, що успішно захищати свої життєві інтереси, свій курс на світовій арені можна й слід, спираючись на такий фактор тиску, як загроза використання військової сили.

Втім, ядерна зброя, що виконувала роль ефективного інструменту взаємного стримування двох наддержав, у період «холодної війни» продемонструвала обмеженість своїх можливостей у реалізації багатьох інших завдань, які традиційно вирішувалися за допомогою військової могутності. Так, одразу ж після другої світової війни, маючи монополію на атомну зброю, СІЛА так і не спро­моглися примусити Радянський Союз змінити його полі­тичну стратегію, у тому числі в галузі зовнішньої політи­ки; більше того, вони не зуміли завадити безпрецедент­ному поширенню міжнародного впливу СРСР у 1945— 1949 pp. Володіння ядерною зброєю не внесло жодних серйозних корективів у хід та результати корейської та в'єтнамської воєн. Наявність «ядерного важеля» в Ра­дянського Союзу практично не відчувалася під час війни в Афганістані, так само як і не перешкодила згодом роз­падові Організації Варшавського договору та самого СРСР. Раніше Франція змушена була піти з Алжиру, не­зважаючи на те, що на той час вже мала ядерну зброю,- а в 1982 р. Аргентина почала війну проти Великобританії, ігноруючи той факт, що остання є ядерною державою.

Ще одним важливим чинником всебічної трансфор­мації повоєнної геополітичної конфігурації сил став по­чаток активної руйнації доти усталеної колоніальної сис­теми. Безпосередньо в роки війни та в'перше повоєнне десятиліття цей процес здійснювався головним чином в Азії, у другому повоєнному десятилітті він охопив Афри­ку й перекинувся на Західну півкулю. Розпад колоніаль­ної системи став одним з наслідків другої світової війни не випадково. Адже доволі могутні колись європейські метрополії були фактично зруйновані в ході війни — причому це стосувалося не лише переможених, а й тих, хто формально став переможцями в «битві народів», —•

Тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

Англії, Франції, Бельгії, Голландії. Отже, на відміну від ситуації, що склалася після першої світової війни, пере­розподіл колоній між традиційними метрополіями вия­вився фактично неможливим. Різке послаблення колиш­ніх «великих держав» Європи привело до істотної акти­візації національно-визвольних рухів на підконтрольних Ім територіях. Як засвідчив перебіг подій, виснажені еко­номічно, політично, морально, європейські метрополії виявилися не в змозі втримати своїх «підопічних» у ко­лишніх межах. До того ж з огляду на суспільний прогрес традиційне колоніальне правління ставало явним полі­тичним атавізмом.

Утім, варто зазначити, що новоутворювані незалежні держави з числа колоній та напівколоній фактично так і не змогли досягти повної як економічної, так і полі­тичної незалежності. «Вакуум влади», що створювався в цих державах одразу після того, як їх залишали колоні­затори, активно й небезуспішно намагалися заповнити СІЛА або СРСР — країни, які ніколи не були метро­поліями в чистому вигляді, але прагнули власної геге­монії у світі: перша під гаслами встановлення демократії, друга — побудови комуністичного раю. Досить скоро країни, як їх стали називати, «третього світу» перетво­рилися на арену часто-густо доволі жорстоких зіткнень геополітичних інтересів Радянського Союзу та Сполу­чених Штатів. Так сталося в 1946 р. у Сирії та Лівані, у 1945—1948 pp. — в Індонезії, у 1948 р. — в Палестині. Згодом саме на території колишніх колоній практично розгорнулося довгострокове радянсько-американське про­тистояння, військово-політичний аспект якого дві над­держави виносили таким чином на певного роду «пери­ферію світу», уникаючи вкрай небезпечного безпосеред­нього збройного контакту.

Умовно кажучи, 1949 рік можна вважати своєрідним вододілом, коли в повоєнній системі міжнародних від­носин реально визначилися два полюси сили.

СІЛА остаточно відкинули доктрину довоєнного ізо­ляціонізму і встановили своєю стратегічною метою досяг­нення світової гегемонії; СРСР порушив американську монополію на ядерну зброю, практично вийшов з гли­бокої економічної скрути й завершив створення єдиного

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

табору держав-сателітів у Центральній та Східній Євро: успішно здійснивши там «народно-демократичні рею

люції».

Формування двох протидіючих блоків держав Заходу Сходу дістало своє перше інституалізоване втілення: бу. створені НАТО та Рада економічної взаємодопомо (РЕВ). Одним з найяскравіших виявів розмежування дво: систем став у тому ж 1949 р. розкол Німеччини. На цеі момент фактично завершилося формування біполярної системи міжнародних відносин, яка базувалася на сило­вому балансі, що він установився між Радянським Со­юзом і СІЛА.

• Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин

Кримська конференція керівників СРСР, СІЛА і Великобританії, що відбувалася 4—11 лютого 1945р., головним чином була присвячена проб­лемам завершення війни в Європі. В офіційному комю­ніке щодо підсумків конференції зазначалося: «Ми роз глянули й визначили воєнні плани трьох союзних дер з метою остаточного розгрому спільного ворога... Б; цілком погоджені та детально сплановані терміни, розмір: й координація нових і ще могутніших ударів, що їх буде| завдано в серце Німеччини нашими арміями та військово-повітряними силами зі сходу, заходу, півночі та півдня».

На конференції було розглянуто центральне політичне питання — про ставлення союзників до Німеччини після її поразки, про майбутнє Німеччини як такої. Тут осно воположне значення мали домовленості щодо відроджен­ня переможеної Німеччини на основі принципів її де­мократизації та демілітаризації. Сторони вирішили прин­ципові питання відносно характеру верховної влади на німецькій території, її поділу на окупаційні зони.

Тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

Прийнята в Ялті Декларація про визволену Європу, а також інший підсумковий документ «Єдність в організації миру, як і у веденні війни» фактично створювали ту модель мирних міжнародних відносин, що якнайкраще відпо­відала об'єктивним потребам світового розвитку. У Дек­ларації було чітко визначено погоджену всіма учасниками перспективу: «Встановлення порядку в Європі та пере-улаштування національного економічного життя має бути досягнуто таким шляхом, який дасть змогу визволеним народам знищити останні сліди нацизму та фашизму й створити демократичні установи за їхнім власним вибо­ром».

Проте між тим, що було записано в офіційних доку­ментах, і тим, що становило реальні плани радянського керівництва, існувала певна різниця.

Й. Сталін фактично розкрив свої стратегічні наміри щодо Європи ще при укладенні «пакту Молотова—Ріб-бентропа» в серпні 1939 р. У секретному протоколі він домігся згоди на встановлення кордонів Радянського Со­юзу по лінії, близькій до кордонів царської Росії. Анексо­вані СРСР території (три балтійські держави, Бессарабія, Буковина, східні райони Польщі та частина Фінляндії) були втрачені в 1941 р. Але під час другої світової війни Радянський Союз відвоював не лише ці території, а й усю Східну Європу, в тому числі Польщу. Природно, Й. Сталін за тих умов не збирався йти на найменші пос­тупки в таких пунктах, як радянська гегемонія та вста­новлення в найближчому майбутньому радянського конт­ролю над Східною Європою.

_u «Польське питання» вважали, першочерговим як И. Сталін, так і В. Черчилль, який відчував тиск певних зобов'язань стосовно Польщі, через які, великою мірою, Великобританія й розпочала війну з Німеччиною. Довко­ла «польського питання» на конференції розгорнулася напружена боротьба, в якій В. Черчилль брав най­активнішу участь (утім, без будь-якої істотної підтримки з боку Ф. Д Рузвельта). Проте вони все ж таки домоглися узгодження такого варіанта «польського врегулювання», який передбачав створення тимчасового польського Уряду національної єдності та проведення вільних ви­борів.

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

У Декларації про визволену Європу (до якої додавала­ся угода щодо Польщі) передбачалися вільні вибори і встановлення нормальних демократичних режимів на всій східноєвропейській території. Ці дипломатичні доку­менти могли стати основою побудови демократичної повоєнної Європи, але Й. Сталін згодом фактично про­ігнорував їх, по-своєму стлумачивши такі «надкласові» поняття, як вільні вибори й демократичні свободи.

Головні результати Ялтинської конференції протягом усіх десятиліть «холодної війни» сприймалися більшістю фахівців, насамперед західних, як формула поділу Європи між переможцями на Схід і Захід (у геополітичному сен­сі). За словами знаменитого американського дослідника, одного з корифеїв історії другої світової війни С. Сульц-бергера, «Кримська конференція призвела до розколу Єв­ропи на дві сфери впливу, представлені союзом НАТО та Варшавським блоком».

Слід зазначити, що подібне твердження має під со­бою, крім іншого, доволі конкретне підґрунтя. Ще в жовтні 1944 р. в ході восьмиденного візиту В. Черчилля до Москви між ним і Й. Сталіним була досягнута домов­леність про поділ сфер впливу в Європі після закінчення війни. Згідно з нею Великобританія мала отримати 90 % у Греції, а Радянський Союз — 90 % у Румунії та 75 % у Болгарії; Угорщина та Югославія були поділені за принципом «50 х 50» (згодом після переговорів В. Моло­това з британським міністром закордонних справ Е. Іде-ном «здобутки» Радянського Союзу в Угорщині та Бол­гарії зросли до 80 %). Втім, на практиці ця домовленість зрештою не спрацювала. Вирішальну роль у цьому ві­діграли Сполучені Штати, які з самого початку ставилися до подібної ідеї досить стримано, а з приходом до влади Г. Трумена взагалі взяли на озброєння «універсалістський» підхід до розстановки сил у повоєнній Європі, який від­кидав доцільність установлення якихось чітко узгоджених з СРСР «сфер впливу».

Після цього процес поділу Європи набрав здебільшого спонтанного характеру, коли кожна зі сторін насамперед мала на меті задовольнити свої власні геополітичні апе­тити, особливо не опікуючись тим, щоб якимось чином узгодити їх з інтересами опонента.

Тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

СРСР спромігся за образом і подобою сталінського варіанта командно-адміністративної системи створити свого роду пояс соціалістичних країн Центральної та Східної Європи, який фактично відгоредив Радянський Союз від решти континенту, що, у свою чергу, стало однією з причин створення двох протидіючих блоків — НАТО і Варшавського договору. Всі наступні спроби вир­ватися з вищезгаданого поясу, що робилися опозицій­ними силами в ряді соціалістичних країн Європи, по­слідовно придушувалися, що навіть дістало згодом своє теоретичне обгрунтування у «доктрині Брежнєва».

Зміни, що сталися після війни в центрально- та схід­ноєвропейських країнах, були привнесені ззовні, часто-густо насильницьким шляхом. Саме через це так неспо­дівано легко розпався «соціалістичний табір» та його вій­ськова організація — ОВД, коли на рубежі 80—90-х років керівництво Радянського Союзу послабило «узи бра­терської солідарності». Фактично в ці часи з більш ніж 50-річним запізненням дістали своє практичне втілення ялтинські рішення — у їхньому неупередженому тлума­ченні.

Втім, у 1945 р. в Ялті Захід навряд чи міг якось по-іншому реалізувати своє (відмінне від сталінського) ба­чення повоєнних перспектив Центральної та Східної Єв­ропи.

Практично єдино можливою санкцією могла стати відмова підписати угоду щодо Польщі або Декларацію про визволену Європу, хоча самі по собі ці документи були цілком прийнятними. Проте це, напевно, не при­несло б жодної користі Центральній та Східній Європі, звільнило б Й. Сталіна від зобов'язань за згаданими до­кументами і поставило б під загрозу співпрацю «великої трійки» в багатьох інших, дуже важливих питаннях⁴, які обговорювалися вЯлті. Адже західні союзники ще мали співпрацювати з Й. Сталіним у Німеччині, Австрії, піз­ніше — у війні проти Японії та, зрештою, в Організації Об'єднаних Націй.

Проблеми Далекого Сходу не посідали на конфе­ренції пріоритетного місця, однак результати їх обгово­рення справили свій вплив на формування світового

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

повоєнного устрою в межах «ялтинсько-потсдамськоЗ системи». Так, після низки обговорень було ухвалені Ялтинську угоду, за якою СРСР зобов'язувався вступил у війну проти Японії черед два—три місяці після порази! Німеччини. Своєрідною «компенсацією» за цей крої стала згода США і Великобританії на повернення Ра дянському Союзові Південного Сахаліну (його втратилг Росія в результаті російсько-японської війни) та пе редання йому Курильських островів (японської території яку в 1875 р. Росія обміняла на право володіння всіл Сахаліном).

Згодом протистояння у цьому регіоні визначалосі тим, що Радянському Союзові вдалося встановити стра тегічне партнерство з Китаєм, а Сполученим Штатам — повністю втягнути до західної орбіти Японію. Драма тично розвивалася боротьба між СРСР і СІЛА довколі питання про мирне врегулювання для Японії. «Архітек тор» мирного договору з Японією Д. Даллес, посилаючис: на невиконання Радянським Союзом ялтинських домов леностей, фактично заклав під радянсько-японськ відносини «міну сповільненої дії». СІЛА з його подач відмовилися зафіксувати в договорі згоду на переданш Радянському Союзові Південного Сахаліну та Куриль ських островів, що було обіцяно в Ялті Й. Сталіні Ф. Д. Рузвельтом і В. Черчиллем. У результаті цього (і також з ряду деяких інших причин) СРСР не підписав вересні 1951 р. мирний договір з Японією, що й дос ускладнює відносини між цією країною і спадкоємницеи Радянського Союзу — Росією.

Остаточне формування нової конфігурації повоєнни; міжнародних відносин довершувалося на Потсдамські] конференції лідерів великих держав, що проходила 17 липня до 2 серпня 1945 р. Головною сферою обговорен були європейські справи, насамперед те, що стосувалос всебічного вирішення «німецького питання». Від остан нього аспекту значною мірою залежали як контури, так сама сутність повоєнного європейського устрою, що власне, й підтвердив перебіг подій у наступних кілько: десятиліттях.

Оцінюючи досягнуті в Потсдамі домовленості, з одно го боку, необхідновраховувати, що вони зафіксувалз

Тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

об'єктивне співвідношення сил та інтересів — насампе­ред великих держав — на момент укладання відповідних угод; з іншого боку, не цілком коректним є твердження, що з плином десятиліть вони остаточно втратили свій сенс. Адже територіальний устрій у більшості частин Європи залишається в основному таким, яким його було встановлено в Потсдамі.

Незважаючи на спроби ще першого західнонімецького уряду К. Аденауера переглянути ряд положень стосовно непорушності європейських кордонів, зокрема про ні­мецько-польський кордон по Одеру—Нейсе, зовнішні контури об'єднаної Німеччини складають кордони ФРН і НДР. Згідно з Договором про остаточне врегулювання щодо Німеччини, підписаним 12 вересня 1990 р. у Москві, ці кордони визнано остаточними, і Німеччина відмовилася від будь-яких територіальних претензій тепер і надалі.

Польща у відповідності з пропозицією В. Черчилля, що її було внесено ще 1 грудня 1943 р. у Тегерані, роз­ширилася на захід і утвердилася як держава між «лінією Керзона» на сході та річкою Одер на заході. СРСР прий­няв цю західну пропозицію за тієї умови, що до складу Польщі не ввійде вся Східна Пруссія, а Мемель та Ке­нігсберг будуть передані Радянському Союзові, який мав потребу в незамерзаючих портах на Балтійському морі. Подібне рішення підтримали як прозахідний польський уряд у Лондоні, так і прорадянський у Любліні — як таке, що цілком відповідало інтересам Польської держави незалежно від її суспільно-політичного ладу.

Судетську область було повернуто до складу Чехосло-ваччини, Австрія відродилася як самостійна держава, від­новлено попередній румуно-угорський кордон, який за­лишався непорушним усі наступні роки, незважаючи на окремі сутички й непорозуміння.

Через 45 років після Потсдамської конференції відбу­лося возз'єднання Німеччини, чотиристоронні права й відповідальність переможців втратили своє значення, що інколи не зовсім коректно вважається фактичним скасу­ванням ухвалених у Потсдамі рішень. Проте слід пам'я­тати, що в Потсдамі не приймалося будь-яких рішень Щодо державного розчленування Німеччини, хоч висува-

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

лися відповідні численні пропозиції американської англійської сторін. Розкол Німеччини відбувся чотири роки по тому, задовольнивши інтереси не стільи СРСР, скільки Заходу.

Протягом усіх повоєнних років і аж до сьогоденні світова політична, стратегічна, економічна та міжнарод но-правова реальність значною мірою спиралася на за сади, що їх було закладено свого часу в Ялті й Потсдамі Без сумніву, найістотнішу з цих засад становило створен ня, розвиток і зміцнення Організації Об'єднаних Націй — інституту глобального регулювання міжнародних відно­син (насамперед у політичній сфері), підвалини якоп було закладено в Ялті й остаточно сформовано в Поте дамі. (Не такою успішною можна вважати спробу ствО'

РЄННЯ ЄДИНОЇ СИСТеМИ МІЖНарОДНИХ еКОНОМІЧНИХ ВІД'

носин, стрижнем якої мала стати започаткована 1944 Бреттон-Вудська валютно-фінансова система. Неучаї СРСР та східноєвропейських країн у її найголо: інститутах — Міжнародному валютному фонді (МВФ Міжнародному банку реконструкції та розвитку (MBPF Генеральній угоді про тарифи й торгівлю (ГАТТ) — дала змоги зробити цю систему насправді універсальною.)

Головні учасники Ялтинської та Потсдамської ков ренцій створювали новий біполярний світ, у якому коже: із них мав найкращим чином облаштуватисясам і облаш-тувати своїх союзників. Водночас ялтинсько-потсдамсь: система передбачала такий світопорядок, який міг забе: печити мирне співіснування, взаємодію та більш-ме: пристойні умови існування для членів світового співтова' риства, включаючи й переможені держави.

Однак уже наприкінці 50-х років у фундаменті біло лярного світопорядку з'явилися перші тріщини, почато: чому поклало погіршення, а потім і розрив радянські китайських відносин. Виявом протилежної тенденції вихід на арену світової політики руху неприєднання, зробив чималий внесок у зміцнення миру й доброе сідських відносин між державами.

Значущі поправки до біполярної системи бу. внесеш поступовим перетворенням Японії та ФРН могутні економічні держави, Китаю — на ядерну держа

І Тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

ву, а також постанням ОПЕК — Організації країн—екс­портерів нафти, які поставили собі за мету звільнитися від економічного диктату індустріально розвинутих країн.

Біполярність підривалася з відродженням націоналіз­му. В Європі ПІ. де Голль, успішно використавши ідею величі Франції, зумів значно зміцнити самостійність своєї країни в межах начебто єдиного західного світу. В сере­дині 60-х років Франція вийшла з військової організації НАТО, а американські війська залишили її територію. На Сході ж Китай порвав з Радянським Союзом і став про­водити курс, цілком незалежний від Москви.

Неабияке значення в цьому плані мало також ство­рення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке поступово перетворювалося на самостійний центр прийняття економічних і політичних рішень. Подальшій ерозії ідеології біполярного світопорядку сприяло й поси­лення протистояння між Північчю і Півднем.

Шестиденна війна на Близькому Сході послабила роль ООН у цьому регіоні. Наступні кризи в Домініканській Республіці, у Чехословаччині, війни у В'єтнамі та Ємені, громадянська війна в Біафрі показали, що стриманість держав у взаєминах є доволі відносним чинником. Одно­часно стала «пробуксовувати» створена після другої сві­тової війни світова валютна система, що зрештою при­вело до скасування Бреттон-Вудської системи та золотого стандарту. На зовнішню політику наддержав дедалі біль­ше впливали такі чинники, як поступове притуплення біполярного конфлікту, зростаюча гетерогенність світу, охопленого конфліктами, які часто-густо не піддавалися контролю, набуття «другого дихання» принципом націо­нального суверенітету тощо.

Стала наочно простежуватися тенденція до зростання економічного й військового потенціалів, а також міжна­родної політичної ваги союзників СРСР та СІЛА, ряду нейтральних країн. У реаліях ядерно-стратегічного па­ритету, що його було досягнуто на початок 70-х років, дві наддержави мусили відмовитися від тотального проти­борства й будувати відносини, в яких елементи супер­ництва органічно поєднувалися б з елементами співробіт­ництва, насамперед у сфері військової безпеки.

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Зовнішньополітичні настанови Заход;

Геополітичні наслідки другої світової війни поля! гали також у кардинальній зміні теоретичних! настанов зовнішньої політики західних країн, на] самперед СІЛА. Якщо формулювати коротко, в перуко! наннях зовнішньополітичного істеблішменту Сполученні Штатів відбувся докорінний поворот від досі притаманно) го їм ізоляціонізму до інтервенціонізму, політики активно! участі в глобальному світовому регулюванні. Глобалізації зовнішньополітичних пріоритетів СІЛА означала відхід вії проголошеної ще в 1823 р. «доктрини Монро» — осно: положного принципу політики Сполучених Штатів, передбачав поділ світу на «американську» та «евроиене: ку» системи, невтручання США у справи європейсьі держав та відповідну відмову останніх від прагнення «го ширити свою систему» на Північну та Південну Ami рику.

Із закінченням другої світової війни, коли СІЛА лідером усього західного світу, американське кер' почало ототожнювати національні інтереси США з гл< бальними цілями всієї капіталістичної системи. Курс встановлення у світі американської гегемонії дістав наз: «Pax Americana» .(лат. — «світ по-американськи»). М; бугній свігопорядок, на думку керівників Сполуче: Штатів, мав стати результатом глобальної перебудо світу за американським проектом і зразком. Головні такої перебудови вбачалися в забезпеченні військової реваги США у світі, яка б гарантувалася насамперед зб реженням монополії Сполучених Штатів на ато: зброю; повсюдному пануванні монополій США у світо: економіці; встановленні американської гегемонії в культури та інформації, зокрема шляхом інтенсивно: пропагування «американського способу життя»; фор: ванні згодом такого «світового уряду» (в тому числі допомогою відповідної перебудови ООН), який дав змогу успішно завершити створення «світу по-аме канськи».

Тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

Головною перешкодою на шляху реалізації доктрини «Pax Americana» небезпідставно вважався Радянський Союз. Тож керівництво СІЛА зробило спробу ізолювати СРСР у системі повоєнних міжнародних відносин, проголосивши радянський режим «аномальним збоченням природного шляху суспільного розвитку».

На фактор суто геополітичного суперництва накладав­ся також ідеологічний антагонізм. Щодо Сполучених Шта­тів, то тут він дістав своє відображення в доктрині «стри­мування комунізму» (або просто «стримування»), яка зго­дом стала стратегією усього західного світу. Перше роз­горнуте обгрунтування доктрини містилося в секретній «довгій телеграмі»¹ від 22 лютого 1946 p., яку направив до держдепартаменту радник посольства СІЛА в Москві, ма­ловідомий тоді дипломат Джордж Кеннан. Зміст її зво­дився до того, що мирне співіснування СІЛА і Радянсь­кого Союзу є неможливим, так само як і будь-яке спів­робітництво між ними у вирішенні міжнародних питань. Стверджувалося, що радянське керівництво націлене на «смертельну боротьбу із супротивником», готується зни­щити «традиційний спосіб життя» у Сполучених Штатах і відкидає будь-які компроміси. Радянський Союз зви­нувачувався в намірах вести постійну підривну діяльність проти західних держав і розширювати сферу свого конт­ролю. СРСР приписувалися, зокрема, агресивні плани щодо Північного Ірану, Туреччини, частини Данії; в пер­спективі Д. Кеннан очікував радянських претензій щодо портів у Перській затоці та навіть Гібралтару. Що сто­сується ООН, то, як говорилося в телеграмі, СРСР праг­не використовувати її не для зміцнення загального миру, а лише для досягнення власних цілей та залишить органі­зацію, як тільки стане вважати, що вона більше не від­повідає його інтересам. Головний висновок «довгої телег­рами»— СІЛА необхідно перейти до «жорсткого курсу» Щодо СРСР, який має базуватися на «логіці сили»; саме Це Д. Кеннан і означав терміном «стримування».

В липні 1947 р. Д. Кеннан, уже як начальник відділу політичного планування держдепартаменту США, надру­кував у журналі «Foreign Affairs» під псевдонімом «Ікс»

Телеграма містила 8 тис. слів.

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

І Тем а 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин ¹ та біполярність повоєнного світу

статтю «Витоки радянської поведінки», яка стала пері публічним викладенням «доктрини стримування». Осі ву статті становила теза про те, що СІЛА, як і ве західний світ, не можуть відчувати себе у безпеці де поки не буде ліквідовано соціалістичний лад у Радянсі кому Союзі.

Логічним продовженням запропонованої Д. Кеі ном «доктрини стримування», її подальшою конкр зацією стала позиція, яку найяскравіше уособлював дііішій керівник Ради з планування політики держдепа| таменту США Пол Штце. Вона дістала своє найпові" відображення та набрала характеру зовнішнього: доктрини в директиві Ради національної безпеки СІ JSfe 68 (РНБ—68), затвердженій президентом Г. Труменс у 1950 р. Автори РНБ—68 ототожнювали радянську тез про перемогу комунізму в планетарному масштабі з ненням СРСР «встановити свою абсолютну владу рештою світу», хоча говорити в 1950 р. про наявність^ Радянського Союзу практичних планів установлення сі го панування над світом або, для початку, над Євразі€ було, м'яко кажучи, малопідставним.

Утім, остання теза не означає цілковитого заперечеі ня того, що Радянському Союзові було притаманне (я власне, й іншим великим державам, включаючи СІ прагнення до розширення сфери свого впливу. Звичайні СРСР впливав на внутрішній розвиток тих країн, де мав таку можливість, намагаючись створити режими своїм образом і подобою; так само чинили й Сполуче^ Штати (досить пригадати, скажімо, роль штабу генера Д. Макартура у виробленні повоєнної конституції Японії)^

РНБ—68 містив і певну концептуальну невідпові ність. З одного боку, в ньому стверджувалося, що СІ як вільне суспільство не прагне до «перетворення інших суспільств на подібні собі»; з іншого ж, пропої лося, щоб політика й дії СІЛА були спрямовані на сягнення фундаментальної зміни природи радянсі системи». З одного боку, вимагалося, щоб Радянсі Союз будував свої відносини з іншими країнами на нові рівності та поважання їхніх прав, з іншого — йо» самому відмовлялося у статусі рівноправного члена світ вого співтовариства.

На доволі спірній посилці про реальність практичного І втілення «радянської загрози» (притому в її військовому вимірі) базувалася головна рекомендація авторів РНБ— 168 — щодо необхідності всеосяжного форсованого наро-I шування військової могутності СЛІА та їхніх союзників. І Як визнавав пізніше тодішній держсекретар Д. Ачесон, ]«ми прагнули так вразити колективний розум «найви-Іщого керівництва», щоб президент не лише зміг прий-|няти рішення, а й щоб це рішення було втілене в життя». Втім, «доктрина стримування» не була єдиною на той |час концептуальною засадою зовнішньополітичної стра-згії Заходу. Альтернативу їй становила, зокрема, програ-розроблена В. Черчиллем, тодішнім лідером парла-знтської опозиції у Великобританії. Прагнучи обмежити |«радянський експансіонізм», він підтримував політику («стримування», але не розглядав її як самоціль; більш для В. Черчилля було врегулювання ситуації гом якнайкращого використання переговорних мож-зй західних країн. Перший натяк на це пролунав у Іого широко відомій фултонській промові 5 березня |1946 p., яка, втім, більше запам'яталася словами про залізну завісу» і вважається першим актом «холодної >. Два з половиною роки по тому, 9 жовтня 1948 p., він повернувся до своєї аргументації, виступаючи у ва-"■ :ькому містечку Лландундо: «Ми маємо поставити пи-ия руба й провести остаточне врегулювання. ...Західні ~'~ швидше зможуть досягти довгострокового врегулю-Івання й_ уникнути кровопролиття, якщо вони сформулю-Іють свої справедливі вимоги, поки атомна зброя перебу-Іває в нашому розпорядженні й поки російські комуністи Іне оволоділи атомною енергією». Ще через два роки |В. Черчилль повторив аналогічний заклик у палаті гро-|мад: західні країни є достатньо сильними, щоб піти на [переговори, в той час як очікуванням вони лише послаб-|люють себе.

В. Черчилль прагнув звузити район радянського впли-|ву, але був готовий співіснувати з радянською владою, [обмеживши масштаби її поширення. Керівництво ж І США домагалося знищення, а не звуження сфер про-|никнення свого опонента. Врешті-решт американська

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД-1 НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНО! ВІЙНИ»

ІТ є мі а 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

позиція взяла гору, що зумовлювалося, на думку Г. сінджера, тим, що «Америка була сильнішою, ніж ликобританія, та тим, що В. Черчилль у статусі ліде британської опозиції не мав можливості чинити тис справі реалізації своєї стратегії».

Однак ще до досягнення ядерного паритету знач частина здравомислячих політиків на Заході почала усі домлювати, що спроби забезпечення міжнародної, наса перед європейської, безпеки шляхом гонки озброєї блокового протистояння та конфронтації непродуктив^ й не мають історичної перспективи. Вони лише посї вали напруженість і дедалі ближче підводили до межі, якою «холодна війна» могла перерости в «гарячу». наочно продемонструвала «карибська криза» 1962 p., K(j ли СРСР і США опинилися на межі розв'язання ядері війни.

Першою ознакою зміни ситуації у світі, відходу балансування на межі війни став реалізм, що його вї явили радянське й американське керівництво під час гулювання «карибської кризи». За словами Г. ІШ канцлера ФРН у другій половині 70-х років, «кубинсі криза фактично була першим кроком відходу від війс кової конфронтації. Договором про заборону ядерних пробувань СІЛА і СРСР почали довгий тяжкий який привів нас до розрядки напруженості».

Звертаючись до витоків та спонукальних мотивів рядки, необхідно відзначити заслугу СРСР та його сої ників, які доволі активно й послідовно проводили ліі на закріплення принципів розрядки у міжнародних ід синах. З ініціативи Радянського Союзу наприкінці 60-х — і початку 70-х років було укладено низку важливих народних угод, які обмежували гонку озброєнь. Кра Східної Європи прагнули поліпшення двосторонніх носин із західними державами, домагалися скликання ради з безпеки і співробітництва в Європі. Проте й За прагнув до діалогу зі Сходом щодо питань розрядки безпеки. Західна орієнтація на перехід до розрядки була вимушеною поступкою Сходові. Так, миролюбні курс Франції та її вихід з військової організації HAT' «доповідь Армеля» та зміна військової стратегії Північ атлантичного альянсу в другій половиш 60-х років крили шлях до розрядки із західної сторони.

Те, що Захід пішов на розрядку не лише у відповідь на І тиск зі Сходу, констатувалося, зокрема, в колективній

монографії американських політологів «Радянський Союз

у 70-ті та наступні роки»: «Те, що сьогодні називають [розрядкою, є нашою власною вимушеною відповіддю на

проблеми й недоліки, що їх ми самі створили». До цього І спричинилися крах американської політики «з позиції

сили» (зокрема, у В'єтнамі), зміна умов міжнародного І суперництва між трьома західними центрами сили — І СІЛА, Західною Європою та Японією, а також між Захо-Ідом і Сходом.

Варто підкреслити, що західні оцінки розрядки ви-Ірізнялися доволі широким діапазоном — від беззасте-Ірежного схвалення до цілковитого заперечення, причому [скептицизм в останньому випадку виявляли не лише край-Іні консервативні кола. Так, редактор західнонімецької со-Іціал-демократичної газети «Цайт» Т. Зоммер висловлю-Івав думку, що різниця між розрядкою і «холодною вій-Іною» «полягає лише в тім, що сьогодні можливе бодай І обмежене співробітництво. Решта залишилася по-старо-]му: ступінь конфліктності, ризик загострення чвар, ідео-I логічне протистояння. На жаль, як і раніше, можна ска­рати: розрядка є продовженням холодної війни іншими | засобами, а іноді— й тими ж самими».

Як Схід, так і Захід виявили конфронтаційний, ідеоло-Ігізований підхід до розрядки: кожна із сторін намагалася І використати її для стабілізації становища своєї системи й І послаблення позицій іншої. Так, американський публі-Іцист Г. Флінн розцінював співіснування в умовах роз­рядки як конфронтацію двох антагоністичних систем, які І прагнуть «нав'язати одна одній свою концепцію законно­го порядку в Європі».

Необхідно зазначити, що Схід і Захід вкладали різний І зміст у саме поняття розрядки й відповідно ставили перед І собою різні завдання у зв'язку з розвитком цього, проце-|су. На відміну від радянського пвдходу до розрядки як до j подолання «холодної війни» Захід здебільшого вважав її І продовженням «холодної війни» іншими засобами. За-I хідні лідери ставилися до розрядки як до обмеженого І процесу, який створював лише менш напружені, менш І конфліктні умови співіснування двох систем та їхніх

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД- , НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

військових блоків. Американський президент Д. Ф пропонував навіть замінити термін «розрядка» на фора лу «мир, заснований на силі». Характерною є думка риканського професора Б. Ейзенстата про те, що «в простіших словах розрядка трактується як наявність годженої дипломатичної схеми, всередині якої дося згоди, спрямованої на пошуки вирішення проблем використання загрози ядерної війни. Будучи змовою, розрядка в ядерний вік лише підтримує менш небезпек схему міжнародного життя».

На Заході були принципово не згодні з радянсі тезою, що розрядка поширюється тільки на сферу державних відносин. Досить типовою вбачається за французької делегації на Белградській зустрічі НБСЄ те, що «розрядка вимагає перемоги над політикою бі ків», що необхідне «ідеологічне роззброєння», що «рс рядка не може обмежуватися поліпшенням відносин ше за державною лінією» та що для прогресу розрядки | Європі «необхідно знищити перешкоди, які стоять шляху гуманітарного співробітництва». СІЛА вихо£ необхідності надати розрядці «людське обличчя людський вимір», як висловився на Белградській зустр| американський посол з особливих доручень А. Голдбеї Але подібні ідеї не діставали відгуку в радянської сі рони.

Переглядів: 5200