Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Джерела фінансування санації суб'єктів підприємництва

З точки зору походження зовнішніх джерел фінансування санації, фінансова санація може здійснюватись за рахунок:

—коштів державного бюджету (для державних підприємств);

—використання кредитних ресурсів;

—коштів основних кредиторів;

—коштів від залучення інвестицій.

Відповідно, з точки зору походження внутрішніх джерел проведення фінансової санації можна виділити:

—кошти власників (засновників, учасників, пайовиків тощо) суб'єкта підприємницької діяльності;

—кошти працівників підприємства.

Фінансова санація за рахунок залучених коштів власника (власників) боржника та його працівників

Власники підприємства, що потребує, санації, можуть надати фінансову допомогу своєму підприємству шляхом виділення необхідних коштів для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, в тому числі зобов'язань щодо сплати податків та обов'язкових платежів.

Така допомога з правової точки зору може здійснюватись шляхом: безповоротної фінансової допомоги, зворотної фінансової допомоги, збільшення статутного фонду.

Найбільш простим, на перший погляд, способом проведення фінансової санації за рахунок власника (власників) підприємства-боржника є безповоротна фінансова допомога.

Відповідно до чинного законодавства України, а саме до ст., 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР) безпородною фінансовою допомогою (п. 1.22) слід вважати:

—суму коштів, передану платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

—суму безнадійної заборгованості, відшкодованої кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

—суму заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;

—кредит або депозит, наданий платнику податку без встановлення строків повернення його основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах.

Правовою основою надання безповоротної фінансової допомоги власником підприємства може бути як його власна ініціатива, так і рішення вищого керівного органу підприємства, який складають його власники або їх представники. Не виключено підписання між власником (власниками) підприємства-боржника і самим підприємством відповідної безоплатної угоди.

Однак, на жаль, чинне в Україні податкове законодавство перекреслює усе сказане, оскільки відповідно до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", підприємство-боржник повинно сплатити податок на прибуток з сум, отриманих у вигляді безповоротної фінансової допомоги, тобто 30 відсотків від цих сум. Такий підхід важко назвати інакше, як безглуздим.

Більш того, виходячи з положень податкового законодавства, надання фінансової допомоги можливо для суб'єкта-донора лише з чистого прибутку (тобто після „очищення" доходу). При цьому суми фінансової допомоги не виключаються зі складу об'єкта оподаткування податком на прибуток. Це фактично означає, що сума, яка спрямовується на фінансове оздоровлення, оподатковується двічі. А це вже повний нонсенс.

Саме тому метод залучення коштів для здійснення фінансової санації в українській підприємницькій практиці не набув поширення, оскільки він є невигідним як для власника підприємства, так і для самого підприємства.

Як відомо, зворотна фінансова допомога власником може надаватись виключно на підставі цивільно-правових договорів, зокрема позики, кредиту тощо. Іншими словами, фінансова санація може здійснюватись за рахунок позичених коштів.

Враховуючи, що відповідно до законодавства України кредити, тобто кошти, які передаються у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності характеру використання, можуть видаватись лише спеціалізованими установами: банками, кредитними спілками та ломбардами. Тому, як правило, крім випадків, коли власником підприємства-боржника (володарем його корпоративних прав) виступають кредитні установи, кредит як джерело проведення фінансової санації не входить до групи внутрішніх джерел проведення санації. Найбільш простим недорогим способом в аспекті оформлення операції і оподаткування є надання фінансової допомоги боржнику у формі безповоротної (чи, під невисокі проценти, зворотної) позики [20].

Фінансова санація шляхом випуску цінних паперів

Досить часто в літературі висловлюється точка зору, що короткострокові і довгострокові займи на проведення фінансової санації підприємство-боржник може отримати шляхом випуску і продажу боргових зобов'язань (векселів, облігацій).

Однак таке твердження помилкове з правової точки зору, тому що відповідно до законодавства України, яке регулює вексельний обіг, вексель може бути виданий лише за фактично відпущені товари (надані послуги, виконані роботи). Таке тлумачення знайшло своє вираження і у судовій практиці.

Дещо інакше виглядають справи з облігаціями, щоправда, у кінцевому підсумку висновок і в цьому випадку буде аналогічним.

На відміну від векселя, випуск облігацій не є обумовленим наявністю реальної заборгованості емітента перед власниками облігацій. Однак відповідно до абз. 7 ст. 11 Закону України від 18 червня 1991 року № 1201-ХІІ „Про цінні папери і фондову біржу" „випуск облігацій підприємств для формування та поповнення статутного фонду емітента, а також для покриття збитків, пов'язаних з їх господарською діяльністю, не допускається". Іншими словами, ні вексель, ні облігації, якщо діяти у повній відповідності до вимог чинного законодавства, не можуть бути випущені у обіг для залучення коштів під проведення фінансової санації.

В економічній літературі, особливо у західній, ефективним інструментом залучення коштів для проведення фінансової санації вважається збільшення статутного фонду. При цьому, з точки зору цих авторів, це універсальний спосіб - тобто такий, який можна застосувати до будь-яких підприємств.

Однак збільшення статутного фонду з метою надання фінансової допомоги підприємству з правової точки зору не припустиме для акціонерних товариств. Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону „Про цінні папери і фондову біржу" „забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерних товариств". Тобто це фактично пряма заборона на збільшення статутного фонду з метою залучення коштів для проведення фінансової санації акціонерного товариства.

Водночас треба визнати, що збільшення статутного фонду підприємства (додаткова емісія для акціонерних товариств) має такі основні переваги:

—для залучення коштів не потрібні ні застава, ні гарантії третіх осіб;

—вкладення коштів у підприємство у даному випадку має довгостроковий характер;

—залучені кошти не підпадають під оподаткування. Сказане є вірним навіть для випадків, коли корпоративні права (при первинному розміщенні) реалізуються за ціною, вищою від номіналу.

При цьому збільшення статутного фонду акціонерного товариства може здійснюватися трьома методами:

—шляхом випуску нових акцій;

—шляхом обміну облігацій (які були випущені раніше) на
акції;

—шляхом збільшення номінальної вартості акцій.

Законодавством передбачено, що старі акціонери користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій. Право на придбання новий акцій підкріплюється дивідендним купоном, який демонструють в оголошенні про пропонування покупки права. Вони продають і купуються на біржі, як правило, протягом двох тижнів в період проведення нової емісії. Старі акції і привілейовані права на придбання нових продаються окремо. Якщо акціонер поступається своїм правом на придбання акцій, то виручені ним грошові засоби повинні компенсувати зміну курсу.

Метод збільшення статутного фонду акціонерного товариства шляхом обміну облігацій на акції пов'язаний, перш за все, з облігаціями конверсійної позики. В зарубіжній науково-практичній літературі з питань санації шляхом випуску конверсійних облігацій характеризується як особливо сприятливий санаційний інструмент. Даний метод залучення капіталу пов'язаний з випуском підприємством іменних облігацій, як через визначений час за бажанням власника можна обміняти на акції підприємства.

Вкладаючи кошти в конверсійні облігації, власник підприємства (інвестор) досягає подвійної мети: отримання відносної безпеки вкладення своїх коштів (у випадку банкрутства компанії власники цих облігацій отримують задоволення своїх претензій нарівні з іншими кредиторами) та можливості збільшення капіталу. В даному випадку інвестори дають згоду на отримання меншого проценту, притаманного конверсійним облігаціям, для того щоб в майбутньому, якщо підприємство вийде зі скрутного становища, мати можливість обміняти ці облігації на звичайні акції.

Як правило, конверсійні облігації випускаються великими підприємствами на строк від 5 до 10 років. Ринкова ціна конверсійних облігацій визначається їх інвестиційною вартістю і ціною звичайних акцій, вибраних для конверсії. Цей механізм є досить прозорим, оскільки в інформації про емісії конверсійних облігацій повинні бути вказані крім іншого:

—пропорції обміну (коефіцієнт конверсії);

—строки конверсії;

—необхідність, порядок і розмір доплат за цими облігаціями.

Водночас слід мати на увазі, що у випадку прийняття рішення про збільшення статутного капіталу підприємства-боржника з метою поповнення оборотного капіталу, йому необхідно пройти перереєстрацію. Цей процес досить тривалий і вимагає додаткових витрат, але може бути ефективним, якщо боржник має чітко розроблений план виходу з кризової ситуації і може переконати засновників, теперішніх та майбутніх інвесторів, кредиторів у можливості отримання прибутку в майбутньому.

Деякі економісти серед методів даної групи по відношенню до акціонерних товариств називають зменшення статутного фонду товариства. Виявляється, що така позиція не є вірною, і ось з яких міркувань.

Як правило, основною метою зменшення статутного фонду підприємства є зрівняння номінальної вартості акцій з вартістю, що склалася за біржовим котируванням, оскільки в період кризи може статися ситуація, коли ринкова вартість стає істотно меншою від номінальної вартості акцій. Залучення засобів шляхом додаткової емісії в даному випадку неможливе, але й зменшення кількості акцій не веде до збільшення обігових коштів, відповідно, для проведення фінансової санації кошти не можуть бути одержані таким чином. Більш того, з'являються додаткові (незаплановані) витрати, які пов'язані з необхідністю відшкодувати збитки відповідній групі акціонерів, чиї акції анулюються.

Крім того, підприємство може прийняти рішення про зменшення статутного фонду тільки у випадку відсутності заперечень з боку кредиторів, а така ситуація є малоймовірною.

Якщо проаналізувати цей шлях, то слід зауважити, що зменшення статутного фонду акціонерного товариства може здійснюватися двома методами:

—зменшення номінальної вартості акцій;

—зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій.

При цьому рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду, акції, що не подані до анулювання, визнаються недійними, але не раніше, ніж через шість місяців після повідомлення про це всіх акціонерів. Законодавством встановлено, що підприємство повинно відшкодувати власнику акцій збитки, пов'язані зі зміною статутного фонду. Рішення про зміну статутного фонду приймається більшістю в s голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. Після внесення відповідних змін до статуту ці зміни повинні бути зареєстровані у встановленому порядку. При цьому для ряду господарських товариств встановлені строки набуття чинності рішень про зменшення статутного фонду після реєстрації відповідних змін: для товариств з обмеженою відповідальністю - 3 місяці (ст. 56 Закону „Про господарські товариства"), для товариств з додатковою відповідальністю - 3 місяці (ч. 3 ст. 65 закону України „Про господарські товариства"). Зрозуміло, що такий шлях не може вважатися раціональним та високоефективним для проведення фінансової санації [20].

Участь у санації працівників боржника

Загроза банкрутства і обумовлені цим економічні та соціальні наслідки змушують персонал, який працює на підприємстві, робити свій внесок в фінансування санації. Основною метою фінансової участі персоналу в санації підприємства є надія зберегти робочі місця.

Особливо часто така ситуація спостерігається в період загального економічного спаду, коли дефіцит альтернативних робочих місць обумовлює істотну залежність робітників від даного підприємства.

Фінансування санації персоналом можливо за допомогою:

—відстрочки чи відмови від винагороди за результатами господарської діяльності;

—надання робітниками позик;

—придбання співробітниками акцій даного підприємства.

На сьогодні чинне законодавство не передбачає випадків та порядку відмови (повної або часткової) персоналу підприємства-боржника від винагороди або розстрочки таких виплат. Більш того, в сучасному українському правовому полі існує тенденція щодо боротьби з затримками у виплаті заробітної плати та інших видів винагороди. Про це свідчить введення у Кримінальний кодекс України ст. 175, відповідно до якої кримінальна відповідальність наступає як за (1) безпідставну невиплату заробітної плати, установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць, вчинену умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, так і за (2) безпідставну невиплату заробітної плати, якщо ця невиплата пов'язана з нецільовим використанням коштів, призначених для виплати заробітної плати. Зрозуміло, що якщо кошти заробітної плати або інших витрат спрямувати на фінансову санацію, такі дії будуть підпадати під диспозицію зазначеної ст. 175 Кримінального кодексу України. Слід також враховувати, що і Кодекс України про адміністративні правопорушення також містить аналогічну статтю (ст. 41), відповідно до якої „порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендії, заробітної плати, виплата її не в повному обсязі, а також інші порушення вимог чинного законодавства про працю тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від п'ятнадцять до п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян". Таким чином, зазначене вище фактично робить неможливим спрямування сум заробітної плати та інших винагород, які підлягають виплаті робітникам, на проведення фінансової санації.

Можна припустити, що вирішення зазначеної вище проблеми може мати такий вигляд: підприємство-боржник виплачує заробітну плату та інші винагороди своїм робітникам, а останні після цього передають їх на здійснення санаційних заходів. Однак, з економічної точки зору, таке вирішення є неефективним, оскільки: (1) робітник повинен сплатити усі нарахування, які пов'язані з виплатами заробітної плати та інших винагород, а (2) підприємству-боржнику ці кошти повинні збільшити об'єкт оподаткування податком на прибуток.

Тому слід визнати, що джерела фінансування санації є досить примарними та, з правової точки зору, нечіткими.

Більш реальним виглядає фінансування санації персоналом підприємства-боржника шляхом придбання корпоративних прав (включаючи акції) або облігацій свого підприємства. Особливо це реально у варіанті погашення заборгованості з виплат персоналу по розміщенню відповідної кількості корпоративних прав та облігацій. Однак, як вже вказувалось вище, тут існують проблеми загального характеру, зокрема заборона на випуск облігацій та акцій для погашення збитків.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що в правовому полі Україні досить складно здійснити фінансову санацію боржника через залучення коштів його персоналу. Крім того, не сприяє цьому і загальноекономічна ситуація, яка склалася в Україні, та психологічні особливості ринку трудової сили нашої країни.

Фінансова санація за рахунок кредитних, інвестиційних ресурсів та участі кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника

Для проведення фінансової санації можуть залучатись також кредитні ресурси. Зрозуміло, що у такому випадку правовою підставою для отримання коштів на зазначені цілі будуть кредитні угоди. При цьому правове регулювання у даному випадку буде здійснюватись на визнаних в Україні загальних принципах та правилах кредитування. Сказане не стосується випадків, коли кредити надаються за окремими програмами фінансування досудової санації. В останньому випадку надання та повернення кредиту будуть дещо модифіковані.

Надання кредитів регламентується цілою низкою нормативних актів. Основним серед них є Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ „Про банки та банківську діяльність" та Положення „Про кредитування" (Положення затверджено постановою правління Національного банку України від 28 вересня 1995 року № 246).

Якщо проаналізувати п. 3 - 5 зазначеного Положення стосовно використання кредитних ресурсів у ході проведення фінансової санації, то можна дійти таких висновків.

Перше. Для проведення фінансової санації можуть бути надані лише короткострокові кредити, тобто кредити до одного року. При цьому слід мати на увазі, що за зазначений строк (один рік) розраховуються, виходячи з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування. Зрозуміло, що це дуже короткий строк для виведення підприємства-боржника з фінансової прірви. Тобто, взявши кредит на цей строк для проведення фінансової санації, найімовірніше позичальник не зможе його повернути.

Друге. Залучення кредитних коштів для проведення фінансової санації обов'язково повинно бути забезпечено або заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), або гарантіями (банку, фінансами,чи майном третьої особи), або іншим забезпеченням (порука, свідоцтво страхової організації). Виходячи з того, що підприємство-боржник знаходиться у досить скрутному фінансовому стані, важко очікувати, що хтось виступить його гарантом або поручителем. Водночас найімовірніше його майно буде знаходитися під податковою заставою, а процедура перезастави дуже складна. І навряд чи у даній ситуації на неї погодиться кредитна установа.

Третє. Ці кредитні угоди будуть розглядатись за ступенем ризику як кредити з підвищеним ризиком, що фактично означає встановлення „нереальних" процентних ставок для підприємства-боржника.

А якщо до сказаного додати, що відповідно до абз. З п. 15 Положення кредитування „комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом" з очевидністю можливо стверджувати, що існуюча система комерційного кредитування не дає змоги залучати кредитні ресурси комерційних банків установ для проведення фінансової санації.

Аналогічне можна сказати про залучення іноземних кредитних ресурсів для проведення фінансової санації. Оскільки законодавство України передбачає, що український резидент має право отримати кредит від нерезидента (ст. 4 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ „Про зовнішньоекономічну діяльність") лише за наявності ліцензії, яку надає Національний банк України у визначеному законодавством порядку. Якщо проаналізувати законодавство, що регулює зазначене питання, то виявляється, що залучення іноземних кредитів для проведення фінансової санації є ще менш реальним, ніж залучення вітчизняних кредитних ресурсів.

Інша справа - некомерційний кредит, який виділяється державними та недержавними фондами під проведення програм фінансового оздоровлення підприємств. Законодавство України має таку практику, що знайшло своє відображення у чинному законодавстві. Такі кредити надаються під конкретні плани санації, розробка яких у такому випадку стає найбільш важливим питанням. Такі пільгові кредити мають чітко визначені цілі використання, що дуже жорстко контролюється з боку донора. При цьому слід мати на увазі, що іноземна допомога надається підприємствам-боржникам, у функціонування яких зацікавлений зарубіжний капітал.

Якщо кошти для стабілізації фінансового стану підприємств виділяються з внутрішніх (українських) джерел, то в такому випадку вони, як правило, виділяються державним підприємствам на підставі постанов або розпоряджень уряду України. При цьому така допомога може надаватися як на поворотній так і на безповоротній основі. Слід зауважити, що в останні роки практика виділення бюджетних та позабюджетних коштів на надання фінансової допомоги українським підприємствам з боку центральних органів виконавчої влади має тенденцію до скорочення.

В принципі, вказані джерела проведення фінансової санації є досить ефективними. Однак чинне податкове законодавство фактично зводить нанівець і це джерело. Якщо розглянути зазначене питання з точки зору букви закону, то кошти, що надаються небанківськими установами або тими, що мають статус небанківських фінансових установ, фінансовим кредитом не вважаються. Але це не виключає надання нерезидентом коштів у позику українському підприємству і можливе у разі, якщо такий нерезидент не належить до вищевказаних кредитних установ, за умови дотримання сторонами (позикодавцем і позичальником) вимог глави 32 „Позики" Цивільного кодексу України.

Зрозуміло, що таке регулювання цього питання не сприяє залученню коштів для проведення фінансової санації.

Досудова санація може здійснюватися за участю кредиторів. При цьому це сприяння може бути надане у такому вигляді:

—шляхом реструктуризації суттєвої заборгованості;

—за допомогою повної чи часткової відмови від зобов'язань;

—за допомогою надання додаткових позикових коштів.

Цілком зрозуміло, що активної участі кредиторів у фінансовому оздоровленні можна чекати тільки в тому випадку, коли в результаті збереження і санації підприємства вони отримують більш повне задоволення своїх претензій, ніж у випадку ліквідації підприємства, кредитори можуть піти на ризик в обмін на майбутню участь в прибутках даного підприємства, в обмін на визначений пакет акцій боржника чи гарантії отримання надійного джерела збуту своєї продукції (чи поставки сировини для свого виробництва) і т.ін.

Тому не зрозуміло, чому законодавство України не стимулює діяльність кредиторів у напрямку надання допомоги боржникам. Це, зокрема проявляється в тому, що законодавець не дозволяє кредиторам списувати борги своїх боржників. Кредитори у випадку виникнення простроченої заборгованості повинні негайно звертатися в господарський суд і тільки в цьому випадку вони можуть зменшити об'єкт оподаткування на суму заборгованості. В іншому випадку кредитор покриває збитки (якщо виникає безнадійна заборгованість) за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після оподаткування. У той же час, створюючи привабливі умови для кредиторів (наприклад, дозволяючи відносити на зменшення оподатковуваного прибутку суми простроченої дебіторської заборгованості підприємств, які підлягають санації), податкові органи можуть активізувати їх участь в процесі фінансового оздоровлення боржника.

Таким чином зрозуміло, що за існуючого режиму правової регуляції розглядуваного питання важко сподіватись, що якийсь кредитор забажає відмовитись хоча б від чогось у своїх вимогах.

При цьому окремо слід зазначити, що, надаючи фінансову допомогу шляхом відмови від істотних вимог, кредитори повинні врахувати ту обставину, що відмова від претензій до боржника за економічними наслідками прирівнюється до відмови від кредитного договору. Це означає, що при банкрутстві боржника кредитор, який відмовився від претензій. Не буде членом створюваного комітету кредиторів. Погашення боргів даному кредитору здійснюватиметься за рахунок активів, які залишаться після задоволення вимог всіх кредиторів і членів трудового колективу. Крім того, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною особою, яка залишалася не стягненою після закінчення строку позовної давності. Вважається безповоротною фінансовою допомогою, яка здійснюється за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Якщо кредитором виступає банк, то ситуація стає ще більш невигідною для боржника, оскільки відповідно до Закону „Про банки і банківську діяльність", підприємство, яке не виконало своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення кредитів, повинно бути оголошеним неплатоспроможним. При оголошенні клієнта неплатоспроможним банк зобов'язаний повідомити про це клієнта, його засновників та основних кредиторів, а також орган, який зареєстрував статут підприємства. Крім того, банк публікує об'яву про неплатоспроможність даного суб'єкта господарювання в пресі. Тобто фактично це означає, що банк порушує питання про банкрутство підприємства, і в такому випадку важко уявити, що необхідно зробити боржникові, щоб переконати банк та інших кредиторів в тому, що по відношенню до нього необхідно провести фінансову санацію.

Банк, розглянувши запропонований план заходів, приймає рішення відносно можливого продовження протягом трьох місяців кредитних відносин з боржником чи, упевнившись в відсутності перспектив погашення простроченої заборгованості, звертається з письмовою заявою в господарський суд з метою порушення справи про банкрутство боржника [20].

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Судова санація	\|	Мирова угода

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.