Особливості фіксації допиту.

Перш ніж приступити безпосередньо до допиту, необхідно пересвідчитися в особі допитуваного (перед першим допитом доцільно перевірити документи особи, викликаної на допит). Крім прізвища, імені, по батькові, слід з’ясувати інші важливі відомості, що встановлюють особу: рік народження, місце проживання чи перебування, місце роботи, номер домашнього, службового і мобільного телефону (якщо є) і та ін. Потім слідчий роз’яснює особі мету виклику, порядок ведення допиту, називає присутніх осіб.

Окрім того, під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис.

Допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті. Також, за бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання. Вона має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.

Після вільної розповіді свідок відповідає на запитання слідчого.

Запитання, вироблені практикою:

1) доповнюючі (про обставини, про які свідок забув розповісти);

2) уточнюючі (деталізація окремих фактів);

3) нагадуючі (щоб допомогти відновити в пам’яті забуті події і факти);

4) контрольні (перевірка правильності інформації).

Перед допитом слідчим має бути встановлена особа, роз’яснюються її права, а також порядок проведення допиту. У разі допиту свідка ‑ він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілий ‑ за дачу завідомо неправдивих показань. За необхідності до участі в допиті залучається перекладач.

Про допит свідка складається протокол з додержанням правил, зазначених у ст. 104 КПК. В протоколі допиту вказуються прізвище, ім’я та по батькові свідка, його вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинуваченим і потерпілим; у протоколі зазначається, що свідкові роз’яснені його права, обов’язки і відповідальність за відмову давати показання і за дачу завідомо неправдивих показань. Показання свідка та відповіді на поставлені йому запитання викладаються від першої особи і по можливості дослівно; свідкові, коли він про це просить, може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності слідчого, про що зазначається в протоколі; по закінченні допиту слідчий пред’являє свідкові протокол для прочитання. За проханням свідка протокол може бути йому прочитаний слідчим; свідок і особи, які були присутні при допиті, мають право просити про внесення доповнень і поправок у протокол. Ці доповнення і поправки заносяться слідчим до протоколу; протокол підписують свідок, слідчий і особи, що були присутні при допиті. Якщо протокол написаний на декількох сторінках, свідок підписує кожну сторінку окремо.

Дача показань потерпілим є його правом, а не обов’язком (п. 6 ч. 1 ст. 56 КПК), тому про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань він не попереджається. Таке роз’яснення обов’язків свідка та потерпілого засвідчується їх підписом, який повинен бути поставлений у протоколі після запису про встановлення особи, але до внесення відомостей анкетного характеру, оскільки останні є складовою частиною його показань.

Перед допитом свідка слідчий повинен роз’яснити йому права, передбачені ст. 66 КПК, у тому числі право відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 КПК не підлягають розголошенню. Разом з тим слід відмітити, що конституційне право особи відмовитися давати показання не звільнює особу від явки за викликом слідчого чи прокурора.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя перед допитом осіб, які не підлягають допиту як свідки (ст. 65 КПК), зобов’язані роз’яснити їм право відмовитися давати показання. Ці особи в праві не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі. Слід, проте, зазначити, що захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні, адвокат, нотаріус, медичні працівники, священнослужителі (пп. 1–5 ч. 2 ст. 65 КПК) з приводу довірених відомостей можуть бути звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю о собою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.

Предмет показань осіб, які мають імунітет свідка, може не вичерпуватися отриманням відомостей виключно по цих питаннях. До речі, не виключена можливість добровільної дачі показань особами, які мають імунітет свідка.

Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв – без згоди представника дипломатичної установи.

Факт відмови особи давати показання повністю або частково повинен бути зафіксований у протоколі з указівкою мотивів, якщо вони були повідомлені. У разі якщо свідок не має права імунітету свідка, слідчий повинен ще раз роз’яснити йому обов’язок дачі повних і правдивих показань, їх значення для розкриття вчиненого злочину і покарання винних.

Лише після цього слідчий має право скласти протокол про відмову свідка від надання показань, який разом з іншими необхідними документами направляє прокурору для вирішення питання про внесення відповідних відомостей до ЄРДР (або особисто вносить такі відомості до ЄРДР, про що повідомляє прокурора) та початок досудового розслідування за ст. 385 КК.

Неповнолітні у віці до 16 років не попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за надання неправдивих показань. Разом з тим слідчий повинен у зрозумілих виразах роз’яснити дитині, що дача правдивих показань – це її громадський обов’язок, про що в протоколі допиту робиться відмітка.

До початку допиту законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз’яснюється їхній обов’язок з’явитися на виклик слідчого, бути присутніми при допиті, ставити запитання, а також право заперечувати проти запитань. Слідчий, прокурор має право відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесене до протоколу. (Стаття 227)

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальні особливості фіксації результатів слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій	\|	Особливості фіксації одночасного допиту (очна ставка)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.