МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Поняття етнонаціональної політикиКонституція України про забезпечення самобутності національних меншин Національна політика України. Національні меншини як суб’єкти політики Зміст і сутність національної політики у житті суспільства Роль і місце націй та етнонаціональних відносин у політичному житті. Етнонаціональне самовизначення Поняття етнонаціональної політики ПОЛІТИКА ТА ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ План Завдання для самостійної роботи Мета: вивчити зміст і роль етнонаціональної політики у житті суспільства, з’ясувати стан національних меншин в Україні
Ключові слова: нація, етнос, етнонаціональна група, пасіонарність, народність, національна свідомість, націоналізм, етнополітологія, етносоціологія, нацизм, фашизм, відокремлення, возз'єднання, етнонаціональні відносини, національна політика, міжетнонаціональний конфлікт. Рекомендована література: 1. Бабкіна О.В. Політологія: Посібник для студентів вузів / О.В. Бабкіна, В.П. Горбатенко – К.: ВЦ «Академія», 1998. – С. 117-129. 2. Кирилюк Ф.М. Основи політології: Навчальний посібник / Ф.М. Кирилюк, В.Г. Антоненко, Г.І. Безверха. – К.: Либідь, 1995. – С. 111-126. 3. Піча В.М. Політологія: Підручник / В.М. Піча, Н.М. Хома. – Львів: «Магнолія 2006», 2007. – С. 183-195. Соціально-економічні та політичні зміни сприяють зростанню національної самосвідомості народів, поглиблюють почуття національної гордості, але водночас подекуди призводять до сплесків войовничого націоналізму. Неврегульованість відносин між націями як в окремих країнах (особливо багатонаціональних), так і між різними країнами загострює національні проблеми які спричиняють тривалі конфлікти, війни, потоки біженців. Як наслідок — національна проблема набуває глобального, планетарного характеру. Тому з'ясування причин загострення міжнаціональних відносин і відшукання способів розв'язання проблеми самовизначення народів є одним із найважливіших завдань політичної науки. Національна проблема існувала завжди. А гноблення та експлуатація одних народів іншими і визвольна боротьба властиві були ще рабовласницькому ладові й тривали в епоху феодалізму. Проте гостро національне питання постало в період розпаду феодалізму та утвердження капіталізму, коли відбувалося становлення націй. Донині проблема етнонаціональних відносин є однією з провідних у складній гамі соціально-політичних відносин. За даними ЮНЕСКО, у світі налічується 4 тисячі етносів, з яких лише 800 досягай стадії нації. Націй, які налічують 10 млн. чоловік, лише 67. Серед найбільших націй світу китайці, які становлять 934,0 млн., хіндустанці - 180,5, американці - 172,2, росіяни - 138,6, араби - 133, японці - 115,7 млн та ін. Водночас понад 3 тис. етносів ще не досягли такої стадії розвитку, переважна більшість з них надто малочисельна. Зрозуміло, що багатоманітність національностей, що складають населення більшості країн (у тому числі і України) породжує багато проблем, які повинна вирішити етнонаціональна політика. Етнонаціональна політика– це цілеспрямована діяльність з регулюванням відносин між етносами, націями і етнонаціональними групами (народами), що виявляється у свідомому впливі державних і суспільних організацій на розвиток міжнаціональних та міжетнічних взаємин з метою їх нормалізації, стабілізації та гармонізації. Об'єкт етнонаціональної політики: 1) нації; 2) етноси; 3) етнонаціональні групи; 4) міжнаціональні та міжетнічні відносини. Суб'єкт етнонаціональної політики: 1) держава (її органи); 2) політичні партії; 3) громадські організації тощо. Головна мета етнонаціональної політики –узгодження етнонаціональних стосунків, демократичне розв'язання міжнаціональних суперечностей і конфліктів. Основні принципи етнонаціональної політики: 1) демократизму; 2) національної єдності; 3) взаємоповаги та взаємодовір'я між націями; 4) толерантності у стосунках різних національностей; 5) поваги до національних традицій, звичаїв, віросповідань; 6) самовизначення націй тощо. Етнонаціональна політика в тій чи іншій державі має врахувати: 1) географічні фактори, демографічні процеси, історичні особливості формування певної нації або народності, її національної державності; 2) національний склад населення; 3) співвідношення корінного і некорінного населення, релігійність, особливості національної психології, національні традиції, звичаї, взаємовідносини певної нації з іншими етносами.
Читайте також:
|
||||||||
|