Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Ландшафти лісостепової зони

 

Лісостепова зона займає майже третину (31,6 %) території України. Особливістю зони є поєднання в межах лісостепу трьох різних зональних типів ландшафтів. Це широколистянолісові ландшафти з сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами, що утворилися на підвищених територіях, на високих схилах лівих приток Дніпра; власне лісостепові ландшафти з чорноземами опідзоленими і реградованими, які представлені фрагментарно збереженими широколистяними лісами серед сільськогос­подарських угідь; лучно-степові ландшафти з чорноземами типовими, або глибокими, з лучно-чорноземними ґрунтами, що тепер розорані й трансформовані в агроландшафти. У межах річкових заплав поширені лучні й болотні ландшафти, площі яких значно менші.

Значними розмірами лісостепової зони зумовлені різноманітні властивості природних компонентів, що варіюють по території, регіональні відміни у ландшафтній структурі, особливості господарського використання ландшафтів.

Рельєф. Великими орографічними складовими українського лісостепу є східна і південно-східна частини Подільської височини, Придніпровська височина на заході та відроги Середньоруської височини на сході. У середній частині зони, на лівобережжі, значні площі зайняті Придніпровською низовиною з широкими дніпровськими терасами та Полтавською рівниною.

Формування основних структурних рис у ландшафтах лісостепової зони значною мірою залежить від ерозійно-акумулятивних процесів. При їх утворенні важливе значення мають процеси площинної та глибинної ерозії, зсувні, просадочні, акумуляційні процеси, розвиток карсту в окремих районах.

Вплив кліматичних умов позначається на функціонуванні, динаміці та станах лісостепових ландшафтів. Наслідки цього впливу особливо помітні при порівнянні їх між собою щодо західної та східної, північної та південної частин лісостепу. Це повʼязано з його великою протяжністю з заходу на схід і з півночі на південь, що зумовлює істотну зміну балансу вологи, з позитивного на північній межі до нейтрального біля південної межі зони.



Интернет реклама УБС

Розподіл температур повітря повʼязаний з радіаційними умовами та особливостями циркуляції повітряних мас. Влітку температури помітно знижуються з південного сходу на північний захід. Середня температура липня на північному заході зони +18 °С, а на південь підвищується до +22 °С. Середні температури січня –5...–8 °С. Період без заморозків на поверхні ґрунту продовжується 135–140 днів.

Річна кількість опадів становить 575–550 мм на заході, у межах центральної частини зони вона зменшується до 500 мм, а на сході – до 475 мм. Коефіцієнт зволоження варіює: на півночі він дорівнює 2,0, у Вінниці – 1,8, а на південь зменшується до 1,4 – 1,2.

У межах лісостепової зони спостерігаються значні контрасти в тепло- і волого­забезпеченості, вітровій активності тощо. Нестійке зволоження, чергування вологих і посушливих років, тривалість бездощових періодів, що у східній частині зони сягає 50–60 днів, істотно ускладнює господарське використання лісостепових ландшафтів.

Будова літооснови і рельєфу, умови зволоження і особливості розвитку території теперішнього лісостепу зумовили велику густоту річкової та яружно-балкової мережі, її загальну значну дренованість. Ці території дреновані річками, що належать до басейнів Дністра, Південного Бугу, Дніпра і Дону. Найбільша густота річкової мережі в басейні Дністра (0,24 км/км2) і на Придніпровській височині (0,2 км/км2). На лівобережжі, у басейнах приток Дніпра і Сіверського Дінця, густота річкової мережі становить 0,15 км/км2.

Ландшафти низовин дреновані слабо, характеризуються незначною інтенсивністю міграції хімічних елементів і сполук, помітним соленакопиченням. У їх межах спостерігаються процеси заболочення, особливо в давніх долинах рік. Загальна заболоченість лісостепової зони невелика, болота тут займають 1,6 % території. Процеси заболочення розвиваються у смузі підтоплення Кременчуцького і Канівського водосховищ.

Для лісостепової зони властивим є мозаїчний ґрунтовий покрив. Він утворений чорноземами опідзоленими і типовими, темно-сірими, ясно-сірими лісовими ґрунтами з різним ступенем опідзоленості, карбонатності й засоленості, а також чорноземними і темно-сірими реградованими, лучно–чорноземними ґрунтами. Чорноземи домінують на відносно вирівняних привододільних просторах централь­ної і південної частин Придніпровської височини. Реградовані чорноземи й темно-сірі лісові ґрунти поширені у центральних і південних районах зони. Вони утворилися в результаті повторного наступу степу на лісові масиви. Цьому процесу сприяло вирубування лісів людиною і повʼязане з ним підвищене випаровування вологи з поверхні ґрунту.

На давніх терасах Дніпра на фоні чорноземів типових малогумусних у широких зниженнях сформувались лучно-чорноземні ґрунти, у північних районах засолені содою, у південних – содою і сульфатами. Болотні ґрунти в лісостеповій зоні трапляються тільки в долинах річок і великих балок. На терасах Дніпра вони часто засолені содою, рідше – сульфатами. На півночі Дніпровської терасної рівнини болотні ґрунти представлені переважно мулувато-болотними різновидами. У посушливі роки під ними можна розпізнавати потужний елювіальний горизонт солоді. Це, а також наявність вторинно засолених сірих і темно-сірих лісових ґрунтів, свідчить про значне підняття рівня ґрунтових вод у недавні часи.

Дернові, глеюваті й глейові ґрунти поширені поряд із болотними у долинах річок. Вони використовуються під сінокоси і випаси, під сіяні луки високої продуктивності. На притерасних заплавах у зниженнях їх центральних частин поширені лучні глейові ґрунти; вони використовуються під городні культури і як сіножаті.

У рослинному покриві в лісостеповій зоні переважають формації широколистяних, широколистяно-соснових і соснових лісів, лучних степів та остепнених лук, а також заплавні луки й болота. За історичний час залісеність цієї зони зменшилась від 50 до 11 %. Зараз найбільш залісеною є західна частина зони, великі масиви лісів збереглися на Придніпровській і Середньоруській височинах. На лівобережжі найбільша лісистість у долині р. Ворскли (7,5–10 %). У деревостанах найбільше поширені дуб (43 % лісопокритої площі), граб (10 %), бук (5 %), сосна (23 %), вільшняк (3,3 %), березняки (2,6 %).

Лучна та болотна рослинність поширена, головним чином, у долинах річок. У долині Дніпра природні луки значною мірою затоплено Кременчуцьким і Канівським водосховищами. Заболочені луки утворились біля стариць, проток і вздовж підтоплених узбереж водосховищ. На Придніпровській низовині поширені галофітні луки, які використовують як пасовищні угіддя та сінокоси.

Крім тих відмін ландшафтів, що повʼязані зі значною протяжністю зони із заходу на схід, на загальному зональному тлі виділяються також північні й південні лісостепові ландшафти. Північнолісостепові ландшафти мають більшу зволоженість. Південнолісосте­пові відрізняються від них відʼємним балансом вологи. Проявам процесів вилуговування у північнолісостепових ландшафтах сприяли лесові легкосуглинисті й піщані породи, на яких вони утворились. Північнолісостепові ландшафти характеризуються більш високою вилугуваністю ґрунтів.

Північні приполіські ландшафти характеризуються близьким до поверхні заляганням ґрунтових вод, що містять карбонати кальцію. Тут процеси засолення особливо інтенсивні. Содові солончаки та солонці чергуються із заболоченими днищами давніх прохідних долин, улоговин стоку. У південнолісостепових ландшафтах залягання ґрунтових вод більш глибоке. Спостерігається також збільшення посушливості клімату на південь, чим зумовлюється сульфатно-хлоридне засолення і посилення його в цьому напрямку.

За просторовим поширенням різних відмін ландшафтів у лісостеповій зоні, за їхніми регіональними особливостями у межах лісостепу слід виділяти три ландшафтні краї: Дністровсько-Дніпровський, Лівобережно-Дніпровський та Східно-Український [2].

На сьогоднішній день збереженість природи лісостепу незначна, первинні ліси і лучні степи збереглися тут мало. Залісеність зони складає за різними оцінками 11–12,5 %. Орні землі займають близько 66 % всієї території зони [3] або 70–80 % площі сільськогосподарських угідь. Повсюдно поширені лесоподібні породи, на яких сформувались лісостепові ландшафти, що легко піддаються розмиву дощовими і талими водами. Тому характерною рисою лісостепових ландшафтів є широкий розвиток балок і ярів, особливо на підвищеннях і крутих берегах річок.

Значне господарське освоєння лісостепової зони свідчить про необхідність посилення уваги до комплексу протиерозійних, меліоративних, агротехнічних, гідротехнічних інженерних заходів з раціонального використання та оптимізації ландшафтів відповідно до їхніх регіональних особливостей.

Промисловий вплив на ландшафти лісостепової зони має локальний характер, але відрізняється значною інтенсивністю і має тенденцію до збільшення. Загальна площа змінених ним ландшафтів складає 800 тис. га, у тому числі карʼєрів – більше 122 тис. га, відвалів і териконів – 38,6 тис. га, промислових майданчиків – 77,3 тис. га.

В цілому ступінь деградації природних ландшафтів лісостепової зони визначається як значний або дуже значний. Особливе занепокоєння викликають ландшафтні комплекси, деградовані внаслідок промислових та сільськогосподарських видів діяльності. Ерозійні процеси на значних територіях є проблемою, яка потребує першочергового вирішення.

Лісостепова зона представлена Подільсько-Придніпровським, Східно-Українським та Лівобережно-Дніпровським краями. Вони у свою чергу охоплюють наступні райони:

· Подільсько-Придніпровський край.

I. Північно-Західна Придніпровська височинна область.

Райони: 1. Чуднівсько-Бердичівський.

2. Калинівсько-Козятинський.

3. Липовецько-Погребищенський.

II. Північно-Східна Придніпровська височинна область.

Райони: 1. Попільнянсько-Фастівський.

2. Ружинсько-Сквирський.

3. Ставищенсько-Жашківський.

4. Білоцерківсько-Богуславський.

ІІІ. Київська височинна область.

Райони: 1. Васильківсько-Кагарлицький.

2. Букринсько-Канівський.

ІV. Придністровсько-Східно-Подільська височинна область.

Райони: 1. Ялтушківсько-Копайгородський.

2. Митківсько-Клембівський.

3. Жмеринсько-Шаргородський.

4. Могилів-Подільсько-Ямпільський.

5. Томашпільсько-Піщанський.

V. Середньобузька височинна область.

Райони: 1. Барсько-Літинський.

2. Браїлівсько-Тульчинський.

3. Гнівансько-Гайсинський.

4. Ладижинсько-Бершадський.

VII. Центральнопридніпровська височинна об­ласть.

Райони: 1. Оратівсько-Монастирищенський.

2. Умансько-Маньківський.

3. Звенигородсько-Шполянський.

4. Городищенсько-Смілянський.

5. Черкасько-Чигиринський.

VIII. Південно-Подільська височинна область.

Райони: 1. Кодимсько-Котовський.

2. Балтсько-Савранський.

3. Любашівсько-Кривоозерський.

4. Верхньокучурганський.

5. Куяльницько-Ананьївський.

IX. Південно-Придніпровська височинна область.

Райони: 1. Голованівсько-Новоархангельський.

2. Смолинсько-Новомиргородський.

3. Бовтисько-Світловодський.

· Лівобережно-Дніпровський край

X. Північно-Придніпровська терасова низовинна область

Райони: 1. Процівсько-Ліплявський.

2. Бориспільсько-Баришівський.

3. Носівсько-Линовицький.

4. Ніжинсько-Бахмацький.

5. Яготинсько-Гребінківський.

6. Золотонісько-Чорнобаївський.

XI. Північно-Полтавська височинна область.

Райони: 1. Конотопсько-Путивльський.

2. Дубовʼязівсько-Білопільський.

3. Ічнянсько-Лохвицький.

4. Роменсько-Гадяцький.

5. Ромоданівсько-Миргородський.

XII. Східно-Полтавська височинна область.

Райони: 1. Лебединсько-Зіньківський.

2. Решетилівсько-Диканський.

3. Котелевсько-Полтавський.

4. Краснокутсько-Карлівський.

XIII. Південно-Придніпровська терасова низовин­на область.

Райони: 1. Оболонсько-Глобинський.

1. Козельщинсько-Кобеляцький.

· Східно-Український край.

XIV. Сумська схилові-височинна область.

Райони: 1. Кролевецько-Глухівський.

2. Степанівсько-Хотінський.

3. Сумсько-Тростянецький.

4. Охтирсько-Великописарівський.

XV. Харківська схилові-височинна область.

Райони: 1. Богодухівсько-Старомерчицький.

2. Золочівсько-Чугуївський.

3. Лимансько-Вовчанський.

4. Білоколодязьно-Великобурлуцький.

5. Валківсько-Мерефʼянський.

6. Купʼянсько-Дворічанський.

Рис. 24. Баштан у Решетилівсько-Диканському районі




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Екологічні проблеми ландшафтів Чернівецької області | Східно-Полтавської височинної області

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.