Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Т. 3.3.: Православ’я

Загрузка...

Мета: розкрити причини та наслідки розколу християнської Церкви. Ознайомитися з особливостями православного віровчення та культу. З’ясувати організаційну структуру Вселенського православ’я. Усвідомити сучасний стан православ’я. Розкрити ставлення у православ’ї до фінансово-економічних проблем.

Основні поняття:Священне Писання, Священний Переказ, богослужіння, літургія, Символ віри, таїнства, обряд, духовенство, диякон, священик, єпископ, митрополит, парафія, єпархія, монах, чернецтво, святі, ікона, догмат, Апокаліпсис, канон, благодать, Трійця, містицизм, ісихія, самітник, Лавра, пустельник, пустинь, каяття, сповідь, причастя, вінчання, маслосв’яття, рукопокладення, маслопомазування.

 

Питання для лекції:

1. Особливості східного християнства.

2. Основні етапи розвитку та моделі державно-церковних відносин в православ’ї.

3. Організаційна структура та устрій православної церкви.

4. Особливості віровчення, теології та духовної практики православ’я.

5. Культові особливості православ’я.

6. Православ’я в сучасному світі: проблеми, тенденції та стан теології.

1. Особливості східного християнства. Православ’я − один з трьох найбільших віросповідних напрямів у християнстві, що виник і оформився в межах Візантійської імперії та областей її культурного впливу в добу Середньовіччя. Слово православ'я є буквальною калькою грецької фрази h orqh doxa − ортодоксія, правильне (вірне) сповідування Бога, що в самій назві робить акцент на якісному критерії істинності віри. У першому тисячолітті уся християнська церква називала себе і православною (ортодоксальною) і католицькою (всезагальною), на відміну від єретичних вчень. І лише після Великого розколу 1054 р. православною стали називати Східну (візантійську) християнську церкву, а католицькою − Західну (римську).

Часто вважають, що саме з XI ст. і виникає православ’я як окрема організаційна церковна структура з своїми особливостями культу, обрядів, звичаїв, з власним баченням Біблії та християнської традиції. Формально вірному, такому погляду бракує історичної перспективи. Неупередженість вимагає розглядати православ`я як органічний розвиток візантійського християнства пізньої античності та доби Середніх віків. Згідно такого бачення православ`я не стільки виокремлюється з єдиного християнства, скільки уособлює і синтезує здобутки Східного ортодоксального християнства першого тисячоліття. У зв’язку з цим варто окреслити загальні особливості східного християнства, які сформувалися ще до розколу і зумовили специфіку православ’я.



Интернет реклама УБС

Православ’я постає як результат тривалої історичної еволюції християнства на Сході. Східне християнство включало в себе землі Сирії, Палестини, Єгипту, Антіохії, Єрусалиму, Ефесу, Малої Азії, кожна з яких мала свою церкву ще з часів апостолів. Але найбільшої трансформації східне християнство зазнає в період панування Візантійської імперії в межах якої і відбулося формування православ’я. Початок своєрідності східного християнства закладає розпад Римської імперії на Східну та Західну, що відбувся у кінці IV ст. Християни західної частини імперії вже з V ст. опинилися в умовах майже повної відсутності державної влади. Церква Риму поступово почала уособлювати не лише духовну, але й світську владу, вона стала переймати і виконувати економічні, політичні та юридичні функції держави. Натомість на Сході державна влада лише зміцнювалася, перетворюючись на звичайну східну деспотію. Вона ретельно контролювала усе суспільство й використовувала християнську релігію для освячення свого панування.

Православ’я формувалося в умовах тісних і досить специфічних відносин між державою і Церквою у Візантії. Позитивні відносини між державою та церквою розпочинаються з 313 р., коли імператор Костянтин Великий легалізував християнство, а в 325 р. проголосив його державною релігією імперії. З цього часу починає утворюватися міцний державно-церковний союз (симфонія). Важливими етапами оформлення цієї симфонії були царювання Феодосія, який в 391 р. заборонив усі язичницькі релігійні культи та вчення, та Кодекс імп. Юстиніана в якому юридично фіксувалися взаємини імперії та церкви (). На цьому етапі формується так званий цезарепапізм − домінування світської влади над церковною. Імператори часто втручалися в життя Церкви, виходячи з державних інтересів. Вони скликали церковні собори, тлумачили догмати, проголошували єретиків і боролися з ними, усували патріархів й ставили нових, проголошували священні війни й досить часто переслідували. Духівництво вимушене було схилятися й співробітничати з імператорською владою (сервілізм). Заради єдності багатонаціональної імперії імператори встановлювали компроміси, вигідні релігійно-політичні союзи, церковні унії, які викликали серед християнських ортодоксів спротив. Найчастіше очолювали цей спротив представники чернецтва, які відстоювали ідеали простоти й бідності й тим самим вступали у протистояння з усім змирщеним, одержавленим християнством. Нарешті, після втрати імперією земель і остаточної перемоги ортодоксії у Візантії в VIII ст., державно-церковний союз набув форми класичного візантинізму − теократичної візантійської монархії в якій держава і церква фактично злилися (Еклога імп. Василя). В такій формі імперська візантійська теократія вплинула на державно-церковні стосунки слов’янських народів.

На формування візантійського християнства суттєво вплинули ідейно-культурні чинники. Східне християнство формувалося на основі грекомовної культури, неперервна традиція якої забезпечила засвоєння високих здобутків елліністичної літератури, освіти, науки та філософії. Зокрема, основою теології стала традиція грецької ідеалістичної філософії (платонізм, аристотелізм, стоїцизм, неоплатонізм), використання якої призвело до значної еллінізації християнства, що суттєво позначилося на специфіці візантійської та згодом православної теології й філософії.

Можна говорити про особливості адміністративного устрою християнської церкви на Сході. Визнання християнства офіційною релігією Римської імперії привело до того, що устрій церкви став відповідати адміністративному поділу держави. Відповідно державному, церква прийняла поділ на діоцези − великі області, митрополії − крупні церковні округи, єпархії − об’єднання місцевих общин. Згодом головні церковні області з центрами у Римі, Константинополі, Олександрії, Антіохії та Єрусалимі отримали назви патріархатів. На відміну від римської церкви, яка займала монопольне становище серед церков Заходу, східне християнство з самого початку представляло собою єдність чотирьох самостійних патріархатів. Належність усіх чотирьох східних патріархатів до однієї держави обумовила те, що вони вимушені були виробляти одностайну позицію з догматичних та канонічних питань, хоча дуже часто між представниками різних богословських шкіл виникали суперечки. Щоправда з VI ст. за Константинопольським патріархатом був закріплений титул «вселенський», який робив його «першим по честі». З цього часу константинопольський патріарх розпочав довгу боротьбу за владу з підтримки імператорів. В результаті цієї боротьби з VIII ст. константинопольський патріарх зайняв домінуюче становище серед інших помісних православних церков.

У кожної східно-християнської церкви існували власні варіанти богослужіння, устави, які врешті були унормовані представниками константинопольського патріархату. З самого початку східні церкви мали і своєрідні принципи церковного мистецтва, літератури, духовної практики, які стали основою православ’я в подальшому.

Врешті накопичені відмінності між східним і західним християнством обумовили розкол єдиної християнської Церкви, який в результаті довготривалого конфлікту між Римом і Константинополем відбувся в 1054 р. Окрім політичних, культурних, догматичних протиріч, найпершим чинником, що спровокував розрив є політичний. Рим відстоював першість своєї влади в Церкві (спираючись на першість Петра серед апостолів), а Константинопольський патріарх, за підтримки імператорів та використовуючи положення про Константинополь як «Новий Рим», прагнув домінувати не лише над східними церквами, яких він фактично підкорив протягом VII-IX ст., але й у всій Церкві. Наслідки розколу привели до виникнення двох незалежних Церков − православної та католицької, протиріччя між якими згодом лише посилювалися. Не дивлячись на події розколу обидві церкви є в однаковій мірі ортодоксальними.


Читайте також:

  1. Особливості віровчення та культу православ’я та католицизму

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Соціально-історичні передумови виникнення буддизму. | Основні етапи розвитку та моделі державно-церковних відносин в православ’ї.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.