Розвиток української літератури в XIX ст.

Значного поширення набув в українській літературі романтизм.Романтичні орієнтації в українській літературі були започатковано у творах Г. Квітки-Основяненка("Маруся", "Сердешна Оксана", "Щира любов" тощо).

У 1820-х роках у Харкові І.Срезневський,Л. Боровиковський і О. Шпигоцький заснували фактично перший в Україні романтичний літературний гурток.

Поетичну творчість харківських поетів-романтиків характеризують ідеї слов'янофільства, захоплення історичним минулим, оспівування героїв доби козаччини, зокрема козаків-бандуристів.

Ідеями народності і слов'янського братерства була просякнута творчість представників "Руської трійці" - М. Шашкевича, І. Вагилевича та Я. Головацького,програмною для яких була збірка "Русалка Дністрова". Послідовниками "Руської трійці" в її романтичних поглядах щодо самодостатності української мови і літератури стали згодом М. Устиянович і А. Могильницький у Галичині та О. Духнович - на Закарпатті.

Новий етап розвитку українського романтизму (так звана київська романтика), вже багатший на мистецькі знахідки, з виразнішим національним і політичним обличчям відкрили у другій половині 1830- 1840-х рр. М. Максимович, її. Куліш, Т. Шевченко, А. Метлинський, М. Костомаров.Літературними трибунами цього етапу українського романтизму були альманахи "Киевлянин" М. Максимовича,"Ластівка" Є. Гребінки,"Сніп" О. Корсуна, "Молодик" І. Бецького, "Южно-Русский сборник" А. Метлинського.

Третій етап українського романтизму визначила діяльність згуртованих навколо журналу "Основа" у 1861-1862 рр. письменників і діячів, серед яких були кирило-мефодіївці В. Білозерський, М. Костомаров,автор першого романтичного роману "Чорна Рада" та видавець альманаху "Хата" її. Куліш,а також Т. Шевченко,автор наповнених національно-політичним пафосом, романтичних за своїми художньо-стильовими орієнтирами поем "Юродивий" і "Неофіти". Пізні романтичні тенденції притаманні творчості О. Стороженка, автора багатьох повістей і оповідань з фантастичними сюжетами і мотивами, ліричним поезіям Я. Щоголіва та Ю. Федьковича,творчості І.Нечуя-Левицькогота Б. Грінченка.

Відстоюючи широкі можливості розвитку української літератури, романтики заперечували думку, за якою нібито українською мовою можна писати лише бурлескні (сміхові) твори. Вони проголосили основним художнім принципом народність і під впливом фольклору захоплювалися художнім розробленням героїчного минулого українського народу, казками та легендами.

Вихід 1848 р. "Кобзаря" Т. Шевченкаознаменував поширення в українській літературі критичного реалізму.Його визначальні принципи - правдивість деталей, типовість характерів і обставин, увага до соціальної природи людини, підкреслення залежності вчинків людини від соціальних обставин життя.

Як і в західноєвропейській літературі, в українському письменстві актуальною були ніцшеанська ідея конфлікту між чуттєвим (діонісійським) і раціональним (аполонічним) началами, яка своєрідно розроблялася в драматичних поемах Лесі Українки, та тема страху як екзистенціального почуття, втілена в прозових творах М. Коцюбинського. Завдяки цьому українська література кінця XIX - початку XX ст. постає як явище загальноєвропейського масштабу і загалом розвивається у руслі світового художнього процесу.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Освіта і наука в Україні в XIX ст.	\|	Розвиток театрального і музичного мистецтва України в XIX ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.