Три компоненти креативності

Креативність будь-якого індивідума складається із взаємодії трьох компонентів:компетентності, вміння творчо мислити і мотивації(див. рис.1).

Рис. 1. Діаграма “Три компоненти креативності”

Чи може керівник впливати на дані компоненти? Поза всяким сумнівом, може − як в позитивну, так і в негативну сторону, − створюючи умови та правила роботи.

Компетентність−це сума знань (загальних, спеціальних, технічних, методичних), якими володіє працівник

Вміння творчо мислитивизначає гнучкість і винахідливість у пошуку вирішення проблеми. Вона відповідає на наступні питання:

Чи приводять пропоновані вирішення до корінної зміни існуючої ситуації?

Наскільки наполегливий працівник у пошуку нових шляхів?

Існують різні види мотивації. Внутрішня зацікавленість проблемою зазвичай веде до неординарних рішень швидше, ніж зовнішні стимули, такі як, зокрема, грошова винагорода. Даний компонент, названий внутрішньою мотивацією, оскільки найбільше перебуває під впливом робочої обстановки.

Поняття компетентності охоплює всі знання та вміння, якими володіє працівник у своїй сфері діяльності.

Візьмемо для прикладу менеджера з фінансово-кредитної організації, який займається розробкою процедури (моделі) кредитування малого бізнесу в умовах кризи в економіці. Компетентність цього менеджера має на увазі і його здібність до наукового мислення, і всі ті навики та пізнання, якими він володіє в сфері фінансів, економіки, кредитування та макроекономіки. При цьому неважливо, як він набув досвіду − за допомогою формальної освіти в навчальному закладі, практичної діяльності або за допомогою спілкування з іншими фахівцями. У будь-якому випадку його знання утворюють те, що лауреат Нобелівської премії, економіст і психолог Герберт Саймон назвав “сферою можливих пошуків”. Це інтелектуальний простір, який фахівець використовує для освоєння та вирішення проблем, що стоять перед ним, і чим він обширніший, тим краще.

Креативне мислення, як уже згадувалося, характеризує підхід до вирішення проблем аботалант складати нові комбінації з наявних ідей. Ця здатність багато в чому залежить від особистих якостей працівника, але в той же час істотний вплив на неї здійснюють його образ думок і робочі звички.

Так, наш фахівець з фінансово-кредитної організації має шанс бути більш творчою людиною, якщо він не відчуватиме дискомфорт при необхідності вступаючи в суперечку із співробітниками, тобто якщо для нього є природнім братися за рішення, що порушують статус-кво. Його творчий потенціал буде ще вищий, якщо він має звичку “перевертати проблеми з ніг на голову” та комбінувати інформацію із, здавалося б, слабо зв’язаних між собою сфер суспільного життя, науки. Наприклад, наш фахівець може спробувати пошукати відповідь на питання, що стоять перед ним, заглибившись в кібернетику, з розрахунком на те, щоінформація про загальні закони управління в природі, суспільстві, живих організмах і машинах, інформаційні процеси, пов’язані з управлінням динамічними системами наштовхне його на свіжі ідеї про природу кредитних взаємовідносин банків і представників малого бізнесу.

Що стосується стилю роботи, то працівник із більшою ймовірністю досягне творчих вершин, якщо він наполегливо добивається поставленої мети. Дійсно, здатність не зневірятися через тимчасову відсутність результату та готовність нескінченно продовжувати втомливі дослідження та експерименти підвищують ймовірність творчого прориву. Те ж можна сказати і про вміння відкласти на якийсь період важку проблему, переключившись на інші завдання, а згодом повернутися до цього питання та поглянути на нього свіжим оком.

Компетентністьі творче мислення− стратегічна сировина індивідума − його природний ресурс. Від третього чинника − мотивації − залежить те, як працівник використовує цей ресурс.

Наш фахівець може відрізнятися широкими знаннями та вмінням знаходити нові підходи до старих проблем, але якщо у нього відсутня мотивація для виконання конкретної роботи, він просто не почне її виконувати. Його інтелектуальний і творчий потенціал або залишиться незадіяним, або він знайде йому застосування в іншому напрямі.

Дослідження науковців говорять про те, що не всі види мотивації однаково впливають на рівень креативності. Вони показують, що існує два види мотивації: зовнішняі внутрішня,і остання набагато важливіша для реалізації творчих процесів.

Більшість психологів згідна з виділенням двох типів мотивації та відповідних їм двох типів поведінки: 1) зовнішньої мотивації (extrinsic motivation) і відповідно зовнішньо мотивованої поведінки (extrinsic motivated behavior) і 2) внутрішньої мотивації (intrinsic motivation) і відповідно внутрішньо мотивованої поведінки (intrinsic motivated behavior).

Зовнішня мотивація − конструкт для опису детерміації поведінки в тих ситуаціях, коли чинники, які його ініціюють і регулюють, знаходяться зовні Я (self)[1] особи або поза поведінкою. Достатньо ініціюючим і регулюючим чинникам стати зовнішніми, як вся мотивація набуває характеру зовнішньої.

Працівник став сумлінніше виконувати всі завдання після того, як керівник пообіцяв підвищити йому заробітну плату (або винагородити премією). Робота над завданнями в цьому випадку − зовнішньо мотивована поведінка, оскільки спрямованість на виконання завдань і інтенсивність (в даному випадку − сумлінність) задаються зовнішнім по відношенню до самого виробничого процесу чинником: очікуванням отримання підвищення заробітної плати або премії. Всі приятелі пішли на футбольний матч, і наш працівник пішов. Похід на футбольний матч для нього зовнішньо мотивований акт, оскільки його ініціація і спрямованість перебувають повністю під контролем приятелів, тобто поза власним Я працівника. Представимо ситуацію, коли приятелі перестали ходити на футбольні матчі. Швидше за все, і наш зовнішньо мотивований працівник не піде. Загальновизнаним є положення, що зовнішня мотивація перш за все заснована на винагородах, заохоченнях, покараннях або інших видах зовнішньої стимуляції, які ініціюють і спрямовують бажану або гальмують небажану поведінку.

Найяскравіше концептуалізація даного типу мотивації представлена в біхевіористичних теоріях [42], [70] і в теоріях інструментальності [6] [77].

Внутрішня мотивація − конструкт, що описує такий тип детермінації поведінки, коли чинники, що ініціюють і регулюючі його, виникають зсередини особистого Я і повністю знаходяться всередині самої поведінки. “Внутрішньо мотивовані діяльності не мають заохочень, крім самої активності. Люди залучаються до цієї діяльності заради неї самої, а не для досягнення яких-небудь зовнішніх винагород. Така діяльність є самоціллю, а не засобом для досягнення деякої іншої мети” [23; 23].

Якщо працівник приходить додому і з захопленням говорить, що на роботі обговорювалися важливі завдання і він хоче почитати літературу з цього питання, щоб завтра брати активну участь в обговоренні, то він демонструє приклад внутрішньо мотивованої поведінки. В даному випадку спрямованість на виконання завдання виникає із змісту самого завдання і пов’язана з цікавістю і задоволенням, які супроводжують процес пізнання і відкриття нового. Коли всі приятелі біжать записуватися в громадську організацію чи партію, тому що це стало модним (приклад зовнішньої мотивації), а наш працівник прямує записуватися в шахову секцію, тому що тільки це йому цікаво, він знову демонструє внутрішньо мотивовану поведінку.

Для пояснення цього типу мотивації було створено безліч теорій: теорія компетентності та мотивації ефективністю [78], [79], теорії оптимальності активації та стимуляції [8], [17], теорія особової причинності [18], теорія самодетермінації [28], теорія “потоку” [14] [15].

Люди постійно залучені в різноманітну діяльність і здійснюють ту або іншу поведінку. Для пошуку відповідей на питання “чому?”, “заради чого виконується здійснюється діяльність?” психологами був запропонований конструкт “мотивація” [11].

Поведінка людини може бути описана з різних сторін. У процесуальному плані будь-який поведінковий акт має початок, проходження і завершення. Він може бути також охарактеризований з погляду інтенсивності та напряму. Вивчення мотивації − це аналіз причин і чинників, які ініціюють і енергетизують активність людини, а також спрямовують, підтримують і призводять до завершення певний поведінковий акт. Найважливішою особливістю мотивованої дії є наявність інтенції − наміру до її виконання. Для пояснення детерміації людської поведінки створюються численні психологічні теорії мотивації, які будуються на системі припущень про природу людини та встановлюють закони ініціації та регуляції людської поведінки [12] [15]. У більшості мотиваційних теорій аналізуються три основні параметри поведінкової активності: ініціація, інтенсивність і напрям.

Мотивована поведінка є результат дії двох чинників: особистого і ситуаційного. Під особистим чинником розуміються мотиваційні диспозиції особи (потреби, мотиви, установки, цінності), а під ситуаційним − зовнішні умови, що оточують людину (поведінка інших людей, стосунки, оцінки, реакції тих, що оточують, фізичні умови і так далі). Слід зазначити, що коли мова йде про зовнішні чинники, то аналізуються передусім не об’єктивні параметри середовища, а оцінки і інтерпретації особою контекстуальних аспектів своєї поведінки, тобто суб’єктивне відображення об’єктивних умов і те значення, яке вона цим умовам надає. Людина діє відповідно до того, як вона оцінює й інтерпретує навколишню дійсність. Роль мотиваційних диспозицій зводиться не стільки до прямої детерміації поведінки, скільки до участі у формуванні когнітивних оцінних схем, за допомогою яких людина інтерпретує ситуацію. Подальші дії є результатом цієї інтерпретації.

Важливо для розуміння вищесказаного ознайомитися з основними положеннями, експериментами і шляхами практичного використання одного з широко відомих в зарубіжній психології підходів до аналізу і розуміння причин людської поведінки − теорії самодетермінації і внутрішньої мотивації, розробленої американськими психологами Едвардом Л. Дісі та Річардом М. Руаяном [23] [24] [27] [28].

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Креативність в бізнесі	\|	Зовнішня і внутрішня мотивації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.