Типологічні характеристики творчого мислення особистості

Філософська категорія творчості як діяльності, спрямованої на створення нового, неповторного, оригінального, суттєвою складовою містить творче мислення людини. Психологічний словник визначає його як вид, або тип мислення, що характеризується створенням суб’єктивно нового продукту та новоутвореннями у самій пізнавальній діяльності на шляху його створення. Ці новоутворення становлять визначну відмінність даного типу мислення і мають вияв у мотивації, цілях, оцінках.

Теорія творчого мислення містить безліч різноманітних підходів до визначення його механізмів та закономірностей. Згідно одному з них, творче мислення є діалогічним мисленням (В.С. Біблер, Г.Я. Буш, Р.І. Павільоніс, О.Є. Самойлов). В.С. Біблер називає провідною формою творчого мислення логіку діалога − “діалогіку”, яка є формою внутрішнього сперечання, схемою самообгрунтування логіки мислення. Діалогічне мислення пов’язується у наукових дослідженнях із теорією діалогу культур.

Близьким за змістом є поняття діалектичне мислення, що застосовує Є.В. Ільєнков. Вміння дійсно грамотно сперечатись з іншою точкою зору покладається в основу іншого, більш цінного вміння − вміння сперечатись із самим собою, що є основою самокритичності мислення[4]. Близьким поняттям є самостійність мислення, яка є ознакою вищої діалектичної культури розуму.

Іншим підходом до визначення творчого мислення є виділення його критичної спрямованості як його визначальної характеристики. У такому розумінні воно розглядається як критичне мислення (Б. Блум, Дж. МакПек, Р.Н. Енніс). Відмінність між традиційним і критичним способом мислення розкриває Г. Сельє. Ключовою функцією критичного способу мислення автор визначає вибір між альтернативами та різнопланову оцінку ситуацій.

Одним із критеріїв творчого мислення дослідники називають здатність людини до рефлексії. Дж. Дьюї використовує поняття рефлексивне мислення, що визначається як дія, яка є умовою того, що існуючі факти визивають інші факти або істини таким чином, щоб вивести впевненість у останніх на основі або за гарантією перших. Дж. Дьюї пов’язує рефлексію і критичність мислення. Рефлексивне мислення поєднує принципи індукції та дедукції: індуктивне відкриття є процесом утворення ідеї, дедуктивний доказ є процесом розвитку, використання та перевірки фактів[5]. У педагогічній діяльності рефлексія набуває своєрідного прояву у емпатії. Емпатія − це особливий вид емоційного контакту з ситуацією, в котрій людина діє.

Е. де Боно творчий тип мислення визначає як латеральне мислення − процес обробки інформації на основі творчих здібностей та інтуїції. Цей вид не виключає логічного мислення, між ними не існує протиріч − обидва визнаються необхідними і взаємодоповнюючими. Творчість є перебудовою стереотипів, а латеральне мислення виступає умовою перетворення звичних уявлень та виникнення нових моделей. Діяльність латерального мислення спрямована на подолання пасивності у мисленні та пов’язаних з ним психічних функціях (увага, пам’ять, сприйняття). Автор визначає методи і прийоми такого типу мислення: пошук альтернатив, перегляд вихідних припущень, відкладання остаточного рішення, відстрочення оцінки, проектування, визначення домінуючої ідеї, подрібнення на частини, метод протилежного, “мозковий штурм”, метод аналогій, вибір точки входу і зони уваги[6].

Одним із критеріїв творчого мислення є здатність до розумового прогнозування. Нерозривний взаємозв’язок між наслідуванням, неперервністю психічного розвитку та прогнозуванням висвітлює А.В. Брушлінський. Прогнозування у мисленні автор визначає як пошук та відкриття істинного, невідомого, як носія визначених та все більше окреслених відносин та одночасне формування критеріїв (еталонів) пошуку. Оскільки мислення завжди є цілепокладанням, цілеутворюванням, прогнозування у ньому розуміється як певне суб’єктивне узагальнення, що виводиться із минулого досвіду рішення аналогічних задач[7]. Основним принципом будь-якої діяльності мислення А.В. Брушлінський називає неперервність (недиз’юнктивність) цього психічного процесу, що дає змогу стверджувати про неможливість розділу мислення на репродуктивне та продуктивне. Новоутворення, які виникають у ході процесу мислення, зумовлюють його розвиток і, у цьому сенсі, мислення завжди є творчим, самостійним.

Важливою ознакою творчої особистості є активна позиція людини у підході до проблеми, оптимізм та впевненість у досягненні успіху. Критерієм розвинутого творчого мислення можна назвати його позитивність (В. Калошин). Позитивне мислення характеризує ставлення людини до своїх проблем та проблем людства, а також сприяє їх вирішенню за допомогою конструктивних дій. Таке спрямування мислення дає змогу подолати слабкість та обмеженість, людина свідомо контролює свої думки, почуття та емоції, у неї формується позитивна Я-концепція.

Процес творчості безпосередньо пов’язаний з процесом мислення, який характеризується низкою ознак. По-перше, творче мислення є пластичним. Творчі люди пропонують багато рішень у тому випадку, коли звичайна людина може знайти одне чи два рішення. По-друге, воно рухливе: для нього не є складним перейти від одного аспекту проблеми до іншого, не обмежуючись однією точкою зору. І, нарешті, творче мислення є оригінальним. Воно породжує несподівані, небанальні, незвичні рішення.

Дані досліджень свідчать, що для здійснення творчого відкриття необхідні не тільки креативні й когнітивні здібності, але й те, що воно є продуктом двох типів мислення: дивергентного і конвергентного. Відомий теоретик творчого процесу Дж.Гілфорд виділяв два засоби творчих процесів, мисленнєвих операцій: конвергентне і дивергентне.

Конвергентне мислення спрямоване на отримання результатів, які визначаються тим, що відновлюють у пам’яті ті знання, що були набуті раніше. Конвергентне мислення залишається в рамках формальної логіки і не робить тих фантастичних стрибків, які необхідні для отримання нового. У процесі конвергентного мислення людина реалізує не всі свої мисленнєві можливості.

Дивергентне мислення, навпаки, пов’язане з відмежуванням від звичного, очікуваного, в ньому є раптові асоціативні переходи, логічні розриви, перебіги думки, які нібито незрозумілі.

Науковці виділяють шість типів здібностей, притаманних дивергентному мисленню, а саме:

− проникливість у пошуках проблем;

− швидкість мовлення;

−легкість генерування ідей;

− гнучкість;

− віддаленість;

− оригінальність асоціацій.

Дивергентне мислення пов’язане з генеруванням великої кількості несподіваних альтернатив.

Конвергентне та дивергентне мислення називаються ще шаблонним та нешаблонним. Люди, які мислять шаблонно, вибирають згідно з їх точкою зору найрозумнішу позицію, а потім, розвиваючи її логічно, намагаються вирішити проблему. Щодо тих, хто мислить нешаблонно, то вони віддають перевагу новому поглядові на проблему та дослідження її з різних точок зору, замість того, щоб дотримуватися раз обраної позиції.

Слід зауважити, що шаблонне мислення завжди вважалося єдиним правильним мисленням. Логіка як яскрава форма такого мислення вважалася за взірець, при цьому не враховувалися її недоліки. Нешаблонне мислення яскравіше демонструє себе в дії. Більш того, нешаблонне мислення не тільки вирішує проблеми, а має справу з новим поглядом на речі і різноманітними ідеями. Один із засобів нешаблонного мислення полягає в навмисному використанні раціоналізованої здібності розуму. Деякі люди настільки переймаються ідеєю нешаблонного мислення, що розпочинають постійно використовувати його замість шаблонного. Більшість людей взагалі заперечують необхідність нешаблонного мислення, вважаючи, що для них цілком достатньо одного шаблонного, логічного. Фактично ж ці два типи мислення не виключають, а доповнюють один одного: вони компліментарні. У тому випадку, коли проблему неможливо вирішити завдяки шаблонному мисленню, або коли виникає потреба в новій ідеї, слід застосовувати нешаблонне мислення. Оскільки нешаблонне мислення спрямоване на відкриття нової ідеї, то його можна віднести до творчого. Різниця між шаблонним і нешаблонним мисленням полягає в тому, що при шаблонному мисленні логіка керує розумом, а при нешаблонному − вона його обслуговує.

На основі вище висвітленого можна зробити наступні висновки:

1. Здатність людини до творчості не характеризується якоюсь однією конкретною здібністю (виключаємо тут випадки прояву яскравої обдарованості: музичної, художньої тощо). Це інтегративна якість особистості, яка відображає її особливу внутрішню структуру: спрямованість, певні психічні процеси, характерологічні якості, уміння. Природжене і набуте виступає тут у діалектичній єдності і нерозривному зв’язку. Дослідники проблеми творчості, як правило, під поняттям “творчі здібності”розуміють синтез властивостей і особливостей особистості, які характеризують ступінь її відповідності вимогам певного виду навчально-творчої діяльності і обумовлюють рівень результативності (продуктивності) такої діяльності. Тому, більш коректно, на нашу думку, використовувати термін “творчі можливості”.

2. Головною ознакою творчої особистості вважаються її творчі якості, тобто індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають вимогам творчої діяльності та є умовою її успішного виконання. Тому проблема цілісного управлінського впливу, який би забезпечував інтеграцію психолого-виробничих умов праці з внутрішньою “творчою” структурою особистості є надзвичайно складна для реалізації у системі виробництва.

3. Критеріями здатності працівників до творчої діяльності можуть бути: застосування нових підходів до вирішення виробничих проблем; комплексне і варіантне використання у практичній діяльності всієї сукупності теоретичних знань і практичних навичок; бачення нової проблеми у зовні знайомій ситуації, знаходження варіативних шляхів її вирішення; застосування науково-доказового вибору дій у конкретній виробничій ситуації; проведення систематичного самоаналізу власної діяльності, дослідницької роботи з творчого узагальнення власного досвіду, досвіду інших; прояв гнучкості при виборі оптимального рішення у нестандартних (особливо конфліктних) ситуаціях.

4. Рівень розвитку творчих психічних процесів побачити досить складно. Разом з тим вони мають вирішальне значення для розвитку особистості як творчої. Тому існує проблема розробки і впровадження методик щодо вірогідного вивчення психічних процесів, які сприяють успішності у творчій діяльності.

5. Важливе значення має врахування і використання закономірностей протікання процесу творчості. Сам процес творчості впливає не тільки на результат, а й на творчий розвиток суб’єктів творчості, а значить виробничий процес повинен будуватися як творчий,в результаті якого виникає нове творче досягнення, що не міститься у вихідних умовах, повинен бути спрямований на розвиток творчого, зокрема дивергентного, мислення.

6. У діяльності, спрямованій на творчий розвиток працівника, менеджер має враховувати ряд особливостей: а) в діяльності окремі здібності виявляються не ізольовано, а у взаємодії і по відношенню до мети як щось цілісне; б) міра інтеграції здібностей в системі конкретної діяльності може мати індивідуальне забарвлення, бо з однією і тією ж продуктивністю окремих функцій у різних осіб результативність їх діяльності буде відрізнятися; в) кожний індивід характеризується ще й показником інтеграції окремих здібностей по відношенню до різних видів діяльності; г) ефективність розвитку творчих можливостей працівників у виробничому процесі значною мірою залежить від урахування при створенні творчої ситуації основних закономірностей і етапів творчого процесу. Закономірності творчого процесу, розвитку творчих якостей особистості накладають певні вимоги на технології встановлення і розробки змісту завдання, організації творчої виробничо-пізнавальної діяльності працівників.

[1] Кращим перекладом англійського поняття “self” є українські слова “сам” або “Я сам”, оскільки вони найточніше передають ідею “self” про Я як про початок, що активно діє. Але в тексті вираз “сам” практично неприйнятний, і тому ми залишаємо термін Я.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття творчого мислення та його розвиток	\|	Лекція 4

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.